Рішення № 106224070, 06.09.2022, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/276/22

2/180/239/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Нанічкіної Н.М.

з секретарем судового засідання Лебедєвою К.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Марганецький міський відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про зняття арешту з майна та виключення з Єдиного реєстру боржників,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив прийняти рішення про скасування арешту та заборони відчуження з усього належного йому рухомого та нерухомого майна, що був накладений 20.06.2006 року за номером 3353310 реєстратором Марганецька державна нотаріальна контора по постанові ВДВС Марганецького міського управління юстиції у Дніпропетровській області про арешт на майно, 5677, 14.06.2006 року, та відповідно зняття з Єдиного реєстру боржників. Позов обґрунтовано тим, що згідно інформації з єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна 20.06.2006 року за номером 3353310 реєстратором: Марганецька державна нотаріальна контора було зареєстроване обтяження на його, ОСОБА_1 , все рухоме і нерухоме майно, згідно постанови на арешт ВДВС Марганецького МУЮ, номер 5677 від 14.06.2006 року. У жовтні 2021 року він звернувся до Марганецького МУЮ з приводу зняття арешту з майна, а також перерахунку заборгованості по аліментам його колишній дружині ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До заяви додав довідку про сплату аліментів. 10.12.2021 року він отримав відповідь, де, крім іншого, вказано, що 28.09.2016 року згідно п.2 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, підстав для скасування арешту з майна боржника не було. Йому пояснили, що у них не перебуває у провадженні справа і тому вони не можуть перерахувати його заборгованість і списати по його довідках, крім того, пройшло вже 5 років, а справи в архіві зберігаються три роки. Він вважає, що не має заборгованості перед відповідачкою, оскільки його син ОСОБА_4 , на утримання якого він повинен був платити аліменти, в період часу з 2010 року по 2014 рік, а потім з 2019 року проживав та проживає з ним, на його утриманні, крім того, у нього є документи про сплату аліментів за рішенням суду, чому виконавча служба це не врахувала, він не знає. На даний час у виконавчій службі на примусовому виконанні не перебуває виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт, тому немає підстав для арешту його майна.

Відповідач ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлена належним чином, правом на подачу відзиву не скористалася.

Марганецький міський відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) повідомлений про розгляд справи. Заяв, клопотань, пояснень по суті справи від третьої особи до суду не надходило.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та наведені у позовній заяві доводи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

Згідно матеріалів цивільної справи № 2-1260, 03.06.2005 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь матері ОСОБА_2 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, починаючи з 19.04.2005 року та до повноліття дитини (а.с.46).

13.07.2005 року державним виконавцем державної виконавчої служби у м.Марганець Брєй О.В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1260, виданого Марганецьким судом 04.07.2005 року, та постановою від 13.06.2006 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7, 10).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 20.06.2006 року за № 3353310 реєстратором: Марганецька державна нотаріальна контора на підставі постанови Марганецького міського управління юстиції про арешт майна боржника, 5677, 14.06.2006 року внесено запис про обтяження всього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.5, 8).

Згідно інформації державного виконавця Марганецького відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Напалюк Н. у відділі ДВС перебувало на виконанні виконавче провадження № 17205001 з виконання виконавчого листа №2-1260 від 04.07.2005 року Марганецького міського суду про стягнення щомісячно аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі ј частини заробітку (доходу) на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 19.04.2005 року. Постанову про відкриття виконавчого провадження було винесено 13.07.2005 року. 28.09.2016 року згідно п.2 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу, підстав для скасування арешту з майна боржника не було (а.с.7).

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 син позивача - ОСОБА_5 досяг повноліття, і 28.09.2016 року виконавче провадження № 17205001 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1260 завершено шляхом винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме, ОСОБА_2 .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на час завершення виконавчого провадження № 17205001 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина, а саме на 28.09.2016 року, виконавчий документповертається стягувачу,якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною 5 даної статті передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, стягувач ОСОБА_2 мала право протягом трьох років з дня повернення їй виконавчого листа пред`явити його до примусового виконання. Разом з тим, з відповіді державного виконавця від 10.12.2021 року (а.с.7) вбачається, що ОСОБА_2 не зверталась повторно до державної виконавчої служби з приводу стягнення аліментів з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 2-12602 від 04.07.2005 року.

Верховний суд у своїх постановах (наприклад, постанова ВС від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, постанова ВС від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, постанова ВС від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17) неодноразово зазначав, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Разом з тим, в постанові від 13.07.2022 року по справі № 2/0301/806/11 Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Далі, Верховний Суд погоджується з судом апеляційної інстанції, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Отже, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13.07.2022 року по справі № 2/0301/806/11, зважаючи на те, що арешт на майно ОСОБА_1 накладено 14.06.2006 року, тобто більше 16-ти років тому, виконавчий лист № 2-1260 від 04.07.2005 року повернуто стягувачці 28.09.2016 року і з того часу не пред`являвся для примусового виконання, суд вважає, що наявність тривалого арешту майна ОСОБА_1 є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном, а отже, вбачає за можливе задовольнити позов та зняти арешт з майна ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю майнових претензій до позивача з боку стягувачки.

Щодо вимогпозивача проскасування арешту та заборони відчуження майна, то в задоволенні даних вимог слід відмовити з таких підстав.

З аналізу цивільного законодавства України вбачається, що такого способу захисту, як «скасування арешту» не існує. Цивільним процесуальним кодексом України передбачена можливість пред`явлення позову про зняття арешту з майна.

Також, відповідно до п.5.1. глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна, в тому числі за рішенням суду.

Що стосується вимоги зняття з Єдиного реєстру боржників, то суд не уповноважений вчиняти дану дію.

Отже, в задоволенні даних вимог позивачу необхідно відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями ст.ст.12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовзадовольнити частково.

Зняти арешт та заборону відчуження з усього належного ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , рухомого та нерухомого майна, що був накладений 20.06.2006 року за номером 3353310 реєстратором Марганецька державна нотаріальна контора по постанові ВДВС Марганецького міського управління юстиції у Дніпропетровській області про арешт на майно, 5677, 14.06.2006 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умов, визначених в ч.2 ст.354 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Марганецький міський відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), код ЄДРПОУ 34836961, юридична адреса: Дніпропетровська область, м.Марганець, вул.Садова, 12.

Повне судове рішення складено 13 вересня 2022 року.

Суддя: Н. М. Нанічкіна