Рішення № 106386859, 22.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/3030

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2022 року м. Київ № 758/10252/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Олійник К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

До Подільського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), адреса: 04208, місто Київ, проспект Гонгадзе, будинок 5-Б, в якій позивач просив суд:

- зняти арешт з нерухомого майна, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , належного на праві власності ОСОБА_1 , Тип обтяження; арешт (архівний запис); Реєстраційний номер обтяження: № 1462381; Зареєстровано: 11 листопада 2004 року 17:18:45 за № 1462381 реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора, 01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 11, 234-65-63, 234-99-96, 235-30-3; Підстава обтяження: постанова б/н від 25 липня 2003 року, відділ державної виконавчої служби у Подільському р-н, квартира, состав: частка , размер части: 1/3, состояние: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_3 ; Власник; ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Причина відсутності коду: архівний запис; Додаткові дані: Архівний номер: 5856410КІЕV1, Архівна дата: 05 серпня 2003 року, Дата виникнення: 05 серпня 2003 року, № реєстра: 3-1241, внутр. № 8801162629F44А327936, комментарий: вх. 4888.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок наявності арешту нерухомого майна належного позивачу на праві приватної власності.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року скасовано; провадження у справі за позовом ОСОБА_1 Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна закрито.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем було подано касаційну скаргу до суду касаційної інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року змінено, викладеного її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; роз`яснено позивачу, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів та він має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи № 758/10252/20 до суду адміністративної юрисдикції.

Надалі, представником позивача була подана заява до суду касаційної інстанції про направлення справи за визначеною підсудністю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 758/10252/20 за позовом ОСОБА_1 Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 758/10252/20 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини того, що останньому на праві приватної спільної сумісної власності належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

У липні 2020 року позивач дізнався, що на вказане вище майно, яке належить позивачу на праві приватної власності, державним виконавцем було накладено арешт на підставі постанови № б/н від 25 липня 2003 року відділу державної виконавчої служби у Подільському районі, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про зняття цього арешту, та у відповідності до відповіді відповідача на його лист останній встановив, що на момент звернення у відділі виконавчої служби відсутні виконавчі провадження, за якими відбулось накладення арешту на належне йому нерухоме майно.

Вказані вище обставини щодо відсутності виконавчого провадження в межах якого накладено арешт на належне позивачу нерухоме майно, та відсутність дій зі сторони уповноважених осіб виконавчої служби щодо зняття такого арешту, стали підставою для звернення позивача до суду.

Станом на момент винесення судом даного рішення на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, судом враховано, що відповідач із заявою про продовження строку для надання відзиву до суду не звертався, про неможливість його подання з об`єктивних причин - клопотання не подавав. Враховуючи необхідність розгляду справи протягом розумного строку, а також враховуючи те, що відповідач жодних заяв та клопотань в цій справі не подавав, будучи обізнаним про її розгляд, суд дійшов висновку про можливість винесення судового рішення у справі на підставі наявних доказів.

Дана категорія справ передбачає скорочені строки розгляду та особливості, передбачені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтею 287 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Згідно частини 2 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Згідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наявні у справі матеріали, наявність підтвердження належного повідомлення сторін, а також той факт, що дана категорія справ передбачає скорочені строки розгляду та особливості, при цьому позивач мав можливість подати всі необхідні докази та пояснення через канцелярію суду або засобами поштового зв`язку, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті, враховуючи скорочений, десятиденний строк, на розгляд цієї категорії справ.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, заслухавши пояснення сторін, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 , на праві приватної спільної сумісної власності є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

Право власності на вказану вище квартиру позивачем у суспільній власності набуте на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Відділом приватизації житла Подільської райдержадміністрації в Києві 11 січня 2001 року, згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та розпорядженням від 11 січня 2001 року № 41.

Вищезазначене Свідоцтво про право власності видане Відділом приватизації житла Подільської райдержадміністрації в Києві 11 січня 2001 року зареєстроване комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 23 січня 2001 року в реєстровій книзі за № 4333.

У липні 2020 року позивач звернувшись до нотаріуса для внесення інформацію про право власності в чинні реєстри речових прав у зв`язку з бажанням відчужити своє майно, останній дізнався, що на належне йому нерухоме майно, а саме 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 накладено арешт. За інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, який є складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо нерухомого майна, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 містися запис про обтяження: Тип обтяження: арешт (архівний запис); Реєстраційний номер обтяження: № 1462381; Зареєстровано: 11 листопада 2004 року о 17:18:45 за № 1462381 реєстратором Перша київська державна нотаріальна контора, 01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 11, 234-65-63, 234-99-96, 235-30-3; Підстава обтяження; постанова б/н від 25 липня 2003 року, Відділ державної виконавчої служби у Подільському р-ні; Об`єкт обтяження: квартира, состав: частка , розмір частки: 1/3, состояние: добудоване , статус: жиле, адреса: АДРЕСА_3 ; Власник: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , Причина відсутності коду: архівний запис; Додаткові дані: Архівний номер: 5856410КІЕV1, Архівна дата: 05 серпня 2003 року, Дата виникнення: 05 серпня 2003 року, № реєстра: 3-1241, внутр. № 8801162629F44А327936, комментарий: вх. 4888

З метою з`ясування причин накладання арешту на належне позивачу нерухоме майно, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , позивач звернувся до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), правонаступника Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, на що позивачу, як зазначає позивач у поданій позовній заяві, було повідомлено що, за даними з реєстру Автоматизованої системи виконавчого провадження відсутні дані та інформація про виконавчі провадження в межах яких могло бути накладено арешт на належне нерухоме майно, при цьому більш детальну інформацію та вжиті будь-які дії не вбачається можливим, оскільки реєстр ЄДР «ВП-Виконавець» почав діяти з 2006 року, а усі завершені виконавчі провадження після проходження зазначеного строку вилучаються для знищення.

