Рішення № 106128835, 11.08.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.08.2022Справа № 910/9438/20Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Степанець Є.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Національної академії наук України до Приватного підприємства "ГК Феофанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України, за участю Київської міської прокуратури, про розірвання договору оренди та виселення,

за участю представників:

позивача: Тертичного Ю.І.;

відповідача: Марківа Н.В.;

третьої особи: не з`явився;

прокуратури: Чумаченка А.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2020 року Національна академія наук України (далі - Академія) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ГК Феофанія" (далі - Підприємство) про розірвання договору оренди від 6 березня 1995 року № 2 та виселення відповідача з орендованих приміщень готельного комплексу "Феофанія", розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, 14-Б, до складу якого входять готель "Феофанія" та ресторан готелю "Феофанія".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив істотні порушення умов вказаного договору оренди, а тому наявні підстави для його розірвання та виселення відповідача з орендованих приміщень у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 липня 2020 року (суддя Марченко О.В.) відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 14 вересня 2020 року залучено Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 1 липня 2021 року, позов задоволено.

На стадії апеляційного провадження перший заступник керівника Київської міської прокуратури подав повідомлення від 15 березня 2021 року № 05/2/3-4-18 про вступ у справу в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу Підприємства задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 липня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2020 року скасовано, а справу № 910/9438/20 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Протоколом проведеного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2021 року вказану справу було передано для розгляду судді Павленку Є.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 листопада 2021 року прийнято дану справу вказаним суддею до свого провадження та призначено підготовче засідання на 25 листопада 2021 року.

22 листопада 2021 року через загальний відділ діловодства суду від прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких остання підтримала позовні вимоги Академії та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

25 листопада 2021 року на електронну адресу суду від Підприємства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 25 листопада 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23 грудня 2021 року.

13 грудня 2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява Підприємства до Академії про визнання права власності на нерухоме майно приміщень готелю "Феофанія" та ресторану готелю "Феофанія", розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, 14-Б, у приміщенні готелю "Феофанія", загальною площею 6 620,7 кв.м.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2021 року дану зустрічну позовну заяву разом з доданими до неї документами повернуто заявнику.

23 грудня 2021 року до суду від Академії надійшли письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 23 грудня 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 20 січня 2022 року.

20 січня 2022 року через загальний відділ діловодства суду до початку підготовчого засідання Підприємство подало клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 20 січня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 лютого 2022 року.

Однак 21 січня 2022 року на електронну адресу суду від Північного апеляційного господарського суду надійшов супровідний лист разом з копією ухвали від 14 січня 2022 року про витребування з Господарського суду міста Києва матеріалів справи № 910/9438/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 січня 2022 року зупинено провадження у справі № 910/9438/20 до розгляду апеляційної скарги Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2021 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 8 червня 2022 року апеляційну скаргу Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2021 року в справі № 910/9438/20 разом з доданими матеріалами повернуто заявнику, а матеріали справи № 910/9438/20 повернуто до Господарського суду міста Києва.

23 червня 2022 року матеріали справи № 910/9438/20 повернулися до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 червня 2022 року поновлено провадження у справі № 910/9438/20 та призначено її до судового розгляду по суті на 21 липня 2022.

6 липня 2022 року через загальний відділ діловодства суду відповідач подав клопотання про зупинення провадження у цій справі.

21 липня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні вказаного клопотання Підприємства.

У цьому ж судовому засіданні відповідач також заявив усне клопотання про залучення до участі в справі Цемка Олександра Володимировича як третьої особи без самостійних вимог, яке протокольною ухвалою суду було залишено без розгляду на підставі частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Також у даному судовому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 4 серпня 2022 року.

4 серпня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 11 серпня 2022 року.

5 серпня 2022 року на електронну адресу суд від третьої особи надійшла заява, в якій остання підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила провести розгляд справи без її участі.

10 серпня 2022 року через загальний відділ діловодства суду Академія подала письмові пояснення, в яких заперечувала проти укладення спірного договору, вважала його припиненим, наголосивши на наявності заперечень проти його поновлення.

