Рішення № 106112441, 30.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2022 року м. Київ № 640/3639/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання сплатити матеріальну шкоду, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської прокуратури, у якому просив суд визнати бездіяльність Київської міської прокуратури щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме, невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 29.02.2020 протиправною та зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у розмірі 877493,74 (вісімсот сімдесят сім тисяч чотириста дев`яноста три гривні сімдесят чотири копійки) грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, адже відповідачем не виплачено різницю заробітної плати з урахуванням розміру окладу, встановленого Законом України "Про прокуратуру", посилаючись при цьому на положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким визнано неконституційним положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана сума, на думку позивача, є матеріальною шкодою, яка підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.04.2021 до суду від Київської міської прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача наголосив на тому, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, позаяк, заробітна плата за період роботи позивача у органах прокуратури нараховувалась та виплачувалась відповідно до чинного законодавства та у межах виділених видатків. Так, відповідно зі статтею 90 Закону України "Про прокуратуру", фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Отже, прокуратура міста Києва (Київська міська прокуратура) не може відповідати за невиплату позивачу частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури. За доводами відповідача, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення цього рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення, а тому, вказане рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року не впливає на спірні правовідносини, заявлені позивачем, та які виникли до 26 березня 2020 року.

19.04.2021 до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вважає доводи відповідача, покладені в основу відзиву на позовну заяву необґрунтованими та не підтвердженими нормативно. Позивач наполягає на позовних вимогах про стягнення матеріальної шкоди, яка виникла внаслідок бездіяльності відповідача.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , з вересня 2013 року по 24 червня 2020 року працював в органах прокуратури.

На підставі наказу виконувача обов`язків прокурора міста Києва від 24.06.2020 № 1121к, позивача було звільнено з посади прокурора відділу, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач стверджує, що починаючи з 01 липня 2015 року, заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення позивача, заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативними правовими актами, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права.

Позивачем розраховано, що з липня 2015 року по лютий 2020 року, різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано позивачу, відповідно до вимог зазначеного закону становить (52885,91 + 151926,18 + 209414,05 + 210282,06 + 222804,01 + 30181,53) 877493,74 (вісімсот сімдесят сім тисяч чотириста дев`яноста три гривні сімдесят чотири копійки) грн., що є матеріальною шкодою та має бути стягнута за рахунок відповідача на підставі норм Конституції України.

Враховуючи ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 січня 2014 року №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, - позивач вважає, що наведена вище сума є завданими йому матеріальними збитками, які й просить стягнути з Київської міської прокуратури.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції на час виникнення спірних відносин), встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 4 Закону).

Згідно з нормами ч. 1 ст. 7 цього Закону, систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону України "Про прокуратуру", у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.

Заробітна плата прокурора врегульована статтею 81 Закону України "Про прокуратуру". За змістом частин першої - четвертої цієї статті, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Згідно частини сьомої цієї статті, прокурорам виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини восьмої цієї статті, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За статтею 89 Закону, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

При цьому, у відповідності зі статтею 90 Закону України "Про прокуратуру", фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

З наведеного слідує, що Київська міська прокуратура (Прокуратура міста Києва), як регіональна прокуратура, фінансується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, при цьому таке фінансування здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, та ще й у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР), умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 13 зазначеного Закону, оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до приписів частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, внесено зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 26, яким у тому числі встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. №505" від 30 вересня 2015 року №763 та "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" від 30 серпня 2017 року №657).

Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", а тому у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Тож, з наведеного слідує, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16, а також у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

За наведених обставин, суд вважає, що, у даному випадку, відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу у період з липня 2015 року по лютий 2020 року різниці між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який як зазначає позивач, повинен бути нарахований відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру", оскільки протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний. На цьому наголосив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у справі № 320/5970/17. Також, Верховний Суд у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 640/16224/19 зауважив, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Слід врахувати, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання, оскільки Київська міська прокуратура (прокуратура міста Києва), яку позивач вважає відповідачем у даному спорі, в силу положень статей 89, 90 Закону України "Про прокуратуру", не є розпорядником бюджетних коштів, а безпосередньо залежить від ухвалених Верховною Радою України законів щодо бюджету на відповідний рік, рішень Уряду та від кошторисів і видатків, затверджених Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

У частині доводів позивача стосовно протиправності ненарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), суд зважає на те, що рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, суд наголошує на тому, що як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", чітко передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, дія окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року. Водночас, суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01 липня 2015 року по лютий березня 2020 року.

Тому, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17, від 04 червня 2020 року у справі №818/45/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає зазначені в позовній заяві доводи є безпідставними. Суд також звертає увагу на те, що у своїх позовних вимогах позивач окрім вимоги визнати бездіяльність Київської міської прокуратури щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", просить і зобов`язати відповідача сплатити на його користь матеріальну шкоду, завдану положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцевих та перехідних положень" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.

З даного приводу, суд вказує на те, що відповідно до частин першої, другої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Наведене свідчить про те, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на зміст позовних вимог позивач вказує, що йому завдана шкода "…положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцевих та перехідних положень" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними".

Відповідно до статті 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Так, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

У силу норм статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Разом з тим, статтею 19 Конституції України, встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, згідно частини другої статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За даних обставин, суд вважає, що відповідач не допускав протиправної бездіяльності по відношенню до позивача за даного предмета спору, а тому, і відсутні підстави для стягнення з відповідача матеріальної шкоди.

Положеннями ст. 242 КАС України, передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи підстави, що покладені в основу позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що такі доводи позивача є необґрунтованими та не є підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання сплатити матеріальну шкоду.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Київська міська прокуратура (ЄДРПОУ 02910019, 03150, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ).

Суддя В.І. Келеберда