Рішення № 106332494, 07.09.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

справа №380/764/21

провадження № П/380/7376/22

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Савка В.А., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу № 380/764/21 за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс», представник Антонюк І.Б.до Головного управління ДПС у Львівській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, представник Щирба Р.П. про про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Державної податкової служби України в особі Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 500000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зберігання пального у спеціалізованому резервуарі без отримання ліцензії не суперечить приписам ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та палива», відтак, податкове повідомлення рішення від 05.01.2021 №00000030901, яким до ТОВ «Марта-Транс» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500000 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, надали суду додаткові пояснення та докази, просили позов задоволити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що фактичною перевіркою ТОВ «Марта-Транс» встановлено зберігання дизельного пального на підставі ліцензії на право зберігання пального для власних потреб від 15.05.2020 №13190417202000868 терміном дії з 15.05.2020 до 15.05.2025. Позивач використовує у своїй діяльності два резервуари ємністю по 9500 л. кожен. Згідно наданої довідки від 26.11.2020 року та накладних від 03.04.2020 року, 28.04.2020 року та 13.05.2020 року, отримане дизельне паливо зливалося та зберігалося у вищевказаних резервуарах з подальшим використанням для заправки власних транспортних засобів, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме: зберігання пального без наявної діючої ліцензії на право зберігання пального виключно для власних потреб.

Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові докази та документи просила в задоволені позову відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що протокольною ухвалою суду від 06.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Судом встановлені наступні обставини:

За результатами проведеної перевірки працівниками Головного управління ДПС у Львівській області складено Акт від 07.12.2020 №13/2393/09.01./43279030 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі та зберігання алкогольними напоями, тютюновими виробами та пального, у висновках якого зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» здійснює зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального виключно для власних потреб, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

На підставі висновків вищезазначеного акта перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області винесено податкове повідомлення- рішення від 05.01.2021 №00000030901, яким за порушення позивачем ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» застосовано штрафні санкції на суму 500000,00 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам закону.

Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного рішення з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 8 липня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій від 5 січня 2021 року №00000030901.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2021 року апеляційну скаргу Відповідача задовольнив, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 липня 2021 року у справі №380/764/21 скасував; в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Марта-Транс» відмовив.

15 квітня 2022 року Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2021 року скасовано.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, касаційної інстанції наступні:

«Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

Так, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

У статті першій цього Закону надано визначення таких термінів:

місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

За змістом статті 15 Закону №481 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі здійснення суб`єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, такому суб`єкту господарювання необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

Отже, обставина здійснення суб`єктом господарювання діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, для цілей перевірки наявності правових підстав для притягнення до відповідальності за відсутність ліцензії на право зберігання пального входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.

Разом з тим, у межах цієї справи, судами не перевірено чи здійснював Позивач діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб).

Так, у ході судового розгляду Позивач стверджував, що фактично як такої діяльності зі зберігання пального ним не здійснювалось, оскільки:

1. на орендованому транспортному засобі (паливозаправник (бензовоз)) відбувалось лише транспортування придбаного пального до місця знаходження Позивача;

2. пальне одразу після поставки відвантажувалось шляхом переміщення (заправки) в баки власних та орендованих транспортних засобів для здійсненнясвоєї господарської діяльності, а (паливозаправник (бензовоз)) повертався орендодавцю.

На підтвердження зазначених обставин, як стверджував Позивач, він надавав як при поданні заперечень на акт перевірки, так і під час судового розгляду такі копії документів: договору купівлі-продажу пального, накладних на поставку пального від 3 квітня 2020 року, від 28 квітня 2020 року та від 13 травня 2020 року; договору щодо оренди транспортного засобу (паливоцистерни); актів прийому-передачі транспортного засобу від 3 квітня 2020 року, від 28 квітня 2020 року та від 13 травня 2020 року; товарно-транспортних накладних щодо постачання паливоцистерни пустої від орендодавця до Позивача та від нього від 3 квітня 2020 року, від 28 квітня 2020 року та від 13 травня 2020 року; накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 3 квітня 2020 року, від 28 квітня 2020 року та від 13 травня 2020 року; свідоцтв про реєстрацію прапорних засобів, на які відпускалось придбане та транспортоване на транспортному засобі (паливозаправник (бензовоз)) пальне.

Поряд із цим, як зміст рішення суду першої інстанції, так і зміст рішення суду апеляційної інстанції не дає підстав для висновку, що суди, ухвалюючи рішення, належним чином встановили обставини щодо здійснення Позивачем діяльності зі зберігання палива, як такої, що вимагає отримання ліцензії.

Так, суд першої інстанції вказував фактично, що зберігання на орендованому автомобілі пального не буде вважатись ліцензійною діяльністю, а суд апеляційної інстанції вважав, що така діяльність зі зберігання підлягає ліцензуванню. Однак, як підтверджується матеріалами справи, Позивач стверджував, що відповідне пальне не зберігалось в орендованому транспортному засобі, а в той же день з орендованого транспортного засобу переміщувалось в паливні баки інших автомобілів (належних йому як на праві власності так і на праві оренди) з метою ведення власної господарської діяльності.

Перевірка та встановлення наведених вище обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки останні безпосередньо впливають на встановлення чи спростування наявності у Позивач обов`язку щодо отримання ліцензії».

На новому розгляді судом встановлено наступне:

У Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» наявна ліцензія на право зберігання пального для власних потреб від 15.05.2020 №13190417202000868 терміном дії з 15.05.2020 до 15.05.2025.

Акт перевірки містить покликання на довідку, надану директором ТОВ «Марта-Транс», яка засвідчує, що ТОВ «Марта-Транс» у своїй господарській діяльності використовує два резервуари ємністю 9500 л. кожен для зберігання дизельного пального. На залишку станом на 26.11.2020 в резервуарі знаходиться дизельне паливо в кількості 2000 л. З першого квітня 2020 року дизельне паливо було придбане у ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТАКТ» відповідно до накладних № 43ДГ-16985/19-9100674084 від 03.04.2020 в кількості 4525 л, №43ДГ-16985/19-9101451179 від 28.04.2020 в кількості 4525 л. Також було придбане дизельне пальне в ТОВ «ОККО-БІЗНЕС КОНТАКТ» відповідно до накладної №43ДГ-20293/20-9101944787 від 13.05.2020.

На спростування висновків акту перевірки позивач стверджує, що отримане протягом квітня - травня 2020 року, тобто до отримання відповідної ліцензії та придбання згаданих резервуарів, дизельне пальне не зберігалось у спеціальних визначених законом місцях для зберігання пального, а заправлялось в орендований автомобіль ТЗ КАМАЗ (паливо цистерна-С) та в подальшому використовувалось виключно для заправки транспортних засобів, що перебувають у його володінні та користуванні.

На підтвердження вказаних обставин позивачем додано копії:

- договору оренди транспортного засобу №01/04/20-1 від 01.04.2020, укладеного з ПП «Агрофірма «Лугове», відповідно до якого ПП «Агрофірма «Лугове» передає в тимчасове користування платне володіння та користування транспортний засіб марки КАМАЗ, модель 4310, 1989 року випуску, тип ТЗ Паливоцистерна-С, р № НОМЕР_1 ;

- акту прийому передачі транспортного засобу від 03.04.2020; акту прийому передачі транспортного засобу від 28.04.2020; акту прийому передачі транспортного засобу від 13.05.2020;

- товарно-транспортних накладних від 03.04.2020, 28.04.2020, 13.05.2020;

- накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 03.04.2020, 28.04.2020, 13.05.2020.

Позивач наголошує на тому, що у нього у спірний період не було визначених ст. 1 Закону № 481/95-ВР місць зберігання пального, тобто, місць (території), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, лише 14 травня 2020 року на підставі договору від 14/05/20-1 отримано в оренду резервуар горизонтальний стальний РГС-10, заводський номер 0077, та резервуар горизонтальний стальний РГС-10, заводський номер 02, що підтверджується договором оренди, актом прийому-передачі резервуарів від 14.05.2020.

На новому розгляді справи позивачем надано суду копії договорів оренди трьох автомобілів, актів приймання передачі цих же автомобілів, актів здачі приймання робіт, згідно яких позивач начебто орендував три транспорті засоби в період за який застосовано до позивача спірний штраф.

Також представники позивача в судових засіданнях вказали, що фактично у спірний період зберігання пального не було, оскільки дизельне паливо, що було придбане у ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТАКТ» в Паливоцистерні цього ж продавця прибувало на територію позивача і перекачувалось в орендовану позивачем Паливоцистерна-С, р.н. НОМЕР_1 , в подальшому в цей же день з цієї ж Паливоцистерни заправлялись шість автомобілів три з яких є власністю позивача, а три орендовані і сукупний об`єм паливних баків цих шести автомобілів по суті відповідав об`єму придбаного палива.

