Рішення № 106284741, 07.07.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/10400/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Пшава О.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Харківської області, Харківське районне управління поліції №1 Головного управління Національноїполіції в Харківській області., Держава Україна в особі Офісу Генеральної прокуратури, Харківська обласна прокуратура, Київська окружна прокуратура міста Харкова, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в лютому 2021р. звернулась до суду з позовом до Харківське районне управління поліції №1 Головного управління Національноїполіції в Харківській області., Держава Україна в особі Офісу Генеральної прокуратури, Харківська обласна прокуратура, Київська окружна прокуратура міста Харкова, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування, в якому просила стягнути на її користь з державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС України за рахунок коштів державного бюджету завдану їй бездіяльністю органів досудового розслідування моральну шкоду у розмірі 8000000,00 грн. Свій позов позивач обгрунтовувала тим, що З 2012 року Київським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12012220490000279 за фактами шахрайства, зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань, крадіжки , а також інших питань.Процесуальним керівником є Харківська місцева прокуратура №2. Київський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області та Харківська місцева прокуратура №2 є структорними підрозділами та підпорядковані відповідно Головному управлінню Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України та Харківської обласної прокуратурі, Офісу Генерального прокуратура. В даній справі має статус потерпілої. Справа стосується розслідування організації незаконного заволодіння групою осіб її майном - багатовартісною чотирьохкімнатною квартирою АДРЕСА_1 та 1/2 частиною квартири АДРЕСА_2, особистого майна (меблі, предмети побуту, фотографії особистого життя), а також побиття її сучасниками ОСОБА_3 та організацією побиття та заволодіння майном ОСОБА_4 . По даній заяві проводиться досудове розслідування протягом 9 років не приймає ніяких процесуальних дій щодо закінчення досудового розслідування та передання справи до суду. Неодноразово зверталась із скаргами на бездіяльність слідчого до прокуратури та суду. Досудове розслідування по кримінальному провадженню незакінчене. Вважає, що неправомірними діями слідчого щодо умисного невиконання протягом тривалого часу вимог Конституції України та кримінально-процесуального законодавства їй завдано моральну шкоду, яка полягає у приниженні її честі та гідності, тривалого порушення її прав, в наслідок чого вона перебуває у стані безперервного нервового напруження і стресу, витрачала свій час на звернення зі скаргами та перебування в судах по їх розгляду, відстоюючи свої права від порушень права на розумні строки розслідування з боку слідчого, Така свідома групова бездіяльності органів слідства та прокуратури, тривала невизначеності та усвідомлення відсутності притягнення винних осіб є інструментом психологічного насильства та доставляють моральні страждання. Завдяки бездіяльності слідчого досудове розслідування залишається незакінченим, лікар ніякої відповідальності за неналежне виконання своїх професійних обов`язків не поніс, справа до суду не надійшла, завдана їй матеріальна і моральна шкода не відшкодована, а тому, розмір заподаної їй незаконною бездіяльністю органів досудового розслідування моральної шкоди оцінює в 8000000,00 грн

Позивач про дату, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, але в судове засідання не з`явилась, надала заяву, в якій позов підтримала в повному обсязі та просила справу розглянути в її відсутності.

Представник Національної поліції України надав відзив на позовну заяву, в якому просили в задоволенні позову відмовити у зв`язку з тим, що позивач не надав доказів факту заподіяння їй моральних страждань, просив справу розглянути в її відсутності.

Представник Офісу Генерального прокурора надав відзив на позовну заяву, в якому просили в задоволенні позову відмовити в зв`язку з безпідставністю.

Представник Харківської обласної прокуратури надав відзив на позовну заяву, в якому просили в задоволенні позову відмовити враховуючи відсутність доказів, якіб свідчили про протиправну бездіяльність.

ГУНП в Харківській області надало відзив на позовну заяву, в якому просило позов залишити без задоволення у зв`язку з тим, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, є недоведеними, просив справу розглянути в її відсутності

Харківське районне управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, Київська окружна прокуратура міста Харкова, Державна казначейська служба України відзив не надали.

Відповіді на відзиви позовач надав.

Неявка позивача та відповідачів не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі зібраних доказів у їх відсутності.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 1.03.2021р. відкрито провадження в порядку загального.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 20.09.2021р. призначено до розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідачів, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Статтею 12 ЦПК Українизакріплений принцип змагальності сторін в цивільному судочинстві, відповідно до якого учасники справимають рівніправа щодоздійснення всіхпроцесуальних правта обов`язків,передбачених законом.Кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторонанесе ризикнастання наслідків,пов`язанихіз вчиненнямчи невчиненнямнею процесуальнихдій.

