Рішення № 106421389, 26.09.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2022Справа № 910/5455/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Південь»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 55601,15 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оіл Південь» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення штрафу за недотримання терміну доставки вантажу в розмірі 55601,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було допущено прострочення поставки вантажу, що підтверджується залізничною накладною №0402505, на підставі чого позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 55601,15 грн.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що позивач при здійсненні розрахунку неустойки бере до уваги розмір провізних платежів з врахуванням додаткових зборів та платежів, а саме - 197378,27 грн., однак, це суперечить положенням параграфу 2 статті 45 УМВС, оскільки при здійснення розрахунку неустойки за перевищення строку доставки до уваги береться саме провізна плата (без додаткових зборів та платежів) - 179199,10 грн. (графа 51 накладної), що призвело до завищення розміру неустойки позивачем, відтак, розмір неустойки складає 53759,73 грн. Окрім того, посилається на підстави для зменшення розміру неустойки до 0 грн з огляду на надскрутне матеріальне становище АТ «Українська залізниця» спричинене військовою агресією російської федерації на території України, починаючи з 24.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.12.2020 між Акціонерним товариством «Орлен Летува» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оіл Південь» було укладено Договір купівлі-продажу №LT/21/022/R/TN/E.

В рамках виконання умов вказаного договору купівлі-продажу №LT/21/022/R/TN/E між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення шляхом оформлення залізничної накладної №0402505 за маршрутом Буганяй (АТ «Литовські залізні дороги») - «Одеса-Застава 1» Одеської залізниці АТ «Укрзалізниця».

Відстань перевезення від станції Буганяй до станції Кяна становить 349 км., від станції Гудогай до станції Словечно - 544 км, від станції Бережесть до кінцевої станції призначення Одеса-Застава 1 - 869 км, що разом складає 1762 км.

01.11.2021 позивач отримав повідомлення про прибуття вантажу на станцію призначення Одеса-Застава.

Так, фактичний термін доставки вантажу складає 16 діб, а загальна відстань - 1762 км.

Враховуючи положення ст. 24 УМВС, які продовжують строк доставки вантажу на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу, загальний термін доставки вантажу за накладною №0402505 не повинен перевищувати 10 діб (9 діб+1 доба на операції, пов`язані з відправленням вантажу).

Отже, фактичний термін доставки вантажу перевищує нормативний термін доставки на 6 діб.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч 1, 2 та 5 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення вантажу здійснювалося у міжнародному сполученні, а отже спірні правовідносини регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС).

Параграфом 1 ст. 14 УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.

Відповідно до параграфу 2 ст. 24 УМВС термін доставки вантажу визначається, виходячи з наступних норм:

- для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км;

- для інших відправок - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.

Також параграфом 3 вказаної статті передбачено, що доставка вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу.

Згідно параграфу 5 ст. 24 УМВС, перебіг строку доставки вантажу починається з 0.00 год. дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу вважають за повну.

Термін доставки вважається виконаним, якщо вантаж прибув на станцію призначення до закінчення терміну доставки і перевізник повідомив одержувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу у розпорядження одержувача (параграф 7 ст. 24 УМВС).

Відповідно до § 1 статті 45 УМВС якщо перевізником не було дотримано термін доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 "Термін доставки вантажу", перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.

Так, § 2 статті 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, і величини (тривалості) перевищення терміну доставки, що розраховується як відношення перевищення терміну доставки (в добі) до загального терміну доставки, а саме:

- 6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;

- 18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше однієї десятої, але не більше трьох десятих загального терміну доставки;

- 30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.

Судом встановлено, що долучений позивачем розрахунок неустойки до позовної заяви є необґрунтованим, оскільки позивач здійснював розрахунок неустойки від загальної суми всіх зборів та платежів за перевезення у розмірі 185337,17 грн, тоді як неустойка визначається виходячи виключно з провізної плати у розмірі 167158 грн. (графа 51 залізничної накладної №0402505) - § 2 статті 45 УМВС).

Суд здійснив власний розрахунок неустойки за прострочення доставки вантажу за залізничною накладною №0402505, та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром неустойки є 50147,40 грн, що узгоджується з контррозрахунком неустойки, наданим відповідачем.

Параграфом 1 статті 47 УМВС передбачено, що позов може бути пред`явлено тільки після пред`явлення претензії.

Судом встановлено, що 13.12.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією №Пр-ОП-30 про сплату неустойки за прострочення доставки вантажу за залізничною накладною №0402505, що отримана відповідачем 16.12.2021.

Згідно з п. 40.2.3. Розділу ІХ «Претензії» Правил перевезення вантажів, що є додатком 1 до УМВС при пред`явленні претензії особа, яка має право на пред`явлення претензії, зобов`язана докласти до претензії наступні документи в оригіналах в разі перевищення терміну доставки вантажу - відправник або одержувач - «Оригінал накладної» і «Лист повідомлення про прибуття вантажу».

Як свідчать матеріали справи, до претензії позивачем були долучені документи, які передбачені в додатку № 1 до УМВС «Правила перевезення вантажів», а саме приписами параграфу 40 статті 40 Розділу IX Претензії.

Параграфом 1 статті 48 УМВС передбачено, що позови до перевізника на підставі цієї Угоди пред`являються: про перевищення терміну доставки вантажу - протягом 2 місяців.

Зазначені в § 1 цієї статті строки обчислюються з моменту виникнення права пред`явлення позову, встановленого в § 2 статті 47 "Вимоги за договором перевезення. Підсудність" цієї Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається (§ 2 ст. 48 УМВС).

Згідно з § 3 статті 48 УМВС пред`явлення претензії, оформленої відповідно до статті 46 «Претензії» цієї Угоди, зупиняє перебіг строків давності, передбачених у § 1 цієї статті.

Перебіг терміну давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив заявникові претензії про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення терміну, встановленого в § 7 статті 46 «Претензії» цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.

Відповідно до § 7 статті 46 «Претензії» Угоди перевізник зобов`язаний у 180-денний термін з дня одержання претензії розглянути її, дати відповідь претенденту та при повному чи частковому визнанні претензії сплатити претенденту належну суму.

Таким чином, Акціонерне товариство «Українська залізниця» повинно було розглянути претензію позивача протягом 180 днів з дня її отримання.

Проте, станом на момент розгляду даної справи Акціонерним товариством «Українська залізниця» не повідомлено позивача про повне або часткове відхилення його претензії, а тому право позивача на стягнення штрафу настало.

Відповідно до § 3 статті 41 УМВС тягар доказування того, що перевищення терміну доставки вантажу сталося не з вини перевізника, покладається на перевізника.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено відсутність його вини у перевищенні терміну доставки вантажу за залізничною накладною №0402505.

За таких підстав, оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Південь» до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення неустойки (штрафу) є обґрунтованими у розмірі 50147,40 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу до 0 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що 24.02.2022 розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим з 24.02.2022 згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, Указом від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, та Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, та Указом від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-9IX ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» є стратегічним підприємством залізничного транспорту, яке після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні, а відповідні рейси є безкоштовними для людей.

Систематично здійснюються ракетні обстріли залізничної інфраструктури та відповідач власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності нашої держави.

Суд враховує, що до повномасштабної військової агресії проти України основним джерелом доходу Відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, Відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життів людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Суд враховує, що порушення Відповідачем зобов`язань мало місце до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки

З огляду на викладене, суд дійшов висновку частково задовольнити подане відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, зменшивши неустойку на 99% та стягнути з Відповідача на користь Позивача неустойку у розмірі 501,47 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим з урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Південь» (65005, м. Одеса, вул. Степова, 23/25; ідентифікаційний код: 43177272) штраф у розмірі 501 (п`ятсот одна) грн 47 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2237 (дві тисячі двісті тридцять сім) грн 65 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 26.09.2022

Суддя Я.В. Маринченко