Ухвала суду № 106283562, 05.09.2022, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 05.09.2022 Справа № 643/23272/21 Номер провадження 1-кп/554/567/2022

У Х В А Л А

31 серпня 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченка А. Г.

за участі:

секретаря судового засідання Кононенко А. С.

прокурора Шандули Л. О.

захисника Подкопаєва А. В.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220140000540 по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня спеціальна, працюючого в Чеській Республіці, одруженого, має на утриманні одну неповнолітню дитину, судимого

18 грудня 2007 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 190 КК України до 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в :

В провадженні Октябрського районного суду м. Полтави перебувають матеріали кримінального провадження № 12012220140000540 від 04 грудня 2012 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Вказане кримінальне провадження здійснюється за фактом вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок порушення ним правил безпеки дорожнього руху, що призвело до загибелі кількох людей за таких обставин.

12 січня 2009 року, приблизно о 02 год 50 хв, обвинувачений ОСОБА_1 керуючи технічно справним транспортним засобом Mersedes E-320, д. н. з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись в м. Харкові по вул. Салтівське Шосе, зі сторони вул. Ахієзерів, у напрямку вул. Академіка Павлова при зміні напрямкуруху, в порушення вимог п. п. 1.5, 2.3 «б», 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР), проявив неуважність та не переконавшись в безпеці маневру, здійснив виїзд на зустрічну смуху для руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21081, д. н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій та пасажир ВАЗ 21081, д. н. з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно, отримали тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми голови, грудної клітини, живота та кінцівок, що призвели до їх смерті.

Причиною дорожньо-транспортноїпригоди танаслідків,що настали,є порушенняводієм ОСОБА_1 вимог п.10.1ПДР,згідно зяким перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Порушення вказаних вимог ПДР водієм ОСОБА_1 з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

В умовах даної події водій ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, шляхом виконання вимог п. 10.1 ПДР, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат Подкопаєв А. В. заявив клопотання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження № 12012220140000540 від 04 грудня 2012 року відносно останнього на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності.

Клопотання захисника мотивоване тим, що часом вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 є визначена досудовим розслідуванням дата 12 січня 2009 року. На час вчинення діяння санкція ч. 3 ст. 286 КК України містила основне покарання у виді від п`яти до десяти років позбавлення волі та обов`язкове додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Згідно з чинною на час вчинення кримінального правопорушення редакцією ст. 12 КК України злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, на час його вчинення належав до категорії тяжких злочинів.

Таким чином, наполягав на тому, що 13 січня 2019 року закінчився встановлений п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України строк давності тяжкого злочину, вчиненного 12 січня 2009 року та кваліфікованого за ч. 3 ст. 286 КК України.

При цьому, в обґрунтування свого клопотання адвокат Подкопаєв А. В. зазначив, що матеріали кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не містять достатніх даних на підтвердження факту умисного вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на ухилення від досудового розслідування, а тому така оцінка його посткримінальної поведінки є лише припущенням, не підтвердженим доказами, у зв`язку з чим виїзд обвинуваченого за межі території України не може бути підставою для зупинення перебігу строку давності, визначеного ч. 2 ст. 49 КК України.

Крім того, зазначив, що з закордонного паспорту ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) вбачається, що він виїхав з території України 17 липня 2009 року, тобто майже через півроку після порушення кримінальної справи. Наголосив на тому, що в той час останній не був визнаний ні обвинуваченим, ні підозрюваним, а сама кримінальна справа щодо вчинення дорожньо-транспортної пригоди була порушена 12 січня 2009 року не стосовно конкретної особи, а саме за фактом вчинення злочину. При цьому, в період виїзду обвинуваченого до Чеської Республіки, вказана кримінальна справа була зупинена на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України (в редакції 1960 року), у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.

Дії сторони обвинувачення, спрямовані на визначення процесуального статусу ОСОБА_1 як обвинуваченого (підозрюваного) були вчинені, а відповідні рішення ухвалені вже після його виїзду за межі території України, а тому вони не були йому належним чином вручені та надіслані у визначений законом спосіб.

Відтак, наполягав на тому, що ОСОБА_1 не був обізнаним щодо необхідності явки до органу досудового розслідування, необхідності повідомлення про зміну місця свого перебування, а також про його розшук.

Крім того, зазначив, що відповідно до ст. 80 КК України ОСОБА_1 підлягає звільненню від відбування покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Харкова за ч. 4 ст. 190 КК України, згідно з яким він засуджений до п`яти років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на два роки, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника та просив задовольнити заявлене ним клопотання.

Прокурор категорично заперечувала проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого, зазначивши, що матеріалами кримінального провадження в повній мірі доведений факт ухилення ОСОБА_1 від слідства, так як будучи достовірно обізнаним про наявність кримінального провадження за фактом вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули дві особи, а також про обов`язок з`являтися до органу досудового розслідування, тобто фактично усвідомлюючи, що в нього вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, він навмисно покинув територію України з використанням при цьому недійсного паспорту та повернувся лише в межах здійснення екстрадиційного процесу, коли останнього було затримано у Чеській Республіці, ще й за іншими анкетними даними, а тому вважала, що перебіг строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності в цьому випадку має відповідати положенням ч. 2 ст. 49 КК України, тобто після сплину п`ятнадцяти років з часу вчинення кримінального правопорушення. При цьому прокурор виходила з такого.

Кримінальне провадження неодноразово зупинялося у зв`язку з розшуком підозрюваного та відновлювалося для проведення процесуальних дій, зокрема, спрямованих на встановлення місця знаходження розшукуваного із-за його неявки до органу слідства.

Зазначила, що в ході проведення першочергових слідчих дій, ОСОБА_1 дійсно було допитано в якості свідка вказаної пригоди, оскільки свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які перебували в автомобілі Mersedes Е-320, д. н. з. НОМЕР_1 , не могли вказати, хто саме був за кермом транспортного засобу в момент ДТП, тим самим умисно вводили орган слідства в оману, чим затягували досудове розслідування.

Однак, в подальшому було встановлено ряд осіб, які надали показання про те, що за кермом вказаного автомобіля в момент дорожньо-транспортної пригоди перебував саме ОСОБА_1 , після чого 06 лютого 2009 року останній з`явився до органу досудового розслідування з явкою з повинною та склав зобов`язання являтися до слідчого за першою вимогою та без дозволу останнього не покидати постійне місце мешкання.

05 жовтня 2009 року відповідною постановою слідчого Варварова А. В. у порядку ст. 132 КПК України (в редакції 1960 року) притягнуто у якості обвинуваченого у вказаній кримінальній справі.

Після цього ОСОБА_1 не з`являвся на виклики до слідчих та був відсутнім за місцем мешкання, що було встановлено 17 грудня 2009 року проведеним оглядом місця його проживання, в ході якого присутні особи, зокрема, дружина обвинуваченого ОСОБА_6 , та бабуся ОСОБА_7 пояснили, що напередодні ОСОБА_1 зібрав речі й нічого не пояснюючи, поїхав у невідомому напрямку, а тому їм невідомо місце його перебування, чим і обумовлено оголошення розшуку обвинуваченого.

В подальшому, органом досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 виїхав за межі України за анкетними даними як ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під якими протягом десяти років мешкав в Республіці Чехія, де оформлював документи та працював. При цьому жодним чином не виказував свого дійсного прізвища, за яким знаходився у міжнародному розшуку, хоча на початку досудового розслідування в ході допитів у якості свідка ОСОБА_1 представлявся та надавав документи на підтвердження своєї особи саме на прізвище « ОСОБА_8 ». Будь-які звернення, заяви про дозвіл на виїзд або повідомлення про зміну свого мешкання до органу досудового розслідування з боку ОСОБА_1 не надходили, незважаючи на складене останнім зобов`язання явки та усвідомлюючи, що саме ним вчинено вказаний злочин та фактично досудове розслідування проводиться відносно нього.

Також зазначила, що факт умисного ухилення обвинуваченого від органу досудового розслідування слідує також з того, що ОСОБА_1 проживав на території Республіки Чехія протягом майже десяти років разом зі своєю дружиною, якій було достовірно відомо про його розшук та наявність обґрунтованої підозри.

Крім того, повідомила, що вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_1 було встановлено, що останній судимий 18 грудня 2007 року за ч. 4 ст. 190 КК України до п`яти років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на два роки, що, в свою чергу, свідчить про те, що на момент виїзду ОСОБА_1 за межі території України - 17 липня 2009 року, у нього тривав іспитовий строк, який мав закінчитися лише 18 грудня 2009 року та протягом якого ОСОБА_1 повинен був виконувати покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме не покидати територію України та не змінювати адресу мешкання у даний період без належного повідомлення органів кримінальної виконавчої інспекції, що обвинуваченим було грубо порушено.

З приводу твердження сторони захисту про те, що повідомлення про підозру у вчиненні злочину від 25 квітня 2014 року ОСОБА_1 вручено не було, прокурор зазначила, що складання даного повідомлення обумовлено введенням в дію нової редакції КПК України у 2012 році, як це передбачено відповідними перехідними положеннями цього Кодексу, та фактично дана процесуальна дія є продовженням кримінального переслідування такої особи, розпочатої 05 жовтня 2009 року, коли ОСОБА_1 у порядку ст. 132 КПК України (в редакції 1960 року) притягнуто у якості обвинуваченого. Крім того, наголосила, що за відомим місцем мешкання обвинувачений був відсутній ще з 2009 року, адреса його останнього місця реєстрації мала місце у АР Крим, яка з 27 березня 2014 року є тимчасово анексованою територією, а відповідно до закордонного паспорту ОСОБА_1 , виданого на прізвище « ОСОБА_9 », останній вже перебував за межами України, а відтак, вказане повідомлення не могло бути вручено останньому на той момент.

З урахуванням цих обставин в своїй сукупності, прокурор вважала, що всі дії обвинуваченого ОСОБА_1 свідчать про умисне ухилення його від слідства та оголошення його в розшук на законних підставах, у тому перебіг строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності у даному конкретному випадку має відповідати ч. 2 ст. 49 КК України, тобто після сплину 15 років з часу вчинення кримінального правопорушення, у зв`язку з чим клопотання захисника обвинуваченого адвоката Подкопаєва А. В. є таким, що не підлягає задоволенню.

При цьому, вважала за необхідне призначити матеріали кримінального провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні суддею одноособово.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема, щодо закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбаченихпунктами 4-8, 10 частини першої абочастиною другою статті 284цього Кодексу та щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом особа звертається до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення підстав, передбачених у ст. 49 КК України, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Відповідне рішення судом приймається у формі ухвали.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох людей, яке було ним скоєно 12 січня 2009 року.

Згідно з чинною на час вчинення діяння редакцією ст. 12 КК України злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 належав до категорії тяжких злочинів.

Відповідно до положень ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у законі строки, зокрема, десять років у разі вчинення тяжкого злочину. При цьому, з огляду на положення частини другої цієї статті перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років.

Так, за умови відсутності факту ухилення ОСОБА_1 від органу досудового розслідування, строк давності для звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України становить десять років з дня вчинення ним злочину і до дня набрання вироком законної сили.

Однак, в разі підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 49 КК такий строк становить п`ятнадцять років з часу вчинення інкримінованого кримінального проступку.

На підставі наведеного, суд зазначає, що для застосування вказаних положень закону обов`язковому доказуванню підлягає саме наявність або відсутність факту ухилення обвинуваченого від органу слідства або суду, що є обставиною, яка, в разі її наявності, виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а ч. 6 цієї статті також визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до усталеної судової практики під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходи, спрямовані на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку (Постанова Верховного Суду від 19 березня 2015 року у справі № 5-1кс15)

Таким чином, особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку із чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи.Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

З такими висновками погодилася колегія суддів Вищого Антикорупційного суду, доповнивши при цьому, що факт ухилення від суду буде і тоді, коли особа перебуває поза межами території України і не з`являється на виклик суду без поважних причин та умисно створює видимість наявності об`єктивних причин неможливості такої явки. При цьому особа достеменно повинна знати про здійснення відносно неї кримінального провадження і перебувати у статусі підозрюваного або обвинуваченого (ухвала від 28 січня 2021 року у справі № 761/40298/16-к).

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК України, пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Крім того, в постановіВерховного Суду від 27 березня 2019 року (у справі №51-9040 км 18) на підставі аналізу положень ч. 1 ст. 281 КПК колегія суддів дійшлависновку, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження. Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. На цьому наголошував і захисник в судовому засіданні.

Окрім цього, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Сінькова проти України» (Заява № 39496/11) від 27 лютого 2018 року встановлено, що сам факт «оголошення у розшук» не означає, що особа переховується. Важливим фактором при оцінці ризику ухилення від слідства є реальна поведінка підозрюваного, а не його формальний статус «особи, оголошеної у розшук» (рішення у справі «Євгеній Гусєв проти Росії» (заява № 28020/05) пункт 85, від 05 грудня 2013 року).

З урахуванням викладеного, при вирішенні клопотання захисника обвинуваченого, з метою повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, які мають значення для встановлення наявності або відсутності факту умисного ухилення обвинуваченого ОСОБА_1 від органу слідства, суд враховує фактичні обставини здійснення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні.

Так, органом досудового розслідування з метою встановлення істини у справі першочергово були допитані свідки в цьому провадженні, зокрема ОСОБА_5 та дружина обвинуваченого ОСОБА_6 , які на момент дорожньо-транспортної пригоди перебували у автомобілі Mersedes Е-320, д. н. з. НОМЕР_1 , разом із обвинуваченим. При цьому, й сам ОСОБА_1 на початку слідства був допитаний в якості свідка, оскільки протягом деякого часу встановити хто саме перебував за кермом вказаного транспортного засобу на момент вчинення ДТП не було можливим. Сам ОСОБА_1 спочатку показав про те, що в цей момент не був за кермом транспортного засобу, оскільки перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння (том 1 а. к. п. 160 - 161).

В подальшому, 06 лютого 2009 року ОСОБА_1 з`явився до органу досудового розслідування та в порядку ст. 96 КПК України (в редакції закону 1960 року) власноручно написав явку з повинною, зазначивши, що саме він був за кермом автомобіля Mersedes Е-320, д. н. з. НОМЕР_1 , та допустив зіткнення з транспортним засобом ВАЗ 2108, д. н. з. НОМЕР_2 (том 1 а. к. п. 165). Того ж дня, він же, зобов`язався без дозволу слідства не змінювати місця мешкання та з`являтися до слідчого за першою ж вимогою (том 1 а. к. п. 166).

05 жовтня 2009 року постановою старшого слідчого відділу розслідувань ДТП СУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України (том 1 а. к. п. 187).

В подальшому, ОСОБА_1 не з`являвся на виклики до слідчого, не відповідав на телефонні дзвінки та про причини своєї неявки в жодному випадку не повідомляв. Здійсненням оперативно-розшукових дій за місцем мешкання останнього виявлено не було. При цьому, дружина обвинуваченого ОСОБА_6 , та бабуся ОСОБА_7 засвідчили, що останній з липня 2009 року вдома не проживає, а його місцезнаходження їм не відоме, у зв`язку з чим неодноразово оголошувався розшук обвинуваченого, а досудове розслідування зупинялося з цих підстав (том 1 а. к. п. 186, 200, 216; том 2 а. к. п. 10) та відновлювалося для проведених процесуальних дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження ОСОБА_1 .

У зв`язку зі вступом в дію КПК України (в редакції 2012 року) за вказаним фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України 04 грудня 2012 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220140000540 (том 1 а. к. п. 244).

25 квітня 2014 року старшим слідчим відділу розслідування ДТП СКУ ГОУМВС України в Харківській області за погодженням з прокурором складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

25 вересня 2019 року ОСОБА_1 з анкетрими даними « ОСОБА_10 », ІНФОРМАЦІЯ_1 , був затриманий на території Чеської Республіки (том 2 а. к. п. 47) та розпочато екстрадиційне провадження.

При цьому, було встановлено, що після укладення шлюбу (актовий запис про шлюб № 316 від 30 липня 2005 року, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 ) з ОСОБА_6 обвинувачений ОСОБА_1 взяв її прізвище, змінивши тим самим своє прізвище за народженням « ОСОБА_9 ». Однак, з моменту шлюбу та зміни прізвища останній не здав до відповідної установи наявний у нього закордонний паспорт громадянина України на прізвище « ОСОБА_9 », чим і обумовлений тривалий міжнародний розшук останнього.

