Рішення № 106129660, 31.08.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2022 р. м. Київ Справа № 911/838/22

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/838/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт»,

м. Кагарлик Кагарлицького району Київської області

до Державного підприємства «Чайка», с. Дударків Бориспільського району Київської області

про стягнення 658 925,01 грн.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Чайка» (надалі-відповідач) про стягнення 658 925,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 194 651,77 грн., 3 % річних у розмірі 76 669,22 грн. та пені у розмірі 387 604,02 грн. за прострочення оплати суми заборгованості, стягнутої на користь позивача на підставі рішення господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі № 911/277/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020.

Звертаючись до суду, позивач просив суд розглядати спір за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 911/838/22 ціна позову не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи норми п. 4 ч. 4 ст. 247 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.06.2022 відкрито провадження у справі № 911/838/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 20.07.2022; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та встановлено строк для подання заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.07.2022 розгляд справи був відкладений на 31.08.2022.

31.08.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання № 31/08-2022/1 від 31.08.2022, в якому останній підтримав позовні вимоги та просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника за наявними в справі доказами.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов до суду не надіслав.

З приводу цього, суд має зазначити, що у зв`язку з недостатніми бюджетними призначеннями на 2022 рік та відсутністю знаків поштової оплати, копії ухвал суду від 20.06.2022 та 20.07.2022 були направлені відповідачу на електронну адресу (dspchayka@ukr.net), про що було складено відповідні довідки.

Судом досліджено, що зазначена електронна адреса є офіційною адресою відповідача та значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг з якого зроблено судом.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 911/838/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Отже, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, а отже суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для ухвалення рішення.

Частиною 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2019 між ТОВ «Агро Експерт» (постачальник) та ДП «Чайка» (покупець) укладено Договір поставки № АЕ-886-3008/19 (далі-договір), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник передає у власність покупцеві (постачає), а покупець приймає та оплачує (купує) товари у кількості, в одиницях виміру, асортименті, упаковці, за ціною та вартістю, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, товаром за цим договором є насіння озимого жита.

Ціна (вартість) договору складає 1 337 000,00 грн. з ПДВ (п. 2.2 договору).

Основні умови оплати товару (форма, розміри та строки оплати) визначаються додатками-специфікаціями до договору з урахуванням положень, визначених цим розділом договору, та можуть передбачати як повну або часткову передплату за партію товару грошовими коштами шляхом банківського переказу на рахунок постачальника до фактичного відвантаження товару, так і оплату за партію товару грошовими коштами шляхом банківського переказу на рахунок постачальника після фактичного відвантаження товару, що зазначається у додатках-специфікаціях (п. 3.1 договору).

Згідно п. 1.1 додатку-специфікації № 1 до договору (далі-додаток) оплата товару здійснюється наступним чином: 100 % вартості товару оплачується покупцем до 05.09.2019.

При порушенні строків оплати поставленого товару, які визначені додатками-специфікаціями, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочки, від вартості несплаченого товару, за кожен день прострочки платежів (п. 7.2 договору).

Приймання товару за кількістю підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною (п. 5.1 договору).

У п. 1.2 додатку сторони обумовили строк поставки товару, а саме, до 10.09.2019.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та завірення печатками сторін і діє до 31.12.2019. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов`язку погашення своїх грошових зобов`язань та відповідальності за порушення умов цього договору (п. 12.1 договору).

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Внаслідок неналежного виконання ДП «Чайка» умов укладеного договору, ТОВ «Агро Експерт» звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ДП «Чайка» 1 377 000,00 грн. заборгованості, 16 863,53 грн. 3 % річних, 17 946,33 грн. інфляційних втрат та 170 521,65 грн. пені.

Разом з цим, під час розгляду зазначеного позову в суді, ДП «Чайка» було сплачено частково суму заборгованості в розмірі 100 000,00 грн., що підтверджувалось випискою з рахунку відповідної фінансовою установи.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі № 911/277/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 позовні вимоги були задоволені частково; присуджено до стягнення з Державного підприємства «Чайка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» борг у розмірі 1 277 000,00 грн., пеню у розмірі 169 152,68 грн., 3 % річних у розмірі 16 740,78 грн., інфляційні втрати у розмірі 17 946,33 грн. судовий збір у розмірі 22 212,60 грн.; в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

За твердженнями позивача, відповідач рішення господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі № 911/277/20 виконав 02.02.2022, сплативши 1 503 052,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжного доручення № 39884 від 02.02.2022 та виписки з особового рахунку позивача від 02.02.2022.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло на підставі Договору поставки № АЕ-886-3008/19 від 30.08.2019, що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі № 911/2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020, які набрали законної сили, не скасовані та не змінені, позивач, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України та ст. ст. 230, 343 ГК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 194 651,77 грн., 3 % річних у розмірі 76 669,22 грн. та пені у розмірі 387 604,02 грн. за період прострочення з 03.02.2020 по 01.02.2022.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 р. по справі № 5020-660/2012 та від 06.03.2014 р. по справі № 910/11595/13.

Отже, рішення господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі № 911/277/20, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Таким чином, з прийняттям рішення про стягнення боргу, яким по суті фіксується обов`язок сторони сплатити кошти, зобов`язання, що виникли на підставі договору та їх прострочення не припиняються.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В абзаці 1 пункту 9 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання" від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 р. № 5011-32/5219-2012).

Отже, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, нарахував та просить стягнути з відповідача, за прострочення останнім виконання зобов`язання щодо оплати за товар, 76 669,22 грн. 3 % річних та 194 651,77 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період з 03.02.2020 по 30.03.2020 на заборгованість у сумі 1 377 000,00 грн. та за період з 01.04.2020 по 01.02.2022 на заборгованість у сумі 1 277 000,00 грн.

На підставі вказаних норм права, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, враховуючи, що такий є арифметично вірним суд дійшов висновку щодо задоволення таких вимог у заявленому позивачем розміру в сумі 76 669,22 грн. 3 % річних та 194 651,77 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач, з посиланням на п.п. 7.2, 7.7 договору поставки, просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 387 604,02 грн., які нараховані за період з 03.02.2020 по 30.03.2020 на заборгованість у сумі 1 377 000,00 грн. та за період з 01.04.2020 по 01.02.2022 на заборгованість у сумі 1 277 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З посиланням на п. 7.2 договору поставки позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, оскільки за умовами відповідного пункту при порушення строків оплати поставленого товару, які визначені додатками-специфікаціями, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочки, від вартості несплаченого товару, за кожен день прострочення платежів.

Посилаючист на п. 7.7 договору позивач вказує на те, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмежень строку нарахування та припиняється в день виконання стороною відповідного зобов`язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором становить 3 роки.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 2.5 постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що до пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Позивач посилався на преюдиційність, а саме встановлення господарським судом Київської області при вирішенні справи № 911/277/20 факту укладення між сторонами Договору поставки № АЕ-886-3008/19 від 30.08.2019 та виконання сторонами своїх зобов`язань за вказаним договором.

В мотивувальних частинах рішення від 10.08.2020 та постанови від 16.12.2020 у справі № 911/277/20 наведений п. 7.2 договору, яким встановлений розмір пені при порушенні строків оплати поставленого товару.

В мотивувальних частинах вказаних судових рішень пункт 7.7 договору, яким нібито сторони встановили нарахування штрафних санкцій без обмеження строків нарахування та продовжили строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, не наведено, тобто ця обставина не встановлювалась.

До матеріалів справи № 911/838/22 копію Договору поставки № АЕ-886-3008/19 від 30.08.2019 позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки рішенням суду від 10.08.2020 у справі № 911/277/20 було стягнуто з відповідача пеню за період з 06.09.2019 по 31.01.2020, то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення пені в сумі 27 314,26 грн. за період з 03.02.2020 (зазначено позивачем) по 06.03.2020, в межах строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Гоголя, буд. 62-А, код ЄДРПОУ 31245250) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Експерт» (09201, Київська обл., Кагарлицький р-н, м. Кагарлик, вул. Каштанова, буд. 54, код ЄДРПОУ 32010004) 194 651 (сто дев`яносто чотири тисячі шістсот п`ятдесят одну) грн. 77 коп. інфляційних нарахувань, 76 669 (сімдесят шість тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн. 22 коп. 3 % річних, 27 314 (двадцять сім тисяч триста чотирнадцять) грн. 26 коп. пені та 4 479 (чотири тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн. 53 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 08.09.2022.

Суддя О.О. Христенко