Рішення № 106110859, 30.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2022 року м. Київ №640/1953/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора,

Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України

про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення від 10.11.2021 №1, визнання протиправним і скасування наказу від 17.12.2021 №1720ц, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Київ з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора та кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України щодо зобов`язання повторного проходження ОСОБА_1 третього етапу атестації, а саме повторного написання практичного завдання та проведення співбесіди;

- визнати протиправним і скасувати рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 10.11.2021 №1 про неуспішне проходження прокурором атестації ( ОСОБА_1 );

- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 17.12.2021 №1720ц «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України або на рівнозначній посаді прокурора (яка відповідає раніше займаній посаді) в органі прокуратури України з 05.01.2022;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення до дня винесення рішення у справі.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що наказ Генерального прокурора від 17.12.2021 №1720ц «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України» та рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 10.11.2021 №1 про неуспішне проходження прокурором атестації ( ОСОБА_1 ) прийняті відповідачами з грубим порушенням норм Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та порушують право позивача на працю, повагу до приватного життя, засади рівності громадян та заборону дискримінації, є протиправними і необгрунтованими, оскільки прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення, а тому підлягають скасуванню. Позивачем наголошено на тому, що обставини, які покладені в основу прийнятого рішення 10.11.2021 №1 та наказу від 17.12.2021 №1720ц, зводяться до обгрунтованих, на думку відповідачів, сумнівів, які грунтуються на упередженому ставленні до її особи, перегляду в позазаконний спосіб рішення судоів у справі №640/2590/20, що набрали законної сили.

Позивач вважає, що наведені кадровою комісією в оскаржуваному рішення підстави невідповідності позивача вимогам доброчесності, професійної етики та компетенції, свідчать про недотримання відповідачем-2 вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обгрунтованості прийнятого рішення за результатами атестації, виконання яких є запорукою доведення до прокурора, який проходить атестаційну процедуру, провомірності прийнятого щодо нього рішення. Посилання відповідача-2 в оскаржуваному рішенні на обгрунтовані сумніви прямо суперечить статті 62 Конституції України, згідно з якою обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. З посиланням позивача, поза увагою кадрової комісії при прийнятті оскаржуваного рішення за результатами повторного проходження атестації, залишилась інформація, яка позитивно характеризує її як прокурора і міститься в матеріалах особової справи. Відповідно до інформації, наданої Офісом Генерального прокурора позивач за період роботи в органах прокуратури неодноразово заохочувалась, останній раз - в грудні 2019 року; до дисциплінарної відповідальності не притягувалась; службові розслідування упродовж 2014-2021 років відносно неї не проводились; дисциплінарні скарги з 18.07.2017 (з початку роботи автоматизованої системи розподілу дисциплінарних скарг) по даний час про вчинення дисциплінарного проступку до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів не надходили.

Щодо декларування позики від ОСОБА_2 позивач зазначила про те, що оскільки її чоловік відмовився надавати інформацію про розмір і джерело своїх доходів та на той момент не був офіційно працевлаштований, об`єктивно вона не мала можливості її зазначити в декларації, в тому числі отримати з офіційних джерел. Водночас позивач відмітила, що якби вона вказала в декларації таку інформацію, виходячи із своїх здогадок, вона б була недостовірною, за що передбачена відповідальність. Отже, на думку позивача, такі дії аж ніяк не свідчать про легковажне ставлення її як прокурора до обов`язку декларувати всю необхідну інформацію або про зловживання можливістю не надавати цю інформацію, а навпаки підтверджують сумлінне ставлення до своїх обов`язків як декларанта. При цьому, відповідачем під час проведення співбесіди не було враховано надані позивачем пояснення з приводу наведеного.

З приводу доходів у 2016-2018 роках позивач зазначила, що висновки кадрової комісії про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності в частині неналежного заповнення декларації є необгрунтованими, суб`єктивними та такими, що зроблені лише на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

Стосовно виданих довіреностей позивач пояснила, що це питання стосується майна та джерел походження коштів не особисто її або членів сім`ї, а рідного брата чоловіка та оскільки він членом її сім`ї не являється, відповісти та надати підтверджуючі документи вона не може, так як не володіє відповідною інформацією. Більш того, позивач зазначила, що особисто їй про ці обставини стало відомо лише з поставленого кадровою комісією питання, так як ні чоловік, ні ОСОБА_2 з цього приводу її до відома не ставили. Позивач, намагаючись з`ясувати ситуацію з цією довіреністю та поставивши запитання до чоловіка, отримала відповідь про те, що він не уповноважений пояснювати про особисте життя та майно свого брата, який вправі укладати цивільно-правові угоди на свій власний розсуд. На думку позивача, висновки кадрової комісії в частині щодо порушень антикорупційного законодавства позивачем зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції НАЗК.

Щодо поїздок до Російської Федерації позивач зазначила про те, що обставини таких поїздок були предметом вивчення, дослідження та оцінені судом в адміністративній справі №640/2590/20. В основу своїх висновків про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності кадрова комісія поклала події та факти, які у передбаченому законом порядку вже були предметом судового розгляду, за результатами якого не встановлено будь-яких незаконних (неправомірних) та компрометуючих діянь позивача. Таким чином, на переконання позивача, висновки комісії в цій частині оскаржуваного рішення є необгрунтованими, безпідставними, необ`єктивними, упередженими та такими, що спростовуються сукупністю доказів, які вдруге не були взяті до уваги при проведенні атестації.

Разом з тим, позивач звернула увагу на те, що відповідач-2, без законних на те підстав, зобов`язав її повторно виконати практичне завдання, як безальтернативну обов`язкову умову бути допущеною до проведення співбесіди і мати можливість в подальшому бути призначеною до Офісу Генерального прокурора, оскільки 13.12.2019 перед співбесідою позивачем вже виконувалось практичне завдання, виконання якого було досліджено судом в адміністративній справі №640/2590/20. На думку позивача, повторне виконання нею практичного завдання ставить останню в нерівні умови з іншими прокурорами, які проходили атестацію в 2019 році та яким для призначення на посаду в Офісі Генерального прокурора достатньо було один раз виконати практичне завдання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2022 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №640/1953/22 та призначено підготовче судове засідання. Вказаною ухвалою витребувано від відповідачів довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток ОСОБА_1 , належним чином завірені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 , а також належним чином завірені копії всіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішення та наказу.

У підготовчому судовому засіданні 14.02.2022 відповідачем-1 подано відзив на позову заяву, відповідно до якого останній з позовними вимогами ОСОБА_1 не погоджується, вважає їх безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач подавши Генеральному прокурору заяву за встановленою формою підтвердила своє бажання пройти атестацію та погодилася зі встановленими умовами, правилами щодо переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора та фактично двічі використала своє право на проходження відповідного етапу атестації.

Відповідачем вказано на те, що за результатами проведення співбесіди, на підставі дослідження матеріалів атестації Кадровою комісією було встановлено обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам щодо професійної етики та доброчесності прокурора, оскільки у декларації за 2017 рік ОСОБА_1 не вказала інформацію про отриману позику у розділі "фінансові зобов`язання", що є порушенням антикорупційного законодавства. Крім того, відповідно до матеріалів, які наявні у Комісії, ОСОБА_4 надав чоловіку ОСОБА_1 довіреність щодо придбання нерухомого майна, що на думку відповідача, може свідчити про намагання позивача приховати інформацію щодо майна, яке підлягає декларуванню та породжує обґрунтований сумнів у дотриманні вимог антикорупційного законодавства, а відтак - у відповідності прокурора вимогам професійної етики і доброчесності.

Також відповідач наголосив на тому, що відповідно до матеріалів атестації ОСОБА_1 після початку агресії з боку Російської Федерації неодноразово разом зі своїм чоловіком відвідувала її територію. Остання поїздка була у грудні 2016 - січні 2017 року тривалістю 11 днів. На переконання Комісії, така поведінка ОСОБА_1 , як прокурора, свідчить про її невідповідність вимогам щодо професійної етики та доброчесності. Також під час співбесіди ОСОБА_1 не надала відповідь на питання щодо загальних обов`язків прокурора, передбачених частиною четвертою статті 19 Закону України «Про прокуратуру», обов`язку не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Ненадання позивачем правильних відповідей на поставленні завдання, а також беручи до уваги встановлені вище факти стали підставою для висновку про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.

Щодо доводів позивача про протиправність оскаржуваного рішення кадрової комісії відповідач-1 зазначив про те, вказане рішення було прийнято більшістю голосів членів кадрової комісії, а такі повноваження щодо прийняття рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації прокурором є дискреційними.

Стосовно доводів позивача про те, що вона не повинна була виконувати практичне завдання, оскільки виконувала його під час проходження співбесіди в 2019 році і незважаючи на неуспішне проходження атестації зауважень до його виконання у кадрової комісії не було, відповідач-1 вказав на те, що виконання письмового практичного завдання є складовою співбесіди та проводиться з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, а тому, з огляду викладене, виконане практичне завдання під час проведення співбесіди, за результатами якої кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, не може братися до уваги при проходженні цього етапу атестації після скасування судом рішення про неуспішне її проходження.

Позивачем 21.02.2022 до суду подано відповідь на відзив, в якій остання вважає відзив відповідача таким, що не грунтується на фактичних обставинах справи та нормах діючого законодавста України, не спростовує жодного факту, наведеного в адміністративному позові ОСОБА_1 , оскільки позивач не подавала нової заяви про проходження повторної атестації, не погоджувалася з її порядком, умовами та наслідками, також не надавала згоду кадровим комісіям і робочим групам при "повторній атестації" на повний та безпосесередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації. На думку позивача, недоречним є посилання у відзиві відповідача-1 на правову позицію Верховного Суду у справі №420/4196/20, оскільки вона стосується правовідносин щодо проходження прокурором атестації, в той час як позивач повторно проходила атестацію.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2022 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №640/1953/22 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідачем-1 25.07.2022 подано до суду письмові пояснення, в яких останній зазначив про те, що створення кадрової комісії, її функціонування та прийняття рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації від 10.11.2021 №1 відбулося у спосіб та порядок, передбачений законодавством, а оскаржуваний наказ про звільнення прийнято належним суб`єктом, у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому вимоги позивача про скасування оскаржуваного наказу, на думку відповідача-1, є безпідставними.

Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні 25.07.2022, враховуючи думку учасників справи, суд ухвалив здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив та письмові пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 від 13.04.2000 серія НОМЕР_1 , наказом Генерального прокурора України від 26.09.2019 №965ц позивача призначено на посаду прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України.

Позивачем подано Генеральному прокурора заяву від 10.10.2019 про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Кадровою комісією №2 прийнято рішення від 13.12.2019 №29 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.

Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 №2133ц згідно зі статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частин першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №640/2590/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, визнано протиправними та скасовано рішення кадрової комісії №2 від 13 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 та наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2133ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України, з 24 грудня 2019 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, з 25 грудня 2019 року.

Наказом Генерального прокурора від 22.01.2021 №68ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.

Відповідно до пункту 7 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ проходження атестації звільнених осіб з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

У зв`язку із зазначеним позивача було допущено 10.11.2021 до проходження співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Перед співбесідою ОСОБА_1 звернулася з клопотанням від 04.11.2021 до Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України про звільнення її від написання практичного завдання, мотивуючи це тим, що вже писала його під час проходження атестації у 2019 році, однак позивачу було відмовлено у задоволенні її клопотання від 04.11.2021 у зв`язку з тим, що етап проведення співбесіди неві`дємно пов`язаний з написанням та обговоренням результатів виконання прокурором практичного завдання з метою оцінки відповідності прокурора критерію професійної компетентності.

Кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України 10.11.2021 прийнято рішення №1 про неуспішне проходження прокурором атестації, відповідно до якого встановлено невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора. У зв`язку з цим, прокурор відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно неуспішно пройшла атестацію.

Керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру" ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури") з 04.01.2022.

Вважаючи, що у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з протиправністю оскаржуваного рішення та наказу, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури.

За змістом статті 4 Закону №1697-VII, у редакції, що діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 16 Закону №1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; функціонуванням органів прокурорського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 6 розділу II Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені цим розділом, не поширюються на:

1) Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені пунктами 1 - 15 частини першої статті 39 Закону України «Про прокуратуру»;

2) осіб, які призначаються за результатами добору на посаду прокурора відповідно до пункту 20 цього розділу;

3) керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, його першого заступника, заступника, керівників підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, які займають свої посади станом на день набрання чинності цим Законом. Такі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури переводяться на аналогічні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора;

4) осіб, яких призначено на посади першого заступника, заступника Генерального прокурора у період з 30 серпня 2019 року.

Оскільки позивач призначений на адміністративну посаду до часу набрання чинності вказаним Законом, суд зазначає, що єдиною умовою для переведення його на посаду прокурора в окружну (місцеву) прокуратуру є успішне проходження ним атестації.

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Пунктом 10 вказаного розділу Закону визначено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

На виконання вимог Закону №113-ІХ, наказом Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Наказом Генерального прокурора від 16.06.2020 №281 створено кадрову комісію Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно з пунктом 10 Порядку №221 заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно).

Пунктом 19 розділу II Закону № 113-IX, передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VIІ за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію або у зв`язку з неуспішним проходженням атестації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем Генеральному прокурору подано заяву від 10.10.2019 про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

Зміст вказаної заяви свідчить про те, що позивач надала згоду на проходження атестації, погодилася з умовами та процедурами її проведення, що передбачені Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим Генеральним прокурором, а також усвідомлювала наслідки неуспішного проходження нею атестації, в тому числі у вигляді звільнення з посади прокурора.

Так, подавши заяву про про перевення позивача на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, позивач тим самим підтвердила, що вона ознайомлена з умовами та процедурами проведення атестації, погодилася на їх застосування та, маючи відповідну фахову освіту і досвід професійної діяльності, розуміла правові наслідки не проходження атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом №113-IX.

З огляду на це, позивачем було надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, її буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VII (відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ).

У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 вказано що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачності приписів права. Європейський суд з прав людини виснував принцип передбачності юридичної норми, зазначивши: "Припис не може розглядатись як "право", якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія" [рішення Європейського суду з прав людини у справі "The Sunday Times v. The United Kingdom (No. 1)"]. Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська Комісія) "Мірило правовладдя", "передбачність означає не лише те, що приписи акта права мають бути <...> проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними".

Таким чином, правові норми Закону № 113-ІХ, які передбачають умови звільнення прокурорів, свідчить про те, що прокурори були ознайомлені з процедурою атестації і настанням наслідків у випадку непроходження чи проходження атестації і могли співставляти свою поведінку згідно з ними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №380/4224/20.

Як зазначила позивач, станом на момент подання заяви від 10.10.2019 про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію Порядком №221 не допускалось повторне проходження одним і тим самим прокурором атестатції або одного з її етапів. Лише в червні-липні 2021 року внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ та Порядку №112, відповідно до яких визначено коло осіб, які проходять повторну атестацію, у тому числі у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Позивачем наголошено на тому, що вона не подавала нової заяви про погодження повторної атестації, не погоджувалася з її порядком, умовами та наслідками, також не надавала згоду кадровим комісіям і робочим групам при повторній атестації на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX з метою її оброки, перевірки та виконистання під час атестації.

Так, станом на момент прийняття оскаржуваних рішення та наказу 17.12.20221 були внесені зміни до Закону №113-IX.

Суд звертає увагу позивача, що ні Законом №113-IX, ні Порядком №221 не визначено порядку щодо подання нової заяви про погодження повторної атестації.

Натомість, правила щодо проходження прокурорами атестації регламентовані загальними положеннями Закону №113-IX, чинними станом на момент прийняття оскаржуваного рішення та наказу.

Як було зазначено, відповідно до пункту 10 Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, кадрова комісія Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України під час прийняття рішення від 10.11.2021 №1 про неуспішне проходження прокурором атестації керувалася чинними положеннями Закону №113-IX, яким встановлено загальний порядок проходження прокурорами атестації.

Суд звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття оскаржуваних рішення та наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування у відповідачів були відсутні.

В обгрунтування правомірності прийнятих рішення від 10.11.2021 №1 та наказу від 17.12.2021 №1720ц відповідач-1 зазначив про те, що суд не наділений повноваженнями визначати питання для оцінювання відповідності критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), у тому числі й щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок. Тому повноваження членів кадрової комісії щодо вирішення питання відповідності прокурора критерію доброчесності є дискреційними та знаходяться в межах їх виключної компетенції.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії. Водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія при прийняття відповідного рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, напрацьованою в межах розгляду справи № 9901/831/18 (постанова від 09.10.2019).

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинств України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Таким чином, спори щодо оскарження рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації належать до компетенції адміністративних судів.

Отже, під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень не лише на предмет його законності, тобто чи було таке рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено вище.

Такий висновок узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення та застосування Конвенції (ст. 32).

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року).

Також необхідно зауважити, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ виробив позицію, згідно з якою, за загальним правилом, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31 липня 2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22 листопада 1995 року, рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21 липня 2011 року, рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02 грудня 2010 року).

Виходячи з практики ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02 листопада 2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02 серпня 1984 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 120/3458/20-а.

Отже, оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку № 221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суд немає повноважень оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації по суті.

Стосовно надання кадровою комісією оцінки доброчесності прокурора слід зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 3 пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про, зокрема, дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності:

а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції;

б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора.

Таким чином, Закон №113-IX опосередковано розкриває джерела отримання інформації про відповідність прокурора таким критеріям, а отже вказує на її можливий зміст.

Так, критеріями оцінки дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики.

Одним із критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

У зв`язку з чим комісія вправі надавати оцінку дотриманню цих вимог прокурорами. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому.

Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження.

Оцінка професійної компетентності прокурора та професійної етики та доброчесності прокурора (п. 12 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX) - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через-яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

У разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації. На відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості. Кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного фактору або з огляду на наявність сукупності факторів.

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).

Завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

Крім цього, відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.

Згідно з пунктом 11 розділу II Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора від 16.06.2016 №205, у разі ненадходження протягом 12 місяців до підрозділу внутрішньої безпеки інформації, яка може свідчити про недостовірність, поданих прокурором тверджень в анкеті доброчесності, прокурор вважається таким, що пройшов таємну перевірку доброчесності. Твердження в анкеті вважаються достовірними.

Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пункту 9 розділу IV Порядку для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора.

Щодо підстав невідповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності під час прийняття рішення від 10.11.2021 №1 про неуспішне проходження прокурором атестації ( ОСОБА_1 ) відповідачем було встановлено наступне.

29.03.2018 ОСОБА_1 подала декларацію за 2017 рік, відповідно до якої усі доходи її сім`ї за рік становлять 10 491,00 грн. та складаються з щомісячної одноразової допомоги при народженні дитини 10 320,00 грн., бопусів Приватбатку, нарахованих їй у розмірі 10 грн., бонусів Приватбанку, нарахованих її чоловіку у розмірі 67 грн., бонусів Приватбанку, нарахованих її сину у розмірі 94 грн.

05.04.2018 вона подала виправлену декларацію за 2017 рік, де вже вказує, що її чоловік ОСОБА_5 не надав інформації про розмір та джерела його доходів. ОСОБА_1 не змогла пояснити, чому чоловік відмовився надати їй інформацію про свої доходи і чому у першій декларації вона вказала доходи чоловіка у вигляді бонусів, а в уточненій декларації вже вказує, що чоловік не надав інформації.

Таким чином у декларації за 2017 рік ОСОБА_1 не вказала інформацію про отриману позику у розділі фінансові зобов`язання, що, на думку відповідача-1, є порушенням антикорупційного законодавства.

Крім того, відповідач встановив, що відповідно до декларацій за 2017-2018 роки єдиними доходами сім`ї ОСОБА_1 були допомога при народженні дитини та позика брата чоловіка. При цьому прокурор на співбесіді стверджувала, що протягом 2017 року вона взагалі не знала, що її чоловік не отримує жодних доходів. За її словами він начебто щодня ходив на роботу, а потім давав їй кошти для усіх побутових потреб. Де саме працює чоловік, і що конкретно є джерелом його доходів її не цікавило.

З огляду на це, у Комісії виникають обгрунтовані сумніви у достовірності наданої нею інформації та належному декларуванні нею усіх доходів.

Разом з тим, відповідач-1 встановив, що відповідно до матеріалів, які наявні у Комісії, ОСОБА_2 надав чоловіку ОСОБА_1 довіреність щодо придбання нерухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

Положення цієї частини застосовуються під час подання декларації службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до статті 50 цього Закону, позивач, як прокурор, відноситься до таких осіб, а тому Комісія ставила ОСОБА_1 питання щодо обсягу повноважень цієї довіреності, та чи він вчиняв будь-які дії на їх виконання. Однак прокурор відмовилась відповісти на ці питання, відмовилась надати таку інформацію на запит, що був надісланий їй Комісією до проведення співбесіди

На думку відповідача-2, це може свідчити про її намагання приховати інформацію щодо майна, яке підлягає декларуванню та породжує обґрунтований сумнів у дотриманні вимог антикорупційного законодавства, а відтак - у відповідності прокурора вимогам професійної етики і доброчесності.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі - Закон № 1700-VII).

Так, абзацом 14 статті 1 Закону №1700-VII встановлено, що спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК, Національне агентство).

