Рішення № 106325767, 06.09.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 06.09.2022

Справа № 334/505/21

Провадження № 2/334/253/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі

Головуючого суддіКоломаренко К.А.при секретаріЄременко А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека»

про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні

за участі: позивача - ОСОБА_1 (особисто); представника відповідача - Зайончковської В.В.(діє на підставі Ордеру серії СВ №1017212) - в режимі відеоконференції

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 120 436 грн 68 коп, з яких 10 903,62 грн - компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки; 12 638, 43 грн- вихідна допомога; 96 894,63 - середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним чином. У період з 22 червня 2017 року по 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 фактично знаходився у трудових відносинах з відповідачем, проте в трудовій книжці відповідач ТОВ «Охоронна Компанія «Альфа безпека» зазначив, що позивач був прийнятий на роботу 14.09.2017 р. і був звільнений 01.10.2019 р. за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), що не відповідає дійсності, так як позивач працював з 22.06.2017 р. по 01.10.2019 р. та писав заяву на звільнення за станом здоров`я, так як працював в екологічно-небезпечній зоні під заводськими викидами, а також у зв`язку з порушенням адміністрацією підприємства законодавства про працю, а саме ненадання щорічних відпусток, та виходом на пенсію. Під час знаходження позивача у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього були нараховані, але не виплачені відпускні у сумі 6408 грн 11 коп., що підтверджується документами, які були отримані позивачем з бухгалтерії відповідача: нарахування відпустки № АБ000000222 від 19.11.2018 р.; нарахування відпустки № АБ000000287 від 01.08.2019 р.; нарахування відпустки № АБ000000387 від 01.10.2019 року. Крім того, відповідач, відповідно до ст.44 КЗпП України, повинен був виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, яка за розрахунком позивача складає 12 638 грн. 43 коп. В день звільнення позивача 01.10.2019 р., відповідач не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Згідно розрахунку позивача, не виплачена та не нарахована за час роботи компенсація за невикористані дні відпустки за період з 22.06.2017р.- 01.10.2019, що складає 78 днів відпустки, дорівнює 10 903 грн. 62 коп. Середній заробіток за весь час затримки з 01.10.2019 р. по день фактичного розрахунку, станом на 26.01.2021 складає 96 894 грн. 63 коп. Таким чином, загальна сума до виплати становить 120 436 (сто двадцять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 68 коп.. 24.12.2019 р. позивач звертався зі скаргою до ГУ Держпраці у Запорізькій області з приводу вищевказаних порушень. Листом від 28.12.2019 р. ГУ Держпраці у Запорізькій області повідомило позивачу, що звернення було направлено за належністю до Головного управління Держпраці у Київській області для розгляду по суті. Листом від 06.04.2020 року ГУ Держпраці у Київській області повідомило, що у зв`язку з запровадженням карантину вони тимчасово припинили проведення заходів державного контролю (нагляду). 03.07.2020 року позивач направив відповідачу претензію-вимогу щодо порушення ними КЗпП України, про які зазначено в позовній заяві, та вимагав впродовж 7 робочих днів з дня отримання претензії-вимоги виплатити йому 68 695 грн. 60 коп. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав претензію-вимогу 08.07.2020 р., але відповіді на неї не надав та належні позивачу кошти не перерахував. 30.09.2020 року позивач зробив запит до ГУ Держпраці у Київській області щодо результатів розгляду його скарги. 27.11.2020 р. позивач отримав лист ГУ Держпраці у Київській області від 12.11.2020 р якому було зазначено, що «посадовою особою ГУ Держпраці у Київській області направлено лист до ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» з вимогою вжити заходів щодо недопущення порушення вимог трудового законодавства відносно ОСОБА_1 » та про необхідність виплати належних позивачу сум. До цього часу відповідач не усунув порушень трудового законодавства та не виплатив належні позивачу суми, у зв`язки з чим, позивач вимушений захищати та відновлювати свої права у судовому порядку.

Ухвалою суду від 01.02.2021 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків (т.1, а.с. 24).

18.02.2021 позивач на підтвердження усунення ним недоліків вказаної вище позовної заяви надав до суду відповідне клопотання про усунення недоліків з додатками, датоване 16.02.2021 (т. 1, а.с. 29-32).

Ухвалою суду від 03.03.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, призначено у справі судове засідання, надано сторонам строк для подання заяв по суті спору (т. 1, а.с. 33).

Заяви сторін по суті спору.

30.03.2022до суду надійшов відзив на позовну заяву про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію наступним чином. Позивач заявляє, що перебував у фактичних трудових відносин з відповідачем з 22 червня 2017 року без оформлення письмового трудового договору, в той же час, позивач не надав жодного доказу зазначеним обставинам. Вважають, що позивач вводить суд в оману, зазначаючи в позовній заяві обставини, які не відповідають дійсності.З документів, що містяться в особовій справі , вбачається, що позивач 14 вересня 2017 року був прийнятий до ТОВ «ОК «Альфа Безпека» на посаду охоронника згідно наказу № 172 від 13.09.2017 року, про що свідчить і запис у трудовій книжці ОСОБА_1 , яка була надана суду самим позивачем. Законодавством не передбачено фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), і лише після оформлення письмового трудового договору в установленому законом порядку позивач був допущений до роботи. Позивачем до позовної заяви було подано копії медичної довідки про проходження ним обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 22 серпня 2017 року та сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду від 23 серпня 2017 року. Тим самим, сам позивач підтверджує факт, що унеможливлює його перебування у трудових відносинах з відповідачем з 22 червня 2017 року, оскільки призначення позивача могло відбутися лише після надання ним усіх необхідних документів. Стосовно позовної вимоги про виплату вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку, у сумі 12 638 грн. 43 коп. відповідач зазначає наступне. Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Позивач заявляє позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку з припиненням трудового договору, але водночас не зазначає, що саме було порушено відповідачем, більше того, не надає жодних доказів. Наказом ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» №1081ОК від 01 жовтня 2019 року позивача звільнено. Підставою припинення трудового договору з позивачем є його власноруч написана заява від 15 вересня 2019 року про звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпПУ. Заява позивача про його звільнення за станом здоров`я, що міститься в матеріалах позову є фактично заявою ОСОБА_1 щодо розрахунку та не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки не відповідає вимогам до складання заяв, а саме: відсутня посада або адреса проживання заявника, не вказана дата складання документа; заява не містить відмітки про отримання її роботодавцем. У справі відсутні докази направлення вказаної заяви роботодавцю. Крім цього, у заяві вказано обставини, які не відповідають дійсності, а саме «по состоянию здоровья», оскільки в матеріалах справи відсутні докази (медичний висновок), що підтверджує стан здоров`я позивача. Таким чином, заява ОСОБА_1 не підтверджує та не спростовує будь-яких фактів, які стосуються предмету позовної заяви та не може бути врахована під час розгляду справи. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем дотримано порядку проведення звільнення позивача з підстав, визначених ст. 38 КЗпП України. Стосовно позивних вимог, щодо невиплати та не нарахування за час роботи відпускних у сумі 10 903 грн. відповідач зазначає наступне. Відповідно до розрахункового листа за листопад 2018 року, позивачу у 2018 році надано чергову відпустку, тривалістю 24 календарних дня, а саме з 22 листопада по 15 грудня 2018 року, та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 позивачеві нараховано оплату за час відпустки у сумі 2976 грн. 24 коп., утримано відповідно до діючого законодавства податки та збори та виплачено грошові кошти в сумі 2395 грн. 88 коп., що підтверджується відомістю на виплату готівки № 367 від 29.11.2018. Водночас надати суду для ознайомлення відомість № 3 не надається можливим у зв`язку із пошкодженням (знищенням) вказаного документу підчас залиття, що мало місце 12 липня 2019 року в офісі ТОВ «ОК «Альфа Безпека» за адресою: АДРЕСА_1 . Про даний факт 15 липня 2019 року складено акт комісією із трьох уповноважених осіб та затверджено ВОП «Лук`янівка» та ТОВ «Будівельна компанія Фасад констракшн». Відповідно до розрахункового листа за серпень 2019 року, позивачу у 2019 році надано чергову відпустку, тривалістю 24 календарних дня, а саме з 01 по 25 серпня 2019 року. Нараховано оплату за час відпустки у сумі 3292 грн. 08 коп., утримано відповідно до діючого законодавства податки та збори та виплачено грошові кошти в сумі 3 311 грн. 33 коп, що підтверджується відомістю на виплату готівки № 168 від 03.09.2019, відповідно до якої начальник регіональної служби з охорони та безпеки ОСОБА_2 , за довіреністю, отримав у відповідача для позивача грошові кошти в сумі З 311,33 грн. та довіреністю від 02 січня 2019 року, якою позивач уповноважує ОСОБА_2 отримувати у відповідача належні йому виплати. Нарахування оплати за час відпустки підтверджує сам позивач, надаючи до суду лист нарахування відпустки №АБ000000222 від 19 листопада 2018 року, №АБ000000287 від 01.08.2019. Вказані листи було надано відповідачем на прохання позивача. Таким чином, відповідачем в повному обсязі дотримано вимоги трудового законодавства щодо оплати за час відпустки перед позивачем, що підтверджується вищевказаними документами про нарахування та виплату позивачу грошових коштів. Стосовно позовної вимоги про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 01.10.2019 р. по день фактичного розрахунку станом на 26.01.2021, що складає 96 894 грн. 63 коп. відповідач зазначає наступне. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Так, у день звільнення 01.10.2019 позивачу надано для ознайомлення наказ ТОВ «ОК «Альфа Безпека» від 01 жовтня 2019 року №1081ОК про припинення з позивачем трудового договору, трудову книжку, розрахунок про нараховані суми, належні працівникові при звільненні та інші документи Крім того, у день звільнення 01.10.2019, відповідно до розрахункового листа за жовтень 2019 позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за невикористаний один день відпустки, що становить суму у розмірі 139 грн. 79 коп., а також виплачено заробітну плату за другу половину вересня 2019 року та один день жовтня 2019 року. Таким чином загальна сума до сплати, згідно видаткового касового ордера від 01.10.2019 становить 2112 грн.50 коп. Вказані грошові кошти, були отримані ОСОБА_2 за вищевказаною довіреністю Позивача та в подальшому ОСОБА_2 передано позивачу. Однак засвідчити своїм підписом факт отримання грошових коштів та трудової книжки ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився. Ознайомившись з наказом та документами, останній залишив їх у себе та відмовився повертати. Даний факт засвідчено актом від 01 жовтня 2019 року, що складений начальником регіональної служби з охорони та безпеки ОСОБА_2 у присутності двох свідків та доповідною запискою ОСОБА_2 від 01 жовтня 2019 року (акт та доповідна записка від 01 жовтня 2019 року ). Крім того, нарахування компенсації відпустки підтверджує сам позивач, надаючи до суду лист нарахування відпустки №АБ000000387 від 01 жовтня 2019 року. Разом з цим, до відповідача від позивача будь-яких зауважень щодо розрахунку сум не надходило та спору щодо розміру сум належних працівникові при звільненні не виникало. Таким чином усі належні позивачу суми грошових коштів, відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю, були виплачені у день звільнення, а тому застосувати норму ст. 117 КЗпП, немає підстав. Щодо направлення позивачем претензії-вимоги від 03.07.2020 ТОВ «Страхова компанія «Альфа Безпека» відповідач зазначає, що позивачем не надано суду належного підтвердження отримання відповідачем претензії-вимоги від 03.07.2020. Позивачем приєднано до вказаної претензії-вимоги копію фіскального чеку від 03.07.2020 на ім`я «ТОВ Охоронна компанія «Альфа безпека» з номером трекінгу 6909500933330. Під час перевірки на офіційному веб-сайті AT «Укрпошта» за веб-адресою: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html встановлено, що дані про відправлення за номером 6909500933330 відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Таким чином, позовні вимоги позивача до відповідача у справі №334/505/21 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню (т.1 а.с.46-79).

06.04.2021 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 , в якій позивач зазначає, що роботодавцю легше маніпулювати документами та подавати письмові докази, так як він може їх зробити навіть заднім числом, а коли позивач працював, то знаходився в залежності від роботодавця і робив те, що від нього вимагав роботодавець. Проте, це не означає, що позивач не має чим довести ті обставини, на які посилався у своїй позовній заяві і такі докази позивачем були подані разом з позовною заявою, тому відповідач безпідставно зазначає, що позивачем не надано жодних належних та об`єктивних доказів на підтвердження позовних вимог, тим більше, що оцінка доказів - це прерогатива суду, згідно ст.89 ЦПК України, а не відповідача. Заяву на звільнення за власним бажанням, яку відповідач додав до свого відзиву, змушують писати всіх працівників при офіційному оформленні на роботу до відповідача без зазначення дати. В позові позивачем було зазначено, що він звільнився за станом здоров`я, так як працював в екологічно-небезпечній зоні під заводськими викидами, а також у зв`язку з порушенням адміністрацією підприємства законодавства про працю (ненадання щорічних відпусток) та виходом на пенсію. У відзиві відповідач наводить недостовірну інформацію, що нібито позивачу надавались відпустки та виплачувались відпускні, оскільки відповідач не зміг підтвердити це належними, допустимими та достовірними доказами, тому зазначив, що нібито документальне підтвердження цьому було знищено внаслідок затоплення приміщення. Акт про залиття міг бути складений і заднім числом. Крім того, наданий відповідачем акт про залиття не доводить, що були знищені документи, які підтверджують, що позивачу надавалась відпустка та виплачувались відпускні. Позивач не уповноважував ОСОБА_2 отримувати належні йому виплати і він не передавав позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. Позивач неодноразово скаржився та звертався до керівництва відповідача щодо виплати належних йому сум при звільненні, але всі його вимоги були проігноровані, тому позивач звертався зі скаргами до ГУ Держпраці у Київській області, які направляли листа до ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» з вимогою вжити заходів щодо недопущення порушення вимог трудового законодавства відносно позивача. Відповідач безпідставно зазначає, що не отримував від позивача претензію-вимогу 03.07.2020 р. щодо порушення ним КЗпП України, адже це спростовується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно якого відповідач отримав вищезазначену претензію-вимогу вимогу 08.07.2020 р. за своїм місцезнаходженням (т.1 а.с.80-81).

06.04.2021 року через канцелярію суду надійшла заява за підписом представника позивача - адвоката Тарасова Д.О. про збільшення розміру позовних вимог, внаслідок перерахунку станом на 13.04.2021 року ціни позову, у зв`язку з чим, просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компаній «Альфа безпека» на користь ОСОБА_1 135 883 грн. 65 коп. (сто тридцять п`ять тисяч вісімсот вісімдесят три грн.) 65 коп., з яких 10 903 грн. 62 коп. - компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки; 12 638 грн. 43 коп. - вихідна допомога; 112 341 грн. 60 коп. - середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення (а.с.86-87).

29.06.2021 року до суду надійшла заява за підписом представника позивача - адвоката Тарасова Д.О. про збільшення розміру позовних вимог, внаслідок перерахунку станом на 02.07.2021 року ціни позову, у зв`язку з чим, просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» на користь ОСОБА_1 150 929, 40 гривень (сто п`ятдесят тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять грн. 40 коп.), з яких 10 903 грн. 62 коп. - компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки; 12 638 грн. 43 коп. - вихідна допомога; 127 387 грн. 35 коп. - середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення (т.1 а.с.126-127).

12.07.2021 року на електронну пошту суду надійшла заява представника відповідача Луцишина Ю.М. про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в якому зазначає, що статтею 233 трудового кодексу встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. При цьому слід зазначити, що у випадку заявлення вимоги про стягнення невиплачених при звільненні коштів та середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, що відповідає заявленим в рамках даної справи вимогам, застосуванню підлягає також передбачена ст. 116 необхідність пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Суттєвість зазначеної дії в трудових спорах зумовлена необхідністю встановлення моменту, коли звільнений працівник дізнався про своє порушене право. При цьому, згідно усталеної судової практики - в тому разі, коли вимога про розрахунок звільненим працівником не заявлялася до роботодавця - такою вимогою вважається момент подання відповідної позовної заяви. Однак, позивачеві про порушення його прав було відомо задовго до моменту заявлення позовних вимог в рамках даної справи, що підтверджується наявними у справі матеріалами, які характеризуються як «вимога про розрахунок», зокрема: копією заяви ОСОБА_1 про проведення з ним розрахунку, поданого ним у 2019 році; копією повідомлення ГУ Держпраці у Запорізькій області від 28.12.2019 року про розгляд матеріалів щодо можливого порушення трудових прав ОСОБА_1 ; копією претензії ОСОБА_1 до відповідача від 03.07.2020 року; копією повідомлення відповідача Головним управлінням Держпраці у Київській області про результати розгляду матеріалів щодо можливого порушення трудових прав ОСОБА_1 від 12.11.2020 року, згідно яких - порушень відповідачем трудового законодавства по відношенню до ОСОБА_1 виявлено не було. Зазначені матеріали документально підтверджують те, що позивачеві про порушення його прав було відомо задовго до моменту заявлення позовних вимог в рамках даної справи, що свідчить про порушення позивачем строку звернення до суду. Також звертають увагу суду на те, що предметом спору є вимога про стягнення невиплачених при звільненні коштів та середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. При цьому, згідно наявного в матеріалах справи повідомлення ГУ Держпраці у Київській області № 42/2/21/12677 від 25.06.2021 року. «Інформація, вказана у зверненні ОСОБА_1 щодо порушення його трудових прав не знайшла свого підтвердження, оскільки йому було виплачено в день звільнення заробітну плату, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку» (т.1 а.с.161-162).

Заяви сторін з процесуальних питань, письмові пояснення.

22.03.2021 від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

22.03.2021 позивачем подано заяву про виклик свідків.

06.04.2021 представником позивача - адвокатом Тарасовим Д.О. через канцелярію суду подано заяву про виклик свідків, клопотання про витребування доказів.

28.04.2021 від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

29.04.2021 представником позивача - адвокатом Тарасовим Д.О. через канцелярію суду подано клопотання про витребування доказів.

02.07.2021 представником відповідача - адвокатом Луцишин Ю.М. подано письмові пояснення, відповідно до яких відповідач заперечує проти задоволення клопотань позивача та його представника про виклик для допиту свідків та додає додаткові докази у справі.

12.07.2021 представник відповідача - адвокат Луцишин Ю.М засобами електронного зв`язку подав до суду заяву про виклик свідка; клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності; клопотання про відкладення розгляду справи.

12.07.2021 представником позивача - адвокатом Тарасовим Д.О. через канцелярію суду подано клопотання про призначення комплексної експертизи.

03.08.2021 представник відповідача - адвокат Зайончковська В.В. засобами електронного зв`язку подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

03.09.2021 від представника відповідача - адвоката Зайончковської В.В. надійшли додаткові пояснення з клопотанням про поновлення строку для подання доказів у справі та долученими доказами - надано розрахунково-платіжні відомості та видатковий касовий ордер щодо ОСОБА_1 за період працевлаштування у Товаристві, а саме: розрахунково-платіжні відомості за жовтень-грудень 2017 року; розрахунково-платіжні відомості за 1 квартал 2018 року (січень-березень); розрахунково-платіжні відомості за червень 2018 року; розрахунково-платіжні відомості за серпень 2018 року; розрахунково-платіжні відомості за грудень 2018 року; розрахунково-платіжні відомості за січень-вересень 2019 року; видатковий касовий ордер від 01.10.2019 року. Щодо інших витребуваних документів представник відповідача зазначаила, що розрахунково-платіжних відомостей частково за 2018 рік неможливо, оскільки вони були знищені під час затоплення офісного приміщення ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека». Так, 12.07.2019 року сталося затоплення в офісі ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» за адресою: нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом про залиття від 15.07.2019, складеного комісією у складі головного інженера ВОП «Лук`яновка» ОСОБА_9., майстра технічної дільниці № 1 ОСОБА_10., слюсаря-сантехніка ОСОБА_4 . На підставі наказу ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» № 15 від 15.07.2019 року створено комісію для встановлення переліку пошкоджених та знищених документів внаслідок залиття офісного приміщення. Комісією встановлено перелік документів, які були пошкоджені/знищені під час затоплення офісного приміщення (в тому числі частково документи, які витребовуються судом), що підтверджується Актом від 17.07.2019 року. Надати оригінали заяв ОСОБА_1 на виплату заробітної плати готівкою за 2017-2019 рік до суду не можливо, оскільки ОСОБА_1 не складав таких заяв. Так, виплата заробітної плати у ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» всім працівникам (крім тих, хто виявив бажання отримувати заробітну плату іншим способом) здійснюється за загальним правилом через касу підприємства. Тобто, заяв на виплату заробітної плати готівкою ОСОБА_1 не складав. Надати табелі обліку робочого часу щодо ОСОБА_1 за 2017-2019 роки до суду не можливо у зв`язку з закінченням строку їх зберігання. Регламентовані строки зберігання табелю у загальному випадку - 1 рік. При цьому обчислення строків зберігання документів провадиться з 1 січня року, що йде за роком завершення їх діловодством. Отже, табелі, складені за усі місяці 2017 року, згідно з регламентованим строком зберігання в 1 рік зберігаються протягом 2018 року. Табелі, складені за усі місяці 2018 року зберігаються протягом 2019 року. Табелі, складені за усі місяці 2019 року зберігаються протягом 2020 року. Отже, табелі обліку робочого часу були знищені у зв`язку з закінченням строку зберігання. Надати видатково-касові ордери щодо ОСОБА_1 за 2017-2019 роки не можливо, оскільки виплата заробітної плати Позивачу проводилася з каси підприємства на підставі розрахунково-платіжних відомостей, окрім проведення розрахунку з Позивачем при його звільнені (оригінал касового ордеру від 01.10.2019 року надається для огляду). Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Отже, виплата заробітної плати ОСОБА_1 проводилася з каси підприємства на підставі розрахунково-платіжних відомостей, окрім розрахунку при звільнені. Окремо представником відповідача надані наступні пояснення щодо позовних вимог позивача. Позивачем безпідставно включені до розрахунку компенсації невикористаної щорічної відпустки періоди, в які позивач не працював у ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека». Позивач був прийняти на посаду охоронника з 14.09.2017 року згідно наказу Товариства № 172 від 13.09.2017 року, а отже включення до розрахунку періоду з 22.06.2017 року є безпідставним. Крім того, позивач був звільнений з займаної посади з 01.10.2019 року згідно наказу № 1081ОК від 01.10.2019 року, а отже включення до розрахунку періоду після дати звільнення з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року є безпідставним. Таким чином розрахунок компенсації невикористаної відпустки, наданий позивачем є безпідставним та незаконним. Представник відповідача зазначає, що розмір відпускних виплат, які були виплачені відповідачем позивачу зазначені в Розрахункових листах нарахування відпустки, а саме: 2976,24 грн. за період з 01.11.2017 по 31.10.2018 року; 2292,08 грн. за період з 01.08.2018 по 31.07.2019 року; 139 грн. компенсація невикористаної щорічної відпустки за період 01.10.2019 року. Документи, які підтверджують виплату позивачу відпускних за період з 01.11.2017 року по 31.10.2018 року втрачені внаслідок затоплення офісного приміщення. Доказами виплати Товариством відпускних за період з 01.08.2018 року по 31.07.2019 року є довіреність від 02.01.2019 року, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 на отримання належної йому заробітної плати, та розрахунково-платіжна відомість на виплату готівки № 168 за серпень 2019 року, згідно якої ОСОБА_2 отримав заробітну плату позивача. Доказами виплати Товариством компенсації при звільнені за невикористану щорічну відпустку є довіреність від 02.01.2019 року та видатково-касовий ордер від 01.10.2019 року згідно якого ОСОБА_2 отримав заробітну плату Позивача. Отже, Товариством виконано обов`язок щодо оплати позивачу відпускних та виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільнені. Також зазначають, що відсутність з боку Товариства порушень законодавстві виплати заробітної плати позивачу підтверджується контролюючими органами. Так, ГУ ДФС України у м. Києві було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» в тому числі з питань єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2017 31.03.2019 року. Тобто, період, що перевірявся контролюючим органом включав в себе період працевлаштування ОСОБА_1 в Товаристві. За наслідками перевірки порушень законодавства з питань єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в тому числі заборгованості з оплати заробітної плати не виявлено. Позивач неодноразово звертався зі скаргами до контролюючого органу з приводу можливого порушення ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» законодавства про працю відносно нього. На виконання завдань щодо додержання законодавства про працю Головним управлінням Держпраці у Київській області було проведено перевірку за скаргою позивача щодо можливого порушення законодавства з боку Товариства. За наслідками проведеної перевірки порушень законодавства з боку Товариства не встановлено. Отже, виплата Товариством заробітної плати (відпускних) позивачу підтверджується належними доказами, а також наслідками перевірки ГУ ДФС України в м. Києві та Держпраці у Київської області, в ході яких порушень законодавства відносно позивача не виявлено. Позивачем було складено заяву з проханням звільнити його з займаної посади за власним бажанням без зазначення поважної причини, тобто через два тижні з дня повідомлення про це роботодавця. Оскільки позивач самостійно визначив підставу для звільнення - за власним бажанням в загальному порядку, саме це й стало підставою видання наказу про звільнення. Твердження позивача про те, що він подавав заяву до роботодавця про звільнення у зв`язку з порушенням останнім законодавства про працю, не відповідає дійсності. Оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем законодавства щодо невиплати заробітної плати, натомість відповідачем надано належні та допустимі докази проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільнені, то ця вимога також не підлягає задоволенню. Наразі позивачем заявлено позовну вимогу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 127 387,35 грн, при цьому, позивач неправомірно розрахував розмір середнього розрахунку, безпідставно включивши до нього вихідні та неробочі дні. В той же час, позивачем неправомірно розрахований розмір компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 10 903,62 грн., оскільки до розрахунку безпідставно включені періоди, в які позивач не працював у Товаристві. Позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку в сумі 127 387,35 грн., яку заявляє позивач, значно перевищує позовну вимогу щодо компенсації відпустки і є неспівмірною із ймовірними майновими втратами позивача у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, так як позовна вимога щодо компенсації невикористаної відпустки у 20 разів менше ніж позовна вимога щодо виплати середнього заробітку. Також, звертає увагу суду на строк протягом якого, позивач не звертався до суду за захистом своїх прав (позивач був звільнений з посади з 01.10.2019 року, натомість звернувся до суду 27.01.2021 року), що свідчить про навмисне зволікання з метою стягнення з відповідача значно більшої суми середнього заробітку. З урахуванням позовних вимог, позивач повинен сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги при звільнені. Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги, а отже позов не підлягає задоволенню.

07.09.2021 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача - адвоката Тарасова Д.О. про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копії скарги щодо дій посадових осіб ГУ Держпраці у Київській області від 05.07.2021 року та копії відповіді ГУ Держпраці у Київській області від 10.08.2021 року.

28.09.2021 від представника відповідача - адвоката Зайончковської В.В. надійшли заперечення щодо клопотання про призначення експертизи, в якій зазначено зокрема, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені. Тобто, позивач вважає, що Товариство не розрахувалося з ним в повному обсязі при звільнені, в той же час позивачем не заявлено жодної вимоги пов`язаної саме із звільненням. Твердження позивача про те, що підставою для його звільнення було порушення законодавства з боку Товариства, а не заява на звільнення за власним бажанням, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Позивачем було складено заяву з проханням звільнити його з займаної посади за власним бажанням без зазначення поважної причини, тобто через два тижні з дня повідомлення про це роботодавця. Оскільки позивач самостійно визначив підставу для звільнення - за власним бажанням в загальному порядку, саме це й стало підставою видання наказу про звільнення. Твердження позивача про те, що він подавав заяву до роботодавця про звільнення у зв`язку з порушенням останнім законодавства про працю, не відповідає дійсності з огляду на наступне. Позивачем не надано доказів того, що роботодавець отримував від нього заяву про звільнення з підстав порушення останнім законодавства про працю, натомість у відповідача (роботодавця) наявний оригінал власноручно написаної Позивачем заяви про звільнення його за власним бажанням. Заява, копія якої надана до суду, ніколи не надходила до відповідача. Крім того, з тексту наданої заяви взагалі не слідує про волевиявлення позивача про його звільнення з займаної посади та, зокрема з підстави передбаченої ч. З ст. 38 КЗпП України. Так, в тексті заяви взагалі не зазначено про бажання звільнення позивача з будь-якої причини. Відповідач вважає, що клопотання про призначення експертизи Довіреності заявлено Позивачем лише з метою затягування судового процесу, і відповідно, отримання більшого розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні з огляду на наступне. Кожен співробітник, який не має можливості або бажання отримувати зарплату особисто, може доручити цю функцію довіреній особі. Так, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 на отримання останнім заробітної плати на підставі довіреності від 02.01.2019 року. Роботодавець відмовляє у виплаті заробітної плати за довіреністю лише у випадку, якщо довірена особа не пред`явила документу, що посвідчує його особу, або довіреність складена не належним чином. Довіреність від 02.01.2019 року має всі реквізити, передбачені законодавством для довіреності, і відповідно, у Товариства не було підстав не виплачувати заробітну плату довіреній особі. Крім того, довіреність на отримання заробітної плати була видана позивачем ще 02.01.2019 року, і, відповідно, з січня по жовтень 2019 року позивач отримував заробітну плату від Товариства і не мав жодних заперечень, щодо факту видачі ним довіреності, так і до справжності його підпису на документі. Лише в процесі судового розгляду (навіть не у позовній заяві) позивач раптово заявив про те, що підпис на довіреності є несправжнім. Також зазначає, що позивачем безпідставно включені до розрахунку компенсації невикористаної щорічної відпустки періоди, в які позивач не працював у ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека». Позивач був звільнений з займаної посади з 01.10.2019 року згідно наказу № 108ЮК від 01 10.2019 року, а отже включення до розрахунку періоду після дати звільнення з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року є безпідставним. Позивач неправомірно розрахував розмір середнього заробітку, безпідставно включивши до нього вихідні та неробочі дні. Позивачем надано до суду копію його скарги до Держави служби України з питань пращ щодо дій посадових осіб ГУ Держпраці у Київській області в 05.07.2021 року, в якій позивач ставить під сумнів навіть офіційний документ - лист ГУ № 42/2/21/12677, наданий на запит адвоката Луцишина Ю.М., вважаючи його несправжнім, з огляду на те, що йому не сподобалась інформація, яка в ньому зазначена (відсутність порушень з законодавства з боку Товариства щодо позивача). Таким чином, відповідач вважає, що підстави для призначення судової почеркознавчої та судової технічної експертизи відсутні, а заявлене клопотання є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає

В підготовчому засіданні 28.09.2021 представником позивача адвокатом Тарасовим Д.О. подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 28.09.2021 представником позивача адвокатом Тарасовим Д.О. подано клопотання про призначення експертизи (додаткове), в якому представник позивача просив розширити перелік питань, що підлягають вирішенню експертом.

В підготовчому судовому засіданні 28.09.2021 року представником відповідача на виконання ухвали суду надано для огляду частину оригіналів документів, та повідомлено про те, що інша частина була знищена.

31.01.2022 через систему «Електронний суд» (01.02.2022 засобами поштового відправлення повторно) від представника відповідача - адвоката Зайончковської В.В. надійшли додаткові пояснення та клопотання про залучення доказів, в яких просить залучити до матеріалів справи копію наказу Товариства № 172 від 13.09.2017 року, копію наказу Товариства № 505 від 24.05.2018 та копію витягу з ЄДРЮОФОПГФ та при вирішенні справи врахувати надані пояснення, в яких зазначає наступне. Обґрунтовуючи необхідність проведення судової експертизи позивач зазначав, що його звільнення 01.10.2019 за ст. 38 КЗпП за власним бажанням не відповідає дійсності, оскільки він писав заяву на звільнення за станом здоров`я, а також у зв`язку з порушенням адміністрацією підприємства законодавства про працю. Крім того, позивач неодноразово заявляв як письмово так і усно під час судових засідань, що дату на заяві про звільнення він не ставив, оскільки роботодавець змусив його написати заяву про звільнення без зазначення дати при прийомі на роботу, і, відповідно, дату на заяві про звільнення було поставлено невідомою особою пізніше. В той же час дане твердження позивача не відповідає дійсності та спростовується тим, що наказ про прийняття позивача на роботу № 172 від 13.09.2017 та наказ про звільнення позивача № 1081ОК від 01.10.2019 року підписані різними особам, які займали посаду директора Товариства, а отже заяви на прийняття на роботу та на звільнення не могли бути написані в один день. Так, позивача було прийнято на роботу 14.09.2017 року згідно наказу Товариства № 172 від 13.09.2017 року, який підписаний директором Товариства - ОСОБА_5 . В той же час, заява на звільнення позивача за власним бажанням від 15.09.2019 року адресована іншій особі - директору Товариства ОСОБА_6 . Зазначає, що директором Товариства з 14.01.2016 року до 23.05.2018 року був ОСОБА_5 , що підтверджується наказом про звільнення ОСОБА_5 № 504 від 23.05.2018. А з 24.05.2018 року директором Товариства призначено ОСОБА_6, що підтверджується наказом про вступ на посаду директора № 505 від 24.05.2018 та витягом з ЄДРЮОФОПГФ. Таким чином, вочевидь, що позивач не міг написати при прийомі на роботу 13.09.2017 одразу й заяву на звільнення за власним бажанням без дати, оскільки директор, якому адресована заява на звільнення, зайняв цю посаду через вісім місяців після прийому Позивача на роботу.

09.02.2022 представником позивача - адвокатом Тарасовим Д.О. через канцелярію суду подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: копії посвідчення охоронника № НОМЕР_1 , виданого ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» 22.06.2017 року, у зв`язку з тим, що у відзиві та додаткових поясненнях Відповідач заперечує факт того, що Позивач приступив до роботи з 22.06.2017 року, позивач знайшов, що в посвідченні охоронника №599, виданого Відповідачем, зазначена дата його підписання 22.06.2017р..

14.02.2022 представником позивача Тарасовим Д.О. шляхом формування заяви в системі «Електронний суд» подано заяву про відкладення судового засідання.

14.02.2022 представником позивача Тарасовим Д.О. шляхом формування заяви в системі «Електронний суд» подано заяву про відвід головуючому у справі - судді Коломаренко К.А. та секретареві судового засідання.

15.02.2022 представником відповідача - адвокатом Зайончковською В.В. шляхом формування заяви в системі «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі (оригінал яких надійшов до суду засобами поштового зв`язку 17.02.2022), в яких зазначено, що предметом доказування в даній справі є факт повного розрахунку з позивачем при звільненні та сума коштів, яка підлягає сплаті в разі, якщо розрахунок не був проведений, а посвідчення охоронника жодним чином не може підтвердити, або спростувати позовні вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати. В обґрунтування клопотання про залучення доказу позивач зазначив, що і тільки з відзиву на позовну заяву дізнався, що відповідач заперечує, що позивач приступив до роботи з 22.06.2017 року. В той же час, відповідач надав відзив ще у березні 2021 року, тобто майже рік тому, а отже позивачу протягом тривалого часу було відомо про те, що відповідач в повному обсязі не визнає заявлені до нього позовні вимоги, заперечуючи обставини викладені в позовній заяві. Відтак, позивач не був позбавлений можливості надати суду усі наявні у нього докази разом з позовною заявою та після отримання відзиву, ще у березні 2021 року, а не у лютому 2022 року. Крім того, позивачем не заявлено клопотання про поновлення строків для надання додаткових доказів, що має наслідком залишення доказу без розгляду. В будь-якому випадку відповідач надав пояснення щодо наданого позивачем посвідчення охоронника. Так, спростовуючи твердження позивача про те, що його змусили написати заяву на звільнення без дати одночасно при прийомі на роботу, в попередніх поясненнях представником відповідача було зазначено, що протягом 2017 року директором Товариства був ОСОБА_5 , а з 24.05.2018 року - ОСОБА_6 , що підтверджується наказами Товариства на прийом директорів на роботу та витягом з ЄДРЮОФОПГФ. Незважаючи не те, що позивач ознайомився з даними поясненнями, він надав до суду копію посвідчення охоронника, яке підписане директором Товариства ОСОБА_6 , який вступив на посаду директора 24.05.2018 року, при цьому стверджуючи, що посвідчення було видане 22.07.2017 року. Вочевидь директор Товариства ОСОБА_6 в жодному разі не міг видати позивачу посвідчення охоронника 22.06.2017 року, оскільки почав працювати у Товаристві лише з 24.05.2018 року. Окремо зазначає про пропуск позовної давності щодо вимоги про стягнення вихідної допомоги - три місяці з дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, оскільки позивач був звільнений з Товариства 01.10.2019 року згідно наказу № 1081ОК від 01.10.2019 року, і саме в той день йому стало відомо про можливе порушення його прав, при цьому з позовом до суду позивач звернувся лише у січні 2021 року, тобто з пропуском 3-х місячного строку позовної давності.

15.02.2022 року через систему «Елетронний суд» надійшли додаткові пояснення представника відповідача - адвоката Зайончковської В.В. у зв`зку з поданням представником позивача заяви про відвід судді.

22.02.2022 представником позивача - адвокатом Тарасовим Д.О. через канцелярію суду подано заяву про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи.

26.05.2022 представником відповідача - адвокатом Зайончковською В.В. шляхом формування заяви в системі «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі, в яких представник зазначає, що позивач неодноразово заявляв як письмово так і усно під час судових засідань, що дату на заяві про звільнення він не ставив, оскільки роботодавець змусив його написати заяву про звільнення без зазначення дати при прийомі на роботу, і, відповідно, дату на заяві про звільнення було поставлено невідомою особою пізніше. Вважає, що позивач та представник позивача ввели суд в оману, щодо обставини написання позивачем заяви на звільнення одночасно з заявою про прийом на роботу, оскільки в день прийняття позивача на роботу, та в день звільнення з роботи, посаду директора Товариства займали різні особи. Так, позивача було прийнято на роботу 14.09.2017 року згідно наказу Товариства № 172 від 13.09.2017 року, який підписаний директором Товариства - ОСОБА_5 . В той же час, заява на звільнення позивача за власним бажанням від 15.09.2019 року адресована іншій особі - директору Товариства ОСОБА_6 . Таким чином, вочевидь, що позивач не міг написати при прийомі на роботу 13.09.2017 одразу й заяву на звільнення за власним бажанням без дати, оскільки директор, якому адресована заява на звільнення, зайняв цю посаду через вісім місяців після прийому позивача на роботу.

30.05.2022 через канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій просить перенести судове засідання до закінчення бойових дій в Україні, у зв`язку з тим, що його адвокат Тарасов Д.О. призваний до рядів ЗСУ.

Рух справи в суді та процесуальні дії суду

22.03.2021 за клопотанням сторони відповідача відкладено судовий розгляд справи.

Ухвалою суду від 13.04.2021 року було здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, замінено судове засідання 13.04.2021 о 14-30 годині підготовчим.

29.04.2021 за клопотанням сторони відповідача відкладено підготовче засідання.

15.06.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву для надання відповідачем додаткових відомостей та оригіналів документів.

Ухвалою суду від 02.07.2021 задоволено клопотання представника позивача адвоката Тарасова Д.О. про витребування доказів - витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» (04116, м. Київ, вул. Коперника, 16-а, приміщення 65) оригінали: -розрахунково-платіжних відомостей та видаткових касових ордерів щодо ОСОБА_1 за 2017-2019 роки; -заяв на видачу готівки ОСОБА_1 за 2017-2019 роки; -табелів виходу на роботу та обліку робочого часу щодо ОСОБА_1 за 2017-2019 роки.

Ухвалою суду від 02.07.2021 задоволено клопотання представника позивача адвоката Тарасова Д.О. про виклик свідків, викликано для допиту свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8

12.07.2021 за клопотанням сторони відповідача відкладено підготовче засідання

Ухвалою суду від 03.08.2021 клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання задоволено; відкладено підготовче засідання у справі; в підготовче засідання викликано учасників процесу; зобов`язано представника відповідача в підготовче засідання надати оригінали: - документів, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення на позовну заяву, зокрема оригінал наказу (розпорядження) №172 від 13.09.2017 про прийняття на роботу, оригінал заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням від 15.09.2019, оригінал наказу (розпорядження) №1081ок від 01.10.2019 про припинення трудового договору, оригінал доповідної записки від 01.10.2019, оригінал Акту від 01.10.2019; оригінал відомості на виплату готівки №168 за серпень 2019, оригінал видаткового касового ордеру від 01.10.2019, оригінал довіреності від 02.01.2019; -розрахунково-платіжних відомостей та видаткових касових ордерів щодо ОСОБА_1 за 2017-2019 роки; -заяв на видачу готівки ОСОБА_1 за 2017-2019 роки; -табелів виходу на роботу та обліку робочого часу щодо ОСОБА_1 за 2017-2019 роки.

Ухвалою суду від 28.09.2021 у справі призначено судову почеркознавчу експертизу та судову технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз; провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 28.09.2021 року за клопотанням представника відповідача - адвоката Зайончковської В.В., яке було задоволено частково, повернуто ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» оригінали наступних документів: розрахунково-платіжні відомості за жовтень-грудень 2017 року; розрахунково-платіжні відомості за 1 квартал 2018 року (січень-березень); розрахунково-платіжні відомості за червень 2018 року; розрахунково-платіжні відомості за серпень 2018 року; розрахунково-платіжні відомості за грудень 2018 року; розрахунково-платіжні відомості за січень-липень 2019 року, залишивши у справі їх копію.

19.11.2021 року до суду надійшло клопотання експертів про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи та вчинення інших процесуальних дій, в якій просять: надати вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 , які виконані в кількості 10-15 документів, виконаних в наближеній до досліджуваного документа період та оформлених відповідно до вимог Інструкції та Науково-методичних рекомендацій; зазначити, які документи є умовно-вільними зразками підпису та почерку ОСОБА_1 .

24.11.2021 року судом була складена та відправлена відповідь на клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи та вчинення інших процесуальних дій, в якій зазначено, що експериментальні зразки почерку та підпису, та вільні зразки почерку та підпису, що є умовно-вільними зразками.

17.12.2021 року на адресу суду надійшов лист від Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист про повернення матеріалів цивільної справи №334/505/19 без виконання судової почеркознавчої експертизи, у зв`язку із невиконанням клопотання судових експертів.

Ухвалою суду від 05.01.2022 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

01.02.2022 відкладено підготовче засідання у зв`язку з неявкою позивача та неповідомленням причин неявки.

09.02.2022 оголошено перерву у підготовчому засіданні за клопотанням сторони позивача.

Ухвалою суду від 15.02.2022 у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Тарасова Дениса Олеговича про відвід судді та секретаря судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа Безпека» про стягнення коштів, невиплачених при звільненні - відмовлено.

15.02.2022 відкладено підготовче засідання за клопотанням сторони позивача.

23.02.2022 відкладено підготовче засідання у зв`язку з неявкою позивача та відсутністю відомостей щодо належного повідомлення позивача про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Підготовче засідання 16.03.2022 року не відбулося у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та запровадженням особливого режиму роботи суду, пов`язаний з загрозою життю, здоров`ю та безпеці учасників справ та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, розгляд справи відкладено до усунення обставин, які зумовлюють особливий режим роботи суду пов`язаний з загрозою життю, здоров`ю та безпеці учасників справ та працівників суду в умовах збройної агресії проти України.

31.05.2022 відкладено підготовче засідання за клопотанням сторони позивача.

Ухвалою суду від 29.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи та свідків.

Судове засідання 28.07.2022 року було відкладено для повторного виклику свідків, у зв`язку з їх неявкою.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги, викладені в позовні заяві підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна Компанія «Альфа Безпека» - Зайончковська В.В. проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у заявах по суті справи, просила в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що перебував у трудових відносинах з ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» та перший його вихід на роботу був 24.06.2017, при цьому в трудовій книжці запис про прийняття його на роботу здійснено з 01.08.2017. При виявленні бажання скористатися відпусткою ОСОБА_8 писав заяву про надання відпустки, проте йому керівництво повідомило, що у випадку його перебування у відпустці йому не будуть виплачуватись будь-які кошти. Тому свідок писав заяви про надання відпусток протягом двох років, які працював у відповідача, проте у відпустки не ходив. А при звільненні виявив, що в його особовій картці зазначено, що він перебував у відпустках.

Від допиту інших свідків сторони в судовому засіданні відмовились.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Отже відмова сторін від допиту свідків прийнята судом.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1ст.89ЦПК України).

Згідно ч.1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови/праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами та проінструктувати працівника з техніки безпеки виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантуються заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповіднодо п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 р., укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладанням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органом.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (частини друга - четверта статті 24 КЗпП України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18) за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Отже, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Зазначена правова позиція Верховного Суду відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норм права до виниклих правовідносин.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, покликається на перебування у фактичних трудових відносинах з ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» у період з 22.06.2017 по 01.10.2019, оскільки він фактично приступив до виконання трудових обов`язків 22.06.2017.

Заперечуючи щодо позову, ТОВ «Охоронна компанія «Альфа-Безпека» покликається на те, що ОСОБА_1 14 вересня 2017 року був прийнятий до ТОВ «ОК «Альфа Безпека» на посаду охоронника згідно наказу № 172 від 13.09.2017 року, про що свідчить і запис у трудовій книжці ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Наказу №172 від 13.09.2017 був прийнятий на роботу з 14.09.2017 на посаду охоронника в Структурному під роздала Запорізький регіон ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Базпека» (т. 1, а.с. 55)

З копії трудової книжки позивача вбачається наявність запису про прийняття його відповідачем на роботу 14.09.2017 на підставі Наказу №172 від 13.09.2017 (т. 1, а.с. 7).

В обґрунтування заперечень проти позову, відповідач посилається на вимоги ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність», відповідно до якої персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони: не перебувають на обліку в органах охорони здоров`я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії; не мають непогашеної чи незнятої судимості за скоєння умисних кримінальних правопорушень; не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функціональних обов`язків; не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків; зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, медична довідка про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів серії 12ЯЯФ№199901 видана ОСОБА_1 22.08.2017 з відміткою про проходження ним огляду 22.08.2017 (т. 1, а.с. 8); сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 12ЯЯФ №909719 виданий ОСОБА_1 23.08.2017 з відміткою про проходження ним огляду 23.08.2017 (т. 1, а.с. 9).

В процесі розгляду справи судом не встановлено, що позивач ОСОБА_1 у визначеному законом порядку подавав відповідачу заяву про прийняття його на роботу саме з 22.06.2017 та цього ж дня надавав відповідачу трудову книжку, а відповідач як роботодавець до початку роботи ознайомив працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 29 КЗпП України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 761/2846/16-ц, в постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, провадження № 61-1121св20, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу. Зазначені правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України також враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до виниклих правовідносин.

З наданих суду документів не встановлено факту роботи позивача за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця та відсутні докази виплати заробітної плати за трудовим договором з 22.06.2017, а в трудовій книжці позивача, як і в наказі про прийняття на роботу, зазначено про прийняття його на роботу з 14.09.2017.

Разом з тим, позивач зазначив, що вважає підтвердженням перебування його у трудових відносинах з відповідачем саме з 22.06.2017 наявність цивільно-правового договору від 22.06.2022 (т. 2 а.с. 221).

Суд зауважує, що основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду. Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Позиція щодо різниці між трудовими та цивільно-правовими договорами була неодноразово викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17.

