Рішення № 106371278, 14.09.2022, Великобагачанський районний суд Полтавської області

Справа № 525/1143/21

Номер провадження 2/525/53/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2022 року Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Ячала Ю.І.,

за участю секретаря Лопатки О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Багачка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -

встановив:

У жовтні 2021 року позивач звернувся до Великобагачанського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_4 з вимогою стягнути з відповідача борг за договором позики грошових коштів в сумі 67236,01 доларів США.

В обгунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01 червня 2020 року він позичив відповідачу 60 530 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути в строк до 01.01.2021 року, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою. У вказаний термін суму отриманого боргу відповідач не повернув позивачу. Позивач звернувся до ОСОБА_4 з листом-вимогою, в якому вимагав протягом семи днів від дня пред`явлення ним цієї вимоги повернути суму основного боргу в розмірі 60 530,00 доларів США, щомісячні проценти за період з 01.06.2020 року по 27.09.2021 року в розмірі 5 367,72 доларів США розраховані на рівні облікової ставки НБУ, 3 % річних в розмірі - 1 338,29 доларів США, а всього - 67 236,01 доларів США. Відповідач жодної відповіді на лист-вимогу не надав, борг не повернув. Іншої можливості досудового урегулювання цього спору у позивача немає, тому він змушений звернутися до суду з даним позовом.

13.12.2021 відповідачем подано до суду відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що розписка від 01.06.2020 року написана відповідачем під впливом обману, не будучи спрямованою на реальне настання правових наслідків, а договір позики за цією розпискою не було укладено. Позивач обіцяв видати грошову суму у розмірі 60530,00 доларів США через декілька днів після написання та видачі йому боргової розписки, проте отримавши від відповідача розписку від 01.06.2020 року вказану в ній суму не надав, чим навмисно ввів в оману відповідача, скориставшись необхідністю відповідача в отриманні значної суми грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При цьому у розписці від 01.06.2020 року не зазначено дату отримання суми позики у зв`язку з чим така розписка не підтверджує факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договору позики та не доводить факт отримання відповідачем у борг грошової суми у розмірі 60530,00 доларів США. Позивач вважає, що позовна заява та додані до неї письмові докази не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів за договором позики, у зв`язку з чим всі доводи позивача носять характер надуманості (а.с. 34-37).

04.05.2022 стороною позивача подано до суду позовну заяву про збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 71598,31 доларів США (а.с. 94-95).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилалися на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача з обставин викладених у відзиві на позовну заяву та інших заявах.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 01.06.2020 року між сторонами був укладений договір позики, у відповідності до якого ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60530,00 доларів США, які зобов`язувався повернути до 01.01.2021 року, але своїх зобов`язань не виконав, що підтверджується відповідною розпискою (а.с. 56). На час розгляду справи в суді кошти ОСОБА_4 не повернув.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Наявність оригінала боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України не містять жодного винятку як суб`єктного складу.

Аналізуючи зміст боргової розписки, суд приходить до висновку, що відповідач взяв на себе обов`язок зазначену вище суму повернути до 01.01.2021 року, при цьому не беручи на себе зобов`язання сплатити позивачеві за користування даною сумою процентів, а тому суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами за період з 01.06.2020 року по 31.12.2020 року.

Щодо стягнення з відповідача грошових коштів в іноземній валюті.

Відповідно до правових позицій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в Постанові Пленуму Суду № 5 від 30.03.2012, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. При цьому суд керується висновками Великої палата Верховного Суду, постанова від 4 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц). Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2019 року у справі №752/18552/17.

Зважаючи на вище викладене, суд вважає, що між сторонами виникло зобов`язання із договору позики, за яким боржник (відповідач) зобов`язався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики), яка ним отримана від позивача. Зазначений договір оформлений письмовою розпискою, складеною відповідачем, яку було передано позивачу, та яка є борговим документом. За яким позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, а саме передав відповідачу кошти вказані в договорі позики, а відповідач зобов`язався повернути гроші в строк, однак свої зобов`язання не виконав, гроші не повернув.

Щодо стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України, а саме стягнення з відповідача три проценти річних від простроченої суми за період з 01.06.2020 року по 29.04.2022 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З 01.01.2021 року відповідач ОСОБА_4 прострочив грошове зобов`язання, а тому у відповідача виник обов`язок сплатити позивачеві суму 60530 доларів США.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд приймає до уваги положення Закону України № 2120-IX, тому слід обраховувати 3 % річних від простроченої суми боргу за період з моменту прострочення грошового зобов`язання до моменту визначеного вищевказаним законом, а саме з 01.01.2021 року по 23.02.2022 року.

Суд обраховує 3 % річних за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення; період прострочення грошового зобов`язання: з 01.01.2021 до 23.02.2022, кількість днів 419; 60530,00 х 3 % х 419 : 365 : 100 = 2084,55 доларів США. Всього штрафних санкцій: 2084,55 доларів США.

З огляду на те, що позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 2402,95 доларів США, то цю вимогу позивача слід задовольнити частково в сумі 2084,55 доларів США.

Оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 60530,00 (шістдесят тисяч п`ятсот тридцять)доларів США та 3 % річних в сумі 2084,55 доларів США за зазначеною розпискою, підлягають задоволенню, оскільки розмір боргу підтверджується виданою позивачем розпискою, визначений розпискою строк для повернення позики закінчився, а наявність в позивача боргової розписки свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

Щодо аргументів позивача, що розписка від 01.06.2020 року написана відповідачем під впливом обману та те, що відповідач не отримував грошові кошти, то суд зазначає, що на підтвердження даних аргументів стороною відповідача жодних доказів до суду не надано.

Проведена судова технічна експертиза № 1458/22-34 від 01.06.2022 не спростовує доводів сторони позивача по справі (а.с. 101-106).

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову позивача.

Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково, в загальній сумі 62 614,55 грн., тобто 87,00 %, то з відповідача у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судові витрати в сумі 9925,86 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 282, 284 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживанняособи: АДРЕСА_2 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рахунок заборгованості за договором позики грошових коштів від 01.06.2020 року в сумі 62 614,55 (шістдесят дві тисячі шістсот чотирнадцять доларів США 55 центів США).

В іншій частині позовних вимого відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави, судовий збір в сумі 9925,86 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять гривень 86 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Великобагачанський районний суд Полтавської області.

Повний текст рішення виготовлено 22.09.2022 року.

Суддя Ю.І. Ячало