Рішення № 106218736, 05.09.2022, Великобагачанський районний суд Полтавської області

Справа № 525/409/22

Номер провадження 2/525/167/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

05 вересня 2022 року Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Ячала Ю.І.,

за участю секретаря Лопатки О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (як орган опіки та піклування), про визначення місця проживання дитини, -

встановив:

У липня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Смірнов С.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (як орган опіки та піклування), про визначення місця проживання дитини та просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову представник позивача посилався на те, що позивач ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 з 21.03.2009 року по травень 2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Відповідно до рішення Ізюмського міськрайонного суду від 09.11.2012 року шлюб між сторонами розірвано. В шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 03.03.2011 відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області зроблено відповідний актовий запис за № 86. Після розлучення подружжя визначило місце проживання сина за домовленістю сторін з матір`ю, в судовому порядку дане питання не вирішувалося. Після розлучення син ОСОБА_3 деякий час проживав з матір`ю, але з 2014 року коли остання почала їздити за кордон, син став проживати з батьком по АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 з 2014 року іноді приїздила, відвідувала сина та повідомила, що на даний час проживає в Росії. Останні два чи три роки вона взагалі не приїздила до сина, спілкується іноді по телефону. Під час однієї з розмов повідомила, що не має наміру повертатися на Україну, у вихованні сина участі не приймає. Після початку військової агресії російської федерації проти України 24.02.2022 року, в м. Ізюм та районі ведуться активні бойові дії, в результаті чого позивач був змушений покинути місце проживання та на даний час переїхав у село Якимове Миргородського району Полтавської області, де йому надали житло для проживання. Відповідно до довідок №1605-700111179641 та № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 взяті на облік, як внутрішньо переміщені особи та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на вищевикладене представник позивача просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

В судове засідання представник позивача - адвокат Смірнов С.І. та позивач ОСОБА_1 не з`явилися, представник позивач подав письмову заяву про підтримання заявлених вимог та просили їх задовольнити, також просив розгляд справи провести за його відсутності та за відсутності позивача (а.с. 50).

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи в судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву про визнання позовних вимог позивача ОСОБА_1 , вказувала, що не заперечує проти задоволення його позовних вимог.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Великобагачанської селищної ради (як орган опіки та піклування) Онупко Н.П., будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи в судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про проведення розгляду справи у її відсутність, проти задоволення позову не заперечувала (а.с. 51).

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову у підготовчому судовому засіданні відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, зазначаючи, що визнання позову відповідачем не суперечить закону.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст. 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів. Поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей (ч. 3 ст. 11 Закону України ''Про охорону дитинства'').

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст. 33 Конституції України.

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною Радою України 28.08.1991 року, що набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 6).

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 листопада 2012, шлюб укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розірвано. При цьому питання щодо визначення місця проживання дитини судом не вирішувалось (а.с. 5).

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері неповнолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Поняття ''розлучення'' не співпадає з поняттям ''визначення місця проживання'', оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Крім того, сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір`ю.

Відповідно до роз`яснень, даних у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 ''Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України'', вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке б відповідало інтересам неповнолітньої дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою. Велике значення мають не матеріальні обставини, а почуття і емоції батьків і дітей.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Станом на час розгляду справи в суді неповнолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом з батьком ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-8, 11).

Відповідно до положень ст. 18 Конвеції ООН про права дитини, проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини. Вказаний принцип покладений в основу Закону України ''Про охорону дитинства'', ч. 3 ст. 11 якого встановлює, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності з положеннями ст. 15 Закону України ''Про охорону дитинства'', дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 157 СК України хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Таким чином, враховуючи наведене та беручи до уваги інтереси неповнолітньої дитини, суд приходить до висновку, що слід визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1 .

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач ОСОБА_1 не очікує відшкодування понесених ним судових витрат, тому дане питання судом не вирішується.

На підставі вищевказаного, керуючись ст. 7, 157 Сімейного Кодексу України, ст. 3, 9 Конвенції про права дитини, ст. 11, 15 Закону України ''Про охорону дитинства'' та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 264 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , до ОСОБА_2 , місце проживання: село Глинське Ізюмського району Харківської області, номер облікової картки платника податків не відомий, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (як орган опіки та піклування), місцезнаходження юридичної особи: 38300, селище Велика Багачка, вулиця Шевченка, 73 Миргородський район Полтавська область, ідентифікаційний код юридичної особи 41830544, про визначення місця проживання дитини, задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , судові витрати в сумі 992,40 (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Великобагачанський районний суд Полтавської області.

Повний текст рішення виготовлено 14.09.2022 року.

Суддя Ю.І. Ячало