Рішення № 106225289, 12.09.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2022Справа № 826/16328/18За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Анисс"

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача:

1) Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд",

2) Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва

про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

Представники учасників сторін:

від позивача Дубовський П.В.

від відповідача Пилипчук І.І.

від третьої особи-1 не з`явилися

від третьої особи-2 не з`явилися

В судовому засіданні 12.09.2022 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АНИСС" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення КМР № 377/4441 від 22.03.2018 "Про надання статусу парку земельній ділянці орієнтовною площею 189 476,36 кв. м., розташованій навколо озера Сонячне на вулиці Ревуцького в Дарницькому районі міста Києва".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про часткове задоволення позову.

Визнав протиправним та скасував рішення Київської міської ради від 22.03.2018 № 377/4441 "Про надання статусу парку земельній ділянці орієнтовною площею 189476,36 кв. м., розташованій навколо озера Сонячне на вулиці Ревуцького в Дарницькому районі міста Києва" в частині надання статусу парку земельній ділянці орієнтовною площею 0,29 га за адресою місто Київ, район Дарницький, вулиця Ревуцького 2г, на якій розміщена нежитлова будівля (літ. А) - заклад громадського харчування, загальною площею 973 кв. м, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "АНИСС". У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року касаційну скаргу Київської міської ради задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року - скасовано. Провадження у справі № 826/16328/18 - закрито.

Роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним копії відповідної постанови звернутися до касаційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

10 вересня 2021 до Верховного Суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АНИСС" про направлення справи № 826/16328/18 за встановленою юрисдикцією, а саме до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2021 справу № 826/16328/18 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АНИСС" задоволено. Справу № 826/16328/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНИСС" до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва, про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, передано до Господарського суду міста Києва

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 826/16328/18 розподілено до розгляду судді Усатенко І.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2021 прийнято справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.11.2021.

03.11.2021 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

У засіданні 04.11.2021 суд протокольними ухвалами прийняв заяву позивача про зміну підстав позову та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 02.12.2021.

16.11.2021 від відповідача надійшов відзив з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

22.11.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками.

01.12.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 02.12.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 20.01.2022.

20.01.2022 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд протокольною ухвалою 20.01.2022 задовольнив клопотання позивача та відклав судове засідання на 10.02.2022.

Судове засідання 10.02.2022 не відбулось, в зв`язку з чим учасників справи ухвалою суду від 09.08.2022 викликано в судове засідання 29.08.2022.

В судовому засіданні 29.08.2022 оголошено перерву до 12.09.2022.

В судове засідання 12.09.2022 представники третіх осіб не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином.

Неявка представників третіх осіб не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 12.09.2022 позивачем суду подано викопіювання з картографічної основи земельного кадастру, адвокатський запит та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідач в судовому засіданні подав копію рішення Київської міської ради від 22.04.2021 № 623/664.

В судовому засіданні 12.09.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача просив задовольнити позов.

Представник відповідача просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Анисс" є власником нежитлової будівлі (літ.А) закладу громадського харчування загальною площею 973 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 2-Г відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно за індексним номером 22115765 від 26.05.2014 року. Вказана обставина також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 140386227 від 05.10.2018.

Листом від 17.01.2017 року №596/10/26-51-12-03-19 Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві надано інформацію про те, що ТОВ "Анисс" зареєстровано платником земельного податку з 12.04.2013 року за земельну ділянку, яка розташована по вул. Ревуцького, 2Г у Дарницькому районі міста Києва.

Позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 24.10.2016 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої по вулиці Ревуцького, 2Г, орієнтовною площею 0,3 га з цільовим призначенням - експлуатація закладу громадського харчування та благоустрій території.

Також, повідомленням № 7 від 09.12.2016 ТОВ "Анисс" поінформував Київську міську раду про те, що замовлено розробку документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки по вулиці Ревуцького, 2Г. До повідомлення долучено договір на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В матеріалах справи міститься копія завдання на проектування №ЗВП-3071 та план-схема з визначенням орієнтовних меж і місця розташування земельної ділянки орієнтовною площею 0,29 га в м. Києві по вул. Ревуцького, 2Г.

Рішенням Київської міської ради від 22.03.2018 року №377/4441 надано статус парку земельній ділянці орієнтовною площею 189476,36 кв.м., розташованій навколо озера Сонячне на вулиці Ревуцького в Дарницькому районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:63:292:001), межі якої зазначені в додатку до цього рішення (пункт 1 рішення).

Пунктами 2.1, 2.2 вказаного рішення доручено Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва вжити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування та його державної реєстрації на земельну ділянку, вказану у пункті 1 даного рішення.

Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" доручено здійснити організаційно-правові дії щодо благоустрою земельної ділянки, визначеної пунктом 1 оскаржуваного рішення (пункт 3 рішення).

Рішення від 22.03.2018 року №377/4441 оприлюднено в газеті «Хрещатик» від 23.05.2018 № 55 (5106).

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, оскільки, ним зобов`язано Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району міста Києва оформити право постійного користування на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно позивача, а тому порушується право позивача на отримання у користування земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна. На думку ТОВ "Анисс" рішення відповідача порушує ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України щодо права позивача набути у користування (власність) земельну ділянку необхідну для обслуговування нерухомого майна, яке є власністю позивача, та повноцінно користуватись цим майном.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Київської міської ради щодо розпорядження міськими землями визначені Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та відповідними рішеннями Київради, прийнятими в межах її компетенції.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що за основним цільовим призначенням землі, в тому числі землі комунальної власності, поділяються на землі житлової та громадської забудови, землі рекреаційного призначення та інші категорії.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 50-52 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) визначено, до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. При цьому до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Земельні ділянки зелених зон і зон зелених насаджень міст, зокрема, парки належать до земель рекреації. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Чинна редакція ст. 52 ЗК України передбачає, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Статтею 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови віднесено земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Отже надання земельній ділянці статусу парку не є свідченням зміни цільового призначення земельної ділянки. Крім того, з урахуванням внесених в законодавство змін, на землях рекреаційного призначення допускається будівництво об`єктів житлового та громадського призначення, якщо вони не порушують режим використання відповідних земель. Тобто надання земельній ділянці статусу парку, наразі не свідчить про автоматичне порушення прав позивача як власника нерухомого майна по вул. Ревуцького, 2-Г у м. Києві.

Згідно ст. 78, ч. 9-11 ст. 79-1 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 377 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення у позивача права власності на нерухоме майно) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення у позивача права власності на нерухоме майно) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Оскільки, право власності (користування) на земельну ділянку не було оформлено при набутті позивачем права власності на нерухоме майно, то він мав право на оформлення відповідного права у встановленому законодавством порядку.

Суд відзначає, що постанови Верховного Суду, на які в тому числі посилається позивач, передбачають виникнення у особи власника нерухомого майна права на земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, проте відповідне право має бути оформлено та реалізовано у порядку, встановленому законодавством і не є оформленим автоматично після набуття права власності на нерухоме майно, якщо земельна ділянка не виділена в натурі та не стала об`єктом цивільних прав.

Відповідно до ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 123 ЗК України (в редакції чинній на момент звернення позивача щодо оформлення земельної ділянки) передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Позивач в доведення вчинення ним всіх залежних від нього дій для оформлення права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування нерухомого майна подав суду: клопотання про надання дозволу на розробку проектної документації, повідомлення про замовлення розробки документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки та погоджене завдання на проектування.

Проте, позивачем не вчинено всієї процедури передбаченої ст. 123 ЗК України, як то виготовлення та подальше погодження проекту землеустрою, які є необхідними для отримання рішення про надання земельної ділянки у користування та набуття права користування земельною ділянкою.

Крім того, згідно чинної редакції ЗК України (ч. 9 ст. 120, 125 ЗК України) якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або оренду набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Встановлення факту порушення відповідачем законного майнового інтересу позивача щодо права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування нерухомого майна, неможливе без встановлення того, яка площа земельної ділянки необхідна позивачу для обслуговування нерухомості та чи має місце у зв`язку з цим накладення на неї земельної ділянки, яка є предметом спірного рішення.

Суду не було подано належних, допустимих та вірогідних доказів в підтвердження розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна, як то проект землеустрою. Також не було надано доказів, які б дійсно підтвердили накладення на земельну ділянку, необхідну позивачу, земельної ділянки, визначеної у спірному рішенні. Обставини щодо включення земельної ділянки, необхідної позивачу, в земельну ділянку, обумовлену у спірному рішенні, в тому числі достеменно не можуть бути встановлені з огляду на ту обставину, що обидві земельні ділянки не сформовані, не виділені в натурі та не прив`язані до місцевості і не є об`єктом цивільних прав.

Суд відзначає, що ні позивач, ні третя особа-1 не оформили право користування земельними ділянками, як то передбачено земельним законодавством.

Оскільки земельна ділянка як об`єкт цивільних відносин, необхідна для обслуговування нерухомого майна позивача ним не сформована, обставини щодо перешкоджання відповідачем позивачу в користуванні нерухомим майном належними та допустимими доказами не можуть бути підтверджені

Вказані обставини доводять, відсутність порушення прав позивача оспорюваним ним рішенням.

Позивачем не надано суду доказів того, що право користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, Дарницький район, вул. Ревуцького, 2-Г було ним оформлено належним чином, оскільки, земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно належне позивачу не була сформована та виділена йому згідно вимог чинного законодавства. Крім того, позивачем не доведено розмір земельної ділянки необхідний йому для обслуговування та експлуатації нерухомого майна. А тому суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права та обставини перешкоджання відповідачем шляхом прийняття спірного рішення, в користуванні позивачу його нерухомим майном та в можливості оформити користування земельною ділянкою.

Крім того, суд вважає, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Суд відзначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 377/4441 від 22.03.2018 є не ефективним, оскільки, не призведе оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, оскільки саме спірне рішення, як таке не перешкоджає позивачу користуватись його нерухомим майном. Скасування рішення не призведе до відновлення порушених (на думку позивача) прав, оскільки, з оспорюваного рішення не виникли у третіх осіб будь-які права на земельну ділянку, оскільки, законодавством передбачено визначену процедуру такого набуття, яка наразі не пройдена.

Крім того, суд відзначає, що рішенням Київської міської ради від 22.04.2021 № 623/664 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" на вулиці Ревуцького (навколо озера Сонячне) у Дарницькому районі міста Києва для утримання та благоустрою зелених насаджень та обслуговування парку" було надано дозвіл Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вулиці Ревуцького орієнтовною площею 3,37 га в постійне користування згідно з планом-схемою. На план-схемі відповідну земельну ділянку позначено кодом: 63:292:0151к і вона не включає орієнтовно земельну ділянку, зайняту нерухомим майном позивача, так як остання не виділена в натурі, не прив`язана до місцевості та не сформована як об`єкт цивільних прав. Також суд відзначає, що орієнтовна площа земельної ділянки згідно рішення № 623/664 від 22.04.2021 становить 3,37 га і є значно меншою, від орієнтовної площі земельної ділянки, обумовленої спірним рішенням (189476,36 кв м).

Тобто вказаним рішенням нівелюються доводи позивача про порушення відповідачем його права користування нерухомим майном та належного оформлення необхідної для обслуговування нерухомого майна земельної ділянки оспорюваним у даній справі рішенням відповідача.

Суд також враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

З поданого позову вбачається, що обраний позивачами спосіб захисту є не ефективним та не призведе до відновлення його права як власника нерухомого майна, яке він вважає порушеним. Крім того, як уже було зазначено судом вище, позивачем не було належним чином оформлено право користування земельною ділянкою, в тому числі в обсязі необхідному для обслуговування нерухомого майна, в зв`язку з чим не доведеним є порушення прав позивача саме відповідачем.

Всі вищезазначені обставини зумовлюють відмову у задоволенні позову в зв`язку з його необгрунтованістю.

Щодо поданих позивачем викопіювання з картографічної основи, листа від 05.09.2022 № 077/226-1650 та витягу з земельного державного кадастру, то вони не спростовують вище встановлених обставин, які стали підставою для відмови у позові.

Також суд відзначає, що лист від 05.09.2022 № 077/226-1650 не є належним та допустимим доказом того, що земельна ділянка площею 5,4773 га з кадастровим номером 8000000000:63:292:0229 є саме тією земельною ділянкою, яка визначена у рішенні № 623/664 від 22.04.2021 чи у спірному рішенні, в тому числі з огляду на різні площі земельних ділянок (площа земельної ділянки визначеної в рішенні № 623/664 від 22.04.2021 є значно меншою і становить 3,37 га) та кадастрові номери. Також подані докази не підтверджують, що сформована земельна ділянка площею 5,4773 га з кадастровим номером 8000000000:63:292:0229 накладається на земельну ділянку, необхідну позивачу для експлуатації його нерухомого майна, оскільки, остання не виділена в натурі, не прив`язана до місцевості і не сформована як об`єкт цивільних прав. Крім того, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку свідчить, що державна реєстрація земельної ділянки площею 5,4773 га з кадастровим номером 8000000000:63:292:0229 відбулась на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, тобто була здійснена з метою проведення інвентаризації земель. Натомість, відомості про зареєстроване право на зазначену вище земельну ділянку у кадастрі відсутні. Крім того, з опису меж земельної ділянки площею 5,4773 га з кадастровим номером 8000000000:63:292:0229 вбачається, що вона переважно межує з землями не наданими у власність або користування.

З встановлених у даній справі обставин вбачається, що спірне рішення не порушує прав позивача і при дотриманні ним вимог та норм чинного законодавства він може реалізувати своє право користування нерухомим майном та правом на отримання у користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування свого нерухомого майна.

Відповідно до ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та вірогідними доказами того факту, що рішення відповідача порушує його законні права та інтереси та в обраний позивачем спосіб захисту вони можуть бути захищені.

Встановлення судом при розгляді справи по суті відсутності порушеного права (законного інтересу) позивача чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. А тому, оскільки, судом встановлено відсутність порушень прав позивача та неефективність обраного способу захисту, судом не спростовуються решта обставин, зазначених позивачем в обгрунтування позовної заяви.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому. Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем тих обставин, з якими він пов`язує порушення його прав та інтересів, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача. Судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Анисс" (02068, м. Київ, вул. Славгородська, 49, ідентифікаційний код 33054110) до Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 22.03.2018 року № 377/4441 "Про надання статусу парку земельній ділянці орієнтовною площею 189476,36 кв.м, розташованій навколо озера Сонячне на вулиці Ревуцького в Дарницькому районі міста Києва" - відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Анисс" (02068, м. Київ, вул. Славгородська, 49, ідентифікаційний код 33054110) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) судовий збір за подання позовної касаційної скарги у розмірі 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 14.09.2022

Суддя І.В.Усатенко