Єдиний державний реєстр судових рішень
№ 932/2705/20
провадження 6/201/128//2022
УХВАЛА
23 вересня 2022 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
за участі секретаря Плевако О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву державної судової адміністрації України про зміну способу і порядку виконання рішення суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення невиплаченої частки пенсії та стягнення матеріальних збитків,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 04 березня 2020 року звернулася до суду з позовом до відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про фактично визнання права власності на неотриману пенсію в порядку спадкування за законом і стягнення вказаної суми, коштів і витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2021 року позов задоволено.
Державна судова адміністрація України 11 серпня 2022 року звернулося до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду по цій справі.
Заяву судді для розгляду було передано канцелярією 19 вересня 2022 року через перебування судді Антонюка О.А. у щорічній відпустці.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Статтею 4ЦПК Українипередбачено,що кожнаособа маєправо впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 2 ст. 435 ЦПК України визначено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Учасники справи у судове засідання не з`явилися про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. У своїй заяві заявник просив дане питання розглядати за його відсутності. На підставі ч. 2 ст. 435 ЦПК України суд вважає можливим розглядати питання про зміну способу і порядку виконання рішення за їх відсутності.
Перевіривши матеріали справи, заяви та оцінивши надані та добуті докази суд вважає заяву не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2021 року позов задоволено, а саме: визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на недоотриману пенсію за період з 01 березня 2016 року по 01 жовтня 2018 року в сумі 7 648 грн. 94 коп. та стягнути вказану суму 7 648 грн. 94 коп. з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 . Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 збитки в сумі 2 289 грн. 71 коп.. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в сумі 840 грн 80коп.., тобто справу було розглянуто в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вказане вище рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили, в зв`язку з чим за заявою стягувача судом було видано виконавчі листи по справі позивачу та виконавчий лист про стягнення на користь держави судового збору було направлено на адресу територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області 27 липня 2021 року; також слід зазначити, що виданий виконавчий лист відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження» і вказаний виконавчий лист не було видано помилково; існує обов`язок боржника, так як він не був припиненим чи добровільно виконаний боржником чи іншою особою.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже зазначеним рішенням суду встановлено і не потребує доказування те, що цим рішенням стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп., а отже це рішення повинно бути виконаним шляхом передбаченим законодавством України.
Також в судовому засіданні встановлено, що виняткових обставин, що утруднюють виконання рішення та ведуть до зміни порядку і способу виконання рішення, доказів на підтвердження вище вказаного суду не надано, обставин, що давали б суду можливість такої зміни заявник не вказав. На даний момент строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання вже закінчився.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Крім того слід заначити, що поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України.
Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Чинним законодавством не передбачено чіткого та вичерпного переліку підстав зміни способу та порядку виконання судового рішення. Однак до обставин, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення процесуальне законодавство відносить наступні: хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо, тощо.
У пункті 9 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2015 року № 8 «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» зазначено, що під час вирішення питання про зміну способу виконання суд з`ясовує обставини, що свідчать про цілковиту неможливість виконання судового рішення.
Матеріали справи не містять конкретних обставин, які істотно унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення суду в обсязі та у порядку, які чітко визначені у рішенні суду, а заявником в свою чергу не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування необхідності зміни способу виконання рішення суду.
Також слід зазначити, що у своїй заяві заявник не зазначає, як саме він просить змінити спосіб і порядок виконання рішення суду, а лише вказує, що рішення не виконано, оскільки існують обставини, що істотно ускладнюють його виконання.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що заявник в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Статтею 18 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.
За таких обставин та з урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою, суд приходить до висновку про необґрунтованість вказаної заяви про зміну способу виконання рішення суду, оскільки відсутні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим таким чином, заява не підтверджена, безпідставна і не ґрунтуються на вимогах закону, передбачених законом підстав для її задоволення немає, а тому вважає за необхідне відмовити у її задоволенні.
На підставівикладеного,керуючись ст.ст.124,129, 129-1 КонституціїУкраїни, ст. ст. 14, 258, 259, 260, 353, 435 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні заяви державної судової адміністрації України про зміну способу і порядку виконання рішення суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення невиплаченої частки пенсії та стягнення матеріальних збитків відмовити.
Ухвала набрала законної сили 23 вересня 2022 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -
Судове рішення № 106399621, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 23.09.2022. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 932/2705/20. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: