Рішення № 106360689, 20.09.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2240/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166, місцезнаходження: 65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 31 січня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166, місцезнаходження: 65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 06.12.2021 року № 37284-50 за формою «Ф» про сплату заборгованості в розмірі 37788,74 грн.

Ухвалою від 07 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 5 ст 262 КАС України. Також, вказаною ухвалою зобов`язано позивача надати суду власну інформацію з реєстру застрахованих осіб ОК-5.

Позовна заява обґрунтована тим, що 26.12.2021 року за місцем проживання матері, позивач отримав податкову вимогу форми «Ф» № 37284-50 від 06.12.2021 року про сплату заборгованості з ЄСВ у сумі 37788,74 грн.

Позивач не погоджується з вказаною податковою вимогою, вважає її незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.

По-перше, як вбачається з даних оскаржуваної вимоги, вона була винесена 06.12.2021 року. За даними руху рекомендованого листа зі штрих-кодом 6504414971687 відправлення прийняте 15.12.2021 року, тобто, аж через 9 днів, а отже з порушенням вимог чинного законодавства в частині порядку направлення вимоги платнику податку.

По-друге, позивач зазначає, що з 1992 року є офіційно працевлаштованим найманим працівником, що підтверджується записами у трудовій книжці. З 2005 року позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснює. Станом на 2011 рік, жодних заборгованостей за ФОП ОСОБА_1 не нараховувалось.

Та по-третє, позивач зазначає, що з 23.04.2012 року по сьогоднішній день він офіційно працевлаштований, зокрема в ТОВ «Бугаз Делюкс», ТОВ «НОВАТІС», ТОВ «А ТРЕЙ ЮА», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «КЕЙТЕР» та ТОВ «РУШ» та за нього роботодавцями сплачувались внески.

Тому, позивач вважає, що він не зобов`язаний сплачувати ЄСВ, а оскаржувана вимога є протиправною та належить скасуванню.

До суду 12 березня 2022 року (вхід. № 11553/22) від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційних систем органу доходів і зборів на суму боргу.

Відповідно до внесених змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 01.01.2017 року на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходів у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду покладено обов`язок самостійно визначати базу для нарахування ЄСВ.

Отже, в ІКП платника по єдиному внеску з технологічним кодом 71040000 виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017 рік, нарахована по строку 09.02.2018 року у сумі 8448,00 грн., за 2018 рік 9828,72 грн., за 2019 рік 11016,72 грн., за 2020 рік 8495,30 грн.

На підставі вказаних даних ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-37284-50 від 06.12.2021 року зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн., відповідно до чинного законодавства, яка була направлена позивачу.

Відповідь на відзив позивач не надавав.

Ухвалою від 06 квітня 2022 року Головне управління ПФУ в Одеській області зобов`язано надати суду засвідчені копії форми сплати ЄСВ іншими особами за ОСОБА_1 з період з 2013 року по 2022 рік та зупинено провадження у справі до одержання витребуваних судом доказів.

На виконання ухвали суду 23.08.2022 року через канцелярію суду від Головного управління ПФУ в Одеській області надійшли витребувані судом документи дані, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб про застраховану особу ОСОБА_1 , за якого за період з 01.01.2013 по 30.06.2022, як за найманого працівника, звітували та сплачували внески страхувальники

Також, 02.09.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшли копії довідок форми ОК-5.

Ухвалою від 20 вересня 2022 року провадження у справі поновлено зі стадії, на якій його було зупинено.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 (а.с.9).

Відповідно до довідки № К1-26405 від 12.03.2019 року про реєстрації місця проживання/перебування фізичної особи на території м. Одеси, виданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

У позовній заяві позивач зазначив, що 07.02.2005 року він був зареєстрований як фізична особа підприємець та з 2006 року фактично господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 не здійснював, а в 2008 році взагалі були викрадені документи по ФОП ОСОБА_1 , про що була подана заява про злочин.

Суд встановив, що податковий борг у сумі 37788,74 грн. виник в результаті несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2017 по 2020 роки як фізичної особи - підприємця (а.с.38-41).

Матеріалами справи підтверджено, що 06.12.2021 року податковим органом формовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-37284-50 (а.с.12) та 15 грудня 2021 року направлено за податковою адресою позивача, за якою у податковому органі позивач рахується платником податку: АДРЕСА_2 , та вимогу позивач отримав 26.12.2021 року.

Відповідно до записів з трудової книжки серії НОМЕР_3 , виданої на ім`я ОСОБА_1 у період з лютого 2017 року по січень 2019 року працював на ФОП ОСОБА_2 , з квітня 2019 року по червень 2019 року працював у ТОВ «Кейтер» та з липня 2019 року по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ «РУШ» (а.с.13-19).

Відповідно до наданої Головним управлінням ПФУ в Одеській області інформації та самим позивачем довідок встановлено, що роботодавцями позивача сплачувався єдиний соціальний внесок за позивача відповідно до витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за весь період Форми ОК-5 за період 2017 -2020 роки (а.с.56-57).

Не згода позивача з отриманою вимогою й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги належать задоволенню повністю з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закону України №2464), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абз. 3, 5 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Також, Законом передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Суд зазначає, що з 01.01.2017 року до ст. 7 даного Закону було внесено зміни, одна з яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами підприємцями та особам, які проводять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.

Пунктом 3 статті 7 Закону зазначено, що єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону, Єдиний внесок для платників, передбачених п. 4 ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Отже, фізичні особи-підприємці у 2017 році, мали нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому ніж 704 грн., відповідно Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» встановлювався розмір мінімальної заробітної плати на весь 2017 рік становив 3200 грн, тобто 3200*22/100=704. Отже за цілий 2017 рік розмір єдиного соціального внеску складає: 704*12=8448 грн.

Законом України «Про державний бюджет України за 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено 3728 грн., тобто за один квартал 2018 року визначений розмір ЄСВ складає: 3723*22/100*3=2457,18 грн.

Законом України «Про державний бюджет України за 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено 4173 грн., тобто за один квартал 2019 року визначений розмір ЄСВ складає: 4173*22/100*3=2754,18 грн.

У 2020 році до 01.09.2020 року становила 1039, 06 грн. (4723 х22 відсотки), з 01.09.2020 року становила 1100 грн. (5000 грн.х22 відсотки), з 01.01.2021 року 1320 грн. (6000 грн.х22 відсотки).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19 сформульовано висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Так, суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що у період з 2017 по 2020 роки страхові внески за позивача сплачувались роботодавцями, як за найманого працівника, що підтверджено витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за весь період Форми ОК-5, тому з метою уникнення подвійної сплати страхового внеску, враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, враховуючи правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнати протиправною та скасувати вимогу від 06.12.2021 року № Ф-37284-50 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37788,74 грн (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки).

Посилання позивача щодо не своєчасного надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) не позбавляє позивача обов`язку дотримуватись вимог законодавства щодо сплати податків та зборів.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх рішень, а тому позовні вимоги належать задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166, місцезнаходження: 65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги,- задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 06.12.2021 року № Ф-37284-50 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37788,74 грн (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5), як відокремленого підрозділу ДПС на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко