Рішення № 106137641, 26.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2022 року м. Київ № 640/4670/22

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., здійснюючи розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративної справи

за позовомОСОБА_1 до третя особа:1. Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області; 2. Державної судової адміністрації України Головне управління Державної казначейської служби України Полтавській області провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Територіального управління Державної адміністрації України в Полтавській області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), в якому просив суд:

« 1.Визнати протиправними діяння Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо обмеження нарахування та обмеження виплати судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно ч.3 ст.29 Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік « ( із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 року № 553-ІХ).

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській об ласті та дії щодо обмежений нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

3. Стягнути з Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області / ідентифікаційний код 26304855 / та Державної судової адміністрації України ( код в ЄРДПОУ 26255795 ) на мою користь недонараховану та не виплачену суддівську винагороду у відповідності до частини 3 статті 135 Закону України « Про судоустрій і статус суддів», а саме виходячи з розміру окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з відповідною щомісячною доплатою за вислугу років, за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно, в сумі 171 273, 73 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» чи інших бюджетних програм, розпорядниками яких є Державна судова адміністрація України та Територіальне управління державної судової адміністрації У країни в Полтавській області, в порядку, передбаченому Законом України « Пре гарантії держави щодо виконання судових рішень « і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 « Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2022 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №640/4670/22 в частині позовних вимог: «Визнати протиправними діяння Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо обмеження нарахування та обмеження виплати судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно ч.3 ст.29 Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» ( із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 року № 553-ІХ)».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №640/4670/22. Суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області.

Отже, Окружний адміністративний суд м. Києва розглядає адміністративну справу в редакції позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області та дії щодо обмежений нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- стягнути з Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області / ідентифікаційний код 26304855 / та Державної судової адміністрації України (код в ЄРДПОУ 26255795 ) на мою користь недонараховану та не виплачену суддівську винагороду у відповідності до частини 3 статті 135 Закону України « Про судоустрій і статус суддів», а саме виходячи з розміру окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з відповідною щомісячною доплатою за вислугу років, за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно, в сумі 171 273, 73 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» чи інших бюджетних програм, розпорядниками яких є Державна судова адміністрація України та Територіальне управління державної судової адміністрації У країни в Полтавській області, в порядку, передбаченому Законом України « Пре гарантії держави щодо виконання судових рішень « і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 « Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачі протиправно неповністю виплатили суддівську винагороду позивачу, при цьому, як зазначає позивач, беручи до уваги постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі №440/6513/20, єдиним способом захисту прав позивача є стягнення недоплаченої суддівської винагороди.

Відповідач-1 в поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що спір між сторонами з приводу застосування обмеження суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» вирішено, права позивача захищені у судовому порядку способами, передбаченими ст. 2 КАС України - визнання дій неправомірними та зобов`язання вчити дії. Для забезпечення виконання судових рішень на користь суддів та працівників апаратів судів щорічно Законом про Державний бюджет затверджується бюджетна програма «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України. Умовою виконання судового рішення за рахунок вказаної програми є встановлений судовим рішенням порядок виконання судового рішення - стягнення визначеної суми з ДСА України.

Відповідач-1 зазначає, позивачем подано позов з метою зміни порядку виконання вже прийнятого рішення, яке набрало чинності. Проте згідно норм КАС України питання про зміну (встановлення) способу і порядку виконання судового рішення вирішується за окремими процесуальними нормами у ході виконання судового рішення.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Суддя перебуває у певних трудових відносинах із судовою установою, де він працює, виконуючи свої посадові обов`язки. Позивач працює на посаді судді Оржицького районного суду Полтавської області. Таким чином, ДСА України не нараховує та не здійснює виплату суддівської винагороди суддям. Нарахування та виплата суддівської винагороди Позивачу здійснюється Територіальним управлінням з бюджетних коштів, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є суддею Оржицького районного суду Полтавської області.