Судом не враховуються вказані пояснення та докази на дані позивачем з наступних підстав:

Щодо договору оренди транспортного засобу №01/04/20-1 від 01.04.2020, укладеного з ПП «Агрофірма «Лугове», суд зазначає, що згідно п. 5.1. Вартість оренди за використання транспортного засобу становить 100,00 грн. за день в тому числі ПДВ. Вказане на думку є нереальним, оскільки цій Паливоцистерні необхідно було в день проїхати близько 70 км. та здійснити заправку інших автомобілів. За таких обставин 100,00 грн. в день без врахування пального та витрат на оплату праці, є умовою яка немає реальних наслідків.

Крім цього, згідно п. 6.2. цього договору обов`язком орендодавця є страхування автомобіля згідно чинного законодавства, однак у всіх актах приймання передачі згаданого транспортного засобу відсутні дані про передачу документу обов`язково страхування цивільної відповідальності суб`єкта господарювання.

Щодо договорів оренди трьох автомобілів, актів приймання передачі цих же автомобілів, актів здачі приймання робіт, суд зазначає, що згідно п. 4.1. Вартість оренди автомобіля з причепом розраховується згідно актів надання послуг перевезення вантажу. Позивачем надано в цій частині лише акти Здачі - приймання робіт (надання послуг), які не відображають жодних числових значень саме перевезень вантажу.

Крім цього, згідно п. 5.1.2. цих же договорів, обов`язком орендодавця є страхування автомобіля з причепом, однак у всіх актах приймання передачі до договорів оренди відсутні дані про передачу документу обов`язково страхування цивільної відповідальності суб`єкта господарювання. Також в згаданих актах відсутні дані про передачу свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та ключів до них.

Не враховується судом і інформаційна довідка від 07.06.2022 року надана позивачем про об`єми паливних баків власних та начебто орендованих автомобілі, оскільки така не підтверджена жодними специфікаціями таких транспортних засобів.

Крім цього, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів дотримання ним вимог п.п. 230.1.5. п. 230.1. ст. 230 ПК України, яка по суті передбачає, що транспортні засоби для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки, повинні обліковуватися в Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий.

В даному випадку, за умовною участю одночасно двох Паливоцистерн, про які вказували представники позивача, у разі переміщення пального (спирту) виключено на території заводу (підприємства) для потреб власного споживання, транспортні засоби, що набули статусу акцизних складів пересувних, а також транспортні засоби, що використовуються суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу повинні обліковуватися в згаданому Переліку.

На думку суду, позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій, складені первинні документи, всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 за № 168/704.

З наведених підстав суд критично оцінює всі надані позивачем докази. Будь яких інших належних та допустимих доказів реальності здійснення сумнівних господарських операцій, позивачем, щодо предмету спору по даній справі суду не надано.

Суд зазначає, що будь-який договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Досягнення згоди з істотних умов договору жодним чином не обмежує волі сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Безпредметні на думку суду договори з надуманими зобов`язаннями сторін, які мають удавані наслідки лише для самих сторін таких договорів, жодним чином не підтверджують реальність здійснення таких господарських операцій.

На думку суду, позивач на час спірних правовідносин без фактичного використання відповідного резервуара (для зберігання пального) не міг використати за один день пальне в кількості 4525 л. для трьох власних автомобілів, відповідно таке придбане та доставлене пальне позивач зберігав без відповідної ліцензії у резервуарі в порушення вимог законодавства.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та палива», у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: таких термінів:

місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно із ст. 15 цього ж Закону, суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та палива», за порушення норм цього ж Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Цією ж нормою встановлено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Приймаючи до уваги встановлені фактичні дані про зберігання станом протягом періоду з квітня по травень 2020 року (до видачі ліцензії) пального без належної на те ліцензії, суд ї погоджується з висновками відповідача про порушення позивачем вимог статті 15 Закону №481/95-ВР та правомірність накладення передбаченої частиною другою статті 17 Закону №481/95-ВР фінансові санкції у виді штрафу в розмірі 500000 грн. за встановлене порушення, зафіксоване актом перевірки, а відтак і правомірність прийняття на його підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901, яке прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у визначений чинним законодавством спосіб й скасуванню не підлягає.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав, судом не враховуються аргументи позивача та враховуються заперечення відповідача. Відповідно позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають повністю.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262- 263, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» (80750, Львівська область, Золочівський район, с.Ясенівці, вул. Садова, 7/3) до Головного управління ДПС у Львівській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено у повному обсязі 19.09.2022 року.

Суддя Гавдик З.В.