Ухвала суду № 106212676, 09.09.2022, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

УХВАЛА

Справа №348/1048/17

09 вересня 2022 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді: Міськевич О.Я.

з участю секретаря судового засідання: Боєчко О.Р.

представника позивачів-адвоката: Романка В.М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Надвірнянського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Надвірнянської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , про визнання недійсним рішення сільської ради від 21.09.2015 року та усунення перешкод в користуванні громадською дорогою,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись в суд з позовом до Назавизівської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення сільської ради від 21.09.2015 року та усунення перешкод в користуванні громадською дорогою.

Від представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Неште А.І. поступило клопотання про закриття провадження по справі.

Клопотання мотивує тим, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Велика Палата Верховного Суду України у рішенні від 07.06.2016 у справі № 820/3507/15 прийшла до висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Відтак - правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.

При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

Отже, подібні спори із земельних питань підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, а не будь-якого іншого.

Представник відповідача ОСОБА_1 -адвокат Неште А.І. в судовому засіданні клопотання про закриття провадження по справі підтримала з підстав, зазначених в клопотанні. Просила суд провадження у справі закрити на підставі ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник позивачів-адвокат Романко В.М. в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача.

Представник відповідача Надвірнянської міської ради в судовому засіданні також заперечила проти задоволення клопотання про закриття провадження по справі.

Суд, розглянувши клопотання, заслухавши думку учасників справи, перевіривши матеріали справи дійшов наступних висновків.

У постанові від 21.03.2018 у справі № 809/1946/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: «Згідно зі статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2КАС України завданням адміністративного судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина перша статті 4КАС України визначає поняття публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами частини першої статті 19КАС Україниюрисдикція адміністративнихсудів поширюєтьсяна правовідносини,що виникаютьу зв`язкузі здійсненнямсуб`єктомвладних повноваженьвладних управлінськихфункцій,зокрема наспори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державноївлади (утому числібез статусуюридичної особи),орган місцевогосамоврядування,їх посадовачи службоваособа,інший суб`єктпри здійсненніними публічно-владнихуправлінських функційна підставізаконодавства,в томучислі навиконання делегованихповноважень,або наданніадміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин».

Як вбачається з позовної заяви, предметом розгляду даної справи є визнання недійсним рішення Назавизівської сільської ради від 21.09.2015 про надання дозволу ОСОБА_5 на виготовлення проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки прощею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 .

За позицією позивачів оскаржуваним рішенням порушені їх інтереси щодо користування громадською дорогою.

Таким чином спір у справі, що розглядається, регулюється нормами цивільного права.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду чи вилучення земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту їх приватних інтересів. Вказаний висновок зазначений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 526/138/17.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст.16Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного інтересу позивачів, які намагаються захистити у суді своє приватне право на користування громадською дорогою.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 19 КАС України, ст. 16 ЦК України, ст.ст. 19, 258, 260, 261 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Неште А.І. про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Надвірнянської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , про визнання недійсним рішення сільської ради від 21.09.2015 року та усунення перешкод в користуванні громадською дорогою, на підставі ч. 1 ст. 255 ЦПК України відмовити.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Суддя Міськевич О.Я.

Повний текст ухвали

складено 12.09.2022