Рішення № 106334808, 19.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2022 року м. Київ № 640/21666/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби

України у місті Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 08 вересня 2020 року № 80111500013650 про скасування посвідки на тимчасове проживання.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач дійшов неправильних висновків про невиконання позивачем рішення суду чи державних органів, оскільки накладений на нього штраф за адміністративне правопорушення позивач сплатив до звернення з заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання, а станом на день прийняття рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання відомості про нього вже були відсутні в Єдиному реєстрі боржників.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем 21 грудня 2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржуване рішення прийняте на підставі подання правоохоронних органів, які повідомили, що дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином російської федерації та перебував в Україні на законних підставах, з огляду на що отримав 12 березня 2019 року посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 08 вересня 2020 року № 80111500013650 скасовано посвідку на тимчасове проживання, видану громадянину російської федерації ОСОБА_1 на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322.

Вважаючи зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI від 22 вересня 2011 року (надалі за текстом - Закон № 3773-VI).

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно частини першої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

В`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України здійснюється: за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання (абзац шостий частини першої статті 15 Закону № 3773-VI).

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право". (пункт 14 статті 5 Закону № 3773- VI).

Відповідно до абзацами другим та третім частини першої статті 13 Закону України № 3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Частиною першою статті 14 Закону України N 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, яким не дозволяється в`їзд в Україну, при спробі в`їзду в Україну в пункті пропуску через державний кордон України не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.

У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті пропуску через державний кордон України до їх повернення.

Таким іноземцям та особам без громадянства у паспортному документі проставляється відмітка про заборону в`їзду в Україну на термін, зазначений у рішенні, прийнятому відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону.

25 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 322 "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання".

Відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

Згідно з пунктами 64-66 Порядку № 322 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Згідно частиною першою статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21 червня 2018 року № 2469-VІІІ (далі - Закон № 2469-VIII): 3) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; 6) загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; 10) національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2469-VIII сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов`язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Функції та повноваження складових сектору безпеки і оборони визначаються законодавством України.

Частина другої вказаної статті передбачає, що до складу сектору безпеки і оборони входять, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.

Згідно частини четвертої статті 18 Закону № 2469-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності.

Згідно з пунктами 1-4 частини першої статті 23 вказаного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання прийнято на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322, а саме подання, яке надійшло до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційного служби у м. Києві та Київській області від Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21 серпня 2020 року № 4778/55/125/01-20. В зазначеному клопотанні міститься вимога щодо заборони в`їзду в Україну та скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 .

Подання обґрунтовано тим, що в результаті виконання доручення Національної поліції України № 7589/07/14-2017 «Про запобігання повторності порушень законності іноземцями», а також наказу Національної поліції України від 18 жовтня 2017 року № 1082 «Про проведення профілактичних заходів під умовною назвою «Мігрант», за результатами реалізації оперативної інформації працівниками управління стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 прибув на територію України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців з вказаного регіону та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів, займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно-насильницької спрямованості із застосуванням зброї: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.

ОСОБА_1 систематично порушує правила перебування в України: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання, з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв`язків з метою легалізації свого перебування на території України та на даний час є підстави вважати, що його перебування на території України суперечать інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, а також інших осіб, що проживають в Україні.

Суд вважає подання Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про заборону в`їзду в Україну та скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в`їзду підготовлене в межах компетенції, визначеної Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

У свою чергу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень органів Державної міграційної служби України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація сприймається як достовірна.

При вирішенні даної справи судом враховано висновки, наведені у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", які хоч і стосуються рішень про заборону в`їзду, але у зазначеній Постанові судом касаційної інстанції надається оцінка діям суб`єкта владних повноважень у разі надходження інформації щодо порушення певною особою громадського порядку, а тому висновки є релевантними до обставин цієї справи.

Так, пунктом 18 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України визначено: "При вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

При цьому, законодавством не визначено обов`язку відповідача здійснювати перевірку інформації, зазначеної у поданні.

Такі висновки також підтверджуються у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року по справі № 320/8499/20.

З урахуванням вищезазначеного, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, прийняте відповідачем, є правомірним, прийнятим в межах повноважень та з урахуванням усіх фактичних обставин справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "ABUHMAID v. UKRAINE" від 12 січня 2017 вказав, що держави користуються певною свободою розсуду, коли йде мова про встановлення умов потрапляння іноземців на її територію та їх проживання там, і відсутні підстави для висновку про те, що відповідні умови в Україні очевидно необґрунтовані або свавільні. З цього приводу Суд зазначає, що Конвенція не гарантує право іноземців потрапити або мешкати у конкретній країні. Також нею не гарантуються право отримати певний вид дозволу на проживання.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій та прийнятого рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова