Рішення № 10616317, 30.04.2010, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" квітня 2010 р.Справа № 11/14/18/12/4858 За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Шепетівкагаз" м. Шепетівка

про стягнення 172095,94 грн. інфляційних втрат, 40424,10 3% річних та 20749,79 грн. пені

Суддя

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Цемик Г.З. за довіреністю від 01.02.2010 року № 415

Суть спору:

В серпні 2006 р. позивач - дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м. Київ звернулась до суду з позовом до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Шепетівкагаз" м. Шепетівка

та просила суд, з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог, стягнути з останнього 203 214,77 грн. заборгованості за переданий природний газ, 20 749,76 грн. пені, 208 526,58 грн. інфляційних нарахувань та 40 424,10 грн. процентів річних.

В подальшому, 22.05.2007 р. товариство подало зустрічний позов про спонукання Компанії до укладання договору про реструктуризацію боргу.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.07.2007 р. в частині позовних вимог Компанії про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних відмовлено; в частині позовних вимог Компанії про стягнення основного боргу провадження у справі припинено; у зустрічному позові Товариства відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.11.2007 р. рішення скасовано в частині відмови у позові про стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з Товариства на користь Компанії 2 074,98 грн. пені, 40 424,10 грн. 3% річних та 172 095,94 грн. інфляційних нарахувань; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2008 р. постанову та рішення в частині вимог за первісним позовом про стягнення пені, інфляційних нарахувань та процентів річних скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

Постанова суду касаційної інстанції містила вказівки щодо всебічного та повного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.08.2008 р. (суддя Гладюк Ю.В.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 23.07.2009 р. (судді: Іоннікова І.А., ВеденяпінаО.А., Черпак Ю.К.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 грудня 2009 року по даній справі касаційну скаргу Компанії, задоволено частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.07.2009 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 28.08.2008 року № 14/18/12/4858 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

Відповідно до ст.111-12 господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Судом касаційної інстанції, при новому розгляді даної справи вказано місцевому господарському суду всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Розпорядженням голови господарського суду Хмельницької області від 08.02.2010 року дану справу передано на розгляд судді Радчені Д.І.

Ухвалою від 12.02.2010 року суддею Радченя Д.І. дану справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в засіданні суду.

Розгляд справи відкладався з різних причин.

Так, в ході розгляду даної справи 26.03.2010 року від позивача, в порядку ст.22 ГПК України надійшло письмове клопотання № 31/10-2594 від 24.03.2010 року про уточнення позовних вимог, в частині інфляційних нарахувань, зокрема уточнено період нарахувань –з 01.02. 2004 року по 31.03.2007 року, де сума інфляційних нарахувань становить 172086,15 грн., решту позовних вимог - пеню за прострочку виконання грошових зобов’язань в сумі 20749 грн.76 грн. та 3% річних в сумі 40424 грн. 10 коп. підтримує.

Заява позивача, не суперечить чинному законодавству, судом розглянута і прийнята про, що винесена відповідна ухвала.

Отже предметом спору по даній справі надалі є вимога про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 172086,15 грн., за період нарахувань з 01.02.2004 року по 31.03.2007 року, 3% річних в сумі 40424 грн. 10 коп. за період з 11.02.2004 року по 24.04.07 року та пені в сумі 20749 грн.76 коп. за прострочку виконання грошових зобов’язань за період з 21.01.2006 року по 21.07.2006 року (6 місяців -181 день).

Відповідач у письмовому відзиві на позов від 08.04.2010 року № 572 та його повноважний представник в судових засіданнях заперечує проти заявленого позову, та вважає, що суд має залишити позовні вимоги без задоволення виходячи із наступного:

-позивач не надав обґрунтованих розрахунків своїх заявлених позовних вимог, а проведені розрахунки мають грубі порушення в порядку нарахування, зокрема, у заяві про уточнення позовних вимог від 24.03.10р. №31/10-2594 в розрахунку інфляційних не зазначена дата проведення платежу відповідно до Порядку застосування індексу інфляції, лист ВСУ №62-97р. від 03.04.97р.:

- у позовній заяві від 24.07.06р. №31/10-8181 наданий розрахунок пені на суму 21936,40 грн., а у заяві від 24.03.10р. заявлена сума 20749,76 грн. на яку відсутній розрахунок;

- у заяві від 19.04.07р. №31/10-3622 у розрахунку 3% річних період з 11.02.2004р. по 24.04.2007р. у позивача становить 1279 днів, а фактично має бути 1167 днів і при тому не зрозуміло яким чином борг становить 203214,77 грн., якщо по даним таблиці від нарахованої суми 2197918,89 грн. відняти суму оплати 2155288,47 грн. та сума боргу становитиме 42 630,42 грн., а не 203214,77 грн., як вказав позивач, відповідачу також не зрозуміло з яких міркувань виникла сума 40424,00 грн. річних та механізм її нарахування;

-позивачем пропущений строк позовної давності при стягненні неустойки, передбачений ст.258 ЦК України, при тому, що відповідачем виконані передбачені пунктами 6.2. та 6.5 договору умови, тому вимогу про стягнення штрафних санкцій вважає безпідставною;

- в договорі №06/03-3133 від 24.12.2003р. не визначена можливість стягнення збитків у повній сумі, понад штрафні санкції тому в силу ст.232 ГК України вимога позивача про стягнення збитків та штрафних санкцій одночасно в повних сумах є безпідставною;

- договір № 06/03-3133 укладався 24.12.2003р. на момент, коли діяли Прикінцеві положення Закону від 8 жовтня 1999р. №1136-ХІУ "Про внесення змін до ст.214 Цивільного кодексу Української РСР", яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Відповідач звертає увагу суду на те, що суду при прийнятті рішення необхідно врахувати положення ст. 1 Закону від 20 лютого 2003р. №554-ІУ "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію, якою передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників житлових будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Керуючись нормами ст.ст. 525, 526, 550, 601, 614, 617 ЦК України відповідач стверджує, що виконання п.6.2. умов договору №06/03-3133 від 24.12.2003р., згідно вимог Порядку, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2001р. №1729 "Про порядок забезпечення споживачів природним газом" та вимог постанови КМУ від 13.11.1998р. №1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" направлено на адресу позивача нормативи відрахувань коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання з наданням довідки про рух коштів на розподільчому рахунку в банк отриманих від населення.

Загальний обсяг спожитого газу в кількості 20998,726 тис. м. куб. за весь 2004 рік визначено Позивачем без посилання на кількість газу 1420,745 тис. м. куб. газу, визначену як втрати Відповідача по розбалансуванню газу по актам, й таку, що відшкодування передбачено за підсумками року.

В помісячних розрахунках позивач вказує лише суми вимог за весь загальний місячний обсяг газу без врахування кількості та суми вищевказаних помісячних втрат по розбалансу, які не входили до розрахунків згідно алгоритму розподілу, що є невірним, тому позивачем необґрунтовано включено суми втрат газу у місячні вимоги оплати й нараховано штрафні санкції в загальному порядку за весь період, чим порушено умови договору.

У відзиві відповідач звертає увагу суду на те, що суду при прийнятті рішення належить врахувати наявність договорів про реструктуризацію заборгованості за природний газ, які укладені між споживачами (фізичними особами) та підприємством, тобто відповідачем, де згідно приписів Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію", а п.2 Прикінцевих положень "Про внесення зміни до статті 214 ЦК України відносин сторін, що сума 160584,35 не перекривається вартістю тарифу за транспортування природного газу, який отримує Відповідач по даному договору. Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду №02-5/223 від 12.05.99р. позивач у кожному окремому випадку повинен подати відповідний обґрунтований розрахунок заподіяних йому збитків, чого позивачем не зроблено.

В договорі не передбачено нарахування штрафних санкцій на можливі втрати за причин розбалансуванням (притоками, відтоками) газу.

Відповідач зазначає, що позивач безпідставно включив суму 160584,35 грн. втрат до суми 203214,81 грн. позовних вимог оскільки не було прострочення платежу по втратам та зобов'язань по відшкодуванню, а згідно п. 3 ст. 550 ЦК України, кредитор не має права на стягнення неустойки, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язань. Доказом того, що Відповідачем не порушені в односторонньому порядку договірні зобов'язання є те, що Позивач також мав однорідні зобов'язання по даному договору про, що свідчить заява позивача від 28.04.2007 р. № 31/19-4089 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 203214,81 грн. за договором № 06/03-3133 від 24.12.2003 р.

Відповідно до статей 218, 219 ГК України обставина, яка є підставою для звільнення від господарської відповідальності сплати відповідачем неустойки, виникла як зміна відповідальності по сплаті заборгованості за природний газ станом на 01.01.2005 р., яка передбачена Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємства паливно-енергетичного комплексу від 23.06.2005 р. № 2711-ІV, так як згідно п. 1.8. ст. 1 цього Закону розрахунковою датою, на яку кожним з учасників розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованості для погашення шляхом застосування механізмів, визначеними цим Законом, встановлюються 1 січня 2005 року, позивач подав до суду позов саме на заборгованість, що виникла станом на 1 січня 2005р., за договором №06/03-3133 від 24.12.2003р. на постачання природного газу в 2004р. для потреб населення з урахуванням можливих витрат газу. Статті 3-11 Закону № 2711-IV набрали чинності з 23 серпня 2005р., тоді як позов пред’явлено пізніше.

Відповідач стверджує, що всі умови, передбачені названим Законом, він виконав у визначені терміни повністю, а тому має законні підстави реалізувати своє право участі у реструктуризації заборгованості по зобов'язанням сплати населенням за природний газ які включають також розрахунки з державним бюджетом по курсовій різниці в ціні газу, пільгам і субсидіям, які Державою в 2004 р. не в повній мірі компенсувались. Нормативними актами також передбачено відстрочення сплати населенням за природний газ, так відповідно до Закону від 20.12.2006р. № 498-У "Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і комунальні послуги, що утворилася станом на 1 грудня 2006 року".

Відповідач просить суд взяти до уваги ступінь виконання Відповідачем договірних зобов'язань по договору №06/03-3133, оскільки ним повністю виконані умови пунктів 6.2 та 6.5 договору. Залишку на який можливе нарахування збитків штрафних санкцій не було, тому підстави нарахування Позивачем штрафних санкцій згідно умов договору відсутні.

Враховуючи вище викладене з посиланням на нормативно-документальне обґрунтування, просить у задоволенні позовних вимог ДК „Газ України” відмовити повністю.

Повноважний представник відповідача, враховуючи подане позивачем в судовому засіданні 27.04.2010 року/10-3724 від 26.04.2010 року заперечення на відзив, подав письмове клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні на середину травня 2010 року для надання можливості ознайомлення керівництва підприємства з поданим запереченням та для подання додаткового обгрунтування заперечень по даній справі та можливості врегулювання спору оскільки за твердженням керівника ВАТ „Шепетівкагаз” на урядовому рівні передбачається ухвалення відповідних рішень щодо проведення взаємозаліків (взаєморозрахунків, тощо) по розрахунках за спожитий природний газ та нарахованих штрафних санкціях минулих років.

Відповідно до ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови суду має право продовжити строк вирішення спору але не більш як на один місяць.

Так, матеріали господарської справи надійшли до господарського суду Хмельницької області 8 лютого 2010 року, отже кінцевий строк прийняття рішення по даній справі з врахуванням ухвали заступника голови господарського суду від 20.04.2010 року про продовження строку вирішення спору збігає 8 травня 2010 року.

Враховуючи те, що дана справа перебуває на розгляді в господарському суді з серпня місяця 2006 року, а також те, що при новому розгляді також збігає встановлений законом строк, зважаючи на заперечення позивача на продовження строку відповідно до частини 4 ст. 69 ГПК України суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання про оголошення перерви по даній справі (відкладення) на середину травня 2010 року.

