Постанова № 10618114, 26.05.2010, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2010 року Справа № 8/61-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Пруднікова В.В. (зміна у складі колегії суддів на підставі розпорядження від 25.05.2010р. № 440)

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.75);

відповідача –не з’явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.74);

розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційну скаргу державного підприємства “Науково-виробничого об’єднання “Павлоградський хімічний завод” м.Павлоград Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2010 року

у справі № 8/61-10

за позовом державного підприємства “Науково-виробничого об’єднання “Павлоградський хімічний завод”, м.Павлоград

до приватного підприємства Центру “Практика”, м.Павлоград

про стягнення 244 634 грн. 76 коп.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2010р. (суддя Дубінін І.Ю.) по справі № 8/61-10 за позовом державного підприємства “Науково-виробничого об’єднання “Павлоградський хімічний завод”, м.Павлоград (далі –ДП “НВО “Павлоградський хімічний завод”) до приватного підприємства Центру “Практика”, м.Павлоград (далі –ПП Центру “Практика”) про стягнення 244 634 грн. 76 коп. позов було задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 201 187 грн. 10 коп. основного боргу, 2211 грн. 69 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 1129 грн. 70 коп. –3% річних, 15 241 грн. 60 коп. –7% штрафу, 2363 грн. 20 коп. витрат по держмиту, 227 грн. 98 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 8314 грн. 67 коп. –відмовлено.

          Рішення господарського суду мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань по повній та своєчасній оплаті поставленої продукції; в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені тим, що договором даний вид майнової відповідальності сторін не передбачений; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.22, 173, 193, 218, 231, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 611, 612, 625, 692 ЦК України.

          Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі –ДП “НВО “Павлорадський хімічний завод” м.Павлоград, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального права, а саме, господарським судом невірно застосовано до спірних відносин ст.231 Господарського кодексу України, оскільки в зазначеній статті прямо передбачено, що в разі порушення зобов’язань у відносинах де однією стороною є суб’єкт господарювання, що належить до державного сектору економіки застосовуються не тільки штрафні санкції у вигляді пені, але за прострочення понад 30 днів додатково стягується ще і штраф у розмірі 7% вказаної вартості; оскільки позивачем нарахування були здійснені відповідно до чинного законодавства, господарським судом неправомірно відмовлено в частині позовних вимог.

          Відповідач по справі –ПП Центр “Практика” м.Павлоград, відзив на апеляційну скаргу (ст.96 ГПК України) не надав, правом участі в судовому засіданні, передбаченому ст.22 ГПК України, не скористався; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази (а.с.74 –поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 28.04.2010р.).

          18.05.2010р. скаржником подано клопотання про подальше відкладення розгляду справи, як, на думку колегії суддів, задоволенню не підлягає, оскільки: по-перше, свідчить про те, що скаржника належним чином сповіщено про час та місце судового засідання 26.05.2010р.; по-друге, з клопотання не вбачається, що підприємство позивача не має можливості направити будь-якого іншого представника для участі у справі, а також не вбачається із клопотання позивача, які докази додатково можуть бути подані скаржником до суду в наступному судовому засіданні; по-третє, неявка представника позивача не є перешкодою для розгляду справи в цьому судовому засіданні за наявними матеріалами (ст.ст.75, 99 ГПК України).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, її прохальної частини, позивач просив господарський суд стягнути з відповідача 217 737 грн.10 коп. основного боргу, 8 314 грн. 67 коп. пені, 15 241 грн. 60 коп. –7% штраф, 2211 грн. 69 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 1129 грн. 70 коп. – 3% річних за неналежне виконання договору поставки № 330207 від 16.02.2007р. (а.с.2-5).

В подальшому, 30.03.2010р. позивачем було подано в порядку ст.22 ГПК України заяву про зменшення позовних вимог (а.с.52). В даній заяві позивач просив господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача 201 187 грн. 10 коп. основного боргу, 8314 грн. 67 коп. пені, 15 241 грн. 60 коп. –7% штраф, 2211 грн. 69 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 1129 грн. 70 коп. –3% річних, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що після звернення позивача з позовом відповідачем здійснені частково розрахунки за договором на загальну суму 16 550 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2007р. між ДП “НВО “Павлоградський хімічний завод” м.Павлоград (“постачальник” за договором, позивач по справі, скаржник) та ПП Центром “Практика” м.Павлоград (“покупець” за договором, відповідач по справі) було укладено договір, відповідно до умов якого “продавець” продає, а “покупець” купує неелектричні системи ініціювання марки “Прима-Ера” ТУ У 24.6-14310112-043:2005 (далі –продукція), згідно зі специфікаціями, які є невід’ємною частиною договору; “покупець” розраховується за продукцію згідно договірних цін, зазначених в специфікаціях відповідно з обумовленому цим договором умовами (п.п.1.1-1.2 договору (а.с.19-21)).

Згідно п.2.2 р.2 договору сторони передбачили, що кількість продукції, яка поставляється складає 25 000 комплектів.

Розділом 3 сторони узгодили, що поставка продукції здійснюється на умовах СРТ склад вантажоотримувача (вантажоотримувачем є ВАТ “Украгровибувпром”); відвантаження продукції здійснюється “продавцем” протягом 10 календарних днів з дати отримання “продавцем” письмової заявки на відвантаження партії продукції, кількість продукції, яка відвантажується обумовлюється сторонами щомісячно і зазначається в специфікаціях до даного договору; датою поставки продукції є дата розвантаження вантажу на складі вантажоотримувача й зазначається в товарно-транспортній накладній (п.п.3.1, 3.2, 3.6 договору).

Розділом 4 договору сторони визначили, що ціна на продукцію зазначається в специфікаціях до договору, виражена в гривнях; сума договору складає 750 000 грн.; ціна на продукцію може змінюватись за погодженням сторін, що оформлюється додатковою угодою до договору.

Пунктом 5.1 сторони узгодили, що розрахунок за поставлену продукцію проводиться “покупцем” шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок “продавця” протягом 30 банківських днів з дня поставки продукції.

Розділом 10 сторони передбачили майнову відповідальність за неналежне виконання умов договору відповідно до діючого законодавства України.

21.09.2007р. сторони підписали додаткову угоду № 1, відповідно до якої були змінені п.п.1.1, 3.1 договору № 330207. В новій редакції в п.1.1 були змінені ТУ продукції, яка поставляється, а саме замінені на –“системи ініціювання неелектричні марки “Прима-Ера” ТУ У 24.6-14310112-043:2007”, в п.3.1 доповнений вантажоотримувач продукції, крім ВАТ “Украгровибухпром”, ще зазначений “ТОВ “СПП “Криворіждорвибухпром” (а.с.22).

20.12.2007р. сторонами укладена додаткова угода № 4, якою внесені зміни до п.9.1 договору № 330207, а саме продовжено строк дії договору до 31.12.2008р. (а.с.23).

01.02.2008р. сторонам підписана додаткова угода № 5, якою змінені п.п.2.2, 4.2 договору № 330207, змінена кількість продукції, яка поставляється на 50 000 комплектів та зазначена нова сума договору –900 000 грн. (а.с.24).

09.12.2008р. сторонами укладена додаткова угода без номеру, якою змінений п.9.1 договору від 16.02.2007р., в новій редакції продовжений строк дії договору до 31.12.2009р. (а.с.25).

10.01.2009р. між сторонами укладена додаткова угода без номеру, якою змінений п.3.3 договору поставки. Нова редакція п.3.3 має такий зміст: “Поставка продукції здійснюється спецавтотранспортом вантажоотримувача” (а.с.26).

До зазначеного договору сторонами було оформлено та підписано специфікацію № 10 від 09.09.2009р., № 11 від 19.10.2009р., № 12 від 17.11.2009р. (а.с.27-29).

Докази визнання недійсним, розірвання в встановленому законом порядку договору № 330207 від 16.02.2007р. відсутні в матеріалах справи не надавались скаржником судам обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

На виконання умов договору № 330207 позивачем були здійснені наступні поставки продукції:

- 17.09.2009р. за заявкою відповідача № 09 від 09.09.2009р. (а.с.30) була здійснена поставка відповідачу продукції на підставі довіреності останнього № 8 від 17.09.2009р. (а.с.31) по накладній № 3759.2 (а.с.33) на суму 84206 грн. 70 коп., на оплату якої було оформлено рахунок № 3759.1 від 17.09.2009р. (а.с.32);

- 29.10.2009р. за заявкою відповідача № 09/10 від 09.10.2009р. (а.с.34) була здійснена поставка відповідачу продукції на підставі довіреності останнього № 15 від 29.10.2009р. (а.с.35) по накладній № 4372.2 (а.с.37) на суму 129 728 грн. 40 коп., на оплату якої було оформлено рахунок № 4372.1 від 29.10.2009р. (а.с.36);

- 17.11.2009р. за заявкою відповідача № 10/11 від 11.11.2009р. (а.с.38) була здійснена поставка відповідачу продукції на підставі довіреності останнього № 17 від 18.11.2009р. (а.с.39) по накладній № 4973 (а.с.41) на суму 35 802 грн. 00 коп., на оплату якої було оформлено рахунок № 4973.1 від 18.11.2009р. (а.с.40);

всього на суму 249 737 грн. 10 коп.

Оскільки відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково, позивач 09.11.2009р. листом № 25/247-47 звернувся до відповідача з претензією, яка містила вимогу про оплату продукції в сумі 61 206 грн. 70 коп. за товар поставлений по накладній № 3759.2 від 17.09.2009р. (а.с.42). Зазначену претензію направлено відповідачу, що підтверджується фіскальним чеком та поштовим повідомленням (а.с.43).

15.12.2009р. листом № 25/247-52, 18.01.2010р. листом № 25/247-1 позивач звернувся до відповідача з претензіями, які містили вимогу про оплату 129 728 грн. 40 коп. заборгованості за продукцію поставлену по накладній № 4372.2 від 29.10.2009р. та 35 802 грн. 00 коп. заборгованості за продукцію поставлену по накладній № 4973 від 117.11.2009р. (відповідно) (а.с.44, 46). Зазначені претензії отримані відповідачем, що підтверджується фіскальними чеками та поштовими повідомленням (а.с.45, 47).

Відповідач відповіді на претензії не надав, але матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків за договором № 330207 станом на 31.12.2009р., згідно з яким відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 217 737 грн. 10 коп. (а.с.48).

Оскільки після звернення позивача з позовом відповідачем були проведені часткові розрахунки за поставлену продукцію, між сторонами 24.03.2010р. було підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем складала 201187,10 грн. (а.с.53).

Докази виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань по оплаті 201 187, 10 грн. відсутні в матеріалах справи, не надавались сторонами судам обох інстанцій при розгляді справи відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.625 ЦК України регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено обов’язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 1, 2 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається; у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна із сторін є суб’єктом державного сектора економіки штрафні санкції застосовуються, зокрема, якщо інше не передбачено законом або договором, за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується 7% штрафу від вартості.

Частиною 6 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтями 1, 2 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. № 543/96-ВР регламентовано, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, норми Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. № 543/96-ВР та норми Господарського кодексу України співвідносяться як норми спеціального закону до норми Господарського кодексу України, тому застосуванню підлягають норми спеціального закону, що і було здійснено господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, оплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Отже, оскільки всупереч вимог ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. № 543/96-ВР майнова відповідальність за прострочення оплати не передбачена умовами договору, то господарським судом зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо відмови в задоволенні вимог в частині стягнення пені; так як штраф 7%, передбачений ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, стягується додатково згідно з вимогами закону, тобто лише при наявності належних правових підстав щодо стягнення пені, то господарським судом зроблено помилковий висновок щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення 7% штрафу, тому в цій частині рішення господарського суду підлягає зміні, а в позові в частині вимог про стягнення 7% штрафу –15 241 грн. 60 коп. слід відмовити; в решті –рішення господарського суду щодо стягнення 201 187 грн. 10 коп. основного боргу, 2211 грн. 69 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції (з 01.11.2009р. по 31.12.2009р.), 1129 грн. 70 коп. –3% річних (з 06.11.2009р. по 05.02.2010р. (згідно розрахунку позивача (а.с.9-10)) –слід залишити без змін в силу вищевикладеного.

Керуючись ст. ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу державного підприємства “Науково-виробничого об’єднання “Павлоградський хімічний завод” м.Павлоград Дніпропетровської області –залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2010р. по справі № 8/61-10 –змінити в частині стягнення штрафу в сумі 15 241 грн. 60 коп., відмовив в цій частині позовних вимог.

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з приватного підприємства Центру “Практика” м.Паворград Дніпропетровської області на користь державного підприємства “Науково-виробничого об’єднання “Павлоградський хімічний завод” м.Павлоград Дніпропетровської області 201 187 грн. 10 коп. основного боргу, 2211 грн. 69 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 1129 грн. 70 коп. –3% річних, 2045 грн. 28 коп. витрат по держмиту, 191 грн. 16 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 8314 грн. 67 коп. та 7% штрафу в сумі 15 241 грн. 60 коп. –відмовити.

          Видачу наказів згідно зі ст.ст.116-118 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд в місячний строк.

Головуючий                               О.М. Виноградник

Судді                               О.В. Джихур

                                                                                                    В.В.Прудніков