У період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. суддівська винагорода позивачу нараховувалася та виплачувалася відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», тобто із застосуванням обмеження суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати - 47230,00 грн. (пропорційно відпрацьованому часу).

Оскаржуючи такі дії відповідача - ТУ ДСА України в Полтавській області, позивач ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021р. у справі № 440/6513/20 позов ОСОБА_1 було частково задоволено.

Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язано ТУ ДСА України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021р. рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021р. у справі № 440/6513/20 залишене без змін. 02.07.2021р. на адресу відповідача - ТУ ДСА України в Полтавській області надійшла копія постанови про відкриття виконавчого провадження № 65908124 з примусового виконання вказаного вище судового рішення.

Як вказує відповідач-1, на виконання вищезазначеного судового рішення відповідачем-1 було здійснено розрахунок належної до нарахування та виплати позивачу суми, розмір її становить 171 273,73 грн. (у т.ч. податок з доходів фізичних осіб (18%) - 30829,27 грн.; та військовий збір (1,5%) - 2569,11 грн.); на донараховану суму має бути нарахований єдиний соціальний податок (8,41%) - 6505,61 грн. Проте вказана сума не була нарахована та виплачена позивачу у зв`язку із відсутністю відповідного фінансування.

Вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.

Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Таким чином, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі мають керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Поряд з цим, положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021р. у справі №440/6513/20 позов ОСОБА_1 було частково задоволено.

Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язано ТУ ДСА України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021р. рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021р. у справі № 440/6513/20 залишене без змін.

Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, зважаючи на суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, факт протиправності дій ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» має преюдиційне значення для даної справи та не підлягає доказуванню.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Згідно ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до ч.5 ст.22 головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Відповідно до п.п.1,4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосудця від 17 січня 2019 року №141/0.15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Згідно з п.п.1,2 п.5 Положення основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, виплаті будь-яких коштів передує їх виділення (затвердження) головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.

Крім того, на думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постановах від 11.08.2021 у справі №560/4152/20 та від 05.08.2021 у справі №560/6212/20, що для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.ч.1,3 ст.29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, тому саме ДСА України повинна б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати позивачу у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, слід зазначити, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма - КПКВ 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", в структуру видатків якої входять і видатки по оплаті праці.

Приписами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку суд вважає за необхідне зауважити, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).

Тому, з урахуванням особливостей фінансування органів судової влади, застосуванням ефективного способу захисту порушеного права, правильність вирішення справи вимагає стягнення заборгованості по суддівській винагороді за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 з ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, від 22.07.2021 у справі №260/3598/20, від 20.10.2021 у справі №580/4201/20, інших.

Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд відхиляє посилання відповідача -1 на те, що позивачем подано позов з метою зміни порядку виконання вже прийнятого рішення, яке набрало чинності та зазначає наступне.

Частинами першою, третьою статті 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Так, під зміною способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб і порядок виконання рішення суду. При цьому під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб та наявність таких обставин має бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Положеннями ст.ст. 5, 245 КАС України визначено способи захисту порушеного права особи.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що виключною правовою підставою для прийняття судом рішення про зміну способу або порядку виконання судового рішення є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють його виконання у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.

При цьому, під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання в раніше встановлений порядок і спосіб.

Разом з тим, здійснення судом зміни порядку чи способу виконання рішення не повинно змінювати способу захисту порушеного права, обраного судом при вирішенні справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі № 281/1820/14-а та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для колегії суддів при розгляді даної справи.

Зобов`язання Відповідача вчинити певні дії і стягнення з Відповідача грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів Позивача, які обираються Позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення.

Суд враховує, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, буде стягнення суддівської винагороди на користь позивача - з ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, яка здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, зокрема і що до здійснення ним (судом) витрат на суддівську винагороду.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати у відносинах публічної служби є суддівською винагородою, суд вважає, що рішення в цій частині підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 171273,73 грн. (сто сімдесят одна тисяча двісті сімдесят три гривні 73 коп.) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя С.К. Каракашьян