Позивач ознайомившись з даним відзивом на позов подав додаткове заперечення на відзив, суть якого полягає в наступному.

1. Щодо посилання Відповідача на те, що до заяви про уточнення позовних вимог від 24.03.10 № 31/10-2594 не було додано розрахунку пені та 3% річних, позивач зазначає, що цією заявою було уточнено саме розрахунок інфляційних втрат, повний та обґрунтований розрахунок пені та 3% річних міститься у матеріалах справи, а саме заяві про збільшення позовних вимог від 19.04.07 року №31/10-3622 та заяві про уточнення позовних вимог від 20.09.06 року №31/10-9739 (містяться в матеріалах справи). 2.          Щодо пропуску строку позовної давності при стягненні неустойки в порядку ст. 258 ЦК України, позивач обґрунтовує наступним. Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойка є самостійним способом захисту цивільних прав і одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже, пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема, форми річних, або інфляційних. Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до п. 6.2 договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий природний газ у строки, зазначені в п.п. 5.1, 5.1.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення , пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пеня нараховується постачальником протягом шести місяців, що передує моменту звернення з претензією, вимогою, позовом, (п. 6.4 протоколу розбіжностей до договору).

Пунктом 9.6 протоколу розбіжностей сторони передбачили, що строк позовної давності по даному договору встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Розмір пені, передбачений договором відповідає вимогам ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, тому при нарахуванні пені застосовується розмір подвійної облікової ставки НБУ. Розрахунок пені у розмірі 20 749,76 грн. зроблено за період з 21.01.06 - по 21.07.06, що складає 181 день.

3. Щодо посилання відповідача на прикінцеві положення Закону України від 8.10.99 «Про внесення змін до ст. 214 ЦК Української РСР»№ 1136 - XIV позивач обґрунтовує наступним.

Відповідно до статті 214 ЦК УРСР, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Пунктом другим Прикінцевих положень Закону України № 1136 - XIV „Про внесення змін до ст. 214 ЦУ УРСР" передбачено, що він не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. 214 ЦК УРСР втратила чинність з 01.01.2004 р., тобто з моменту набрання чинності ЦК України.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин які виникли до набрання ним чинності, положення ЦК України застосовуються до тих прав та їх обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, позивач вважає, що посилання відповідача на ст. 214 ЦК УРСР є безпідставним та необґрунтованим, при цьому надає витяги з ряду постанов Вищого господарського суду України з приводу аналогічних правовідносин.

4.Відповідно до ст. 1 Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” (далі Закон) заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктурується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Згідно ст. 1 Закону, реструктурується заборгованість лише та, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом. Відповідно до ст. 6 «Прикінцевих положень»п.1, цей Закон набирає чинності з 1 липня 2003 року, тому на думку позивача під реструктуризацію підпадає лише та заборгованість, яка виникла на дату набрання ним чинності тобто станом на 1 липня 2003 року. Враховуючи вищевикладене, позивач стверджує, що положення Закону не можуть застосовуватись щодо заборгованості, яка виникла за природний газ поставлений протягом 2004 року згідно договору № 06/03-3133 від 24.12.2003 року, а тому посилання відповідача на укладення договорів реструктуризації з населенням не мають відношення для вирішення даної справи. 5.Щодо посилання Відповідача на відсутність вини, повідомляємо наступне. Відповідно до ст. 614 ЦК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Згідно ж ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. При цьому, частина перша названої статті встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало не можливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і в наслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2. ст. 625 ЦК України. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин. Аналогічне правило закріплено і ст. 229 ГК України, яка також встановлює виняток із загального правила ст. 218 ГК України. Відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько - правової відповідальності ( ч.2 ст. 218 ГК України.) Так, в силу ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. 6. Посилання Відповідача на той факт, що Позивачем необґрунтовано включено суми втрат газу у місячні вимоги оплати й нарахування штрафних санкцій за весь період, починаючи з 11.02.2004 року спростовується наступним.

Відповідно до п. 5.1.1 договору передбачено що остаточний розрахунок за можливі втрати газу здійснюється за підсумками року до 15 січня 2005 року.

ДК „Газ України” в позовній заяві від 24.07.2006 року та в заяві про збільшення позовних вимог від 19.04.2007 року при здійсненні розрахунків інфляційних втрат та 3% річних відповідно до вищезазначеного пункту договору включила суми втрат газу, які обраховувались окремими рядками, а саме при обчисленні інфляційних нарахувань за лютий місяць 2005 року та при обчисленні 3% річних 16.01.2005 року.

Враховуючи наведене позивач вважає що ним вірно нараховані інфляційні збитки та 3% річних на суму боргу, яка включає з 16.01.2005 року комерційні втрати.

7. Щодо посилання Відповідача на Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», повідомляє наступне. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»на умовах, визначених цим Законом, дозволяється списання заборгованості з несплати населенням боргу за електричну енергію та природний газ у розмірі заборгованості, що виникла до 1 січня 2002 року та є непогашеною станом на розрахункову дату. Тобто, положення даного нормативного акту в цій частині носять диспозитивний характер і ніяким чином не містять ознак імперативності. Отже, в даному випадку списання заборгованості для підприємств паливно-енергетичного комплексу, не є їхнім обов'язком, а ґрунтується на наявності згоди сторін з приводу списання заборгованості. Такої згоди від ДК «Газ України»не було, крім того предметом спору є стягнення боргу, що утворився у 2004 році, який під дії даного Закону не підпадає.

Отже, положення Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», щодо списання заборгованості в даному випадку не застосовуються у зв'язку з відсутністю взаємної згоди сторін на її здійснення.

8. Щодо посилання Відповідача на Закон України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги», повідомляє таке. Стаття 1 Закону України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги»вказує наступне: «У зв'язку з невиконанням державою зобов'язань по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, інших грошових виплат населенню тимчасово забороняється нараховувати по розрахунках з 1 жовтня 1996 року та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та при будинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство). Наведене положення Закону стосується відносин пов'язаних з заборгованістю населення перед підприємствами, що надають комунальні послуги. Позивач наголошує, що незважаючи на зміст зобов'язань населення перед Відповідачем, останній є юридичною особою, яка добровільно вступила в договірні відносини з Позивачем, а тому згідно з правилами здійснення господарської діяльності підприємствами, умовами Договору за несвоєчасну оплату спожитого газу Відповідача зобов'язано сплатити на користь ДК „Газ України” пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Приписи Закону, що регламентують зобов'язання фізичних осіб не можуть бути застосовані до зобов'язань між юридичними особами.

Заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази та оцінивши їх в сукупності суд прийшов до висновку про часткове задоволення уточнених позовних вимог по справі № 11/14/18/12/4858 з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків зокрема є договори та інші правочини.

Так, як вбачається з матеріалів справи 23 грудня 2003 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 06/03-3133 на постачання природного газу, згідно умов якого позивач зобов’язався передати у власність відповідачу в 2004 році природній газ для потреб населення з урахування можливих втрат газу, а відповідач прийняти та оплатити газ на умовах укладеного договору.

Відповідно до п.3,3 договору приймання–передача газу, поставленого позивачем у відповідні місяці., оформляється щомісячними актами приймання-передачі газу, в яких визначається обсяг фактично переданого газу.

Акти прийому-передачі газу є підставою для проведення остаточних розрахунків згідно п.5,1 даного договору.

Згідно п.5.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа наступного за звітним місяця.

Інших видів розрахунків сторони в даному договорі не обумовили.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що всі зміни і доповнення до нього повинні бути зроблені в письмовій формі і підписані повноважними представниками сторін. Внесення змін доданого виду договорів в інший спосіб чинним законодавством не передбачений.

Як вбачається з матеріалів справи сума основного боргу 203214,77 грн. сплачена 28.04.2007 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, тому провадження у даній справі припинено.

Крім сплати суми основного боргу позивачем з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат за період нарахувань –з 01.02. 2004 року по 31.03.2007 року, де сума складає 172086,15 грн., решта позовних вимог підтримує, зокрема пеню за прострочку виконання грошових зобов’язань 20749 грн.76 коп. та 3% річних в сумі 40424 грн. 10 коп.

Господарський суд розглянувши вимоги про стягнення нарахувань інфляційних втрат в сумі 172086 грн. 15 коп. зазначає таке.

Згідно п.6,1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань по договору сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України.

Так, в силу частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо договором чи законом не встановлений інший розмір відсотків.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем допущено прострочку виконання грошового зобов’язання, зокрема в частині здійснення оплати за спожитий газ.

Як вбачається з детального розрахунку суми нарахувань заборгованість внаслідок інфляційних нарахувань за період з лютого 2004 року по березень 2007 року складає 172086 грн.15 коп. Зазначене нарахування позивачем проведено правомірно є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача на прикінцеві та перехідні Закону України від 08.10.1999 року про внесення змін до ст. 214 ЦК УРСР суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 214 ЦК УРСР, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Пунктом другим Прикінцевих положень Закону України № 1136 - XIV „Про внесення змін до ст. 214 ЦУ УРСР" передбачено, що він не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. 214 ЦК УРСР втратила чинність з 01.01.2004 р., тобто з моменту набрання чинності ЦК України.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин які виникли до набрання ним чинності, положення ЦК України застосовуються до тих прав та і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже посилання відповідача на ст. 214 ЦК УРСР суд вважає помилковим.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних згідно ст.. 625 ЦК України за період з 11.02.2004 року по 21.07.2006 року в сумі 40424 грн. 10 коп. позивачем нарахована правомірно є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача на те, що до заяви про уточнення позовних вимог від 24.03.10 № 31/10-2594 не було додано розрахунку пені та 3% річних судом до уваги не приймається, оскільки такий розрахунок доданий позивачем до заяви про збільшення позовних вимог від 19.04.07 №31/10-3622 та заяві про уточнення позовних вимог від 20.09.06 №31/10-9739. Крім сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та річних позивачем нараховано до сплати відповідачу пеню за період прострочки виконання грошових зобов’язань сумі 20749,76 грн. за період нарахування з 21. 01.2006 року по 21.07.2006 року

Розмір пені, передбачений договором, відповідає вимогам ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, тому при нарахуванні пені застосовується розмір подвійної облікової ставки НБУ. Розрахунок пені у розмірі 20749,76 грн. позивачем проведено за період з 21.01.06 - по 21.07.06, що складає 181 день.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з даним позовом 02.08.2006 року ( конверт про відсилку позовної заяви, том 1 аркуш справи 50), тому правомірним буде до нарахування період з 02.02.2006 року по 21.07.2006 року, де сума має складати 20448,26 грн. ( розрахунок додається).

Стосовно заяви відповідача в частині пропуску позивачем спеціального строку позовної давності при стягненні неустойки в порядку ст. 258 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойка є самостійним способом захисту цивільних прав і одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За ЦК України неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже, пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема, форми річних, або інфляційних.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до п. 6.2 договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий природний газ у строки, зазначені в п.п. 5.1, 5.1.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пеня нараховується постачальником протягом шести місяців, що передує моменту звернення з претензією, вимогою, позовом, (п. 6.4 протоколу розбіжностей до договору).

Пунктом 9.6 протоколу розбіжностей сторони передбачили, що строк позовної давності по даному договору встановлюється тривалістю у 3 (три) роки, тому в даному випадку строк позовної давності про стягнення пені позивачем не пропущений.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктурується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Згідно ст. 1 Закону, реструктурується заборгованість лише та, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом. Відповідно до ст. 6 „Прикінцевих положень” п.1, цей Закон набирає чинності з 1 липня 2003 року. Отже, відповідно до умов Закону під реструктуризацію підпадає лише та заборгованість, яка виникла на дату набрання ним чинності тобто на 1 липня 2003 року. Враховуючи вищевикладене, положення Закону не можуть застосовуватись щодо заборгованості, яка виникла за природний газ поставлений протягом 2004 року. .Щодо посилання Відповідача на відсутність вини, у спірному право відношенні суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 614 ЦК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Згідно ж ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. При цьому, частина перша названої статті встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало не можливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і в наслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2. ст. 625 ЦК України. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин. Аналогічне правило закріплено і ст. 229 ГК України, яка також встановлює виняток із загального правила ст. 218 ГК України.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько - правової відповідальності. Так, в силу ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Посилання відповідача на той факт, що позивачем необґрунтовано включено суми втрат газу у місячні вимоги оплати й нарахування штрафних санкцій за весь період, починаючи з 11.02.2004 року спростовується наступним.

Відповідно до п. 5.1.1 договору передбачено що остаточний розрахунок за можливі втрати газу здійснюється за підсумками року до 15 січня 2005 року.

Позивач в позовній заяві від 24.07.2006 року та в заяві про збільшення позовних вимог від 19.04.2007 року при здійсненні розрахунків інфляційних втрат та 3% річних відповідно до вищезазначеного пункту договору включив суми втрат газу, які обраховувались окремими рядками, а саме при обчисленні інфляційних нарахувань в лютий місяць 2005 року та при обчисленні 3% річних 16.01.2005 року.

Тобто беручи до уваги вищевикладене позивачем вірно нараховані інфляційні збитки та 3% річних на суму боргу, яка включає з 16.01.2005 року комерційні втрати.

Щодо посилання відповідача на Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», суд зазначає таке. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»на умовах, визначених цим Законом, дозволяється списання заборгованості з несплати населенням боргу за електричну енергію та природний газ у розмірі заборгованості, що виникла до 1 січня 2002 року та є непогашеною станом на розрахункову дату. Тобто, положення даного нормативного акту в цій частині носять диспозитивний характер. Тому списання заборгованості для підприємств паливно-енергетичного комплексу, не є їхнім обов'язком, а ґрунтується на наявності згоди сторін з приводу списання заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень повноважних представників позивача згоди ДК «Газ України» не давало, крім того предметом спору була вимога є стягнення боргу, що утворився у 2004 році, який під дію даного Закону не підпадає.

Отже, положення Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, щодо списання заборгованості в даному випадку не можуть братись до уваги у зв'язку з відсутністю взаємної згоди сторін на її вчинення.

.Щодо посилання Відповідача на Закон України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги», суд зазначає таке. Стаття 1 Закону України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги»вказує наступне: у зв'язку з невиконанням державою зобов'язань по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, інших грошових виплат населенню тимчасово забороняється нараховувати по розрахунках з 1 жовтня 1996 року та стягувати з громадян країни пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та при будинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство). Наведене положення Закону стосується відносин пов'язаних з заборгованістю населення перед підприємствами, що надають комунальні послуги, тому приписи Закону, що регламентують зобов'язання фізичних осіб не можуть бути застосовані до зобов'язань між юридичними особами.

Враховуючи викладене, уточнені позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань за період нарахувань –з 01.02.2004 року по 31.03.2007 року, де сума інфляційних нарахувань становить 172086,15 грн., 3% річних в сумі 40424 грн. 10 коп. є обґрунтованими підтверджені належними доказами і такими, що підлягають задоволенню, в частині стягнення пені вимоги підлягають частковому задоволенню за період з 02.02.2006 року по 21.07.2006 року в сумі 20448 грн. 26 коп.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Шепетівкагаз” (м.Шепетівка, Хмельницка область, вул. Економічна, 29, код. 03361394) на користь дочірньої компанії „Газ України” НАК „Нафтогаз України” (інд. код.31301827, м.Київ, вул.Шолуденка, 1, код.) 172086,15 грн. інфляційних нарахувань, 20448 грн. 26 коп. пені за прострочку виконання грошових зобов’язань, 3% річних в сумі 40424 грн. 10 коп., 2329,59 грн. витрат по оплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В решті частині суми позову відмовити.

                              Суддя                                                                      

Повний текст рішення виготовлено та підписано суддею 05.05.2010 року.

Відруковано 3 рпримірники,

1.          позивачу.

2.          відповідачу.