Рішення № 106289287, 17.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2022 року м. Київ № 640/25187/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Дураєвої А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за участю представників учасників справи:

позивача - Григор`єва Р.І.

від відповідача - Були Р.Б.

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач), адреса: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії від 03 грудня 2019 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 № 2046ц, згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади Прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях з 24 грудня 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді Прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року, яке залишено без змін на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року скасовані в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Так, в обгрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач наголошував на тому, що його звільнення відбулось з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2021 року головуючим у справі визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Гарника К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року адміністративна справа №640/25187/19 прийнята до провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року у задоволенні заяви представника Офісу Генерального прокурора про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

В судовому засіданні 17 серпня 2022 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити.

Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 грудня 2021 року в даній справі, який, скасовуючи судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вказав наступне:

« 88. За змістом частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

89. За правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі № 820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі № 2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами, а при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

90. Разом з тим, зазначивши про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій не визначили точної суми, яка має бути стягнута на користь ОСОБА_1 , що є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вирішення даного питання потребує дослідження відповідних доказів щодо заробітної плати позивача, що виходить за межі касаційного перегляду.»

У відповідності до частини 5 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Таким чином, в даному випадку, суду за наслідками нового розгляду даного спору має дослідити відповідні докази щодо заробітної плати позивача з метою вирішення питання щодо конкретного розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на його користь.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2046ц.

Наказом Генерального прокурора від 06 вересня 2021 року №1296ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі №640/25187/19 ОСОБА_1 поновлено з 26 грудня 2019 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо посягань на права інвесторів Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора від 15 грудня 2021 року №1695ц ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 17 грудня 2021 року.

Як вбачається з довідки Офісу Генерального прокурора від 03 лютого 2022 року №21-79зп середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 558,11 грн.

З розрахункового листа за грудень 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 у грудні 2019 року при звільненні нараховано та виплачено 56 451,79 грн.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії розрахункового листа за вересень 2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць в розмірі 33499,37 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вже було зазначено судом, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить без відрахування обов`язкових відрахувань становить 1558,11 грн.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід обчислювати наступним чином:

- з 26 грудня 2019 року (тобто з дня, коли позивача постановою Верховного суду від 02 грудня 2021 року поновлено на посаді) по 03 вересня 2021 року (останній день перед виданням наказу №1296ц про поновлення на посаді) (2 робочих дні у грудні 2019 року; 251 робочий день у 2020 році; 19 робочих днів у січні 2021 року, 20 робочих днів у лютому 2021 року, 22 робочих дня у березні 2021 року, 22 робочих дні у квітні 2021 року, 18 робочих днів у травні 2021 року, 20 робочих днів у червні 2021 року, 22 робочих дня у липні 2021 року, 21 робочий день у серпні 2021 року, 3 робочих дні у вересні 2021 року), що становить 429 робочих дні та дорівнює у грошовому еквіваленті 668 429,19 грн.

- з 20 грудня 2021 року (наступний робочий день після звільнення позивача з посади на підставі наказу №1695ц від 15 грудня 2021 року) по 17 серпня 2022 року (день постановлення рішення у справі) (9 робочих днів у грудні 2021 року; 19 робочих дні у січні 2022 року, 20 робочих днів у лютому 2022 року, 22 робочі дні у березні 2022 року, 21 робочий день у квітні 2022 року, 22 робочих дні у травні 2022 року, 22 робочих дні у червні 2022 року, 21 робочий день у липні 2022 року, 13 робочих днів у серпні 2022 року), що становить 160 робочих дні та дорівнює у грошовому еквіваленті 249 297,60 грн.

Разом до виплати належить сума у розмірі 917 726,79 грн.

Між тим, як вже було зазначено судом, позивачу вересні 2021 року було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць, таким чином, виплаті підлягає середній заробіток у розмірі 884 227,42 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 03 вересня 2021 року та з 20 грудня 2021 року по 17 серпня 2022 року в сумі 884 227,42 грн (вісімсот вісімдесят чотири тисячі двісті двадцять сім гривень 42 копійки) з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

2. Виконати негайно рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст рішення виготовлений 15 вересня 2022 року.