Рішення № 10615764, 26.07.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.07.2010 Справа № 13/83-ПД-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Справжній продукт"

до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в особі Херсонської філії

про зобов’язання виконати умови договору про перерахування коштів в розмірі 14000 грн та стягнення 463,92 грн,

за участі представників:

позивача –Косенко Т.О. (представника за дорученням);

відповідача –Літвінова О.В. (представника за дорученням),

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вимогами, спрямованими до відповідача, про: 1) зобов’язання виконати платіжне доручення № 4 від 16.03.2010 р., перерахувавши 14000 грн їх одержувачу; 2) про стягнення 350 грн інфляційних та 113,92 грн річних; 3) розірвання угоди № 9829 від 29.08.2005 р., укладеної між сторонами на розрахунково-касове обслуговування. В подальшому заявою від 22.07.2010 р. позивач змінив позовні вимоги на: 1) зобов’язання відповідача виконати платіжне доручення № 5 від 25.03.2010 р., перерахувавши 14000 грн з поточного рахунку № 26009007703 в ПАТ „Західінкомбанк” МФО 352327 на рахунок 26003210220 в ПАТ „Мегабанк” МФО 351629; 2) стягнення 350 грн інфляційних та 113,92 грн річних; 3) розірвання угоди № 9829 від 29.08.2005 р., укладеної між сторонами на розрахунково-касове обслуговування. Названі вимоги судом прийняті до розгляду, виходячи з положень статті 22 ГПК України, за якою позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.

Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на безпідставному невиконанні відповідачем взятих на себе зобов’язань за угодою № 9829 від 29.08.2005 р., укладеною між КБ „Західінкомбанк” ТОВ (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Західінкомбанк”) та позивачем, щодо проведення розрахункової операції по перерахуванню вказаної суми грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на рахунок в іншому банку. В якості правової підстави заявлених вимог позивач посилається на положення статей 652, 1066, 1074 та 1075 Цивільного кодексу України, а також статей 80, 81, 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, за якими, на його думку, банк не вправі був не виконувати зобов’язання по перерахуванню коштів, які знаходилися на розрахунковому рахунку позивача.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються. Свою позицію відповідач обґрунтовує: по-перше –тим, що позов спрямовано до Херсонської філії банку, яка не є юридичною особою та у неї відсутні повноваження на представлення інтересів юридичної особи –головного банку; по друге –постановою Правління Національного Банку України від 12.02.2009 р. № 68 відносно КБ „Західінкомбанк” призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік з 13.02.2009 р. по 12.02.2010 р., а також введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, наслідком чому є наявність у банку права на непроведення перерахунку грошових коштів за вказівкою клієнта, оскільки відповідно до статті 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів; по-третє –при розірванні договору позивачем не дотримано приписів статті 188 Господарського кодексу України; по-четверте –нарахування інфляційних та річних є неправомірним, оскільки у банку відсутні грошові зобов’язання перед відповідачем.

Розгляд справи розпочато в судовому засіданні 15 червня з відкладенням до 1 липня та оголошенням перерв до 22 та 26 липня поточного року.

Крім викладеного судом встановлено, що 29 серпня 2005 року між КБ „Західінкомбанк” в особі керуючого Херсонською філією та ТОВ „Справжній продукт” укладено Угоду № 9829 про розрахунково-касове обслуговування. Зокрема, у відповідності до пункту 1 договору відповідач, виступаючи в якості банку, зобов’язався за дорученням позивача –клієнта за договором проводити розрахункові та касові операції по відкритих рахунках та інших рахунках з використанням системи „Електронний банк”. В свою чергу, позивач зобов’язався згідно до пункту 2 договору оформлювати розрахункові документи у відповідності з правилами „Про безготівкові розрахунки в народному господарстві і іншими вказівками НБУ”, а електронні розрахункові документи –у відповідності з додатком № 1 до угоди і технічною документацією до програмно-апаратних засобів електронних платежів. На виконання умов договору відповідач відкрив відповідачу рахунок № 26009007703.

За своєю юридичною природою, вказана угода є договором про розрахунково-касове обслуговування, а тому правовідносини, які витікають з нього, підлягають регулюванню главою 72 ЦК України –Банківський рахунок. Так, статтею 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, котрі йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

В період дії договору про розрахунково-касове обслуговування позивач 22 березня 2010 року надав відповідачу для виконання платіжне доручення № 5 від 22.03.2010 р. про перерахування 14000 грн з його розрахункового рахунку № 26009007703 на власний рахунок в іншому банку. Це платіжне доручення було надане відповідачу з листом за вих. № 004 від 22.03.2010 р., в якому висловлювалася вимога про розірвання договору з 29.03.2010 р. Судом також встановлено, що позивач попередньо звертався до відповідача з вимогою про перерахування 14000 грн, в тому числі надаючи платіжне доручення № 4 від 26.03.2010 р., що слідує також з листування між сторонами –листи відповідача, адресовані позивачу за вих. № 01/10-98 від 18.03.2010 р. та № 01/10-121 від 07.04.2010 р.

Не дивлячись на взяті на себе зобов’язання відповідач платіжне доручення про перерахування грошової суми не виконав.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що за статтею 16 ЦК України одним із способів захисту порушених прав є примусове виконання обов’язку в натурі. В даному випадку позивач обрав саме такий спосіб захисту, який пов’язаний з виконанням договірних зобов’язань за договором про розрахунково-касове обслуговування. Проте, характер правовідносин між сторонами вказує про необхідність застосування не лише приписів статті 1066 ЦК України у визначенні зобов’язань за договором, а й положень статті 1068 того ж Кодексу, за якими банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. При цьому банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, в день подання позивачем платіжного доручення про перерахування 14000 грн банк зобов’язаний був провести таке перерахування, але цього не зробив, чим порушив договірні зобов’язання.

У відповідності до частини 1 статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час, а за частиною 3 цієї ж статті залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок.

За таких обставин, вимоги позивача про розірвання договору не є обґрунтованими, оскільки за його заявою від 22.03.2010 р., яка отримана банком 25 березня, договір вважається розірваним, а у банку виникли зобов’язання лише по перерахуванню коштів за вказівкою позивача. З цих підстав, судом не приймаються посилання відповідача на приписи статті 188 ГК України щодо дотримання порядку розірвання договору.

Суд також зазначає, що позивачем неправомірно нараховані інфляційні та річні, оскільки згідно до приписів статті 625 ЦК України їх нарахування можливе лише як відповідальність за порушення грошового зобов’язання, якого в даному випадку не існує.

При вирішенні спору суд не приймає до уваги заперечення відповідача, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Зокрема, за змістом статей 1 та 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами у господарському спорі можуть були лише юридичні особи та фізичні, які набули статусу суб’єктів господарської діяльності. Поряд з цим, за частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів. Згідно ж з частиною четвертою статті 28 ГПК повноваження сторони від імені юридичної особи може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Так, відповідно до пунктів 1.4., та 7.2. Положення про Херсонську філію публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк” філія не є юридичною особою і здійснює свою діяльність від імені банку, при цьому управління та керівництво філією покладено на керуючого, який діє від імені банку на підставі довіреності. Аналогічне сприйняття правових норм узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в Роз’ясненні від 28.07.1994 р. № 02-5/492 „Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб”, за пунктом 1 якого встановлено, що коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Крім того, суд констатує, що наявність введеного мораторію на задоволення вимог кредиторів банку не впливає на суть даного спору, оскільки постановою Правління Національного Банку України від 12.02.2009 р. № 68 відносно КБ „Західінкомбанк” призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік та введено мораторій лише з 13.02.2009 р. по 12.02.2010 р.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно заявленим вимогам.

На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

                                        в и р і ш и в :

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Зобов’язати публічне акціонерне товариство „Західінкомбанк” в особі Херсонської філії „Західінкомбанк” виконати платіжне доручення товариства з обмеженою відповідальністю „Справжній продукт” № 5 від 25.03.2010 р., перерахувавши 14000 грн з поточного рахунку № 26009007703 в ПАТ „Західінкомбанк” МФО 352327 на рахунок ТОВ „Справжній продукт” № 26003210220 у ПАТ „Мегабанк” МФО 351629.

3.В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк” в особі Херсонської філії „Західінкомбанк” (розташованого за адресою: м. Херсон, вул. 21 Січня, 37; код 36699252) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Справжній продукт” (розташованого за адресою: м. Херсон, вул. 1-ша Текстильна, 1; код 33590163) –85 грн компенсації по сплаті державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Накази суду про примусове виконання рішення видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.К. Закурін