Рішення № 10627660, 06.07.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

06 липня 2010 року справа № 5020-3/073 За позовом          Прокурора Ленінського району м. Севастополя

(вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011)

в інтересах           Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

держави в           (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

особі:

до                     Приватного багатопрофільного підприємства „Дис”

(вул. Кожанова, буд. 6, м. Севастополь, 99003)

про стягнення 277491,86 грн. та розірвання договору,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (прокурор Ленінського району м. Севастополя) –Шульга А.М., старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення №438 від 20.02.2006;

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) –Михайлова О.Є., головний спеціаліст відділу правового забезпечення, довіреність б/н від 11.01.2010;

відповідач (Приватне багатопрофільне підприємство „Дис”) –явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Суть спору:

06.05.2010 прокурор Ленінського району м. Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі –позивач) з позовом до Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” (далі – відповідач) про стягнення 248861,47 грн. та розірвання договору.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу комунального майна №41-09/КП від 08.09.2009 в частині виконання Приватним багатопрофільним підприємством „Дис” обов’язку, передбаченого пунктом 3.1 договору, щодо своєчасної сплати коштів продавцю за придбане майно. Також, на підставі статті 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” прокурор та позивач просять розірвати договір та зобов’язати відповідача повернути спірне майно.

Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України через неявку відповідача.

В процесі розгляду справи прокурор уточнив розмір позовних вимог: остаточно просить стягнути з відповідача 277491,86 грн., з яких: 73534,27 грн. –сума пені; 111120,00 грн. –сума неустойки; 92837,59 грн. –сума штрафу; а також, просить розірвати договір купівлі-продажу комунального майна №41-09/КП від 08.09.2009 та зобов’язати відповідача повернути позивачу спірні приміщення /арк. с. 58-60/.

Ухвалою від 09.06.2010 заява прокурора про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

У судове засідання 06.07.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією /арк. с. 68/ відповідно до адреси, вказаної у довідці Управління статистики у місті Севастополі /арк. с. 22/) та своєчасно; про причини неявки не сповістив.

Також відповідач не надав суду відзив на позов.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд –

ВСТАНОВИВ:

08.09.2009 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (продавець) та Приватним багатопрофільним підприємством „Дис” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу комунального майна №41-09/КП (далі –Договір) /арк. с. 23-24/, відповідно до пункту 1.1 якого, продавець передає, а покупець купує вбудовані нежилі приміщення напівпідвалу з I-1 по I-15, загальною площею 196,00 м2 з ґанком, що розташовані у жилому будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Кожанова, буд. 6 (далі –майно).

Майно належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на вбудовані нежилі приміщення, виданого 30.08.2006 Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (пункт 1.2 Договору).

У власність покупця надходять вбудовані нежилі приміщення напівпідвалу з I-1 по I-15, загальною площею 196,00 м2 з ґанком, що розташовані у жилому будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Кожанова, буд. 6, що підтверджується Довідкою-характеристикою №4920, виданою Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” 21.07.2009 (пункт 1.3 Договору).

В пункті 2.3 Договору сторони домовились, що спірне майно в цілому продається за 555600,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 Договору Покупець зобов’язувався внести 555600,00 грн. за майно протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору. Плата за майно, що набувається, вноситься на підставі цього Договору.

Строк розрахунків може бути продовжений на 30 календарних днів за умови внесення покупцем 50% від ціни Договору за письмовою заявою покупця (пункт 3.2 Договору).

Розрахунки за придбане майно здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми зі свого рахунку на рахунок продавця або рахунок, вказаний продавцем (пункт 3.3 Договору).

Передача майна здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту повної оплати ціни договору (пункт 4.1 Договору) та засвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами (пункт 4.3 Договору).

Право власності на відчужене майно виникає у покупця з моменту державної реєстрації, однак, у будь-якому випадку, не раніше повної оплати покупцем майна (пункт 4.4 Договору).

У розділі 5 Договору сторони передбачили свої права та обов’язки.

