Рішення № 106377063, 21.09.2022, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/402/22 Справа №447/1064/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

21.09.2022 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» про стягнення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Процесуальні дії у справі.

16.05.2022 на адресу суду надійшов позов ОСОБА_1 до ТОВ «Енергія-Новий Розділ» про стягнення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликається на те, що 04.10.2021 його звільнено з посади механіка ремонтно-транспортної дільниці ТОВ «Енергія-Новий Розділ», яку він обіймав із 14.07.2004 по 04.10.2021. При звільненні відповідач не виплатив усіх сум, що належать позивачу, а саме не виплатив заробітну плату у розмірі 45 605,97 грн. Водночас, представник позивача підтвердила те, що позивачу було виплачено відповідачем гошові кошти у розмірі 11 605,97 грн. Таким чином, просить суд стягнути з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у розмірі 34 000,00 грн., оскільки вважає таку суму безспірною, у зв`язку із визнанням такого відповідачем і надання ним довідки про таке, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 78 706,82 грн. При цьому посилається на те, що суд на підставі ст.117 КЗпП України повинен стягнути на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо відповідач не доведе відсутності в цьому своєї вини, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Вказує, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Ухвалою суду від 19.05.2022 постановлено залишити позовну заяву без руху.

03.06.2022 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про усунення недоліків та долучення до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору на виконання ухвали суду від 19.05.2022.

Ухвалою суду від 07.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу визначено строк для подання відзиву, заперечень.

Відповідач 14.06.2022 отримав копію ухвали суду від 07.06.2022, копію позовної заяви та доданих до неї документів, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду (а.с. 28).

03.07.2022 на адресу суду надійшов відзив, у якому представник відповідача вказав, що позивач ОСОБА_1 до 04.10.2021 перебував у трудових відносинах з відповідачем. При звільненні останньому були нараховані суми, належні працівникові при звільненні, у тому числі заробітна плата до 04.10.2021, компенсація за невикористані дні відпустки та інші нарахування. Представник відповідача покликається на те, що ТОВ «Енергія-Новий Розділ» провело з позивачем частковий розрахунок при звільненні. Звертає увагу на те, що ТОВ «Енергія-Новий Розділ» не спроможне було своєчасно розрахуватися з позивачем з незалежних від товариства причин, зокрема, внаслідок накладення арешту на рахунки товариства, на яких знаходяться грошові кошти, що і спричинило часткову невиплату належних позивачу сум при звільненні з роботи. Вважає, що враховуючи накладення Солом`янським районним судом м. Києва арешту на грошові кошти на рахунках товариства та відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті компенсації за невикористані дні відпустки, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності встановленої ст. 117 КЗпП України. Таким чином, просить відмовити у задоволенні позову у частині стягнення грошових коштів, що були виплачені відповідачем, відстрочити виплату непогашеної перед позивачем боргу в розмірі 32 000,00 грн. терміном на три місяці, відмовити у стягненні з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та у стягненні з відповідача витрат на професійну правову допомогу.

19.07.2022, 23.08.2022 та 20.09.2022 на електронну пошту суду від представника відповідача надходили клопотання про відкладення призначених судових засідань, про які він належним чином був повідомлений, що стверджується довідками про доставку судових повісток, шляхом надіслання таких на електронну пошту відповідача, вказану у відзиві та інших процесуальних документах. Водночас, представник відповідача просив урахувати при розгляді справи всі подані ним документи після відкриття провадження у справі та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, відповідачем частково погашено та становить 25 000,00 грн.

Суд бере до уваги клопотання представника відповідача, водночас зазначає наступне.

Представник відповідача протягом усього розгляду справи у судові засідання не з`являвся, подавав клопотання про відкладення судових засідань у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану.

Наведене свідчить про зловживання останнім своїми процесуальними правами та свідомим затягуванням судового розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого Королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», суд констатував, що національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Частинами 1, 2 та 5 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Таким чином, враховуючи те, що Миколаївський районний суд Львівської області здійснює свою діяльність у штатному режимі, на всій території Львівської області відсутні бойові дії, працює громадський транспорт та, крім цього, м. Новий Розділ не є віддаленим від місцезнаходження суду, вказане свідчить про відсутність перешкод для явки представника відповідача до суду з посиланням на введення воєнного стану. Більше того, зважаючи на можливість проведення судового засідання у режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів, у порядку передбаченому ст. 212 ЦПК України у разі об`єктивної неможливості прибуття у судове засідання, тривалість розгляду справи, те, що вказаний спір виникає з трудових відносин, суд вважає за можливе ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Наведене узгоджується із правовою позицією, висловленою ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, провадження №61-22682св19.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив:

Відповідно до копії наказу ТОВ «Енергія-Новий Розділ» №75-к від 04.10.2021, ОСОБА_1 звільнено з посади механіка ремонтно-транспортної дільниці таб. №745 з 04.10.2021 за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 5).

Відповідно до копії довідки вих. №7, виданої 17.02.2022 ТОВ «Енергія-Новий Розділ», станом на 01.11.2021 заборгованість відповідача перед позивачем становила 45 605,97 грн., станом на 01.02.2022 заборгованість становила 37 000,00 грн. Відповідачем було виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 8 605,97 грн. з 05.11.2022 по 24.01.2022 (а.с. 6).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5, у серпні 2021 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 14 341,84 гривень, а у вересні 2021 року - 12 782,35 гривень (а.с. 7-8).

Відповідно до копій ухвал слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.12.2018 у справі №760/32373/18 та від 30.08.2019 у справі №760/24817/19, на визначені в ухвалах рахунки відповідача накладено арешт у вигляді заборони розпорядження та здійснення видаткових операцій в межах суми 804 892 343,78 гривень (а.с. 39-41).

Згідно поданих представником відповідача довідок (а.с. 61, 66 (зворот), 72, 76, 81, 85) відповідач проводив частковий розрахунок із позивачем, що було підтверджено представником позивача (а.с. 86).

На підставі поданої 20.09.2022 представником відповідача довідки, станом на 19.9.2022 заборгованість перед позивачем з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, становить 25 000,00 грн. (а.с. 85).

Оцінка суду.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Нормою ст. 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення безробіття з незалежних від них обставин.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Крім цього, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин)).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому, визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З огляду на систематичне тлумачення положень КЗпП України та ЗУ «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, заохочувальною чи компенсаційною виплатою, відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Викладене узгоджується із правовим висновком, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18.

Відповідач не провів повний розрахунок з позивачем з виплати заробітної плати, що визнає відповідач у своїх клопотаннях та подав довідки про таке.

Таким чином, оскільки на день ухвалення рішення заборгованість з виплати заробітної плати не погашено, відтак, позовна вимога про стягнення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягає до задоволення.

Представник відповідача стверджує, що відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем у день звільнення, оскільки на момент звільнення позивача на рахунки відповідача було накладено арешт. На підтвердження цього надав копії ухвал слідчого судді щодо накладення арешту. Відтак, відповідач визнає затримку у виплаті заробітної плати, однак, не визнає, що така мала місце з вини відповідача.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач не надав достатніх доказів того, що на всі його кошти та на всі його рахунки без винятку накладено арешт. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що у нього не було можливості виплатити позивачу заробітну плату у повному обсязі у день звільнення з незалежних від відповідача причин.

Представник позивача просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 05.10.2021 по дату ухвалення рішення (а.с. 86).

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Позивача звільнено 04.10.2021.

Відповідно до довідки форми ОК-5, сформованої 17.01.2022, заробітна плата позивача за серпень та вересень 2021 року становила 14 341,84 грн. та 12 782,35 грн. відповідно. Кількість робочих днів у серпні та вересні 2021 року складали 21 та 22 дні відповідно.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 630,79 грн.

Згідно листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» від 12.08.2020 №3501-06/219, а також «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік», кількість робочих днів з 05.10.2021 по 21.09.2022 становить 241 день.

Водночас, слід врахувати те, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 КЗпП України згідно із Законом №2136-IX від 15.03.2022, з урахуванням змін, внесених Законом №2352-IX від 01.07.2022.

Відповідно до ч. 6 вищевказаного Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід брати до уваги сумарну кількість робочих днів із 05.10.2021 по 21.09.2022, що становить 246 днів, які у свою чергу необіхдно помножити на середньоденну заробітну плату у розмірі 630,79 грн.

Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 155 174, 34 гривень.

З огляду на наведене, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, те, що право працівника на оплату праці гарантується державою першочергово й законом передбачено відповідальність за невиплату заробітної плати у визначені строки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, беручи до уваги те, що відповідач свідомо затягував розгляд справи, подаючи клопотання щодо відкладення судових засідань, суд вважає, що позов у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати. Стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку входять до складу фонду оплати праці, а тому при пред`явленні зазначених вимог позивачі звільняються від сплати судового збору. Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави.

Крім того, беручи до уваги те, що позов підлягає до задоволення й у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то витрати, понесені позивачем у зв`язку зі сплатою судового збору за вказану позовну вимогу, слід стягнути з відповідача у розмірі 992,40 грн. на користь позивача.

Керуючись ст. 43, 46 Конституції України, ст. 4, 47, 73, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 4, 12, 13, 81, 89, 133, 134, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 155 174 (сто п`ятдесят п`ять тисяч сто сімдесят чотири) гривні 34 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок на користь держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ», місцезнаходження: вул. Грушевського, 37, м. Новий Розділ, Львівська область, 81652, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 33525073.

Повний текст рішення складено 21.09.2022.

Суддя Головатий А.П.