Рішення № 106335087, 20.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2022 року м. Київ № 320/4539/21

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., здійснюючи розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративної справи

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Національної поліції в Київській областіпровизнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (відповідач/ ГУ НП в Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №74 о/с від 1 березня 2021 року про призначення позивача, капітана поліції ОСОБА_1 , інспектором сектору реагування патрульної поліції №2 Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Київській області щодо звільнення позивача та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області звільнити позивача, капітана поліції ОСОБА_1 , зі служби в поліції з 01 березня 2021 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліції» у зв`язку з скороченням штатів (проведення організаційних заходів) та здійснити з позивачем розрахунок з виплатою всіх передбачених сум по день звільнення.

На обґрунтування своїх вимог позивач вказує на відсутність його згоди на призначення на запропоновану посаду, що, за посиланнями позивача, вказує на протиправність спірного наказу та наявну протиправну бездіяльність з боку відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав правомірності спірного наказу та дій.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції № 4 Славутицького відділення поліції Броварського відділу поліції.

З 01 січня 2021 року ОСОБА_1 письмово попереджений про можливе наступне вивільнення відповідно до частини першої статті 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до акту пропонування посад від 25.02.2021, відповідно до наказу Національної поліції України від 24.12.2020 №1034 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Київській області» Славутицьке відділення поліції Броварського відділу поліції реорганізовано у відділення №2 Вишгородського районного управління поліції, з врахуванням чого, ОСОБА_1 запропоновано посади для подальшого проходження служби в Головному управлінні Національної поліції в Київській області:

1. інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Вишгородського районного управління поліції;

2. дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення №2 Вишгородського районного управління поліції;

3. дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Вишгородського районного управління поліції.

Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовився.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 01.03.2021 №74о/с, на виконання вимог наказу Національної поліції України від 24.12.2020 №1034 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Київській області» та керуючись абзацом 1 пункту 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про національну поліцію», призначено капітана поліції ОСОБА_1 інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Вишгородського районного управління поліції, звільнивши з посади начальника сектору реагування патрульної поліції №4 Славутицького відділення поліції Броварського відділу поліції.

Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо переведення без його згоди на іншу посаду та не звільнення його зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», що зумовило звернення з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 32 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Разом з тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

У свою чергу, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі також - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 17, пункту 1 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Поліцейський зобов`язаний, окрім іншого, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 580-VIII призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону (частина перша статті 48 Закону № 580-VIII).

За приписами частини першої статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII, переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Таким чином, наведені норми Закону № 580-VIII передбачають можливість переміщення поліцейського на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації, за ініціативою прямих керівників (начальників) на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону № 580-VIII, порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Так, з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235 затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі також - Порядок № 1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі також - Перелік).

Відповідно до розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема, як переміщення по службі.

За приписами пунктів 2, 3 розділу ІІІ Порядку № 1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235.

Переліком визначено, що документами з питань проходження служби є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, аналіз положень пункту 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VІІІ дає підстави для висновку, що її застосування можливе у разі переміщення особи на рівнозначну посаду.

При цьому, суд вважає, що для цілей застосування статті 65 Закону № 580-VIII поняття «переміщення» та «переведення» є тотожними й під ними розуміється зміна таких умов служби в поліції як посада (посадових обов`язків) та/або місця несення служби.

Подібний висновок було викладено в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 в справі № 420/5192/18.

Переміщення (переведення) поліцейського може відбуватися за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Підставою для переміщення поліцейського за ініціативою начальників є скорочення штатів або проведення реорганізації; необхідність проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами; службова необхідність - для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.

Таким чином, Законом № 580-VIII встановлені підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте Законом № 580-VIII не встановлено отримання обов`язкової згоди поліцейського на таке переміщення.

У постанові від 17.02.2015 №21-8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

За змістом Закону № 580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльності поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. У зв`язку із цим на поліцейського законодавством покладено додаткові обов`язки, у тому числі і обов`язок проходити службу у місці, визначеному керівником. Відтак, питання переміщення поліцейських по службі врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про Національну поліцію».

Отже, враховуючи те, що порядок переміщення поліцейських по службі, врегульовано спеціальним Законом № 580-VІІІ, до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України застосуванню в цій частині не підлягають.

У свою чергу, частиною другою статті 65 Закону № 580-VІІІ визначено, що посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції.

Таким чином рівнозначна посада - це посада, за якою передбачено однакове граничне спеціальне звання, а посада, нижча, ніж та, на якій перебував поліцейський - за якою передбачено нижче спеціальне звання.

Аналіз наведеної норми свідчить, що визначальною ознакою для визначення рівності посад є виключно спеціальне звання поліції.

При цьому суд звертає увагу, що будь-якого врахування при цьому кола функціональних обов`язків, ступеню підпорядкованості, посадових окладів, або інших чинників Закон № 580-VІІІ не передбачає.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивача переведено (переміщено) на іншу посаду, рівнозначну за спеціальним званням тій, яку він обіймав до переведення, у зв`язку з організаційно-штатними змінами в Головному управлінні Національної поліції у Київській області, в межах спеціального звання капітана поліції.

Отже, оскільки підставою для переведення позивача була ініціатива прямих керівників (начальників), на підставі подання начальника Вишгородського РУП ГУНП в Київській області, у зв`язку з організаційно-штатними змінами в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, що відповідає приписам частини 8 статті 65 Закону № 580-VIIІ, а також враховуючи, що посаду, яку він обіймав скорчено, суд вважає, що відповідач, приймаючи наказ від 01.03.2021 №74 о/с діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому правові підстави для визнання протиправним та скасування такого наказу у суду відсутні.

Решта позовних вимог задоволенню не підлягає з огляду на їх похідний характер.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.К. Каракашьян