У судовому засіданні 11 серпня 2022 року Академія та Прокурор підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Представник Підприємства в цьому судовому засіданні проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та інших його заявах.

Представник третьої особи про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання не забезпечив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, прокуратури та Підприємства, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішеннями судів, зокрема, у цивільній та господарській справах, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2019 року в справі № 910/774/18, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Академії до Підприємства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Фонд державного майна України, про витребування нерухомого майна: готелю «Феофанія» та ресторану готелю «Феофанія», загальною площею 6620,7 кв.м, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14-Б.

У вказаній постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 30 червня 1967 року № 742-р дозволено Академії наук Української РСР спорудження у місті Києві /Феофанія/ готельного комплексу в складі гуртожитку на 105 місць, жилого будинку на 56 квартир та 6 котеджів з метою створення необхідних умов роботи в Інституті теоретичної фізики.

Розпорядженням Академії наук Української РСР від 31 серпня 1967 року № 1035 затверджено проектне завдання на будівництво зазначеного готельного комплексу.

Розпорядженням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30 червня 1970 № 592 надано дозвіл на здачу в експлуатацію гуртожитку на 105 місць Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР по вулиці Метрологічній.

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30 червня 1970 № 1140 «Про введення в експлуатацію жилих та інших будинків громадського призначення за ІІ-й квартал 1970 року» затверджено акти Державної приймальної комісії про введення в експлуатацію жилих та громадських будинків згідно з додатками № 1 та № 2 до цього рішення і дозволено експлуатацію цих будинків за призначенням; зобов`язано управління капітального будівництва та інших забудовників передати, а організаціям, на які покладається експлуатація будинків - прийняти на баланс житлові та інші будинки громадського призначення згідно з додатками № 1 та № 2 до зазначеного рішення.

За переліком, наведеним у додатку № 1 до вказаного рішення, в експлуатацію прийнято гуртожиток № 2 по вулиця Метрологічній в Феофанії на 105 місць корисною площею 4 208 кв.м з вбудованим рестораном корисною площею 482 кв.м.

Розпорядженням Президії Академії наук Української РСР від 15 січня 1971 року № 63 перезатверджено скореговані зведені витрати та зведені кошториси на будівництво готельного комплексу для Академії наук УРСР і позаплощадкових інженерних мереж до цього комплексу, виділено додаткові кошти на добудову та оздоблення.

Постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 17 січня 1991 року "Про статус Академії наук Української РСР" закріплено за Академією наук УРСР всі основні фонди та інше державне майно, що знаходилося на той час у користуванні її установ та організацій дослідно-виробничої бази.

Господарським судом міста Києва встановлено, що 23 березня 1994 року між позивачем, від імені якого діяв Цемко Володимир Павлович як управляючий справами Академії, та фізичною особою Цемком Олександром Володимировичем підписано договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати в тимчасове користування вказаній фізичній особі готельний комплекс «Феофанія», загальною площею 3 200,00 кв.м, що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14б, до складу якого входять: готель "Феофанія" та ресторан готелю "Феофанія", на строк з 23 квітня 1994 року по 23 квітня 1999 року (пункти 1.1., 1.3. вказаного договору).

Відповідно до пункту 2.2. вказаного договору майно передається орендарю в строк 30 днів з моменту підписання зазначеного договору.

На виконання пункту 2.2. цієї угоди між Академією та Цемком О.В. підписано акт прийому-передачі спірного готельного комплексу.

Також судом встановлено, що 6 березня 1995 року між Академією в особі Цемка В.П., як управляючого справами позивача, та Підприємством, в особі директора Цемка О.В., підписано договір оренди № 2, відповідно до умов якого Підприємство є правонаступником всіх прав та обов`язків директора Готельного комплексу «Феофанія» Цемка О.В., що виступає як орендар за договором оренди від 23 березня 1994 року (пункт 1.1. договору № 2).

Згідно з пунктом 1.2. договору від 6 березня 1995 року № 2 Академія передає Підприємству в тимчасове користування готельний комплекс "Феофанія", а саме: готель "Феофанія" та ресторан готелю "Феофанія", які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14-б, а також ресторан "Пектораль" та праве крило будівлі 1-5 поверхів, що розташовані за адресою: вулиця Софії Перовської, будинок 6/11.

За пунктом 2.2. цієї угоди майно має бути передано орендарю в строк 30 днів з моменту підписання зазначеного договору.

За змістом пунктів 7.1., 7.2. спірного договору орендар має право викупу орендованого майна в період дії договору відповідно до діючого законодавства України. При цьому, викуп орендованого майна здійснюється шляхом сплати вартості об`єкта оренди, визначеної в додатку № 1 до договору. Оплата вартості майна, на яке поширюється право викупу, здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку наймача на розрахунковий рахунок наймодавця.

Судом встановлено, що в матеріалах даної справи міститься два акти прийому-передачі, датовані 23 березня 1994 року та підписані між позивачем та відповідачем (т. 1, а.с. 27, 199).

З вказаних актів вбачається, що за одним актом (т. 1, а.с. 27) передано майно, загальною площею 3 200,00 кв.м, балансовою вартістю 1 107 986,00 карбованців. Проте за іншим актом (т. 1, а.с. 199) від тієї ж дати передано: готель "Феофанія", загальною площею 6 617,70 кв.м; ресторан "Феофанія", що розташований у вказаному готелі та є його невід`ємною частиною; ресторан "Пектораль", загальною площею 367,5 кв.м, що розташований за адресою: вулиця Софії Перовської, будинок 6/11; праве крило 1-5 поверхів будівлі, загальною площею 629,50 кв.м, що розташовані за адресою: вулиця Софії Перовської, будинок 6/11. Балансова вартість вказаного майна 1 107 986,00 карбованців.

Отже, судом встановлено, що перелік майна, переданого за вказаними актами, значно відрізняється. Крім того, незважаючи на те, що спірний договір датований 6 березня 1995 року, ці акти підписані 23 квітня 1994 року. Разом із цим, матеріали справи не містять жодних заперечень сторін про те, що спірне нерухоме майно не передавалось відповідачу в оренду і останній не користувався ним на умовах договору оренди від 6 березня 1995 року № 2.

Зі змісту договору оренди від 6 березня 1995 року № 2 вбачається, що орендодавцем даного нерухомого майна є Академія.

Відповідно до пункту 3 постанови Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 року "Про статус Академії наук Української РСР" до прийняття законів Української РСР про власність, про роздержавлення майна, а також законодавчих актів, що регулюватимуть відносини в сфері науки, порядок володіння, користування та розпорядження всім майном, закріпленим за Академією наук Української РСР, визначається виключно Президією Академії наук Української РСР.

Указом Президента України «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» від 20 січня 1992 року, зважаючи на виняткове значення фундаментальної науки для економічного, соціального і культурного оновлення України, необхідність забезпечення ефективної діяльності та подальшого розвитку Академії наук України в умовах переходу до ринкової економіки, Академії наук України передано у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі зазначеної постанови Президії Верховної Ради УРСР.

Проте абзацом 2 пункту 2 вказаного Указу чітко визначено, що Академія наук України використовує передане їй майно на свій розсуд у межах, визначених її статутом, без зміни форми його власності.

20 березня 1992 року Загальними зборами Академії наук України затверджено Статут Академії наук України, який був чинний на момент укладення спірного договору оренди.

Судом встановлено, що пунктом 41 Статуту Академії наук України від 20 березня 1992 року було передбачено, що економічну основу діяльності Академії наук України становить загальнодержавна власність на основні та оборотні фонди, інше майно, у тому числі те, що використовується її установами та організаціями, передане державою Академії наук України в безстрокове (довічне) користування без зміни форми його власності.

