Постанова № 106183, 31.08.2006, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31 серпня 2006 р. Справа № 12/183А

за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород

до товариства "Веттштайн - Технік Україна", м. Ужгород

про стягнення суми 17 253,00 грн. - адміністративно - господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідв та 588,00 грн. - пені.

Головуючий суддя - Тисянчин В.М.

Представники:

від позивача - Шибаєв А. М., (представник за довіреністю від 17.04.2006 року)

від відповідача - Козусенок С. О., (представник за довіреністю № 153 від 31.08.2006 року)

СУТЬ СПОРУ : позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення 17 253,00 грн. адміністративно - господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон), а також 588,00 грн. - пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій, нарахованих на підставі ст. 20 згаданого Закону.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону відповідач повинен був працевлаштувати одного інваліда, однак не працевлаштував, що видно із поданого до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту (форма 10 ПІ річна звіт "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2005 рік), а тому повинен відрахувати позивачу адміністративно - господарські санкції.

Відповідач заперечив позов з підстав викладених у відзиві на позов, зокрема, посилається на те, що підприємство є збитковим, надав суду форму №2 звіту про фінансові результати підприємства, а тому вважає, що він - (відповідач) звільнений від сплати адміністративно - господарських санкцій в розмірі 17 253,00 грн. та 588,00 грн. - пені.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною першою ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875- XII від 21.03.1991 року з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон) для підприємств (обєднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (далі Положення) встановлено, що підприємства, у межех доведеного нормативу створоюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищенності інвалідів в Україні на підприємства покладено обовязки щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма № 10-ПІ), копія якого міститься в матеріалах справи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 17 чоловік, у звязку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до ч.1 ст. 19 Закону становить 1 робоче місце, однак відповідач не виконав вказаний норматив.

Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А п.2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Відповідачем не подано суду доказів про створення такого робочого місця, інформування відповідних органів про його створення та доказів працевлаштування інваліда.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації, громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів - адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємсві, організації, громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Враховуючи, що відповідачем не працевлаштовано одного інваліда, а середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві у 2005 році становить 17 253 грн. (17,3 - графа 05 звіту форми № 10-ПІ), то він (відповідач) повинен сплатити позивачу 17 253 грн. - адміністративно - господарських санкцій (17 253 X 1). Однак, відповідач вказану суму позивачу добровільно не сплатив, у звязку з чим, вона підлягає стягненню примусово.

Крім цього, відповідачу нарахована до стягнення пеня в розмірі 588 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до ст. 20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів", ст. ст. 238-250 ГК України, Закону України "Про відповідльність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" - судом визнано обгрунтованими вимоги в цій частині позову і такими, що підлягають задоволенню (588 грн.= 17 253X 120 % X 8,5% X 122 : 365).

Відповідно п.2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити всіх заходів необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони.

Судом відхиляються, як не правомірні мотиви заперечення позову відповідачем з огляду на те, що Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не ставить в залежність обовязок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати (Постанова Верховного суду України № 05/509 від 18.10.2005 року).

Відтак, у разі відмови у задоволенні позову лише з тих мотивів, що за звітній період у підприємства не було прибутку є безпідставною, оскільки аналіз змісту зазначених норм згаданого Закону дозволяє зробити висновок про те, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи наданих послуг.

Позаяк, за ст. 19 Закону керівники підприємств (обєднань), установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 218 ГК України підприємства зобовязані вжити всіх залежних від них заходів для недопущення господарського праворушення, яким, зокрема, є невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. До числа таких заходів відносяться обовязки підприємства, визначені у п. п. 3, 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Зокрема, у п. 14 названого Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 2 Закону України "Про судоустрій України", ст. ст. 17, 18, 21, 69, 71, 86, 94, 98. 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу Адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з товариства "Веттштайн - Технік Україна" (м. Ужгород, вул. Радіщева, 1; код 32145332) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14; код 13592841) суму 17 253 (сімнадцять тисяч двісті пятдесят три грн.) - адміністративно - господарських санкцій та 588 (пятьсот вісімдесят вісім грн.) - пені.

Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Тисянчин В. М.