Так, у постанові від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 Верховний Суд зазначив, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Таким чином, навіть за наявності укладеного між сторонами цивільно-правового договору (факт чого заперечувався відповідачем в ході розгляду справи), це свідчить про існування між сторонами договірних, а не трудових відносин, тому не може вважатись підтвердженням фактичного перебування у трудових відносинах.

Матеріали справи містять копію посвідчення № НОМЕР_1 (т. 2, а.с. 155), однак таке на думку суду, не може бути доказом саме перебування позивача саме у трудових відносинах з відповідачем з 22.06.2017.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що належними та допустимими доказами підтверджено факт прийняття позивача на роботу на підставі Наказу №172 від 13.09.2017 та перебування позивача у трудовх відносинах з відповідачем з 14.09.2017.

Наведені вище докази спростовують доводи позивача про те, що перебував у трудовх відносинах з ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» з 22.06.2017 і що цей період має враховуватись при остаточному визначенні розмірів компенсацій, що підлягають виплаті на користь звільненого працівника.

Звертаючись з вимогою про стягнення 12 638, 43 грн. вихідної допомоги, позивач вказує, що 01.10.2019 його було звільнено за ст. 38 КЗПпУ (за власним бажанням), що не відповідає дійсності, так як позивач працював з 22.06.2017 р. по 01.10.2019 р. та писав заяву на звільнення за станом здоров`я, так як працював в екологічно-небезпечній зоні під заводськими викидами, а також у зв`язку з порушенням адміністрацією підприємства законодавства про працю, а саме ненадання щорічних відпусток, та виходом на пенсію.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на заяву без дати на номеру, копія якої додана ним до позовної заяви (т. 1 а.с. 6).

Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідач посилався на те, що наказом ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» №1081ОК від 01 жовтня 2019 року позивача звільнено. Підставою припинення трудового договору з позивачем є його власноруч написана заява від 15 вересня 2019 року про звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпПУ.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18) та від 20 лютого 2021 року у справі № 522/18787/17.

Варто зазначити, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за ч.3.ст. 38 КЗпП України.

Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Зазначення працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

Тобто, саме лише зазначення про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

Судом встановлено, що з тексту заяви, на яку посилається позивач, як на підставу позовних вимог, вбачається, що вона звернена до регіонального директора ОК «Альфа Безпека» та позивач просить здійснити з ним повний розрахунок (компенсацію за відпустку 2017 року; компенсацію за відпустку 2018 року; розрахунок за період з 22.06.2017 по 20.09.2019) у зв`язку з його звільненням за станом здоров`я (т. 1 а.с. 6).

Разом з тим, у вказаній заяві не зазначено жодного факту порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, як і обставин неможливості позивача виконувати роботу за станом здоров`я, а лише ставиться вимога про здійснення з ним повного розрахунку.

Більш того, суду не надано доказів звернення з вказаною заявою до роботодавця (не надано доказів направлення заяви засобами поштового зв`язку чи вручення її нарочно відповідальному працівникові товариства).

При цьому позивачем не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, які останній міг би визнати або відхилити, як і не зазначено обставин неможливості позивача виконувати роботу за станом здоров`я.

Крім того, про порушення ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Базпека» законодавства про працю позивачем зазначено лише в позовній заяві при зверненні до суду з даним позовом, тобто роботодавець станом на час звільнення не був ознайомлений з порушеннями, які на думку позивача, стали підставою для розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому, з заяви позивача від 15.09.2019 вбачається, що позивач просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням (т. 1 а.с. 57). На підставі Наказу 1081ОК від 01.10.2019 позивача звільнено з займаної посади на підставі заяви від 15.09.2019 згідно ст. 38 КЗпП України (т. 1 а.с. 58).

Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача щодо складання ним такої заяви, зазначав, що заяву про звільнення за власним бажанням його змусили написати при прийомі на роботу без зазначення дати складення, і з такою заявою 15.09.2019 він до відповідача не звертався.

Такі доводи позивача суд вважає неспроможними, адже з тексту заяви вбачається, що вона складена на ім`я директора ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» ОСОБА_6 , тоді як станом на день прийняття позивача на роботу директором ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» був ОСОБА_5 , що підтверджується копією наказу №3-К від 14.01.2016 (т. 2 а.с.132). ОСОБА_6 призначений на посаду директора ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» на підставі наказу №505 від 24.05.2018 (т. 2 а.с. 133). Вказані дані щодо зміни керівників юридичної особи підтверджуються і відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 2 а.с. 134-136).

Таким чином, суд вважає слушними доводи представника відповідача про те, що позивач не міг написати при прийомі на роботу 13.09.2017 одразу й заяву на звільнення за власним бажанням без дати, оскільки директор, якому адресована заява на звільнення, зайняв цю посаду через вісім місяців після прийому позивача на роботу.

На підставі досліджених доказів, суд приходить до переконання, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданої ним заяви, а зважаючи на волевиявлення позивача щодо звільнення за власним бажанням дії відповідача щодо припинення трудового договору з ОСОБА_1 згідно ст. 38 КЗпП ч.1 України є обґрунтованими та такими, що вчинені на підставі та у спосіб, що передбачений законодавством України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №818/501/16, від 03.08.2021 р. у справі 508/1190/17.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення на його користь вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, задоволенню не підлягають.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення на його користь 10 903,62 грн - компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, яку позивач обґрунтовує тим, що під час знаходження позивача у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього були нараховані, але не виплачені відпускні у сумі 6408 грн 11 коп., що підтверджується документами, які були отримані позивачем з бухгалтерії відповідача: нарахування відпустки № АБ000000222 від 19.11.2018 р.; нарахування відпустки № АБ000000287 від 01.08.2019 р.; нарахування відпустки № АБ000000387 від 01.10.2019 року.

В ході судового розгляду позивач зазначав, що протягом перебування в трудових відносинах з відповідачем він фактично не перебував у відпустці, і лише при звільненні дізнався, що відповідач обліковував його перебування у відпустці в той час, коли він фактично працював, а тому не виплатив йому компенсацію за невикористані дні відпустки.

Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач зазначає, що відповідачем в повному обсязі дотримано вимоги трудового законодавства щодо оплати за час відпустки перед позивачем, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2018 року, з якого вбачається, що позивачу у 2018 році надано чергову відпустку, тривалістю 24 календарних дня, а саме з 22 листопада по 15 грудня 2018 року та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 Позивачеві нараховано оплату за час відпустки у сумі 2976 грн. 24 коп., утримано відповідно до діючого законодавства податки та збори та виплачено грошові кошти в сумі 2395 грн. 88 коп., що підтверджується відомістю на виплату готівки № 367 від 29.11.2018; розрахунковим листом за серпень 2019 року, з якого вбачається, що позивачу у 2019 році надано чергову відпустку, тривалістю 24 календарних дня, а саме з 01 по 25 серпня 2019 року, нараховано оплату за час відпустки у сумі 3292 грн. 08 коп., утримано відповідно до діючого законодавства податки та збори та виплачено грошові кошти в сумі 3 311 грн. 33 коп, що підтверджується відомістю на виплату готівки № 168 від 03.09.2019, відповідно до якої начальник регіональної служби з охорони та безпеки ОСОБА_2 , за довіреністю, отримав у відповідача для позивача грошові кошти в сумі З 311,33 грн. та довіреністю від 02 січня 2019 року, якою позивач уповноважує ОСОБА_2 отримувати у відповідача належні йому виплати.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з наступного.

Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Відповідно до частини першої ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 к. д. за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Порядок та умови надання щорічних відпусток регулюються ст.79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки». Згідно з нормами зазначених статей надання відпустки є обов`язком роботодавця. Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

При цьому, відповідно до положень ст. 80 КЗпП України щорічна відпустка за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».

В будь-якому разі, суд зазначає, що щорічна та інші види відпусток, що надаються працівникам відповідно до чинного законодавства, оформлюються наказом (розпорядженням) за типовою формою № П-3, затвердженою Наказом Державного комітету статистики України №489 від 05.12.2008 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». Наказ (розпорядження) видається у двох примірниках: перший - для кадрової служби, другий - для бухгалтерії. Він підписується керівником структурного підрозділу (начальником (майстром) цеху (відділу, дільниці)) та керівником підприємства. Працівник у наказі (розпорядженні) ставить свій підпис про те, що він ознайомлений з ним.

При цьому, позивач в ході судового розгляду наполягав, що за час перебування у трудових відносинах з відповідачем він у відпустці не перебував, тому має право на компенсацію невикористаної відпустки при звільненні.

Відповідач в ході судового розгляду зазначав, що позивачеві відпустки надавались та він отримував відповідну компенсацію в період трудових відносин.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів перебування позивача у відпустці в період з 14.09.2017 по 01.10.2019 (зокрема графіку відпусток, затвердженого роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), який доведено до відома всіх працівників; заяв ОСОБА_1 про надання йому відпустки із зазначенням періоду такої відпустки; наказу про надання відпустки за типовою формою № П-3, табелів обліку робочого часу тощо), з яких можливо було б встановити, що ОСОБА_1 дійсно надано чергову відпустку, тривалістю 24 календарних дня у 2018 році, а саме з 22 листопада по 15 грудня 2018 року та у 2019 році, а саме з 01 по 25 серпня 2019 року

При цьому, суд зазначає, що розрахункові листи за листопад 2018 року, за серпень 2019 року створені самим відповідачем та не надають змогу встановити, що ОСОБА_1 у вказані періоди дійсно перебував у черговій відпустці.

Щодо відомостей на виплату готівки (т. 1 а.с. 67-69, т. 2 а.с. 10-76), суд зазначає, що з вказаних документів можливо встановити лише факт виплати працівникам грошових коштів у відповідному розмірі. При цьому, встановити складові цих виплат (заробітна плата, доплати, відпустка тощо) з наданих відомостей не вбачається можливим.

Посилання позивача та той факт, що він не уповноважував ОСОБА_2 на отримання в його інтересах грошових коштів, суд до уваги не приймає, оскільки в ході судового розгляду позивач не заперечував факт отримання заробітної плати від відповідача саме через ОСОБА_2 та спір виник саме з приводу компенсації за невикористані дні відпустки.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем не спростовано доводи позивача щодо неперебування позивача у відпустках в період трудових відносин з відповідачем.

Щодо посилань відповідача на результати перевірок контролюючих органів, суд зазначає, що вони для суду не мають наперед визначеного значення, оскільки у суду відсутні відомості щодо документів, які надавались до перевірки відповідного органу, а суд оцінює лише докази, досліджені безпосередньо в судовому засіданні та надає їм відповідну оцінку.

Згідно ст. ст. 74-84 КЗпП України, громадянам, які працюють за трудовим договором надаються щорічні відпустки, а у разі звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Як вже встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 13.09.2017 на підставі Наказу №172 від 13.09.2017 був прийнятий на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа Безпека» на посаду охоронника з 14.09.2017 з окладом 3 200,00 грн.

01.10.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі заяви від 15.09.2019 згідно ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, передбачені ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

01.10.2019 року ОСОБА_1 була видана трудова книжка та проведений розрахунок, проте відповідачем не включено до розрахунку суми компенсації за невикористані позивачем щорічні відпустки, а саме:

за період з 14.09.2017 по 13.09.2018 - 24 дні;

за період з 14.09.2018 по 13.09.2019 - 24 дні;

за період з 14.09.2019 по 01.10.2019 - 1 день.

Згідно розрахункового листка за листопад 2018 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 124,01 грн. (т. 1, а.с. 62); Згідно розрахункового листка за листопад 2018 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 137,17 грн. (т. 1, а.с. 65).

Отже, за вищевказані роки позивач має 49 днів невикористаної щорічної відпустки, і ці дні мають бути компенсовані ОСОБА_1 в розмірі 6 268, 32 грн.

При цьому суд зауважує, що пред`являючи вимоги про стягнення з відповідача суми компенсації у розмірі 10 903,62 грн. за невикористані дні щорічних відпусток, позивач вважав, що має 78 днів невикористаних відпусток за період з 22.06.2017 по 30.09.2020.

Однак судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 14.09.2017 (а не з 22.06.2017) по 01.10.2019 (а не по 30.09.2020), при цьому компенсація 1 дня невикористаної відпустки здійснена позивачеві в день звільнення.

Таким чином, позивачем помилково розраховано компенсацію невикористані дні щорічної відпустки, а саме замість 49 днів невикористаної відпустки (один з яких оплачено при звільненні), вказано 78 днів.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

За ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи-по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суми компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 6 268,32 грн., що складається із 2 976,24 грн. - компенсації за невикористану відпустку за період з 14.09.2017 по 13.09.2018; 3 292,08 грн. - за період з 14.09.2018 по 13.09.2019.

Позивачем також розраховано та заявлено до стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) середній заробіток за весь час затримки за період з 01.10.2019 року (дата звільнення) по 02.07.2021 року (дата, вказана в заяві про збільшення позовних вимог) у розмірі 127 387,35 грн (200,61 грн - середньоденна заробітна плата х 635 днів затримки розрахунку при звільненні, визначених позивачем).

Суд зазначає, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності можна дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. (Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, постанові Верховного Суду від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зокрема, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п. 71, 72).

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Суд бере до уваги те, що при звільненні позивачу роботодавцем фактично було виплачено лише частину належних йому коштів та не виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки. Отже, з огляду на матеріали справи та встановлені обставини, відповідачем розрахунок при звільненні з позивачем здійснено, проте не у повному обсязі.

Суд бере до уваги, що сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути з відповідача (127 387,35 грн) у 20 разів перевищує суму невиплаченої компенсації при звільненні (6 268,32 грн).

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Щодо періоду, за який позивачем нараховано середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд бере до уваги таке.

Так, ОСОБА_1 було звільнено 01.10.2019, проте з позовною заявою до суду позивач звернувся лише 27.01.2021.

Як стверджує позивач, оскільки він спочатку звертався за захистом порушених прав до ГУ Держпраці у Запорізькій області, проте його скаргу тривалий час не могли розглянути через запровадження в країні карантинних обмежень, проте чинним законодавством право звернення до суду не обмежно результатами розгляду скарг будь-якими державними органами, тому суд вважає, що надмірна тривалість перед звернення позивача з позовом відбувався з незалежних від відповідача обставин.

Отже, при розгляді даної справи суд бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд також зазначає, що у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права. Слід також врахувати, що ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні (невиплатою компенсації невикористаної відпустки у розмірі 6 238,32 грн, чим позивач обґрунтовує право на нарахування середнього заробітку за весь час затримки), які ОСОБА_1 ймовірно міг би понести з метою збереження рівня його життя після звільнення у період пошуку нової роботи, є значно меншим, ніж заявлена до стягнення сума середнього заробітку

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 12 000,00 грн Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням обставин спірних правовідносин.

Статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково та слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» на користь ОСОБА_1 18 268,32 грн, з яких: 6 268,32 - компенсація за невикористані дні щорічної відпустки; 12 000,00 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України,у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України роз`яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз`яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем при звільненні не в повному обсязі виплачено позивачеві компенсацію за невикористані дні відпустки, то позовні вимоги щодо цієї виплати, а також щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою, а також до подібного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 215/1270/16-ц (провадження №61-14727св18).

При цьому щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення вихідної допомоги, з огляду на те, що судом в цій частині в задоволенні позовних вимог відповлено по суті, наслідки спливу строку позовної давності застосуванню не підлягають.

Як передбачено ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від спати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позивач звернувся з позовом до суду в 2021 році, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 241,76 грн з позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та на користь позивача - в розмірі 120,00 грн з позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» (04086, місто Київ, вулиця Петропавлівська, буд. 37; ідентифікаційний код 40207890) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - 18 268,32 грн (вісімнадцять тисяч двісті шістдесят вісім гривень 32 копійки), з яких: 6 268,32 - компенсація за невикористані дні щорічної відпустки; 12 000,00 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» на користь ОСОБА_1 судовий збір 120,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Альфа безпека» в дохід держави судовий збір в розмірі 241,76 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Коломаренко К. А.