Рішення № 106161440, 07.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2022 року м. Київ № 640/23805/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 03.08.2021 року ВП №66369507;

- визнати протиправною та скасувати постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 06.08.2021 року ВП №66369507;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Байрамова Талята Рефатовича повернути автомобіль марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 .

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису, який протиправно вчинено приватним нотаріусом повторно після скасування первісного виконавчого напису в судовому порядку за відсутністю боргу позивача як боржника.

Крім того, позивачем зауважено, що стягувачем, якому відомо актуальну адресу боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), повідомлено приватному виконавцю адресу боржника, за якою останній не проживає та не зареєстрований ( АДРЕСА_2 ).

В свою чергу, відповідачем під час відкриття виконавчого провадження не перевірено адресу реєстрації та проживання позивача, вказану у виконавчому написі.

Зокрема, позивачем зауважено, що саме адреса АДРЕСА_1 є адресою місця перебування транспортного засобу позивача, на яке звернуто стягнення за виконавчим написом.

Таким чином, позивач вважає, не переконавшись у тому, що відкриває виконавче провадження в територіальних межах, на які поширюються його повноваження, приватним виконавцем допущено протиправні наслідки, які виявилися, зокрема, у описі та вилученні майна боржника.

Крім того, позивачем зауважено, що постанову від 06.08.2021 року про опис та арешт майна боржника винесено із порушенням процедури, встановленої статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», тобто з порушенням строків її прийняття, без повідомлення боржника.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання 10.09.2021 року сторони не прибули.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва витребувано повторно у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича належним чином засвідчені копії виконавчого провадження №66369507, які зобов`язано подати до канцелярії суду до 22.09.2021 року; відкладено судове засідання до 27.09.2021 року.

У судове засідання 27.09.2021 року прибули представники сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 року застосовано до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 145 та частини першої статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 року витребувано втретє у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Телята Рефатовича належним чином засвідчені копії виконавчого провадження №66369507, які зобов`язано подати до канцелярії суду до 06.10.2021 року; відкладено судове засідання до 03.11.2021 року.

Через канцелярію суду 27.09.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Так, приватним виконавцем відкрито виконавче провадження в межах виконавчого округу, оскільки майно, на яке звернуто стягнення за виконавчим написом, перебувало за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 56.

Крім того, Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони про здійснення виконавчого провадження за місцем реєстрації боржника.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання 03.11.2021 року прибули представники сторін.

Судом оголошено, що з відомостей Єдиного реєстру судових рішень судом встановлено, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30.08.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі №760/22178/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Сергій Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Байрамов Талят Рафатович, про визнання виконавчого напису №185587, вчиненого 17.06.2021 року приватним нотаріусом Остапенком Є.М. таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи встановлені судом обставини, судом запропоновано представникам сторін надати письмові пояснення щодо правової позиції з питання наявності чи відсутності об`єктивної неможливості розгляду адміністративної справи №640/23805/21 до набрання законної сили рішенням у справі №760/22178/21, та відкладено судове засідання на 10.11.2021 року.

Через канцелярію суду 04.11.2021 року представником позивача подано додаткові пояснення щодо заяви про зупинення провадження у справі, в яких проти зупинення провадження у справі заперечує з тих підстав, що предмети справ №640/23805/21 та №760/22178/21 не пов`язані між собою та мають різні підстави.

Через канцелярію суду 08.11.2021 року представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі з тих підстав, що у випадку задоволення позовних вимог Солом`янським районним судом м. Києва у справі №760/22178/21, та у випадку набрання законної сили зазначеного рішення, приватним виконавцем Байрамовим Т.Р. буде винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та разом з цим, буде скасовано інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, зокрема, оскаржувані у цій справі постанови.

У судове засідання 10.11.2021 року прибули представники сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2021 року зупинено провадження в адміністративній справі №640/23805/21 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №760/22178/21. Зобов`язано сторін невідкладно повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.

Через канцелярію суду 14.07.2022 року представником позивача подано клопотання про поновлення провадження у справі, для вирішення якого суд, з урахуванням положень статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про призначення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022 року з метою вирішення клопотання про поновлення провадження у справі, призначено судове засідання у справі №640/23805/21 на 31.08.2022 року.

У судове засідання 31.08.2022 року прибув представник позивача. Належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено, заяв або клопотань не подано.

Судом поставлено на вирішення питання поновлення провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2022 року поновлено провадження у справі №640/23805/21; ухвалено подальший розгляд справи здійснювати зі стадії, на якій провадження було зупинено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2022 року клопотання адвоката Яреська Тараса Віталійовича (ордер серії АІ №1272423 від 31.08.2022 року) про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог задоволено; адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича про зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Байрамова Талята Рефатовича повернути автомобіль марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 , залишено без розгляду.

Наступне судове засідання призначено на 07.09.2022 року.

У судове засідання 07.09.2022 року сторони не прибули.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що не є перешкодою для вирішення процесуальних заяв по суті та розгляду справи без участі останніх.