Зокрема, покупець зобов’язувався у встановлений Договором строк сплатити ціну продажу майна (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 Договору); у встановленому порядку повернути і звільнити майно, яке є предметом цього Договору, у випадку розірвання цього договору, в тому числі на підставі пп. 6.6 цього Договору (підпункт 5.2.7 пункту 5.2 Договору).

Зобов’язання сторін, вказані в п.п. 5.2.1-5.2.6 цього Договору, є істотними умовами Договору. У випадку невиконання або неналежного виконання покупцем будь-якої з умов, визначених п. 5.2 цього Договору, вважається, що покупець істотно порушив даний Договір (підпункт 5.2.7 пункту 5.2 Договору).

У пункті 5.3 Договору сторони встановили, що кожна зі сторін договору зобов’язується виконувати обов’язки, покладені на неї цим Договором.

Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору (пункт 6.1 Договору).

У випадку невиконання або неналежного виконання покупцем умов цього Договору, продавець вправі, у тому числі, вимагати розірвання договору і повернення того, що було виконано ним по зобов’язаннях до моменту розірвання цього договору (підпункт 6.2.3 пункту 6.2 Договору).

У разі порушення строку оплати за придбане майно покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, що діє в період, за який буде нараховуватися пеня, за кожен день прострочення (пункт 6.3 Договору).

У разі, якщо покупець не сплатить за майно протягом 60 днів з моменту укладення цього договору, він сплачує на користь продавця понад збитки неустойку в розмірі 20% ціни, за яку придбане майно. Неустойка сплачується протягом 20 календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за майно (пункт 6.4 Договору).

У випадку, якщо прострочення платежу буде продовжуватися більше ніж 61 календарний день, продавець вправі вимагати, а покупець зобов’язаний сплатити продавцю 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення (стаття 625 Цивільного кодексу України) (пункт 6.5 Договору).

Також сторони у пункті 6.6 Договору погодились, що у разі, якщо покупець, не сплатить за майно протягом 60 днів з моменту нотаріального посвідчення Договору, то покупець зобов’язаний повернути та звільнити майно, яке є предметом цього договору протягом 15 календарних днів, а цей Договір вважається розірваним.

Цей договір набирає сиди з моменту його державної реєстрації (пункт 10.1 Договору).

У зв’язку із порушенням строків оплати об’єкта купівлі-продажу, 13.11.2009 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” з претензією №4847 /арк. с. 28/, в якій вимагав перерахувати 122416,44 грн. (станом на 10.11.2009) на поточний рахунок Фонду протягом 30 днів.

Проте, відповідач вимоги претензії не виконав.

Невиконання Приватним багатопрофільним підприємством „Дис” свого обов’язку, передбаченого пунктом 3.1 Договору, щодо сплати продавцю коштів за придбане майно та умов пунктів 6.3, 6.4, 6.5 Договору, і стало причиною для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, оскільки несплата коштів продавцю (Територіальній громаді м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) порушує інтереси держави в сфері управління комунальним майном.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Тлумачення поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” наведено в пункті 2 резолютивної частини наведеного рішення. Так, Конституційний Суд України вказує, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 10 Закону України „Про місце самоврядування в України” встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом частин першої, п’ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об’єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Таким чином, відповідно до пункту 30 статті 26, пункту 6 статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до виключної компетенції Севастопольської міської Ради як власника комунального майна належить прийняття рішень щодо його відчуження відповідно до закону, затвердження місцевих програм приватизації, визначення доцільності, порядку та умов відчуження об’єктів права комунальної власності.

Згідно з пунктами 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.06.2007 №2070 /арк. с. 39-43/, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради щодо управління майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, основними завданнями якого є:

-          управління у визначених Радою межах майном комунальної власності;

-          організація та проведення відчуження (приватизації) майна, що перебуває у комунальній власності;

-          здійснення повноважень власника щодо майна, що відчужується (приватизується), відповідно до рішень Ради.

Отже, органом, який уповноважений здійснювати функції держави в сфері управління комунальним майном, є Севастопольська міська Рада, яка для здійснення цих функцій створила Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

Зважаючи на те, що спірне майно має статус комунального, на спірні договірні (приватизаційні) відносини, пов’язані з відчуженням об’єкта права комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, поширюється дія Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, а також спеціальних законів –Закону України „Про приватизацію державного майна” та Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Відповідно частини четвертої статті 3 Закону України „Про приватизацію державного майна” відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Статтею 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” та статтею 23 Закону „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” передбачено укладення між продавцем та покупцем договору купівлі-продажу об’єкта приватизації. На угоди приватизації поширюються відповідні норми цивільного законодавства про угоди.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов’язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 174 Господарського кодексу України та статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною другою статті 626 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір купівлі-продажу комунального майна №41-09/КП від 08.09.2009 /арк. с. 23-24/. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Андрієвською О.А. та зареєстрований в реєстрі за №2440.

Отже, між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, який діє від імені Територіальної громади м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради та Приватним багатопрофільним підприємством „Дис” виникли договірні правовідносини купівлі-продажу (приватизації).

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу країни право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

У даному випадку продаж майна, що є у комунальній власності територіальної громади міста, мають здійснювати органи, створювані Севастопольською міською Радою, яким є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

За правилами статті 4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” продавцями об’єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.

Таким чином, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є повноважним продавцем спірного майна.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

В пункті 2.3 Договору сторони домовились, що спірне майно в цілому продається за 555600,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 Договору, покупець зобов’язувався сплатити 555600,00 грн. за майно протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору. Плата за майно, що набувається, вноситься на підставі цього Договору.

Договір підписано сторонами 08.09.2009, отже, покупець був зобов’язаний сплатити вартість майна (555600,00 грн.) в строк до 08.10.2009 включно.

Проте, відповідач сплатив позивачу лише 5000,00 грн. 15.03.2010 /арк. с. 71/.

Отже, докази сплати відповідачем вартості майна в строки, передбачені пунктом 3.1 Договору, відсутні.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Сторони у пункті 6.3 Договору домовились, що у разі порушення строку оплати за придбане майно покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, що діє в період, за який буде нараховуватися пеня, за кожен день прострочення.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджена прострочка відповідача щодо внесення ціни договору в розмірі 555600,00 грн., суд вважає правомірним нарахування прокурором та позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобов’язання.

Відповідно до наданого розрахунку /арк. с. 58-59/, прокурор та позивач просять стягнути з відповідача суму пені в розмірі 73534,27 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно невиконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає що при її обчисленні позивачем допущені певні помилки. Зокрема, невірно визначений період прострочки відповідача та не обґрунтовано застосовані індекси інфляції при обчислені суми пені, тоді як правова природа інфляційних збитків є іншою ніж правова природа пені (неустойки). Також позивачем не враховані приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи зазначене, суд здійснив власний розрахунок пені, що наведений нижче.

Зважаючи на те, що покупець зобов’язувався сплатити 555600,00 грн. за майно протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору (пункт 3.1 Договору), початок періоду прострочення слід визначити з 09.10.2009 (08.09.2009+30 к. д.). Тому період для нарахування пені встановлюється з 09.10.2009 по 09.04.2010 (6 місяців). При цьому судом враховано, що у зв’язку з оплатою відповідачем 5000,00 грн. 15.03.2010, що підтверджується випискою з рахунку позивача /арк. с. 71/, розмір заборгованості для нарахування пені змінився.

Отже, за розрахунком суду сума пені становить 57032,01 грн., а саме:

За період з 09.10.2009 по 14.03.2010 (157 днів):

555600,00*2*10,25/100/365*157=48991,74 грн.

За період з 15.03.2010 по 09.04.2010 (26 днів):

550600,00*2*10,25/100/365*26=8040,27 грн.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 57032,01 грн., в частині стягнення суми пені в розмірі 16502,26 грн. (73534,27-57032,01) –позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Поряд з пенею, прокурор та позивач просять стягнути з відповідача суму неустойки в розмірі 111120,00 грн., посилаючись на пункт 6.4 Договору, яким передбачено, що у разі, якщо покупець не сплатить за майно протягом 60 днів з моменту укладення цього договору, він сплачує на користь продавця понад збитки неустойку в розмірі 20% ціни, за яку придбане майно. Неустойка сплачується протягом 20 календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за майно.

Суд зазначає, що неустойка, яка передбачена у пункті 6.4 Договору, за своєю правовою природою є штрафом.

Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Крім того, з приписів статті 549 Цивільного кодексу України вбачається, що пеня та штраф є різновидами неустойки, з різним порядком їх обчислення, тобто пеня і штраф визначені для можливості їх самостійного застосування, тому правові підстави вважати, що в разі одночасного стягнення з боржника пені та штрафу останній двічі піддається юридичній відповідальності одного й того ж виду, відсутні.

Даний висновок суду підтверджується, зокрема, статтею 231 Господарського кодексу України, яка встановлює відповідальність за порушення господарського зобов’язання, в якому хоча б однією стороною є суб’єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки і т. ін.

Так, відповідно до абзацу третього частини другої вказаної статті за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи те, що сторонами за взаємною згодою встановлено відповідальність за порушення зобов’язань у вигляді застосування і штрафу, і пені (пункт 6.4 Договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення ними умов договору, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу правомірною. Тобто в даному випадку штраф є додатковою мірою відповідальності.

Перевіривши розрахунок суми штрафу суд зазначає, що він є вірним (555600,00*20%=111120,00), а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 111120,00 грн. підлягають задоволенню.

Також прокурор та позивач просять стягнути з відповідача 30% річних в сумі 92837,59 грн.

При цьому, у позовній заяві прокурор помилково визначив правову природу 30% як штраф /арк. с. 6, 59/. Суд не погоджується із таким визначенням, оскільки виходячи зі змісту пункту 6.5 Договору та статті 625 Цивільного кодексу України 30% є річними.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнових прав та інтересів, суть якого полягає в отриманні кредитором компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 6.5 Договору у випадку, якщо прострочення платежу буде продовжуватися більше ніж 61 календарний день, продавець вправі вимагати, а покупець зобов’язаний сплатити продавцю 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи з того, що строк оплати майна становить 30 календарних днів з моменту підписання Договору (пункт 3.1 Договору), відповідач був зобов’язаний сплатити 555600,00 грн. в строк до 08.10.2009. Отже, станом на 06.05.2010 (дата подачі позову) прострочення становить більше 61 календарного дня (08.09.2009+61 к. д.=09.11.2009), тому вимога про стягнення процентів річних за користування чужими грошовими коштами є правомірною.

Також, з наведеного вбачається, що сторони в Договорі відступили від положень статті 625 Цивільного кодексу України в частині встановлення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні 3% річних та врегулювали свої правовідносини таким чином, що за прострочення виконання грошового зобов’язання відповідач на вимогу позивача зобов’язаний сплатити останньому 30% річних від простроченої суми.

Прокурор та позивач нарахували суму 30% річних за період з 09.11.2009 по 31.05.2010 (204 дн.), що є їх правом.

Перевіривши розрахунок 30% річних суд зазначає, що він є вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30% річних в сумі 92837,59 грн. підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача коштів підлягають задоволенню частково, в розмірі 260989,60 грн., з яких: 57032,01 грн. –сума пені; 111120,00 грн. –сума штрафу; 92837,59 грн. –сума 30% річних.

За змістом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною п’ятою статті 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов’язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

У пункті 6.1 Договору сторони встановили, що у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем умов цього Договору продавець вправі вимагати розірвання договору і повернення того, що було виконано ним по зобов’язаннях до моменту розірвання цього договору.

Крім того, сторони у пункті 6.6 Договору погодились, що у разі, якщо покупець не сплатить за майно протягом 60 днів з моменту нотаріального посвідчення Договору, то він зобов’язаний повернути та звільнити майно, яке є предметом цього договору, протягом 15 календарних днів, а цей Договір вважається розірваним.

Матеріалами справи підтверджено, що Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (який діє від імені Севастопольської міської Ради) підтримує вимоги прокурора в повному обсязі, в тому числі і щодо розірвання Договору /арк. с. 72/.

Більше того, 13.11.2009 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради надсилав претензію на адресу відповідача, де попереджав останнього про розірвання договору через невиконання ним зобов’язань за Договором /арк. с. 28/.

На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним частиною другою статті 20 Господарського кодексу України та пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору №41-09/КП від 08.09.2009 щодо сплати продавцю коштів за передане майно протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору, причому дана прострочка склала більше 60 днів з моменту нотаріального посвідчення Договору –08.09.2009 (08.09.2009+60 к. д.=09.11.2009).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання має наслідком припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, вимогу позивача про розірвання договору купівлі-продажу комунального майна №41-09/КП від 08.09.2009 суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Водночас, згідно з частиною п’ятою статті 188 Господарського кодексу України договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

Частиною дев’ятою статті 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” передбачено, що у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв’язку з невиконанням покупцем договірних зобов’язань приватизований об’єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

З матеріалів справи, а саме: договору оренди №276-05 від 23.01.2007 /арк. с. 73-75/ та акта приймання-передачі орендованого майна від 23.01.2007 /арк. с. 75, зворотний бік/ вбачається, що майно, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу, знаходиться у відповідача і після припинення договору оренди орендодавцеві (позивачу) не поверталось.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу комунального майна №40-09/КП від 08.09.2009, об’єкт купівлі-продажу –вбудовані нежилі приміщення напівпідвалу з I-1 по I-15, загальною площею 196,00 м2 з ґанком, що розташовані у жилому будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Кожанова, буд. 6, –підлягає поверненню продавцю.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 2694,90 грн. (260989,60*2774,92/277491,86+85,00) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі –221,97 грн. (260989,60*236,00/277491,86) підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” (вул. Кожанова, буд. 6, м. Севастополь, 99003; ідентифікаційний код 16500302; п/р26005197671 в ПАТ "РайффайзенБанкАваль", м. Київ, МФО 380805; п/р2600902670570 в ПАТ КБ "Правекс-Банк", МФО 321983; п/р26004026705702 в ПАТ КБ "Правекс-Банк", МФО 321983) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; ідентифікаційний код 25750044; п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі; МФО 824509) заборгованість в розмірі 260989,60 грн. (двісті шістдесят тисяч дев’ятсот вісімдесят дев’ять грн. 60 коп.), з яких: 57032,01 грн. –сума пені; 111120,00 грн. –сума штрафу; 92837,59 грн. –сума 30% річних.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          Розірвати Договір купівлі-продажу комунального майна №41-09/КП від 08.09.2009 укладений між Приватним багатопрофільним підприємством „Дис” (ідентифікаційний код 16500302) та Територіальною громадою міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044), з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

4.          Зобов’язати Приватне багатопрофільне підприємство „Дис” (ідентифікаційний код 16500302) звільнити об’єкт купівлі-продажу –вбудовані нежилі приміщення напівпідвалу з I-1 по I-15, загальною площею 196,00 м2 з ґанком, що розташовані у жилому будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Кожанова, буд. 6, та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044) шляхом підписання акта приймання-передачі.

5.          Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” (вул. Кожанова, буд. 6, м. Севастополь, 99003; ідентифікаційний код 16500302; п/р26005197671 в ПАТ "РайффайзенБанкАваль", м. Київ, МФО 380805; п/р2600902670570 в ПАТ КБ "Правекс-Банк", МФО 321983; п/р26004026705702 в ПАТ КБ "Правекс-Банк", МФО 321983) в доход Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район в м. Севастополі, п/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, ОКПО 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 2694,90 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6.          Стягнути з Приватного багатопрофільного підприємства „Дис” (вул. Кожанова, буд. 6, м. Севастополь, 99003; ідентифікаційний код 16500302; п/р26005197671 в ПАТ "РайффайзенБанкАваль", м. Київ, МФО 380805; п/р2600902670570 в ПАТ КБ "Правекс-Банк", МФО 321983; п/р26004026705702 в ПАТ КБ "Правекс-Банк", МФО 321983) в доход Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район в м. Севастополі, п/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, ОКПО 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 221,97 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7.          В частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 16502,26 грн. –в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

08.07.2010.