Рішення № 106137719, 29.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2022 року м. Київ № 640/25130/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві (01133, м. Київ, бул. Лесі України, буд. 26, код ЄДРПОУ 26268059), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд.18/5, код ЄДРПОУ 26255795)

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (вул. Терещенківська, 11-А, мКиїв,01601 ЄДРПОУ 37993783)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві щодо нарахування та виплати судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві провести перерахунок суддівської винагороди судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину у розмірі 236 888,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Указом Президента України «Про переведення суддів» від 07.09.2018 №272/2018 переведено на посаду судді Голосіївського районного суду м. Києва і наказом голови суду №123-ОС від 11.09.2018 р. зараховано на посаду судді, однак, суддівську винагороду починаючи з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не на підставі ст. 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (вул. Терещенківська, 11-А, мКиїв,01601 ЄДРПОУ 37993783).

Територіальним управлінням державної судової адміністрації у м. Києві подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що нарахування та виплата заробітної плати здійснювалась відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», які були чинними в оскаржуваний період.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2022 року залучено Державну судову адміністрацію України до участі у справі № 640/23333/20 в якості співвідповідача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом голови Голосіївського районного суду міста Києва від 11.09.2018 року №123-ОС «Про зарахування за переведенням судді ОСОБА_1 » відповідно до пункту 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», керуючись ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Указу Президента України №228/2018 від 20.08.2018 року «Про переведення суддів» зараховано ОСОБА_1 суддею Голосіївського районного суду міста Києва з 11.09.2018 року за переведенням з Артемівського районного суду міста Луганська.

В квітні 2020 року позивачу нараховано суддівську винагороду, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року з коефіцієнтом 1,25 до базового розміру посадового окладу за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб, доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу судді, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Територіального управління ДСА України в м. Києві від 16.10.2020р. № 856.

Водночас, за починаючи з 18.04.2020р. та до 28.08.2020р. позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

При цьому, судом встановлено, що сума обмеження суддівської винагороди позивача за вказаний період у зв`язку із дією частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» складає 236 888,66 грн, що підтверджується довідкою Територіального управління ДСА України в м. Києві від 16.10.2020р. № 856.

Позивач вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. суддівської винагороди з застосуванням обмеження згідно статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» протиправними, звернулась з позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, в частині позовних вимог про визнання протиправними дії та бездіяльності Територіального управління державної судової адміністрації у м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагородив зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18.04.2020р.до 28.08.2020р., суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів (частина друга статті 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Додамо також, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йде мова в позовній заяві (з квітня по серпень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

Щодо Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), на який покликається відповідач у спірному Наказі (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.

З огляду на вказане, суд, в доповнення до вказаного, вважає за необхідне зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Крім того, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік») має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що обмеження виплати позивачу, починаючи з 18.04.2020 р., суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним, а відтак позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.03.2021р. у справі № 340/1916/20, адміністративне провадження № К/9901/369/21.

В частині вимог позивача про зобов`язання Територіального управління державної судової адміністрації у м. Києві провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 у розмірі 236 888,66 грн в рахунок компенсації суддівської винагороди з 18.04.2020р. до 28.08.2020р., суд зазначає таке.

Судом встановлено, що за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не у відповідності до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

В результаті цього, відповідачем вчинені протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за вказаний вище період із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020р. № 553-IX, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, оскільки нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду з застуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд приходить до висновку про те, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. у розмірі 236 888,66 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Спору щодо суми невиплаченої позивачу суми суддівської винагороди в результаті застосування відповідачем обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. включно між сторонами немає. Учасниками справи вказана сума не спростовується та не заперечується. У свою чергу, у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.

Одночасно, суд вважає за необхідне наголосити, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.

З огляду на вказане, суд зазначає, що враховуючи вимоги ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів саме з ДСА України.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 28.07.2021р. у справі №160/6740/20, адміністративне провадження К/9901/5976/21.

При цьому, вирішуючи питання належності відповідача в частині зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого частиною першою ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Згідно зі ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення ст. 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями ч. 1 п.1, ч. 2, ч. 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби.

Відтак, саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень повинна відповідати за погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 29.07.2021р. у справі № 160/7334/20, адміністративне провадження № К/9901/7056/21.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання саме Державної судової адміністрації України здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 у розмірі 236 888,66 грн в рахунок компенсації суддівської винагороди з 18.04.2020р. до 28.08.2020р., з огляду на що вимоги пред`явлені в цій частині до Територіального управління державної судової адміністрації у м. Києві, задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві щодо нарахування та виплати судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок суддівської винагороди судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину у розмірі 236 888,66 грн.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська