Рішення № 106258339, 15.09.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2022 року Справа№200/1211/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2022 року позивач, ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2018 роки (42 календарних дні додаткової відпустки);

- стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану і не виплачену компенсацію за сорок два невикористаних днів відпустки за період 2016, 2017, 2018 років з розрахунку суми компенсації відповідно до грошового забезпечення, що існувало на день звільнення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 16.09.2016 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної Гвардії України, був звільнений у запас. Позивач вважає, що на день звільнення відповідач неправомірно не провів із ним усіх розрахунків при звільнені, зокрема, не виплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

26 січня 2022 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26 січня 2022 року у відповідача буди витребувані докази.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.

21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон України від 21 квітня 2022 року №2212-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 №259 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні». Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 30 діб.

Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджений Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджений Указ Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Згідно з опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого 18 червня 2015 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

01 жовтня 2018 року відповідно до витягу з наказу Командира Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України №219 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 , 02.10.2018 направлений до Київського ОМВК м. Києва для взяття на облік.

Згідно з довідкою №95, яка видана 16 лютого 2022 року Військовою частиною НОМЕР_2 Національної Гвардії України, ОСОБА_1 виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку не здійснювалась.

Відповідно до довідки №40/359/1-476, яка видана 17 лютого 2022 року Військовою частиною НОМЕР_2 Національної Гвардії України, ОСОБА_1 за період військової служби з 16.09.2016 по 01.10.2018 не було використано 42 доби додаткової відпустки, як учасником бойових дій (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб).

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно з статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням встановлених законами особливостей (частина перша статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Так, учасникам бойових дій надається пільга у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Підстави та порядок надання додаткових відпусток визначені відповідними законами України (частина восьма статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Так, пунктом 4 та абзацом 2 пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строк не більше 15 календарних днів.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки (абзац 3 пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі, і за умови, що він є роком звільнення, військовослужбовці мають право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, незалежно від часу набуття права на такі відпустку, оскільки відпустки за попередні роки, також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Отже, військовослужбовці, учасники бойових дій, мають право на додаткову відпустку та, у випадку її невикористання, на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Суд звертає увагу, що право на додаткову відпустку виникло у позивача в особливий період, під час якого додаткові відпустки як учасникам бойових дій не надаються.

Так, Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію, з моменту оголошення якої настає особливий період (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Перелік відпусток, які можуть надаватися в особливий період визначений в пунктах 17, 18 та 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і є вичерпним. Даний перелік не передбачає надання жодних додаткових відпусток, в тому числі, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Проте, навіть якщо додаткові відпустки тимчасово не надаються в особливий період, це не означає, що право на неї скасовано. Відповідно, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежує та не припиняє право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, навіть якщо така відпустка не надавалася під час особливого періоду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Верховний Суд зазначив, що висновки у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах за зверненням до суду осіб, звільнених з військової служби, яким при звільнені було відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17, 18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, аналіз законодавчих норм в їх сукупності дає підстави вважати, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нарахована та виплачена грошова компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за всі роки, включно із роком звільнення, не залежно від оголошення особливого періоду.

Отже, позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, а відповідач не має права відмовити в нарахуванні та виплаті такої компенсації, якщо доказами підтверджено такі умови (елементи):

1) позивач проходив військову службу та є учасником бойових дій;

2) позивач звільнився з військової служби;

3) позивач не використав 42 календарні дні додаткової відпустки за період з 16.09.2016 по 01.10.2018 (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб);

4) компенсація за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки за період з 16.09.2016 по 01.10.2018 (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб) не виплачена відповідачем.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України тягар доведення в адміністративній справі лежить на відповідачеві - суб`єкті владних повноважень.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, позивач, як учасник бойових дій, не використав дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2018 роки.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь не нараховану і не виплачену компенсацію за 42 невикористаних дня відпустки за період 2016, 2017, 2018 років з розрахунку суми компенсації відповідно до грошового забезпечення, що існувало на день звільнення.

Судом встановлено що, грошова компенсація за невикористані дня додаткової відпустки, на які позивач має право, як учасник бойових дій, не нараховувалася та не виплачувалася відповідачем.

Нарахування грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, на які позивач має право, як учасник бойових дій, відносить до дискреційних повноважень відповідача. Отже, стягнення не нарахованої суми неможливо.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Тому, суд, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача з військової служби.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації, задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 (сорок два) календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 (сорок два) календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення позивача з військової служби.

Повний текст рішення складений 15 вересня 2022 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко