Рішення № 106111155, 31.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2022 року м. Київ № 640/27036/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу:

за позовомГромадянина Великої Британії ОСОБА_1 доДержавної міграційної служби України Національної поліції України Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Британії ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:

- поновити строк звернення до адміністративного суду та прийняти до розгляду даний адміністративний позов;

- визнати протиправним і скасувати рішення директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України П.Синявського від 16.04.2020 про заборону в`їзду в Україну громадянину Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки, затверджене першим заступником Голови Державної міграційної служби України Н.Науменко;

- визнати протиправним і скасувати подання від 10.04.2020 №4175/20/С95/10490/AG13/R2/3 про встановлення заборони в`їзду в Україну громадянинові Великобританії ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписане начальником Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва В.Неволею 10.04.2020.

Ухвалою Оружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2020 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 29.04.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва залучив

до участі у справі співвідповідачем Національну поліцію України.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , із січня 2001 року неодноразово відвідував Україну. Жодного разу не був затриманий чи заарештований відповідними правоохоронними органами в Україні, будь-які розпочаті, незакриті, відкриті кримінальні провадження щодо нього в Україні відсутні, немає жодного судового рішення про його притягнення в Україні до адміністративної чи кримінальної відповідальності. У Великобританії до кримінальної відповідальності він також не притягувався, судимості немає. Згідно з доводами позивача посилання на конкретну особу в контексті її зв`язку зі злочином можливе лише у випадку, коли вона перебуває в статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. При цьому позивач зауважив, що статтею 62 Конституції України закріплено презумпцію невинуватості. Презумпція невинуватості визначена також статтею 17 Кримінально-процесуального кодексу України. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також зазначає, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Тому згідно з доводами позивача, обґрунтування оскаржуваного рішення твердженням Державної міграційної служби України про його можливість бути пов`язаним зі злочинами у сфері сексуальної експлуатації та розбещенні неповнолітніх, є лише припущенням останньої, що свідчить про необґрунтованість цього рішення.

Враховуючи наведені позивачем обставини стосовно отримання копії оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України від 16.04.2020 разом із листом від 23.09.2020 №8.3-7410/1-20, суд погодився з його доводами про поважність причин пропуску встановленого законодавством шестимісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідач Державна міграційна служба України надала суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову, стверджуючи, що приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та відповідно до закону і на підставі подання Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 10.04.2020 №ІР/4175/20/С95/10490/AG13/R2/3, в якому міститься інформація про можливу причетність позивача до вчинення злочинів, пов`язаних із розбещенням неповнолітніх.

Відповідач Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України у наданому суду відзиві на позовну заяву також просив відмовити в її задоволенні, зазначивши, що оскаржуване подання в установленому порядку та на виконання визначених статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» повноважень поліції, складене та направлене до Державної міграційної служби України і жодним чином не порушує права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.

У відповіді на вказаний відзив Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України представник позивача висловив свої заперечення щодо доводів названого Департаменту про можливу причетність позивача до вчинення злочинів, пов`язаних із розбещенням неповнолітніх, стверджуючи про відсутність будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та неодноразово відвідував Україну.

Рішенням директора департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства державної міграційної служби України П.Синявського від 16.04.2020, затвердженим першим заступником Голови Державної міграційної служби України В.Науменком (далі - рішення, оскаржуване рішення):

- громадянину Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 (лат. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, місце проживання: Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, заборонено в`їзд в Україну строком на три роки;

- про прийняте рішення вирішено повідомити Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України.

Оцінюючи правомірність указаного рішення, суд виходить із наступного.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі - Положення), Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, і який реалізує політику у сферах міграції (іміграції та еміграції), зокрема у сфері протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з пунктом 2 указаного Положення Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлено порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з частиною першою статті13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.

Так, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

Частиною третьою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Ураховуючи викладене, прийняття оскаржуваного рішення про заборону позивачу в`їзду до України строком на три роки належить, зокрема до повноважень Державної міграційної служби України, що позивачем не заперечувалося.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 затверджено Інструкцію про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція №1235).

За змістом пункту 3 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

Пунктом 5 Інструкції №1235 визначено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:

а) громадянство (підданство);

б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);

в) дата народження (день, місяць, рік);

г) стать;

ґ) місце проживання;

д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;

е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;

є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Згідно з приписами пункту 6 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Як зазначено в пункті 7 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі підписується керівником структурного підрозділу апарату ДМС, начальником управління (відділу) міграційної роботи ГУДМС, УДМС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і затверджується:

- в апараті ДМС - Головою, першим заступником або заступником;

- у головних управліннях, управліннях ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - начальником відповідного ГУДМС, УДМС, його першим заступником або заступником.

Оскаржуване рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну прийняте директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України, тобто уповноваженою для цього особою, та в установленому порядку затверджене Першим заступником Голови Державної міграційної служби України.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно прийняте відповідно до абзацу другого та третього частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також пункту 1 статті 9 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, ратифікованої Законом України від 03.04.2003 №716-IV.

Пунктом 1 статті 9 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, ратифікованої Законом України від 03.04.2003 №716-IV, держави-учасниці цього Протоколу приймають або зміцнюють, застосовують і пропагують закони, адміністративні заходи, соціальні стратегії та програми з метою попередження злочинів, зазначених у цьому Протоколі. Особлива увага приділяється захисту дітей, особливо уразливих стосовно такої практики.

Абзацами другим та третім частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку та якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

При цьому в пункті 18 постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» Пленум Вищого адміністративного суду України при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну рекомендує враховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Прийняття оскаржуваного рішення вмотивоване наданою Державній міграційній службі України інформацією Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України про можливу причетність позивача до вчинення злочинів, пов`язаних із розбещенням неповнолітніх (він регулярно приїздить до України та може бути пов`язаний із вчиненням злочинів у сфері сексуальної експлуатації та розбещення неповнолітніх). Відтак, як зазначено в рішенні, у Державної міграційної служби України існують об`єктивні підстави вважати, що перебування що ОСОБА_1 на території України може суперечити інтересам охорони громадського порядку та завдати суттєвої шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, особливо неповнолітніх, як найбільш вразливої категорії громадян.

На підтвердження вищевказаної інформації про можливу причетність позивача до згаданого виду злочинів суду надано подання Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 10.04.2020 №ІР/4175/20/С95/10490/AG13/R2/3, підписане начальником названого Департаменту В.Неволею та адресоване Голові Державної міграційної служби України, про встановлення заборони в`їзду в Україну громадянинові Великобританії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Великобританії № НОМЕР_1 .

Підставою для звернення вищевказаного Департаменту до Державної міграційної служби України зі згаданим поданням слугував, у свою чергу, лист Національного Агентства з боротьби зі злочинністю Великої Британії від 06.10.2017 №NCA/NPU/HT&BG/06/10/2017, в якому йшлося про наявність непідтвердженої оперативної інформації про регулярні поїздки ОСОБА_1 до України та про його можливу причетність до злочинів у сфері сексуальної експлуатації та розбещення дітей, оскільки згідно з оперативними даними ОСОБА_1 міг фігурувати у звинуваченнях у вчиненні злочину сексуального характеру в Україні (можливо, у Києві) у 2015 році. Також у цьому листі висловлено про необхідність визначитися щодо вжиття необхідних слідчих дій для встановлення існування загрози безпеці та здоров`ю дітей в Україні та попередження такої загрози, зокрема від ОСОБА_1 .

Таким чином Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України в установленому порядку відповідно до пункту 5 Інструкції №1235 звернувся з вищевказаним поданням до Державної міграційної служби України, яка на підставі цього подання відповідно до пунктів 4 та 6 Інструкції №1235 прийняла оскаржуване рішення.

За наведених обставин суд дійшов уважає, що оскаржуване рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на роки прийняте Державною міграційною службою України в межах визначених законодавством повноважень та з дотриманням установленої процедури. Також указане рішення є обґрунтованим, зважаючи на його превентивний характер, спрямований на необхідність забезпечення охорони громадського порядку та охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, зокрема дітей в Україні.

Беручи до уваги викладене, суд критично сприймає доводи позивача та його представника про необґрунтованість оскаржуваного рішення, мотивовані відсутністю в цьому рішенні підтверджених належним чином обставин про притягнення позивача до будь-якого виду відповідальності в Україні чи Великобританії за вчинення злочинів, пов`язаних із розбещенням неповнолітніх.

Відповідно до частин першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, Державна міграційна служба України належним довела правомірність оскаржуваного рішення, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про визнання судом цього рішення протиправним і його скасування.

Водночас не підлягає задоволенню судом і вимога позивача про визнання протиправним і скасування вищевказаного подання Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва, що обґрунтовується наступним.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.

В пунктах 18 та 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України міститься визначення понять нормативно-правового та індивідуального актів, які є рішеннями суб`єктів владних повноважень, а саме:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оскаржуване рішення Державної міграційної служби України, яке стосується прав та інтересів позивача, належить до актів індивідуального характеру і позивач відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України шляхом звернення до суду з даним адміністративним позовом реалізував своє право щодо оскарження цього рішення.

Натомість, оскаржуване подання, на підставі якого Державною міграційною службою України прийняте вищевказане рішення, не має ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не має для позивача обов`язкового характеру та не породжує для нього жодних прав та обов`язків. Таке подання за своєю суттю є службовою кореспонденцією, тому не порушує права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправним і скасування цього подання.

Таким чином, позовні вимоги в цілому є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову відсутні підстави для відшкодування позивачу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 19, 73-79, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Державної міграційної служби України та Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.С. Мазур