Рішення № 106111216, 29.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2022 року м. Київ № 640/36441/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі по тексту - відповідач Апарат ВР України), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачці грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року в сумі 26466,98 грн;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 06 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказує на наявність у неї права на отримання компенсації за невикористану відпустку в межах спірного періоду, що підтверджується наданими доказами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/36441/21 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Відповідач своїм правом надати відзив на позовну заяву не скористався, доказів на спростування заявлених позивачем вимог не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 відповідно до довідки від 11 листопада 2021 року №20-17/991, видної Апаратом ВР України з 17 грудня 2014 року по 29 червня 2016 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; за вказаний період роботи використано 09 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України «Про державну службу». З 30 червня 2016 року по 06 вересня 2018 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 (патронатна служба). За період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року не використано 80 календарних днів щорічної основної відпустки.

Одночасно зазначено, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР із наступними змінами, народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів та надає грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Листом Апарату Верховної Ради України від 01 грудня 2021 року №15/26-2021/373164 на заяву позивачки щодо надання довідки про розмір заробітної плати за 2017-2018 роки та виплати компенсації за невикористану відпустку повідомлено, що всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. Місячний фонд оплати праці помічників-консультантів народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 у 2018 році розподілений у повному обсязі. Бюджетним кодексом України визначено, що розпорядник бюджетних коштів використовує бюджетні кошти тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, встановленими законом України про Державний бюджет України за відповідний рік, та здійснює платежі з бюджету виключно за наявності бюджетного призначення. У зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів зазначеного вище народного депутата України без внесення змін до закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, здійснити позивачці нарахування та виплату компенсації при звільненні 06 вересня 2018 року не було правових підстав.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у виплаті компенсації за невикористані дні відпустки протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

За змістом частини першої статті 34 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-XII «Про статус народного депутата» (далі по тексту - Закон № 2790-XII), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону №2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Частинами першою та сьомою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі по тексту - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України «Про статус народного депутата України», іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням.

Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до статей 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Згідно зі статтею 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами статті 4.1 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України.

Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріат міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.

Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.

Вказаними нормами положення гарантовано надання помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надання щорічної основної оплачуваної відпустки. Також вказаними нормами закріплено порядок та умови надання щорічної основної оплачуваної відпустки.

Поряд з цим, норми Положення не передбачають надання компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки, що є правовою підставою для застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».

Так, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Аналогічні положення закріплені й у частинах першій, четвертій статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Аналіз наведених норм вказує, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення з посади останнього.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону №504/96-ВР та КЗпП та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (далі по тексту - Положення №769, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту 10 розділу ІІІ Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Як зазначено позивачкою в адміністративному позові та не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи, ОСОБА_1 зарахована та звільнена із займаної посади розпорядженнями Керівника Апарату Верховної Ради України.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивачку прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України Верховної Ради України.

Відтак, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Суд звертає увагу на те, що нормами Закону №2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, однак не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки підлягають компенсації.

При цьому, визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не виявив підстав для задоволення позову у спосіб, обраний позивачем.

Разом із тим суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У спірному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.

При цьому, частиною другою статті 117 КЗпП України покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у цій справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.

Проте, на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачці грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивачки в цій частині не є порушеним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за цим рішенням суду, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у спірному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року.

3. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120; адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120; адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя: Н.А. Добрівська