Згідно із статтею 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Частиною четвертою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Вирішуючи заяву представника позивача від 26.08.2021 року про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов наступних висновків.

Заяву обґрунтовано тим, що позивач дізнався про оскаржувані у цій справі постанови, прийняті відповідачем 03.08.2021 року та 06.08.2021 року з мобільного застосунку «Дія» 17.08.2021 року, в той час як засобами поштового зв`язку або електронною поштою позивачем ці постанови у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» не отримувалися.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Предметом адміністративної справи є оскарження постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 03.08.2021 року та про опис та арешт майна від 06.08.2021 року, в той час, як до Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 звернувся лише 26.08.2021 року.

Отже, позивачем пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до адміністративного суду, що останнім не заперечується.

Разом з тим, дослідивши заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду та матеріали виконавчих проваджень з цього питання, судом встановлено наступне.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження має бути направлено рекомендованим поштовим відправленням, а постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника простим поштовим відправленням, докази чого мають міститься у матеріалах виконавчого провадження.

З копії матеріалів виконавчого провадження №66369507 судом встановлено, що в останніх міститься фіскальний чек ПАТ «Укрпошта» про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 , водночас, рекомендоване повідомлення про вручення у матеріалах справи відсутнє.

В свою чергу, докази направлення постанови про опис та арешт майна від 06.08.2021 року у копіях матеріалів виконавчого провадження №66369507 взагалі відсутні.

Зокрема, відповідачем не надано жодних пояснень або заперечень щодо доводів представника позивача про неотримання оскаржуваних у цій справі постанов.

Суд зауважує, що відповідачем також не спростовано доводів представника позивача, що ОСОБА_1 дізнався про своє порушене право фактично 17.08.2021 року лише через застосунок «Дія».

На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо існування оскаржуваних постанов з незалежних від нього причин, що відповідачами не спростовано, а матеріалами виконавчих проваджень, наданими державним виконавцем, навпаки, підтверджено.

Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущено.

Проте, у межах розгляду справи №640/23805/21 позивачем визнано пропуск строку звернення до суду, який обґрунтовано причинами, які, на думку суду, впливали на об`єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.

З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Інших заяв та клопотань сторонами не подано.

З огляду на наявність у матеріалах справи достатніх доказів, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в межах заявлених позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

03.08.2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за №185587, вчиненого 17.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, яким запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний державний номер НОМЕР_2 (далі - транспортний засіб), що належиь на праві влсності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу : НОМЕР_3 , виданого УДАІ ГУ МВС України в місті Києві 14.06.2007 року ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: невідомо, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , місце роботи: невідомо.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича від 03.08.2021 року відкрито виконавче провадження №66369507 з примусового виконання виконавчого напису №185587 від 17.06.2021 року, боржником визначено ОСОБА_1 .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича від 03.08.2021 року накладено арешт на майно боржника, а саме, транспортний засіб.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича від 03.08.2021 року оголошено розшук майна боржника, а саме, транспортного засобу.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича від 06.08.2021 року описано та арештовано транспортний засіб боржника.

Вважаючи постанови про відкриття провадження і опис та арешт майна боржника протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5), постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року №643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця" (із змінами і доповненнями) (далі також - Порядок №643).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.

Статтею 4 Закону №1404 встановлено вимоги до виконавчого документа.

Так, згідно з частиною першою цієї статті, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404 встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404 встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону № 1404 під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 1404 сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1404 виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною першою статті 28 Закону № 1404 встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Статтею 3 Закону України від 02.06.2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі також - Закон №1403) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону №1403 діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1403 державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Статтею 16 Закону № 1403 визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403 виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України від 11.12.2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі також - Закон № 1382-IV) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону № 1382-IV встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 20.11.2012 року № 5942-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі також - Закон № 5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5942-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Отже, спірним питанням у цій справі є застосування норм статті 24 Закону № 1404-VIII в частині правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця реєстрації та проживання боржника.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 року у справі № 380/9335/20 надано оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Крім того, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону № 1404, положення статті 27 Закону №1403, а також положення Закону № 5942-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Верховним Судом також наголошено, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 констатовано, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Вказану правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму враховано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 12.08.2021 року у справі №560/6599/20 (адміністративне провадження №К/9901/1627/21), яке, на переконання суду, є застосовним в межах спірних правовідносин, які вирішуються у справі №640/23805/21.

Так, з матеріалів справи та наданих позивачем доказів, а саме, копії паспорта СН 009850, вданого ОСОБА_1 Мінським РУ ГУМВС України в місті Києві 23.05.1995 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 21.03.1995 року, проте, знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою 02.12.2008 року, що, відповідачем, в свою чергу, не спростовано.

В свою чергу, у виконавчому написі №185587 від 17.06.2021 року адресою місця реєстрації ОСОБА_1 вказано: АДРЕСА_2 , тобто, адресу, за якою позивач не зареєстрований з 2008 року.