Згідно з пунктом 44 Статуту порядок внутрішнього розподілу майна і коштів між установами і організаціями Академії наук України, а також їх використання установами й організаціями, визначається виключно Академією наук України з залученням керівників відповідних установ та відділень АН України відповідно до Статуту Академії наук України, Положення про управління майном і коштами Академії наук України та інших її нормативних актів. Порядок володіння, користування і розпорядження майном та коштами Академії наук визначається Академією наук України відповідно до чинного законодавства та її Статуту.

Отже, ні вищезазначеним Указом Президента, ні Статутом Академії наук України від 20 березня 1992 року не було передбачено право останнього виступати орендодавцем спірного нерухомого майна з правом його викупу.

У той же час, організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, їх структурних підрозділів на момент підписання вказаного договору оренди було врегульовано Законом України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" у редакції від 26 січня 1994 року.

Відповідно до частини 1 статті 4 цього Закону об`єктами оренди за вказаним законодавчим актом є цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), за винятком тих, що здійснюють діяльність, передбачену частиною 1 статті 4 Закону Української РСР "Про підприємництво". Цілісним майновим комплексом в розумінні цього Закону є господарський об`єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що спірне орендоване майно - готельний комплекс "Феофанія", який складається, зокрема, з готелю "Феофанія" та ресторану готелю "Феофанія", у розумінні приписів вищезазначеної статті, є цілісним майновим комплексом.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" від 5 листопада 1991 року № 311 затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Також пунктом 2 вказаної Постанови Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, вказано здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Оскільки, спірне майно відсутнє у вказаному переліку - воно належало до загальнодержавної власності.

Статтею 5 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (у редакції від 26 січня 1994 року) чітко визначено, що орендодавцями цілісних майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю, є виключно Фонд державного майна України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Академія наук України не мала права від власного імені укладати вказаний договір оренди спірного нерухомого майна з правом викупу.

Відповідно до приписів чинного законодавства зазначена обставина є підставою для визнання недійсним вказаного договору. Однак судом встановлено, що уповноважені особи не зверталися до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди від 6 березня 1995 року № 2 з вищенаведених підстав.

Вказані нормативні приписи Статуту Академії наук України 1992 року та вищезазначеного Закону також не були предметом дослідження суду апеляційної інстанції під час розгляду справи № 910/774/18.

Пунктом 1.3. договору оренди від 6 березня 1995 року № 2 визначено, що строк оренди спірного нерухомого майна з 23 квітня 1994 року по 23 квітня 2004 року.

Відповідно до пункту 8.2. спірного правочину за умови відсутності повідомлення однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його дії він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були ним передбачені.

Аналогічна правова норма містилася в частині 2 статті 19 "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (у редакції, чинній на момент підписання цього договору).

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент закінчення строку дії спірного договору) встановлено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічні норма міститься в частині 4 статті 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у редакції від 16 січня 2003 року та в статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в редакції від 1 січня 2004 року.

Згідно з приписами вищезазначених статей та умов договору вказаний договір оренди міг бути продовжений на той строк, якщо проти цього не заперечують його сторони.

При цьому, законодавчо не встановлений початок перебігу строку для вчинення заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору.

Відтак, має значення лише те, чи збіг встановлений місячний термін, оскільки саме із його закінченням пов`язане настання такого юридично значимого наслідку, як продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Водночас сторони договору не обмежені в праві заявити про припинення або зміну умов договору, як протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії вказаного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 12 травня 2009 року № 3-1561к09, від 28 квітня 2009 року № 3-1369к09, від 3 червня 2008 року № 3-1904к08.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 19 травня 2020 року № 910/719/19, відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини 3 статті 17 вказаного Закону) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Разом із тим, ні чинне та той час законодавство, ні умови договору не містять спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи форми та способів такого повідомлення.

У матеріалах справи відсутні адресовані відповідачу заяви Академії щодо небажання продовжувати даний договір.

Однак судом встановлено, що, починаючи з 1997 року і до моменту вирішення даного спору, Академія, як управитель спірного нерухомого майна, вчиняла ряд активних дій, які були доведені до відома позивача, щодо небажання продовжувати дію даного договору.

Зокрема ще в 1997 році Академія звернулася до Радянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та Підприємства, треті особи: ОСОБА_2 та Московська районна державна адміністрації м. Києва, - про визнання недійсним спірного договору оренди, а також договорів оренди: від 23 березня 1994 року та від 5 січня 1995 року, а Фонд державного майна України звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Московська районна державна адміністрації м. Києва, - про скасування державної реєстрації відповідача.

В обґрунтування вказаного позову Академія, зокрема, посилалася на те, що зазначені угоди підписані ОСОБА_2 з перевищенням наданих йому повноважень.

Рішенням вказаного суду від 29 серпня 1997 року (з урахуванням його ухвали від 7 жовтня 1998 року) в справі № 2-244/97 дані позови було задоволено, вказані договори оренди визнано недійсними та приведено сторони у первісний стан шляхом застосування двосторонньої реституції.

Однак ухвалою Радянського районного суду міста Києва від 9 листопада 1998 року вказане рішення Радянського районного суду міста Києва від 29 серпня 1997 року було переглянуто за нововиявленими обставинами та скасовано.

Вказаною ухвалою встановлено, що передача державного майна Академії, що є предметом спірних угод, не здійснювалась, будь-які документи з цього приводу в Регіональному відділенні Фонду державного майна по місту Києву відсутні.

Крім того, судом встановлено, що вказане рішення від 29 серпня 1997 року також було скасовано за нововиявленими обставинами ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 4 березня 2003 року.

В основу даної ухвали було покладено виправдувальний вирок Шевченківського районного суду від 15 квітня 2002 року, в якому було зазначено, що ОСОБА_2 був наділений правом видання наказів, розпоряджень, укладення договорів, необхідних для виконання завдань Управління справами позивача.

Також, 3 червня 2003 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва в задоволенні позову Академії до Підприємства та ОСОБА_1 , треті особи: Фонд державного майна України, Голосіївська райдержадміністрація міста Києва, ОСОБА_3 (правонаступниця ОСОБА_2 ) про визнання недійсними вищезазначених угод відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному та касаційному порядку.

Однак 16 грудня 2003 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва вказане рішення залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 5 травня 2004 року відмовлено в задоволенні касаційної скарги Академії на вказані судові рішення першої та апеляційної інстанції.

Отже, Господарським судом міста Києва встановлено, що в період з 1997 року по травень 2004 року Академія вживала всіх необхідних заходів, направлених на припинення вказаних орендних правовідносин, що свідчить про небажання вказаної особи продовжувати спірний договір оренди на новий строк.

Відповідно до приписів частини 2 статті 291 ГК України (у редакції від 16 січня 2003 року) та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції від 7 лютого 2002 року) договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що договір оренди від 6 березня 1995 року № 2 припинив свою дію з 24 квітня 2004 року та не був продовжений на новий термін.

У постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що прокурором та позивачем не доведено та матеріали справи не містять заперечень орендодавця проти пролонгації спірного договору оренди, у зв`язку з чим цей правочин продовжувався на строк, який вказаний в пункті 1.3. договору. Однак судом апеляційної інстанції не досліджувалися вищезазначені обставини щодо заперечення позивача проти даної угоди шляхом подачі позовів про його недійсність, а також не враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України: від 12 травня 2009 року № 3-1561к09, від 28 квітня 2009 року № 3-1369к09, від 3 червня 2008 року № 3-1904к08, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року № 910/719/19.

Відмовляючи в задоволенні позовів Академії про визнання недійсним спірного договору у вищезазначених справах, суди виходили виключно з того, що ОСОБА_2 при підписанні цієї угоди діяв у межах наданих йому повноважень. Проте ні у даних рішеннях, ні в постанові Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2019 року в справі № 910/774/18 не досліджувалось питання наділення Академії правом укладати від власного імені договір оренди цілісного майнового комплексу, що є загальнодержавною власністю, з можливістю його викупу.

