Ухвала суду № 106214561, 13.09.2022, Котелевський районний суд Полтавської області

Справа № 619/4280/20

Провадження № 1-кп/535/67/22

УХВАЛА

13 вересня 2022 року смт Котельва

Котелевський районний суд Полтавської області у складі:головуючого - суддіБолибока Є.А.за участю:секретаря судового засіданняКотенко П.І. прокурораШпака М.А. обвинуваченихОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 захисниківНауменка В.В. ОСОБА_4 Габор В.В.

розглянув у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №12020220380000860 від 22.07.2020 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Башилове Близнюківського району Харківської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Лозова Харківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ;

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України,

установив:

До Дергачівського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні№12020220380000860 від 22.07.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 увчиненні злочинів,передбачених ч. 3 ст.146, ч. 4 ст. 189 КК України.

Розпорядженням Голови Верховного Суду №10/0/9-22 від 16.03.2022 року Котелевському районному суду Полтавської області визначено територіальну підсудність справ Дергачівського районного суду Харківської області.

Відповідно до частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідне рішення є підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Котелевського районного суду Полтавської області від 06.05.2022 справа №619/4280/20 передана головуючому судді Болибоку Є.А.

Згідно зч.6ст.34КПК України суд, якому направлено кримінальне провадження з іншого суду, розпочинає судове провадження зі стадії підготовчого судового засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбаченічастиною першоюцієї статті.

У підготовчому судовому засіданні сторона захисту вказала, що кримінальне провадження не підсудне Котелевському районному суд Полтавської області, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обвинувачуються увчиненні злочинів у смт Кегичівка Харківської області. У зв`язку цим необхідно направити кримінальне провадження до Полтавського апеляційного суду з метою звернення до Касаційного кримінальногосуду ВерховногоСуду з поданням про визначення підсудності зазначеного кримінального провадження.

Прокурор заперечував проти направлення кримінального провадження, посилаючись на його безпідставність.

Заслухавши учасників судового провадження, суд дійшов висновку про направлення кримінального провадження до Полтавського апеляційного суду з метою звернення до Касаційного кримінальногосуду ВерховногоСуду з поданням про визначення підсудності зазначеного кримінального провадження з таких підстав.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обвинувачуються увчиненні злочину,передбаченого ч. 3 ст.146 КК України, тобто незаконному позбавленні волі людини, з корисливих мотивів, вчиненому організованою групою, та злочину,передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, тобто вимозі передачі чужого майна та вчинення дій майнового характеру з погрозою застосування насильства над потерпілим (вимаганні), що завдало майнової шкоди у великих розмірах, вчинене організованою групою.

В обвинувальному акті зазначено, що 17.07.2020 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як члени організованої групи, з метою реалізації спільного злочинного плану відомого всім учасникам групи, направленого на заволодіння майном ОСОБА_5 , близько 16.00 на автомобілі марки «Хюндай Елантра» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , прибули до б. АДРЕСА_4 , за місцем проживання потерпілого ОСОБА_6 де почали очікувати на прибуття останнього.. В той же день, близько 16.40 год. коли за вказаною адресою приїхав ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , ОСОБА_7 повторно та ОСОБА_8 продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, усвідомлюючи протиправність своїх діянь, їх суспільно небезпечний характер, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, з метою заволодіння чужим майном шляхом вимагання, почали виказувати погрози спричинення тілесних пошкоджень та вимагати від потерпілого ОСОБА_9 сплати, ніби за невиконання взятих на себе грошових зобов`язань, грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США, що, згідно даних НБУ на день пред`явлення вимоги 17.07.2020 становило 545 400 гривень, та змусили ОСОБА_5 проти його волі поїхати разом з ними до м. Харкова, позбавивши права вільного пересування. Цього ж дня, близько 00.00 год., продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу направлено на заволодіння чужим майном шляхом вимагання, згідно розподілених ОСОБА_10 ролей ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , залишивши ОСОБА_6 під наглядом ОСОБА_3 , таким чином обмеживши його право вільного пересування, повернулися до смт Кегичівка Харківської області, де біля будинку 25 по вул. 8-го Березня, пред`явили вимогу батьку ОСОБА_6 - ОСОБА_11 передати їм найкоротший термін грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, що, згідно даних НБУ на день пред`явлення вимоги 17.07.2020 становило 545 400 гривень, за звільнення ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.

Злочин, передбачений статтею 146 КК України, вважається закінченим з моменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого.

Злочин, передбачений статтею 189 КК України, вважається закінченим з моменту пред`явлення вимоги, поєднаної з погрозами, незалежно від досягнення поставленої винною особою мети.

Як убачається з обвинувального акта, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 17 липня 2020 року обмежили ОСОБА_5 у праві вільного пересування та пред`явили вимогу батьку ОСОБА_5 - ОСОБА_11 передати їм у найкоротший термін грошові кошти у смт Кегичівка Харківської області, що належить до територіальної юрисдикції Кегичівського районного суду Харківської області.

Згідно з ч. 3 ст. 34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

Так як питання про направлення кримінального провадження з Котелевського районного суду Полтавської області до Кегичівського районного суду Харківської області вирішується колегією суддів Касаційного кримінальногосуду ВерховногоСуду за поданням Полтавського апеляційного суду, то суд дійшов висновку про направлення обвинувального акта до Полтавського апеляційногосуду з метою звернення до Касаційного кримінальногосуду ВерховногоСуду з поданням про визначення підсудності зазначеного кримінального провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти таке рішення: направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.

До суду надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинувачених, оскільки ризики, передбаченістаттею 177 КПК України, які були встановлені при обранні обвинуваченим вказаного запобіжного заходу продовжують існувати, тому є необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зокрема з метою запобігання спробам останніх вчинити інші кримінальні правопорушення, переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні. Застосування інших більш м`яких запобіжних заходів не здатні усунути вищевказані ризики.

У судовому засіданні прокурор просив продовжити тримання під вартою обвинувачених, з підстав, які зазначені у клопотанні.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники адвокати Остапенко С.В. та Науменко В.В. заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та просили застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисники адвокати Остапенко С.В. та Науменко В.В. заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та просили застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисники адвокати Остапенко С.В., Науменко В.В. та Габор В.В. заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та просили застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Заслухавши клопотання та думку присутніх осіб, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п.п. 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження тримання під вартою обвинувачених з таких підстав.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно з ухвалою суду від 22 липня 2022 року продовжено строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до19 вересня 2022 року включно.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їм злочину можуть вдатися до відповідних дій.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 умисного тяжкого та особливо тяжкого злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинувачених, вказують на необхідність продовження строку тримання під вартою обвинувачених.

Судом розглядалась можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.

Суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, для продовження тримання під вартою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачені можуть ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).

До того ж, судове провадження не завершено, не досліджені всі докази, при цьому суд вважає, що існують ризики, які передбачені ст. 177 КПК України, у зв`язку з цим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим необхідно продовжити.

Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.

Частиною 2 статті 400 КПК України визначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Враховуючи викладенета керуючисьстаттями315, 316, 394, 400 ч. 2 КПК України, суд

постановив:

Направити обвинувальний акт у кримінальному провадженняза обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 увчиненні злочинів,передбачених ч. 3 ст.146, ч. 4 ст. 189 КК України, до Полтавського апеляційного суду з метою звернення до Касаційного кримінальногосуду ВерховногоСуду з поданням про визначення підсудності зазначеного кримінального провадження.

Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,до10листопада 2022року включно.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,до10листопада 2022року включно.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,до10листопада 2022року включно.

Ухвала вчастині продовженнястроку триманняпід вартоюобвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 може бути оскаржена безпосередньо до Полтавського апеляційного суду захисниками,прокурором протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченими в той же строк з моменту вручення їм копії ухвали

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Суддя Є.А.Болибок