Так, доводи захисника обвинуваченого відносно того, що в момент залишення території України статус ОСОБА_1 не був визначеним, а сама кримінальна справа була порушена саме за фактом вчинення злочину, а не стосовно конкретної особи, а тому дії ОСОБА_1 не можуть бути розцінені як такі, що здійснені з метою ухилення від слідства суд вважає необґрунтованими та на підставі долучених стороною обвинувачення доказів, вважає доведеним той факт, що останній покинув територію України, будучи достовірно обізнаним про те, що органом слідства здійснюється досудове розслідування за фактом вчинення саме ним дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинуло двоє осіб, де процесуальне рішення по розгляду справи не прийнято, тобто усвідомлюючи, що в нього вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом.

Крім того, вказане консолідується також із власноруч написаним та підписаним ОСОБА_1 зобов`язанням з`являтися за першою вимогою до слідчого та не змінювати місце мешкання без повідомлення про це орган слідства та в своїй сукупності свідчить про його умисне ухилення від явки до органу досудового розслідування.

Доводи захисника щодо необізнаності ОСОБА_1 про кримінальне переслідування відносно нього, оскільки повідомлення про підозру від 25 квітня 2014 року не було йому врученим суд вважає неспроможними з огляду на ту обставину, що сам по собі факт його невручення викликаний саме діями обвинуваченого, який в порушення зобов`язання, змінив місце мешкання, не повідомивши при цьому орган досудового розслідування. При цьому, суд враховує заперечення прокурора, яка зазначила, що копія повідомлення про підозру від 25 квітня 2014 року була надіслана у визначений КПК України спосіб на адресу за місцем мешкання ОСОБА_1 (том 2 а. к. п. 8). Однак, було встановлено, що останній в цей час вже мешкав в Республіці Чехія, а відтак, вказане повідомлення про підозру не могло бути йому врученим.

Суд також звертає увагу на те, що в контексті цієї справи визначальною є та обставина, що при перетині державного кордону України ОСОБА_1 , в порушення Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року використав наявний в нього недійсний закордонний паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_4 та мешкаючи близько десяти років в Республіці Чехія саме під анкетними даними як « ОСОБА_10 », жодним чином не виказував свого дійсного прізвища. Вказане не спростовувалось та не заперечувалось обвинуваченим та його захисником в судовому засіданні та, на думку суду, свідчить саме про переховування ОСОБА_1 , а тому розцінюється судом саме таким чином.

На підставі наведених учасниками кримінального провадження доказів, оцінивши їх в своїй сукупності, суд вважає доведеним факт умисного ухилення ОСОБА_1 від слідства та приходить до висновку про необхідність застосування в цьому випадку положення ч. 2 ст. 49 КК України, у відповідності до якого на цей час відсутні підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим клопотання захисника обвинуваченого адвоката Подкопаєва А. В. слід залишити без задоволення.

Суд зазначає, що дане кримінальне провадження підсудне Октябрському районному суду м. Полтави. Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Підстави для закриття провадження чи його зупинення відсутні. Відсутні також інші перешкоди для призначення судового розгляду, а відтак, наявні достатні підстави для призначення матеріалів кримінального провадження до судового розгляду.

Керуючись ст. ст. 284, 288, 314, 372 КПК України, ст. 49 КК України, суд,

у х в а л и в:

В задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про закриття кримінального провадження № 12012220140000540 від 04 грудня 2012 року та звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, - відмовити.

Призначити судовий розгляд матеріалів кримінального провадження №12012220140000540 від 04 грудня 2012 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, в приміщенні Октябрського районного суду м. Полтави одноособово у відкритому судовому засіданні 09 вересня 2022 року о 13 год 30 хв.

В судове засідання викликати прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого та свідків.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду, протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з дня вручення її копії.

Повний текст ухвали складено та оголошено 05 вересня 2022 року о 09 годині.

Суддя Анатолій САВЧЕНКО