Оскільки судом встановлено, що на час подачі даного позову строк дії спірного договору оренди закінчився, позовна вимога Академії про розірвання цієї угоди задоволенню не підлягає.

За таких обставин, доводи учасників судового процесу щодо порушення істотних умов спірного договору, покладених в основу цієї позовної вимоги, не приймаються до розгляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1999 року № 226 "Про перелік об`єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук" (у чинній редакції) затверджено перелік об`єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Академії, до якого було включено Готельний комплекс "Феофанія" (ідентифікаційний код: 00290446).

20 березня 2002 року набрав чинності Закон України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України", який визначає особливості правового режиму діяльності позивача та особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, які перебувають у його віданні.

Відповідно до частини 1 статті 2 вказаного Закону майновий комплекс Академії та майновий комплекс галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах Академії та на балансах відповідних галузевих академій наук і організацій, віднесених до її відання та галузевих академій наук, і які закріплені державою за Академією та за її галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Саме цим Законом позивачу було надано право виступати орендодавцем цілісних майнових комплексів, що передано державою в його безстрокове користування (частина 2 статті 3 Закону).

Проте під час розгляду позовних вимог Академії про недійсність спірного договору та в інших справах суди вказаним обставинам правової оцінки не надали.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 3 березня 2004 року в справі № 2-952/2004, яке набрало законної сили 5 квітня 2004 року, було задоволено позов Підприємства до ОСОБА_1 та Академії про визнання права власності Підприємства на спірні об`єкти: готель «Феофанія» та ресторан готелю «Феофанія». У зв`язку із зазначеною обставиною позивач вважав спірний договір оренди припиненим. Дана обставина також виключала можливість продовження спірного договору оренди на вказану дату.

Це рішення суду першої інстанції було скасовано лише у 2011 році на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2011 року, яке було залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2013 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно є державною власністю та входить до майнового комплексу Академії.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України" унормовано, що Академія здійснює й інші повноваження з управління, передбачені законодавством України, щодо об`єктів державної власності, які належать до її майнового комплексу.

Як вже було зазначено, спірний договір оренди в судовому порядку не був визнаний недійсним.

Згідно з приписами абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та ГК України положення вказаних кодексів застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частини 1 статті 785 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній на момент припинення спірного договору - на 24 квітня 2004 року) в разі закінчення строку дії договору та відмови від його продовження орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно пункту 5.2. договору оренди після закінчення строку оренди відповідач зобов`язаний повернути позивачу майно в належному стані по акту прийому-передачі майна.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки судом встановлено факт припинення спірного договору оренди і в матеріалах даної справи відсутні докази, які підтверджують, що Підприємство повернуло позивачу, як належному управителю, спірний готельний комплекс, позовна вимога Академії про виселення відповідача з вищезазначеного державного нерухомого майна підлягає задоволенню.

Інші доводи, на які посилалися учасники справи під час її розгляду, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо припинення дії спірного договору та необхідності виселення відповідача з вказаного нерухомого майна.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати (у тому числі витрати, понесені при первісному розгляді даної справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Виселити Приватне підприємство "ГК Феофанія" (03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14-Б; ідентифікаційний код 22962780) з орендованих приміщень готельного комплексу "Феофанія", що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14-Б, до складу якого входять готель "Феофанія" і ресторан готелю "Феофанія".

Стягнути з Приватного підприємства "ГК Феофанія" (03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14-Б; ідентифікаційний код 22962780) на користь Національної академії наук України (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 54; ідентифікаційний код 00019270) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Національної академії наук України (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 54; ідентифікаційний код 00019270) на користь Приватного підприємства "ГК Феофанія" (03143, місто Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14-Б; ідентифікаційний код 22962780) 3 151 (три тисячі сто п`ятдесят одну) грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 4 202 (чотири тисячі двісті дві) грн 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 7 вересня 2022 року

СуддяЄ.В. Павленко