Рішення № 10633882, 28.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/40228.07.10 За позовом спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм, ЛТД"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія Діспомед"

про стягнення 456 448,08 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача           Скачков А.Г.(дов.від 11.01.2010)

Від відповідача Рижова М.А.(дов. від 20.07.2010)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 456448,08 грн. у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на поставку товарів медичного призначення № 29198 від 11.01.2010(далі - договір).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.06.2010 порушено провадження у справі №50/402 та призначено до розгляду на 21.07.2010.

21.07.2010 в судовому засіданні було оголошено перерву на 28.07.2010 для подання додаткових доказів по справі.

28.07.2010 у судове засідання з"явилися представники сторін та надали пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про припинення провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 370067,38 грн. та штрафу в розмірі 74013,48 грн. В іншій частині позивач просив задовольнити позов, а саме стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3277,28 грн., інфляційні збитки в розмірі 9089,94 грн. та судові витрати.

Суд прийняв до уваги дане клопотання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2010 між спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм, ЛТД" (далі по тексту –позивач, продавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія Діспомед" (далі по тексту –відповідач, покупець за договором) було укладено договір поставки № 29198 (далі –договір).

Відповідно п. 1.1 договору позивач зобов'язався систематично постачати і передати у власність покупця, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у видаткових накладних, які є його невід’ємною частиною.

Згідно з п. 2.2. договору загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких додані до матеріалів справи.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати за договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) обирається покупцем при поданні заявки.

Відповідно до п. 6.2. договору при здійсненні покупцем оплати товару за договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь продавця, визначається продавцем у видатковій накладній на товар, який поставляється.

Строк (зазначений позивачем у видатковій накладній на поставлений товар) оплати за поставлений відповідачу товар сплив. Товар було отримано на підставі довіреностей, на яких міститься печатка відповідача та підпис його представника (копії довіреностей в матеріалах справи).

Отже, відповідач мав розрахуватись за поставлений бензин в терміни визначені у видаткових накладних, однак відповідач оплату за поставлений та відповідно отриманий товар в терміни передбачені договором не здійснив.

Відповідач не заперечував проти наявності у нього станом на день звернення позивача з даним позовом до суду основної заборгованості перед позивачем у розмірі 370067,38 грн., однак повідомив, що повністю сплатив дану заборгованість.

Позивач не заперечував проти факту сплати відповідачем основної заборгованості в розмірі 370067,38 грн. та просив припинити провадження в цій частині.

Внаслідок укладення договорів між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Договори мають ознаки договорів поставки та договорів купівлі-продажу, отже до них і мають застосовуватися норми, що регулюють дані види договорів.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи те, що в судовому засіданні позивач подав належні докази сплати відповідачем основної суми боргу в розмірі 370067,38 грн. провадження в цій частині підлягає припиненню.

Згідно з п. 1.1. ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 2 статті 80 ГПК України встановлено, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази позивача про сплату відповідачем частини основного боргу, заслухавши думку позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 370067,38 грн. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Позивач також просив припинити провадження по справі в частині стягнення з відповідача нарахованого штрафу в сумі 74013,48 грн.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за всіма договорами, позивач просить суд стягнути з останнього 3% річних у розмірі 3277,28 грн. та суму інфляційних збитків у розмірі 9089,94 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 9089,94 грн. інфляційних витрат та 3277,28 грн. - три проценти річних від простроченої суми за увесь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов’язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 370067,38 грн. та штрафу в сумі 74013,48 грн.

2.          В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія Діспомед" (провулок Липський, 3, кв. 11, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 32250962, п/р 26003000000174 в ПАТ «Банк Кампіо»м. Київ, МФО 380399(або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення)) на користь спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма - Фарм, ЛТД" (вул. Кіквідзе, 18-а, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 21642228, р/р 26003012817821 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313) 3% річних в сумі 3277(три тисячі двісті сімдесят сім)грн. 28 коп., 9089(дев’ять тисяч вісімдесят дев’ять)грн. 94 коп. - інфляційної складової боргу; 4564(чотири тисячі п’ятсот шістдесят чотири) грн. 48 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 30.07.2010