Рішення № 10626744, 28.07.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.07.2010                                                             Справа № 12/55

за позовом відкритого акціонерного товариства „Стеатит”, м. Перечин

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Уксіл”, м. Перечин

про стягнення 21883,00 грн. у відшкодування заподіяної шкоди.

Суддя Тисянчин В. М.

          Представники:

Від позивача – Борисенко М.П., директор

Від відповідача – не з’явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов відкритим акціонерним товариством „Стеатит”, м. Перечин до товариства з обмеженою відповідальністю „Уксіл”, м. Перечин про стягнення заборгованості в сумі 21883,00 грн.

          Представнику позивача роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

          Позивач підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи. Водночас, поданою в судовому засіданні заявою (вх. № 5854 від 28.07.2010 року), позивач повідомив суд про те, що відповідач уникає від добровільного врегулювання спору, відмовляється отримувати судові повістки. Крім цього, представник позивача зазначив, що особисто повідомив директора підприємства – відповідача про час та місце слухання справи, а тому просить ухвалити рішення про примусове стягнення боргу посилаючись на складне фінансове становище.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування та копію довідки про включення до ЄДРПОУ не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

          Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Судом здійснені заходи щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом процесуальних дій, чим виконано підпункти 4, 5 пункту 3.5.1 та 3.5.11 „Інструкції з діловодства щодо порядку направлення

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/55

від 28.07.2010 року

учасникам процесу процесуальних документів та оформлення відмітки про їх відправку” від 10.12.2002 року № 75 (Інформаційний лист ВГСУ від 02.06.2006 року № 01-8/12/28).

          Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

          У п.11 інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2007 року № 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

          Водночас законодавство України, в т. ч. ГПК України, не зобов’язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою ст. 93 ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

          В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників судового процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь –яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні –завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб’єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/55

від 28.07.2010 року

ВСТАНОВИВ:

          15.11.2007 року було пошкоджено дві підземні високовольтні кабельні лінії, які належать на праві власності ВАТ „Стеатит”, які з’єднують електростанцію РУ –10 кВ із цеховою підстанцією ЗТП № 14.

Пошкодження здійснено при прокладанні ТзОВ „Уксіл” підземної частини газопроводу від газової мережі підприємства ТзОВ „Завод „Стеатит” до виробничого корпусу ТзОВ „Уксіл” екскаватором виконавця, який проводив роботи на замовлення та в інтересах ТзОВ „Уксіл”, без погодження схеми прокладання цієї мережі, без дозволу і без присутності представника позивача.

Заборгованість відповідача в сумі 21 883 грн. – основного боргу щодо оплати за проведені ремонтні (відновлювальні) роботи високовольтної кабельної лінії, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- актом приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

          Заявлені вимоги позивача (лист № 47 від 04.05.2010 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново – господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

          У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання – кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

          В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли

зобов’язальні відносини між сторонами, є виконані ремонтні (відновлювані) роботи (ст. 11 ЦК України).

          Отже, обов’язок відповідача оплатити вартість виконаних ремонтних (відновлюваних) робіт є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/55

від 28.07.2010 року

Відтак, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 92 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином діяння відповідача містить склад цивільного правопорушення, який включає в себе вину відповідача, наявність шкоди та безпосередній причинно –наслідковий зв’язок між неправомірними діями та заподіянням шкоди позивачу.

          Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб’єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов’язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово – майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку – письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/55

від 28.07.2010 року

Відповідно до ст. 44 ГПК України витрати пов’язані з наданням юридичних послуг адвокатом (договір про надання адвокатських послуг № 2 від 30.04.2010 року, акт прийому – передачі виконаних робіт від 14.06.2010 року, платіжне доручення № 90 від 24.06.2010 року на суму 2100 грн.) підлягають відшкодуванню відповідачем.

          Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК

України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Уксіл” (м. Перечин, вул. Червоноармійська, 33) на користь відкритого акціонерного товариства „Стеатит” (м. Перечин, вул. Червоноармійська, 33; код 14313814) суму 21 883 (двадцять одну тисячу вісімсот вісімдесят три грн.) – основного боргу; 2 100 (дві тисячі сто грн.) – витрат по оплаті послуг адвоката за надані юридичні послуги та 218,83 (двісті вісімнадцять грн. 83 коп.) – у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) – у відшкодування витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.