Зокрема, згідно паспортних даних позивача судом встановлено, що з 18.03.2009 року по 17.09.2009 року адресою місця реєстрації позивача вказано: АДРЕСА_1 .

В той же час, згідно пояснень представника позивача, наданих у судових засіданнях та матеріалів справи, після 2009 року місце реєстрації у позивача відсутнє, проте місцем проживання є АДРЕСА_1 .

Суд погоджується з відповідачем, що місць проживання у фізичної особи може бути декілька, та Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника.

Проте, у виконавчому листі адреса: АДРЕСА_2 вказана саме як адреса зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , що суперечить відомостям, які містяться у паспорті громадянина України позивача.

Водночас, доказів перевірки приватним виконавцем відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому написі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця Байрамова Т.Р., останнім не надано та копії матеріалів виконавчого провадження таких не містять.

Суд враховує, що виконавче провадження приватним виконавцем може бути відкрито за місцем знаходження майна боржника.

Відповідачем зауважено, що під час вчинення виконавчих дій останнім встановлено, що транспортний засіб позивача перебуває за місцезнаходженням: АДРЕСА_4 .

Водночас, з копії матеріалів виконавчого провадження висновується, що у заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження від 03.08.2021 року адреса місцезнаходження майна відсутня, виконавчий напис №185587 від 17.06.2021 року відомостей щодо місцезнаходження транспортного засобу також не містить.

Крім того, постановою від 03.08.2021 року приватним виконавцем оголошено в розшук транспортний засіб боржника.

Тобто, станом на день відкриття виконавчого провадження №66369507, відповідачу не було достеменно відомо про місцезнаходження транспортного засобу боржника, що, в сукупності з вище встановленими судом обставинами невідповідності адреси реєстрації позивача, вказаного у виконавчому написі, унеможливлювало прийняття приватним виконавцем виконавчого напису до виконання в межах виконавчого округу приватного виконавця.

За встановлених в цій справі обставин і з урахуванням наведеного правового регулювання суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова від 03.08.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66369507 прийнята відповідачем з порушенням приписів частини другої статті 24 Закону №1404, оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, або ж місцем знаходження майна такої особи.

Крім того, додатково суд враховує, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30.05.2022 року у справі №760/22178/21, яким позов ОСОБА_1 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 17.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем (м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5), зареєстрований в реєстрі за № 185587, про звернення стягнення на транспортний засіб марки SUBARU LEGACY, 2007 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний державний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), згідно Договору застави транспортного засобу № 634 /Zфкв-07 від 15.06.2007 року, для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (м. Київ, вул. Солом`янська, 2, код ЄДРПОУ 40340222) в загальній сумі 470 981,36 грн.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень вказане рішення суду набрало законної сили 30.06.2022 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови від 03.08.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66369507 підлягають задоволенню.

Зокрема, на переконання суду, встановлена протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження та її скасування є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 06.08.2021 року, оскільки оцінка останньої по суті та процедурі винесенні мала б актуальність та необхідність лише у разі, якщо судом було б встановлено правомірність відкриття виконавчого провадження №66369507.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом виявлено грубі порушення відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи містяться квитанції від 26.08.2021 року №0.0.2245179515.1 на суму 908,00 грн., від 26.08.2021 року №0.0.2245179501.1 на суму 908,00 грн., якими підтверджується сплата позивачем судового збору за подання цього позову до суду.

Враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок відповідача.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом позивача надано суду копії: Договору про надання правничої допомоги від 17.08.2021 року №2221, укладеного між позивачем та адвокатом Яресько Т.В., Додатку №2 до цього Договору, Акта приймання-передачі послуг від 18.08.2022 року №01 за надання послуг із оскарження дії приватного виконавця Байрамова Т.Р. щодо ВП№636907 в Окружному адміністративному суді міста Києва на суму 10 000 грн., розрахункової квитанції №18/08/21 на суму 10 000 грн.

Суд також зауважує, що відповідного клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем суду не надано.

Враховуючи належне представництво інтересів позивача та активну участь адвоката Яреська Т.В. під час судового розгляду справи №640/23805/21, сума у 10 000 грн. є співмірною із виконаною представником позивача роботою, з огляду на що, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок відповідача суму у розмірі 10 000 грн. за понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича від 03.08.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66369507.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича від 06.08.2021 року про опис та арешт майна (коштів) боржника року ВП №66369507.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_4 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1816 00 грн. (одну тисячу вісімсот шістнадцять грн. 00 коп.) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича (іпн. НОМЕР_5 ).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_4 ) суму понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича (іпн. НОМЕР_5 ).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 );

Відповідач: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Байрамов Талят Рефатович (іпн. 2800708254, адреса: 01135, м. Київ, вул. Чорновола, 26/2).

Повне рішення складено 07.09.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна