Рішення № 106137638, 31.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2022 року м. Київ № 640/8419/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доСолом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач 1), Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (далі також - відповідач 2), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Кузьменко Олексія Степановича про стягнення виконавчого збору у ВП №51714551 від 08.02.2022 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Марків Яни Євгенівни про відкриття виконавчого провадження №69053087 від 19.05.2022 року.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що в межах виконавчого провадження №51714551 державним виконавцем не вчинено фактичного стягнення суми заборгованості позивача за виконавчим документом, з огляду на що, постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною та не підлягає виконанню у межах виконавчого провадження №69053087.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання, яке призначено на 13.07.2022 року; витребувано у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції копії матеріалів виконавчого провадження ВП №51714551 та у Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) копії виконавчого провадження №69053087, які зобов`язано подати до суду у строк до 08.07.2022 року.

Через канцелярію суду 07.07.2022 року Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції подано відзив на позовну заяву та копії матеріалів виконавчого провадження ВП №51714551.

У відзиві на позовну заяву Департаментом проти позову заперечується з тих підстав, що позов обґрунтовано лише незгодою із прийнятим виконавцем рішенням про стягнення виконавчого збору, в той час, як ознак протиправності такої постанови позивачем не вказано.

Крім того, у відзиві зазначено, що Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції не є належним відповідачем у справі.

У судове засідання 13.07.2022 року належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи сторонами участь уповноважених представників не забезпечено.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 року зобов`язано позивача надати суду у дводенний строк з дня отримання цієї ухвали суду свою згоду на заміну неналежного відповідача 2 у справі шляхом подання до суду письмової заяви, або заявити клопотання про залучення до участі у справі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якості співвідповідача; питання заміни неналежного у справі відповідача 2 - Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, на належного - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції ухвалено вирішити після надходження відповідної заяви позивача; питання прийняття до розгляду поданих Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції 07.07.2022 року відзиву та матеріалів виконавчого провадження №51714551 ухвалено вирішити після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача у справі; витребувано повторно у Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) копії виконавчого провадження №69053087, які має бути подано до канцелярії суду у строк 19.07.2022 року (включно), а також попереджено відповідача 1, що відповідно до частини восьмої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом. Наступне судове засідання призначено на 21.07.2022 року.

У судове засідання 21.07.2022 року прибули представники позивача та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції. Належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідачем 1 участь уповноваженого представника не забезпечено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2022 року замінено неналежного у справі відповідача 2 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, на належного - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції.

Зокрема, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідачем 1 не виконано вимог ухвали суду від 13.07.2022 року про повторне витребування доказів. Заяв, клопотань або пояснень щодо причин неможливості виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі та про витребування доказів відповідачем суду не подано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2022 року витребувано втретє у Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №69053087, які подати до канцелярії суду до 01.08.2022 року; застосовано до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 145 та частини першої статті 149 КАС України; стягнуто в дохід Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 35008087) штраф у сумі 7 443,00 грн. (сім тисяч чотириста сорок три грн. 00 коп.) на рахунок Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Через канцелярію суду 26.07.2022 року Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подано відзив на позовну заяву та копії матеріалів зведеного виконавчого провадження №69398494, до складу якого входить ВП №69053087.

У відзиві на позовну заяву відповідачем 1 повідомлено, що дії державного виконавця є відповідними вимогам Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на що, просить у задоволенні позову відмовити.

Через канцелярію суду 12.08.2022 року надійшов лист - повідомлення від Міністерства юстиції України щодо вирішення питання про притягнення державного виконавця Марків Я.Є. до відповідальності за несвоєчасне виконання вимог ухвал суду Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі №640/8419/22.

У судове засідання 31.08.2022 року прибули представники сторін.

Судом заслухано вступне слово представника відповідача 1, з`ясовано обставини справи, досліджено докази та оголошено орієнтовний час виходу з нарадчої кімнати для проголошення повного судового рішення.

У судове засідання 31.08.2022 року на заслуховування повного судового рішення сторони не прибули.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що не є перешкодою для вирішення процесуальних заяв по суті та розгляду справи без участі останніх.

Згідно із статтею 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Частиною четвертою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Вирішуючи заяву представника позивача від 20.06.2022 року про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов наступних висновків.

Заяву обґрунтовано тим, що позивач дізнався про оскаржувані у цій справі постанови, прийняті відповідачем 2 08.02.2022 року та відповідачем 1 19.05.2022 року з мобільного застосунку «Дія» 26.05.2022 року, що підтверджується відповідною роздруківкою з вказаної програми та долученим до заяви про поновлення строку CD-диску, в той час як засобами поштового зв`язку або електронною поштою позивачем ці постанови у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» не отримувалися.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Предметом адміністративної справи є оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 08.02.2022 року та про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2022 року, в той час, як до Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 звернувся лише 06.06.2022 року.

Отже, позивачем пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до адміністративного суду, що останнім не заперечується.

Разом з тим, дослідивши заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду та матеріали виконавчих проваджень з цього питання, судом встановлено наступне.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, виконавцем постанову про стягнення виконавчого збору/стягнення з боржника основної винагороди має бути направлено простим поштовим відправленням, докази чого мають міститься у матеріалах виконавчого провадження.

Вирішуючи питання поновлення строку звернення до суд, суд також бере до уваги надані відповідачами матеріали виконавчих проваджень, в яких відсутні належні докази направлення постанов Пустоварову А.Ю., винесених у виконавчих провадженнях №51714551 та №69053087, зокрема, відповідачами не надано жодних пояснень або заперечень щодо доводів представника позивача про неотримання оскаржуваних у цій справі постанов.

Суд зауважує, що відповідачем також не спростовано доводів представника позивача, що ОСОБА_1 дізнався про своє порушене право фактично 26.05.2022 року лише через застосунок «Дія».

На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо існування оскаржуваних постанов з незалежних від нього причин, що відповідачами не спростовано, а матеріалами виконавчих проваджень, наданими державним виконавцем, навпаки, підтверджено.

Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущено.

Проте, у межах розгляду справи №640/8419/22 позивачем визнано пропуск строку звернення до суду, який обґрунтовано причинами, які, на думку суду, впливали на об`єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.

З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Інших заяв та клопотань сторонами не подано.

З огляду на наявність у матеріалах справи достатніх доказів, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в межах заявлених позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Солом`янським районним судом міста Києва 01.04.2016 року у справі №760/18594/15-ц (провадження №2/760/331/16) видано виконавчий лист (далі також - виконавчий лист) про стягнення з ОСОБА_1 (далі також - Боржник) на користь ОСОБА_2 (далі також - Стягувач) за договором позики у розмірі 1 381 807,40 грн., 3% річних у розмірі 28 094,27 грн. (в загальній сумі 1 409 901,67 грн.).

Постановою старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гуріною Є.П. від 30.06.2016 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконачого листа та передано останній на виконання до Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області; стягнення за виконавчим документом не проводилися.

Постановою заступника начальника відділу Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прізова В.І. від 20.07.2016 року відкрито виконавче провадження №51714551 з примусового виконання виконавчого листа.

Постановою заступника начальника відділу Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прізова В.І. від 21.12.2016 року накладено арешт на майно боржника в межах суми звернення стягнення та оголошено заборону на його відчуження.

Постановою заступника начальника відділу Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Прізова В.І. від 01.09.2017 року передано виконавчий лист та матеріали виконавчого провадження №51714551 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі частини четвертої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.П. від 01.09.2017 року прийнято виконавче провадження №51714551, яке в подальшому приєднано до зведеного виконавчого провадження №53725336.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.П. від 27.09.2017 року зупинено виконавче провадження №51714551 на підставі пункту 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18.12.2017 року у справі №760/18594/15-ц стягувача ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики замінено на ОСОБА_3 .

Постановою головного державного виконавц Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.П. від 24.12.2021 року у виконавчому провадженні №51714551 замінено стягувача ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 07.02.2022 року подано Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву (вх.№1712) про повернення виконавчого документа без виконання.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.П. від 08.02.2022 року повернуто виконавчий документ стягувачу; припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.П. від 08.02.2022 року визначено до стягнення виконавчий збір у розмірі 140 990,16 грн., яка розрахована, згідно з мотивувальної частини постанови, у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню - 1 409 901,67 грн.

Згідно з листом Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 08.02.2022 року №51714551/20-1/9, постанову від 08.02.2022 року про стягнення виконавчого збору направлено до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для примусового виконання.

Постановою головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Марків Я.Є. від 19.05.2022 року відкрито виконавче провадження №69052087 з примусового виконання постанови від 08.02.2022 року про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні №51714551.

Вважаючи постанови від 08.02.2022 року про стягнення виконавчого збору та від 19.05.2022 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 08.02.2022 року про стягнення виконавчого збору протиправними, оскільки Департаментом не здійснено фактичного стягнення суми заборгованості за виконавчим документом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5), постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року №643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця" (із змінами і доповненнями) (далі також - Порядок №643).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, третьої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно із змістом пункту 2 Порядку №643 у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у відповідному розмірі.

Отже, виконавчий збір є своєрідною винагородою виконавця за вчинення дій з примусового виконання рішень.

Частиною другою статті 27 Закону №1404 встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції №512/5 у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

При закінченні виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, або повернення такого виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження паперову копію такого виконавчого документа.

Відмітка на паперовій копії виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, не проставляється.

З аналізу вищенаведених положень законодавства України, висновується, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору відбувається одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, або після/одночасно із винесенням постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, з урахуванням підстави його закінчення. Крім того, під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, виконавцем має бути вказано розмір фактично стягнутої суми на користь стягувача.

Отже, Законом №1404 передбачено стягнення виконавчого збору або на стадії відкриття виконавчого провадження, або на стадії його закінчення.

Разом з тим, згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404, відкриваючи виконавче провадження виконавцем обраховується сума виконавчого збору з розміру 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, в той час, як визначаючи розмір виконавчого збору, який потребує стягнення з боржника, виконавцем має бути обчислено таку суму з урахуванням вчинених виконавчих дій з примусового виконання виконавчого документа.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404 зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404 кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції №512/5.

Натомість, частиною другою статті 27 Закону № 1404 передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пунктом 21 розділу ІІІ Інструкції №512/5 встановлено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції №512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції №512/5 визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404 без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Правова позиція суду відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/2303/18.

Згідно з пунктами 7, 8 розділу І Інструкції №512/5 постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити, зокрема мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.

Розрахунок нарахування виконавчого збору (додаток 17) обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження №51714551, судом встановлено, що безпосередньо останніми підтверджується відсутність фактично стягнутої суми заборгованості позивача внаслідок вчинення дій державного виконавця в межах цього виконавчого провадження.

Так, Повідомленням від 05.09.2017 року №51714551/20-1/9, адресованому відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Драгану Андрію Юрійовичу (первісному стягувачу) та Повідомленням від 24.12.2021 року 51714551/20-1/9, адресованому відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Драган Наталії Вікторівні, повідомлено стягувачам про можливість подання ними протягом 10 робочих днів заяви про залишення за собою нереалізованого майна боржника, а саме житлового будинку, загальною площею 672, 80 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дружні, 5, у зв`язку з тим, що таке майно тричі передавалося на реалізацію згідно з Протоколами проведення електронних торгів №252828, №254294, №260352, які не відбулися з підстав відсутності допущених учасників торгів.

Крім того, на зворотній стороні виконавчого листа, державним виконавцем, яким здійснювалися виконавче провадження №51714551, зроблено відмітку про повернення виконавчого листа на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 08.02.2022 року.

Інших відомостей щодо фактично стягнутої суми під час примусового виконання виконавчого листа в межах виконавчого провадження №51714551 у виконавчому листі виконавцем не зазначено.

Крім того, у матеріалах виконавчого провадження №51714551 відсутній Розрахунок нарахування виконавчого збору, оформлений відповідно до Додатку №17 Інструкції №312/5.

