Рішення № 106161449, 07.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2022 року м. Київ № 640/23223/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації

про визнання бездіяльності протиправною, та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації (адреса: 01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 4/7, ідентифікаційний код - 37451587, ел. пошта - soczahyst@pechrda.gov.ua, ruszn06@ukr.net) (надалі - відповідач або Управління соціального захисту), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачу у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат з 17.07.2018;

- зобов`язати відповідача прийняти розрахунок та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат з 17.07.2018.

Підставами позову є порушення прав та інтересів позивача внаслідок протиправної відмови йому у виплаті щомісячної грошової допомоги викладеної в листі відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2020 (суддя Мамедова Ю.Т.) відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно з розпорядженням щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ вказану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2022 (суддя Пащенко К.С.) прийнято адміністративну справу № 640/23223/20 до свого провадження, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

В якості підстав позову зазначено, що відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, проводиться доплата в розмірі 2 мінімальних заробітних плат. Разом з тим, відповідач у листі на запит позивача повідомив, що щомісячна грошова допомога не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки на 2018-2020 роки не передбачено видатки по такій статті.

Відповідачем у відзиві зазначено, що Філія «Центр будівництва та ремонту колії» АТ «Українська залізниця» зареєстровано Управлінням праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації відповідно до поданих ними документів лише 28.10.2019. При цьому від Філії до Управління розрахункові документи щодо виплати пільг та компенсацій та допомог, передбачених Законом № 796-ХІІ на позивача не надходили. Відповідач зазначає, що 04.02.2016 прийнято Закон № 987-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закон № 796-ХІІ статтю 39, що передбачає доплату у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Відповідач зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 (далі Порядку № 936) вказана доплата проводиться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та фізичними особами - підприємцями відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

У відповіді на відзив позивач наголосив на необґрунтованості висновків відповідача щодо неможливості здійснення виплат на підставі ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок аварії ЧАЕС 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.01.1993, працює у структурному підрозділі Коростенська колійна машинна станція, філії «Центр з будівництва та ремонт колії» AT «Українська залізниця».

При цьому позивач проживає у зоні гарантованого добровільного відселення - місті Коростень, відповідно до Переліку населених пунктів, Житомирської і Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 17 від 12.01.1993.

Листом від 25.08.2020 № 105/74/А-1432/15-9234 Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації повідомило, що Філія «Центр з будівництва та ремонт колії» AT «Українська залізниця» зареєстровано Управлінням 28.10.2019 згідно вимог Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 20.09.2005 № 936. Згідно вимог ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України встановлених на 1 січня відповідного року. Доплата за роботу в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст. 39 вказаного Закону, не передбачена чинним законодавством, тому органом відмовлено у видачі довідки про нараховані та не виплачені кошти.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Суд, вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог в частині позовних вимог про не нарахування та невиплати доплати, який проживає на території радіоактивного забруднення та зобов`язання провести зазначену доплату за період із 17.07.2018, приходить до таких висновків.

Частинами 1, 2 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи, що позивач звернувся з цим позовом до суду 30.09.2020 після отримання листа Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 25.08.2020 № 105/74/А-1432/15-9234, яким відмовлено у виплаті доплати, строк на звернення з цим позовом до суду не пропущено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон № 796).

Відповідно до положень статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, далі - Закон № 796-ХІІ), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи« (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року.

Предметом даного спору є нарахування та виплата позивачу доплати за роботу на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як вбачається з статті 2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці»).

Тобто, доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачена статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Враховуючи наведене, вчиняти дії по нарахуванню та виплаті доплати позивачу за роботу на території радіоактивного забруднення, передбачену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, повинен його роботодавець.

Суд погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, що відповідно до п.5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 (далі Порядку № 936) вказана доплата проводиться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та фізичними особами - підприємцями відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Як зазначено в абзаці четвертому пункту 6 Порядку № 936, до 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги.

Разом з тим, позивач не врахував, що на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації особисто не перебував та управління не здійснювало нарахування доплати до заробітної плати, оскільки управління не веде облік робочого часу особи; такою інформацією володіють лише підприємства, на якому працює особа.

Тобто, між сторонами в цій частині справи відсутні жодні правовідносини щодо реалізації позивачем свого права, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а тому у відповідача відсутні підстави для виконання вказаних вимог відносно позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що підстави для зобов`язання відповідача здійснити дії по нарахуванню і виплаті позивачеві доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відсутні.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному й об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя К.С. Пащенко