Статтею 13 ЦПК Українивизначений принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставідоказів,поданих учасниками справиабовитребуванихсудом упередбачених цимКодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1 - 3 ст. 77 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування по справі є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 78 ЦПК Україниобставини справи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватись іншимизасобами доказування.

В ч. 1 та 2 ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що за заявами позивачки здійсненюється досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні №12012220490000279, розпочатому 27.11.2012 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2, 3 ст. 190, ч. 1 ст. 365-2, ч. 1, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 355 КК України слідчими СВ Київського ВЦ ГУНП в Харківській області (вул. Алчевських, 49, м. Харків)

Позивачка в кримінальному провадженні є потерпілою.

На час розгяду справи в суді слідчими Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області ще здійснююється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 27.11.2012р.

У ст. 2 КПК України наголошено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 28 КПК Укроаїни визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи або щодо кримінального правопорушення, вчиненого стосовно малолітньої або неповнолітньої особи, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить: 1) 12 місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину; 2) 18 місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене: 1) протягом 72 годин - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або затримання особи в порядку, передбаченомуч. 4ст. 298-2цього Кодексу; 2) протягом 20 діб - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім; 3) протягом 1 місяця - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 298-4цього Кодексу; 4) протягом 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченомупараграфом 4глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 1) 1 місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, передбачених п. 1 і 2 ч. 3 цієї статті; 2) 6 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нетяжкого злочину; 3) 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Судом встановлено, що на момент звернення позивича з позовом до суду досудове слідство органом поліції проводиться 8 років 3 місяці, що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування.

Аналіз ухвали, постановленої слідчим суддею 30.10.2018р., вказівок прокурора від 24.03.2020р., 19.06.2020р., листів прокуратури , скарги позивачки до відповідачів, дає підстави зробити висновок, що слідчим досі не виконано всі необхідні слідчі дії для всебічного, повного, неупередженого досудового розслідування кримінального провадження та якнайшвидшого прийняття законного та неупередженого процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження.

Під час розгляду даної справи відповідачами не надано жодного доказу, який би свідчив про те, що тривалість досудового розслідування більше 8 років у кримінальній справі, де позивач є потерпілим, обумовлена її надмірною складністю чи іншими вийнятковими обставинами. Такі докази у справі відсутні.

Суд погоджується, що наведені позивачем факти свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною і в якій позивач є потерпілим.

Відповідно до ст.3Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 55Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Уст. 56 Конституції Українивизначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України,відповідно доякої моральна шкода,завдана фізичнійабо юридичнійособі неправомірнимирішеннями,діями чибездіяльністю,відшкодовується особою,яка їїзавдала,за наявностіїї вини,крім випадків,встановлених частиноюдругою цієїстатті. Моральнашкода відшкодовуєтьсянезалежно відвини органудержавної влади,органу владиАвтономної РеспублікиКрим,органу місцевогосамоврядування,фізичної абоюридичної особи,яка їїзавдала: 1)якщо шкодизавдано каліцтвом,іншим ушкодженнямздоров`яабо смертюфізичної особивнаслідок діїджерела підвищеноїнебезпеки; 2)якщо шкодизавдано фізичнійособі внаслідокїї незаконногозасудження,незаконного притягненнядо кримінальноївідповідальності,незаконного застосуваннязапобіжного заходу,незаконного затримання,незаконного накладенняадміністративного стягненняу виглядіарешту абовиправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода,завдана незаконнимирішеннями,діями чибездіяльністю органу,що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність,органу розслідування,прокуратури абосуду,відшкодовується державоюлише увипадках вчиненнянезаконних дій,вичерпний перелікяких охоплюєтьсяч.1ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Частиною 6 ст. 1176ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшуковудіяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173 та1174цьогоКодексу).

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-440цс16.