Також, відповідно до листа Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), від 07.09.2020 р. Вих.№д/5 позивачу була надана відповідь, що у відділі на виконанні перебувало декілька виконавчих проваджень щодо звернення стягнення коштів з ОСОБА_1 , а саме виконавче провадження № 12101692 з примусового виконання постанови № 0522630 від 26 січня 2009 року виданого ДАІ Подільського району при УДАІ ГУ МВС України у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 51,00 грн, виконавчого провадження № 21134836 з примусового виконання постанови № 252148 від 04 травня 2020 року виданої ДАІ Подільського р-ну м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 255 грн. Виконавчого провадження № 24499423 з примусового виконання постанови № 582508 від 21 листопада 2010 року виданої ВДАІ Подільського району м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 425,00 грн.

З матеріалів справи встановлено, що виконавче провадження на підставі якого було накладено арешт на майно позивача було відкрити ніби-то як за виконавчим листом № 1-835 від 18 жовтня 2002 року виданим Солом`янським районним судом міста Києва, в той час, як у відповідності до листа Солом`янського районного суду міста Києва вбачається, що відповідно до алфавітних покажчиків по цивільним та кримінальним справам за 2001-2003 рік, вищевказана цивільна, кримінальна справа до Солом`янського районного суду міста Києва щодо позивача не розглядалась та не надходила.

Не погоджуючись з наявність арешту на належне позивачу майно на праві приватної суміжної власності, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII) та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV/в редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV передбачено, що виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов`язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно з приписами статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника.

Разом з тим, суд звертає увагу, що виходячи з наданих представником відповідача до матеріалів справи документів можна встановити, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно позивача, було знищено.

Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Тобто, виходячи з аналізу викладених вище приписів Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби можна прийти до висновку, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

У свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що статтею 38 Закону України Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу Державної виконавчої служби) припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом..

Також, суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), припинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Отже, враховуючи наведені норми та зважаючи на те, що виконавче провадження, у межах якого було прийнято постанову щодо накладення спірного в межах даної справи арешту було знищено, суд приходить до висновку, що відповідачем при завершенні виконавчого провадження, в межах якого було накладено на належне позивачу на праві приватної власності майно, не було застосовано наслідки, встановлені статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, якою чітко встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника.

Крім того, суд звертає увагу, що у ході розгляду судом цієї справи було встановлено, що оскаржуваний в межах даної справи арешт на належне позивачу на праві приватної власності майно, було накладено згідно постанови прийнятої відділом державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 25 липня 2003 року серія АК № 251279, підстава прийняття якої вказано виконавчий лист № 1-835 від 18 жовтня 2002 року виданий Солом`янським районним судом міста Києва.

В той же час, у відповідності до наявного в матеріалах справи листа від Солом`янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року вих. № 6.7/60/2021 вбачається, що Солом`янським районним судом міста Києва на запит позивача, що надійшов на адресу суду 08 липня 2021 року та був зареєстрований під вхідним № 49420/21-Вх, про надання завіреної копії рішення, вироку 2001-2003 року по цивільній, кримінальній справі відносно ОСОБА_1 , вбачається наступне:

«Відповідно до алфавітних покажчиків по цивільним та кримінальним справам за 2001-2003рік, вищевказана цивільна, кримінальна справа до Солом`янського районного суду м. Києва - не надходила.»

Тобто, у відповідності до аналізу наявного в матеріалах справи вищевказаного листа можна прийти до висновку, що постанова про накладення на належне позивачу на праві приватної власності майно арешту, була прийнята на підставі виконавчого документа, про обставини існування якого під час розгляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У свою чергу, частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Враховуючи, обставини того, що відповідачем було знищено виконавче провадження, при цьому, під час розгляду судом даної справи представником відповідача не було доведено протилежного, в рамках якого накладено арешт на майно ОСОБА_1 , у зв`язку з його завершенням без застосування передбачених Законом наслідків завершення такого виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, є зняття судом арешту з нерухомого майна, накладеного постановою відділом державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 25 липня 2003 року серія АК № 251279, на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 758/10252/20 за позовом ОСОБА_1 Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва, з огляду на те, що під час розгляду суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі, суд приходить до висновку, що розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги, здійснює Окружний адміністративний суд міста Києва, який приймає рішення за результатами розгляду цієї справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій, позивачем під час розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанції було сплачено судовий збір в загальній сумі у розмірі 4 204,10 грн.

Відтак, враховуючи, обставини повного задоволення позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 4204,10 грн (840,80 грн + 1261,30 грн + 1681,60 грн + 420,40 грн), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна - задовольнити.

2. Зняти арешт з нерухомого майна, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 204,10 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні 10 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 04208, місто Київ, проспект Гонгадзе, будинок 5-Б, код ЄДРПОУ 34482497).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною 1 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова