Ухвала суду № 106369645, 21.09.2022, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/5641/22

Провадження № 2/185/2734/22

У Х В А Л А

21 вересня 2022 року м.Павлоград

Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Перекопський М. М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства 'Дельта банк' в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ 'дельта Банк' , треті особи: Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, про скасування розшуку майна,

встановив:

У липні 2022 року до суду надійшла вказана позовна заява про скасування розшуку майна.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є власницею ТЗ марки Мітсубіші, 2008 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2014 року. При намаганні здійснити перереєстрацію вказаного ТЗ позивачка дізналася про те, що на вказаний ТЗ було оголошено у розшук на підставі постанови про розшук майна відповідача від 08 серпня 2019 року, ухваленої Печерським районним ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві. У зв`язку із зазначеним, вважаючи, що дії ВДВС були неправомірними, а також що її права як власника щодо розпорядження своїм майном порушені, вона звернулася до суду із вказаним позовом.

Вивчивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті другому статті четвертої КАС зазначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частинами першою та п`ятою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Виходячи з приписів ч.3-5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" в разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Арешт може бути знятий за рішенням суду.

Із наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише в разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 року у справі № 826/12775/15, оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас статтею 59 цього закону законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Такі висновки викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 340/25/19.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі №917/2267/14, оскільки ГПК України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що фактично з позовної заяви вбачається, що позивачка не згодна з постановою ВДВС про розшук майна, проте не заявляє відповідних вимог, а лише просить скасувати розшук майна, що є наслідком виконання постанови ВДВС про розшук майна, вважаю, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами КАС України.

Відповідно до ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, доходжу висновку, що слід відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На підставі наведеного та керуючись ст. 186, 260 ЦПК України, суддя

постановив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства 'Дельта банк' в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ 'Дельта Банк', треті особи: Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, про скасування розшуку майна.

Роз`яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя М. М. Перекопський