Рішення № 10627512, 17.06.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

17 червня 2010 року справа № 5020-3/088 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Тригон”

(вул. Гоголя, буд. 20-А, кв. 29, м. Севастополь, 99011)

до                     Відкритого акціонерного товариства

“Енергетична компанія “Севастопольенерго”

(вул. Хрустальова, 44, м. Севастополь, 99040)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:           Приватного підприємства „Наш будинок”

(вул. Астана Кесаєва, буд. 5/6, кв. 17, м. Севастополь, 99038)

про внесення змін до договору,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю „Тригон”) –Петренко В.М., представник, довіреність б/н від 01.04.2010;

відповідач (ВАТ “Енергетична компанія “Севастопольенерго”) –явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив;

третя особа (ПП „Наш будинок”) – Тімаков Р.С., директор, рішення власника б/н від 05.01.2009, паспорт серії АР №194451, виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі 23.09.1999.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тригон” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (далі –відповідач) про внесення змін до договору на поставку електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю приведення договору №6224 від 09.07.2009 на поставку електричної енергії в частині встановлення тарифу відповідно до вимог пункту 2.3 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №309 від 10.03.1999 (із наступними змінами і доповненнями).

Ухвалою від 27.05.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/088.

Ухвалою суду від 03.06.2010 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Приватне підприємство „Наш Будинок”.

У судове засідання 17.06.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином у встановленому порядку (судове повідомлення /арк. с. 75/) та своєчасно; відзив на позов у письмовому вигляді не надав.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка відповідача обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України –за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд –

ВСТАНОВИВ:

09.07.2009 між Відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тригон” (споживач) укладений договір на поставку електричної енергії №6224 /арк. с. 26-32/ (далі –Договір), відповідно до якого ВАТ „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (постачальник) продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електричних установок споживача з приєднаною потужністю 300 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі. Точки продажу електричної енергії встановлені у додатку №2 „Акт розмежування балансової приналежності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін”.

У пункті 2.1 Договору сторони домовились, що при виконанні умов Договору, а також вирішенні усіх питань, які не обумовлені цим Договором, сторони зобов’язуються керуватися діючим законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Споживач зобов’язується сплачувати постачальнику вартість електричної енергії відповідно до умов додатків „Порядок розрахунків” та „Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії” (підпункт 2.3.3 пункту 2.3 Договору).

Договір укладений на строк до 31.12.2009 та набирає чинності з дня його підписання (пункт 9.4 Договору).

Додатковою угодою від 09.07.2009 сторони продовжили строк дії Договору до 13.03.2012 /арк. с. 33/.

У додатку №6 до договору на поставку електричної енергії №6224 від 09.07.2009 /арк. с. 38-40/ (далі –Додаток №6) сторони погодили порядок розрахунків. Зокрема, згідно з пунктом 1 Додатку №6 розрахунки за електричну енергію здійснюються за діючими тарифами відповідно до тарифних груп та класів потужності кожного приєднання.

Зважаючи на те, що предметом Договору є зобов’язання між ВАТ „Енергетична компанія „Севастопольенерго” та ТОВ „Тригон” щодо поставки електричної енергії та, відповідно, її оплати позивачем на об’єкті –„Берегоукріплювальні споруди з кімнатами відпочинку в с. Кача, корпус №1”, власниками якого є фізичні особи, позивач вважає, що до спірних відносин постачальника та споживача повинні застосовуватися тарифи по сплаті за електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам.

У зв’язку з цим 15.02.2010 позивач звернувся до постачальника з листом про необхідність встановлення тарифу відповідно пункту 2.3 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №309 від 10.03.1999 /арк. с. 46/ (з подальшими змінами і доповненнями).

Постачальник у листі від 17.02.2010, посилаючись на те, що берегоукріплювальні споруди з кімнатами відпочинку в с. Кача не відносяться до тих об’єктів, на які розповсюджуються привила пункту 2.3 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №309 від 10.03.1999, відмовив позивачеві у встановленні тарифів на рівні побутових /арк. с. 47/.

Наведене і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ст. 714 ЦК України).

Особливості договірних відносин постачання електричних енергетичних ресурсів визначаються Законом України „Про електроенергетику”, та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Закон України „Про електроенергетику” регулює відносини, що виникають у зв’язку з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об’єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії (ст. 2 Закону України „Про електроенергетику”).

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про електроенергетику” енергія –це електрична чи теплова енергія, що виробляється на об’єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 1.2 Правил користування електричною енергією (в редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 №910) договір про постачання електричної енергії –це домовленість двох сторін (постачальника електричної енергії за регульованим тарифом і споживача), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України.

Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін (п. 5.1 Правил користування електричною енергією).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 188 Господарського кодексу України.

При цьому, статтею 188 Господарського кодексу України унормовано, що сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Нормою статті 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судом встановлено, що спірний договір оренди укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками обох сторін.

За змістом вищезазначених правових норм пропозиція сторони про внесення змін у договір (оферта) повинна містити інформацію про момент направлення її іншій стороні за договором, тобто, при направленні однією стороною іншій для узгодження проекту додаткової угоди про внесення змін у договір цей проект повинен містити дату його підписання ініціюючою стороною.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив пропозицію про внесення змін у Договір №6224 від 09.07.2009 –15.02.2010 /арк. с. 46/; 17.02.2010 відповідач не погодив запропоновані позивачем зміни до спірного договору.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого Постановою НКРЕ України 10.03.99 №309 (далі –Порядок №309) відпуск електроенергії населенню проводиться за тарифом 20,3 коп. за 1 кВт*год.

За вказаним тарифом оплачується електроенергія, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів (п. 1.2 Порядку №309).

Відпуск електроенергії населеним пунктам (крім дачних, дачно-будівельних кооперативів і садових товариств, гаражно-будівельних кооперативів), розташованим у сільській місцевості, проводиться за тарифом 18,15 коп. за 1 кВт*год. (п. 2.3 Порядку №309).

Визначення понять „населення” та „населений пункт” надано в пункті 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 №910) (далі –ПКЕЕ).

Згідно з цією нормою:

-          населення –це споживачі електричної енергії –фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької діяльності;

-          населений пункт –юридична особа –споживач (власник електроустановок населеного пункту або уповноважена власником (співвласниками) експлуатаційна організація, в господарському віданні якої є електроустановки населеного пункту), об’єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту.

Аналогічне визначення поняття „населений пункт” надано в пункті 2.1 Порядку №309. Так, до населених пунктів відносяться споживачі, які розраховуються з енергопостачальною організацією за загальним розрахунковим лічильником за електроенергію, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках, для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач, освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів, а також установи виконання покарань і лікувально-трудові профілакторії, слідчі ізолятори.

При цьому, до побутових потреб населення належать індивідуальні витрати електроенергії на побутове освітлення, опалення, приготування їжі, не пов’язану з отриманням доходів роботу електричних побутових пристроїв (пральних машин, холодильників тощо), приватної комп’ютерної та оргтехніки, санітарно-гігієнічні та культурні потреби.

Виходячи із вищенаведеного, оплачувати електроенергію відповідно до положень Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, мають право лише населені пункти, тобто споживачі, які забезпечують споживання електроенергії безпосередньо населенням в окремих жилих будинках, квартирах, гуртожитках, а також безпосередньо задовольняють потребу населення в комфортному користуванні житловим фондом, тобто використовують електроенергію на технічні цілі житлових будинків для підтримки нормального функціонування систем їх інженерного забезпечення.

З додатку №1 до Договору вбачається, що поставка електричної енергії за спірним договором здійснюється для задоволення потреб споживача на об’єкті –берегоукріплювальні споруди з кімнатами відпочинку в с. Кача, корпус №1 /арк. с. 34/.

Матеріалами справи (лист №5595 від 10.06.2010) підтверджено, що право власності на об’єкт нерухомості за адресою: с. Кача, вул. Авіаторів, 1-Г/4 зареєстроване:

-          приміщення охорони та електрощитова –за Товариством з обмеженою відповідальністю „Тригон” на підставі свідоцтва про право власності від 12.03.2010;

-          вставка А1 –за ВАТ „Українська гірничо-металургійна компанія” на підставі свідоцтва про право власності;

-          приміщення відпочинку №36 –за ТОВ „Терра-Інвест”;

-          решта приміщень: більярдна, сховище, торгове приміщення та всі приміщення для відпочинку –за фізичними особами.

Функції по управлінню та утриманню об’єкта нерухомості –берегоукріплювальних споруд з кімнатами відпочинку в с. Кача, здійснює Приватне підприємство „Наш Будинок” (виконавець) на підставі договору від 22.10.2008 /арк. с. 51-53/ (далі –Договір від 22.10.2008), що укладений з позивачем (замовник за Договору від 22.10.2008).

Предметом Договору від 22.20.2008 є передача Замовником функцій з управління та утримання об’єкта нерухомості рекреаційного призначення „Берегоукріплювальні споруди з кімнатами відпочинку” в с. Кача, м. Севастополь, і прилеглої території, у т. ч., але не виключно: надання послуг з обслуговування об’єкта нерухомості як цілісного майнового комплексу та приміщень в об’єкті нерухомості, проведення розрахунків з власниками приміщень в об’єкті нерухомості та підприємствами, організаціями, що надають комунальні та інші послуги, пов’язані з забезпеченням експлуатації, охорони об’єкта нерухомості (пункт 1 Договору від 22.10.2008).

Таким чином, Приватне підприємство „Наш Будинок” є юридичною особою, що здійснює функції по управлінню та утриманню об’єкта нерухомості –берегоукріплювальних споруд з кімнатами відпочинку в с. Кача, з метою забезпечення електричною енергією мешканців спірного об’єкта (споживачів населеного пункту). При цьому, мешканці будинку розраховуються за використану електричну енергію з Приватним підприємством „Наш Будинок”, Приватне підприємство „Наш Будинок” –з ТОВ „Тригон”, а останній –з ВАТ “Енергетична компанія “Севастопольенерго”.

З наведеного вбачається, що відносини споживача та постачальника в рамках Договору щодо постачання електричної енергії на об’єкт Договору –берегоукріплювальні споруди з кімнатами відпочинку в с. Кача, корпус №1, –підпадають під дію пункту 1.2 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого Постановою НКРЕ 10.03.1999 №309, оскільки споживачами електричної енергії на спірному об’єкті фактично є фізичні особи (населення), які використовують її для побутових потреб, тому і тарифи по оплаті електричної енергії за споживання енергії на спірному об’єкті повинні бути встановленні як за електричну енергію, що споживається населенням для різних побутових потреб.

Відповідно до підпункту “в” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01.1993 №7-93 (зі змінами та доповненнями), ставка державного мита із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85,00 грн. (5*17,00).

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Внести зміни до договору на поставку електричної енергії №6224 від 09.07.2009, укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тригон”, виклавши абзац 4 пункту 1 Додатку №6 до Договору на поставку електричної енергії №6224 від 09.07.2009 „Порядок розрахунків” у наступній редакції: „Розрахунки за електричну енергію здійснюються за тарифом, згідно з пунктом 2.3 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 №309”.

3.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго” (вул. Хрустальова, 44, м. Севастополь, 99040; ідентифікаційний код 05471081; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Тригон” (вул. Гоголя, буд. 20-А, кв. 29, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 32506175; п/р 26007945562901 в Кримській Республіканській філії АКБ „Укрсоцбанк”; МФО 324010) державне мито в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 22.06.2010.