В ч. 1 ст. 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосувати ст. 1174 ЦК України, оскільки ч. 6ст. 1176 ЦК Українипередбачає загальні підстави відшкодування шкоди органом досудового розслідування, яка застосовується в разі неможливості застосування ч. 1ст. 1176 ЦК України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно дост. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 1 та 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.01.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова № 4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно дочинногозаконодавства моральнашкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовженняактивного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно абз. 2 п. 5 зазначеної Постанови № 4 відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно роз`яснень, даних у п. 9 Постанови № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних,душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Положеннями п. 10-1 Постанови № 4 роз`яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 КонституціїУкраїни судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до змістуст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод (далі-Кронвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Рішення ЄСПЛ є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

При встановленні факту моральної шкоди суд керується критеріями загальнолюдських цінностей, на чому неодноразово наголошував у власних рішеннях ЄСПЛ.

Зокрема в п. 74 рішення "Ігнаткіна проти України", констатуючи порушення права заявника на справедливий суду, ЄСПЛ наголосив про необхідність недопущення національними органами невиправданих затримок тривалості провадження - "розумність" тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, та також важливість предмета спору для заявника.

Аналогічний постулат ЄСПЛ наводив в п. 95 рішення у справі "Таран проти України", окремо наголосивши, що розглянувши всі надані йому матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатного переконати його, що така тривалість провадження за обставин цієї справи була обґрунтованою. Зважаючи на власну судову практику з цього питання, Суд вважає, що в цій справі тривалість провадження була надмірною і не відповідає вимозі "розумного строку". Отже, було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див.mutatismutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27.06.1997 у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зазначено, що, як свідчить тлумачення ст.ст.23, 1174ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Великою ПалатоюВерховного Судуу постановівід 03.09.2019у справі№ 916/1423/17(провадження№ 12-208гс18)зроблений висновок,що надмірнатривалість кримінального провадження здатна призвести доморальних страждань особи,зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність;підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Судузвертає увагу на те, що відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказала, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Таким чином, судом встановлений факт тривалої протиправної бездіяльності посадової особи ГУНП Харківської області щодо проведення досудового розслідування за заявою про вчинення кримінального правопорушення та надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні від 27.11.2012р. за заявою позивача, а тому суд дійшов до висновку, що цими діями позивачу заподіяно моральної шкоди.

Суд звертає увагу на те, що захисту прав позивача, як заявника у кримінальному провадженн від 27.11.2012, не відбулося, адже орган досудового розслідування фактично "імітує" розслідування поза межами розумного строку незважаючи на вказівки прокурора до вчинення дій , жодних ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, органом досудового розслідування не вчинено.

З огляду на наведене, суд приходить до переконання про наявність передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу бездіяльністю органу досудового розслідування моральної шкоди.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 08.04.2020 у справі № 638/14009/17 (провадження № 61-766св20).

Стаття 13 Конвенціїне вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу доКонвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістюкримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір.

Дана позиція суду аналогічна позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18).

Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства" (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI) моральна шкода, з огляду на її природу, не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування, з урахуванням практики ЄСПЛ, повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та ЄСПЛ з України.

Оцінюючи розмір компенсації завданої позивачці моральної шкоди, суд враховує характер та тривалість завданої шкоди, глибину її душевних страждань та стан здоров`я, переживань, час, витрачений на захист своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості, визначає, що в якості компенсації за заподіяну моральну шкоду підлягає до стягнення 15 000 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Куруючись ст.ст. 2, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Харківської області, Харківське районне управління поліції №1 Головного управління Національноїполіції в Харківській області., Держава Україна в особі Офісу Генеральної прокуратури, Харківська обласна прокуратура, Київська окружна прокуратура міста Харкова, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 15 000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_3

відповідач 1: Держава Україна в особі Національна поліція України: 01601, м. Київ, вул.. Богомольця, 10

відповідач 2: Головне управління Національної поліції в Харківській області: м. Харків, вул.. Жон Мироносиць,5

відповідач 3: Харківське районне управління поліції №1 Головного управління Національної Поліції в Харківській області: 61002,м. Харків,вул.. Алчевських 49

відповідач 4: Держава Україна в особі Офісу Генеральної прокуратури: 01011,м. Київ, вул.. Різницька,13/15.

відповідач 5:Харківська обласна прокуратура: 61001, м. Харків, вул.. Б.Хмельницького,4. відповідач 6: Київська окружна прокуратура міста Харкова: 61002, м.Харків, вул. Сумська,76

відповідач 7: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України: 01601,м. Київ, вул.. Бастіонна, 6

Дата складання повного тексту рішення 12.09.2022р.

Суддя Остапчук Т.В.