Отже, з встановлених судом обставин справи висновується, що державним виконавцем відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України мало б бути вказано у виконавчому листі відомості про відсутність фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом, внаслідок чого, постанова від 08.02.2022 року про стягнення виконавчого збору, винесена у виконавчому провадженні №51714551, не підлягала зверненню до виконання шляхом пред`явлення останньої до примусового виконання до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

Крім того, суд зауважує, що не зазначення державним виконавцем відомості про відсутність фактично стягнутої суми за виконавчим листом під час здійснення виконавчого провадження №51714551, з якої і мали б здійснюватися розрахунки 10% суми виконавчого збору, який підлягав сплаті боржником, спричиняють ситуацію подвійного стягнення з останнього винагороди виконавця за проведення виконавчих дій, оскільки згідно з резолютивної частини постанови від 08.02.2022 року про повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 08.02.2025 року.

Враховуючи викладене, хоча й відповідачем 2 формально дотримано порядок винесення постанови від 08.02.2022 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №51714551, водночас з огляду на встановлені судом обставини неправильного розрахунку виконавчого збору, оскільки державним виконавцем не вчинено дій з фактичного стягнення такої суми під час здійснення виконавчого провадження №51714551, що також може спричинити наслідки подвійного стягнення з позивача суми у розмірі 10% від передбаченої у виконавчому листі, у разі його повторного пред`явлення, остання, як така, що пред`явлені до примусового виконання в межах виконавчого провадження №69052087, підлягає визнанню протиправною та скасуванню з метою подальшого ефективного захисту прав позивача.

Таким чином, оскільки виконавче провадження №69052087 не є завершеним, суд з метою ефективного захисту прав позивача, дійшов висновку про визнання протиправною та скасування постанови Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 19.05.2022 року про відкриття виконавчого провадження №69052087, оскільки скасування постанови, яка перебуває в якості виконавчого документа на примусовому виконанні в межах вказаного виконавчого провадження, є самостійною та достатньою підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з їх примусового виконання.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом виявлено грубі порушення відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.

Щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи містяться квитанція від 13.06.2022 року №2164466114131467 на суму 1984, 80 грн., якою підтверджується сплата позивачем судового збору за подання цього позову до суду.

Враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, оскільки позовні вимоги, заявлені до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є похідними.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом позивача надано суду: копію Договору про надання правничої допомоги від 24.10.2019 року №269, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» копію Акта надання послуг від 06.06.2022 року №202 за надання послуг із складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови на суму 10 000 грн., копію рахунку на оплату від 02.06.2022 року №296 на оплату постачальнику АО «кравець і партнери» за надання послуг із складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови на суму 10 000 грн., копію квитанції від 02.06.2022 року №2153857159710055 на суму 10 000 грн. про оплату юридичних послуг згідно з рахунком №296 від 02.06.2022 року.

Суд також зауважує, що відповідного клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідачами суду не надано.

В свою чергу, на переконання суду, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. лише за складання позовної заяви, в призмі категорії справи, яка не є складною, та враховуючи, що у спірних відносинах, які вирішувалися судом під час її розгляду, наявна стала судова практика, не є співмірними.

Крім того, під час розподілу судових витрат судом береться до уваги й те, що адвокатом позивача подавалася уточнена позовна заява з огляду на встановлену в ухвалі суду від 09.06.2022 року про залишення позову без руху невідповідність обраного способу захисту прав позивача.

Також, судом береться до увагу, що адвокатом у позовній заяві неправильно визначено суб`єктний склад учасників справи, що спричинило заміну неналежного відповідача ухвалою суду від 21.07.2022 року.

Враховуючи викладене, сума у 10 000 грн. не є співмірною із виконаною представником позивача роботою із складання позовної заяви, з огляду на що, суд дійшов висновку про зменшення суми, заявленої до стягнення, та присудити до стягнення за рахунок відповідача 2 суму у розмірі 2 000 грн. за понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Кузьменко Олексія Степановича про стягнення виконавчого збору у ВП №51714551 від 08.02.2022 року.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Марків Яни Євгенівни про відкриття виконавчого провадження №69053087 від 19.05.2022 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1984, 00 грн. (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 33743494, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 33743494, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: Солом`янський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 35008087, адреса: 03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 76-А);

Відповідач 2: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 33743494, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73).

Повне рішення складено 31.08.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна