Рішення № 106360885, 08.09.2022, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/15619/21

Категорія 12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Бурдун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі офіційного представництва - Посольства російської федерації в Україні,про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема просить встановити факт, що вимушене переселення заявника - ОСОБА_1 , 1985 року народження у червні 2014 року з окупованої території Луганської області України, а саме з міста Брянки відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупацією російською федерацією частини території Луганської області України, визначивши його статус як особи, яка перебуває під захистом міжнародної Конвенції про захист цивільного населення під час війни.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на кінець червня 2014 року заявник постійно проживав за місцем реєстрації. Після фактичного захоплення міста проросійськими сепаратистами, заявник з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, який відбувався на частині території Луганської області, наприкінці червня 2014 року був вимушений залишити своє постійне місце проживання в м.Брянка Луганської області і переїхати до м. Києва. В новому місті мені довелося розпочинати життя спочатку, прилаштовуватися до нових життєвих умов, тяжко працювати з метою забезпечення себе всім необхідним. Внаслідок російської збройної окупації частини Луганської області, заявник втратив не лише дім, майно, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, а і душевний спокій та надію на повернення в рідне місто. Внаслідок чого в заявника значно погіршилося самопочуття та стан здоров`я.

В розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року - заявник став внутрішньо переміщеною особою, про що отримав відповідну довідку.

Заявник зазначає, що іншого порядку встановлення факту, що має юридичне значення, щодо вимушеного переселення з окупованої території Луганської області України, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської області України, чинним діючим законодавством України не передбачено, тому він вимушений звернутися до суду із вказаною заявою.

Згідно з ухвалою судді від 13 червня 2022 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку окремого провадження.

В судове засідання заявник не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи без його участі, заявлені вимоги підтримав.

Представник заінтересованої особи Мінсоцполітики в судове засідання не з`явився, подав до суду письмові пояснення та заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що заявник проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_2 .

Згідно довідки № 7966 від 28 листопада 2018 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією, фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_3 .

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Частиною 1 статті 4, частиною 1 статті 5 цього Закону визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Частина 1 ст. 2 цього Закону визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 2 цього Закону визначено, що правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених ч. 1 ст. 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

Діяльність збройних формувань російської федерації та окупаційної адміністрації російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, покладається на російську федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

У межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення, визначений цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: 1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; 2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; 3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором. В даному зверненні Верховна Рада України закликала міжнародне співтовариство визнати факт агресії російської федерації проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни.

У липні 2015 року Парламентська Асамблея ОБСЄ ухвалила резолюцію «Продовження очевидних, грубих і невиправлених порушень російською федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ», в якій визнала військову агресію Росії проти України.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5 роз`яснюється, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Аналіз наведених норм чинного законодавства вказує на те, що Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо пред`явлення позову до іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави, тобто на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави в якості відповідача. В даній справі заявник звернувся в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а іноземна держава залучена в якості зацікавленої особи, тобто до неї не пред`явлений позов і вона не має процесуального статусу відповідача у справі. А отже висновок суду першої інстанції щодо цього питання, є помилковим.

Звертаючись з заявою, заявник просив встановити що його переміщення з місця постійного проживання відбулось у зв`язку з агресією російської федерації, що призвела до негативних для нього наслідків, вважаючи це фактом, який має юридичне значення.

Відповідно до підстав визнання факту таким, що має юридичне значення у порядку глави 6 ЦПК України суд повинен встановити факт (дію або подію) у зв`язку з якою виникають, змінюються і припиняються права заявника.

Зі змісту даної заяви вбачається, що заявник просив встановити причинно-наслідковий зв`язок між його переселенням та діями іншої держави, що не є у розумінні юридичної науки фактом, який має юридичне значення, а є зв`язком між подіями (фактами), зокрема переселенням та окупацією, і наслідками цих подій, а отже не може бути встановлений у порядку глави 6 ЦПК України.

Крім того, Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в України прийняла цілий ряд нормативно-правових актів, в яких визнала агресію російської федерації проти України та тимчасову окупацію територій Донецької та Луганської областей, визначила дату початку такої окупації 20 лютого 2014 року.

А отже виходячи з положень абзацу 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, так як щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Сама по собі видача заявнику довідки про взяття на облік, як внутрішньо переміщеної особи, є визнанням державою та підтвердженням, як факту переміщення, так і причин такого переміщення. Додаткове визнання такого факту та причин переміщення судом, не є необхідним. А тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 81, 258, 259, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі офіційного представництва - Посольства російської федерації в Україні,про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- заявник - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1 ;

- заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄРПОУ 37567866;

- заінтересована особа -російська федерація в особі офіційного представництва - Посольства російської федерації в Україні, місцезнаходження: 02000, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 27.

Суддя Д. В. Петров