Згідно із пунктами 1, 8 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII до компетенції НАЗК належать повноваження щодо:

- проведення аналізу стану запобігання та протидії корупції в Україні, діяльності державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії корупції;

- здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №1700-VII Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має, серед іншого, такі права:

- одержувати в установленому законом порядку за письмовими запитами від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань (пункт 1);

- приймати з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання нормативно-правові акти (пункт 5);

- отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону (пункт 6);

- отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, письмові пояснення з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 9);

- ініціювати проведення службового розслідування, вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, надсилати до інших спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції матеріали, що свідчать про факти таких правопорушень (пункт 12);

- складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Національного агентства, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (пункт 12-1).

В свою чергу, частиною першою статті 48 Закону №1700-VII встановлено, що Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством (ч. 3 ст. 48 Закону № 1700-VII).

Згідно з частиною третьою статті 65 Закону № 1700-VII встановлено, що з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд дійшов до висновку, що повноваження стосовно здійснення контролю, в тому числі щодо перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК, яка має відбуватися у порядку, визначеному Законом № 1700-VII.

Вказане узгоджується з висновками щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.10.2018 у справі №800/433/17 (П/9901/112/18), де Верховний Суд констатував, наступне:

«…На підставі рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 14 серпня 2016 року №1 "Про початок діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції" розпочало свою діяльність Національне агентство з питань запобігання корупції, до повноважень якого згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1700-VII належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику та має повноваження зі здійснення в порядку, визначеному Законом №1700-VII, контролю та перевірки (повної) декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя зазначених осіб, а у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у ній недостовірних відомостей - письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції...».

У рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 в адміністративній справі №814/886/17 також зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Окрім того, абзацом 2 частини першої статті 50 Закону №1700-VII передбачено, що обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Приміткою статті 50 Закону № 1700-VII визначено, що під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, поміж інших, прокурори.

Отже, декларації ОСОБА_1 , через зайняття нею посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України підлягають обов`язковій повній перевірці Національним агентством з питань запобігання корупції.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції. У разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак необґрунтованості активів Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом із відповідними доказами. У разі ненадання суб`єктом декларування у зазначені строки письмових пояснень і доказів чи надання не в повному обсязі Національне агентство інформує про це Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (частини 2, 3 статті 50 Закону №1700-VII).

З аналізу наведених вище статей вбачається, що Національне агентство за наслідком виявлення недостовірних відомостей у декларації або ознак необґрунтованості активів, в обов`язковому порядку повідомляється або юридична особа публічного права, в якій працює декларант, або сам суб`єкт декларування.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокуратури є колегіальним органом, який відповідно до повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності, переведення та звільнення прокурорів з посади.

Наказом Генерального прокурора № 233 від 17.10.2019 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (Порядок № 233).

Пунктом 2 Порядку № 233 передбачено, що під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України «Про прокуратуру», розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом Закону України «Про прокуратуру» кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокуратури не наділена повноваженнями контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя зазначених осіб.

Пунктом 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора.

Іншими повноваженнями на перевірку декларацій, проведення моніторингу способу життя комісії не наділені.

У свою чергу будь-яких рішень або повідомлень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей не виявлено та відповідачами не заявлено, тому суд дійшов до висновку про відсутність таких відомостей від Національного агентства з питань запобігання корупції у Кадрової комісії під час проведення атестації та винесення оскаржуваного рішення.

Як наслідок рішення комісії з цього питання є виключно суб`єктивною думкою окремих осіб - членів Комісії, проте не відповідає фактичним обставинам та жодним чином не свідчить про невідповідність позивача вимогам доброчесності, оскільки не ґрунтується на належних доказах зворотного.

За даних обставин, кадровою комісією здійснено перевищення повноважень, визначених спеціальними нормативно-правовими актами. Комісією фактично здійснено перевірку декларацій позивача не у спосіб, передбачений чинним законодавством, із порушенням статтею 19 Конституції України.

Разом з тим, як зазначено в оскаржуваному рішенні від 10.11.2021 №1, комісія здійснює свої повноваження та проводить атестацію з урахуванням Роз`яснення НАЗК №9 від 01.10.2021 року «Щодо розмежування компетенції Національного агентства та інших суб`єктів у частині перевірки декларацій осіб, поданих суддями та прокурорами».

Відповідно до пункту 2 Роз`яснення №9 від 01.10.2021 НАЗК зазначено, що при проведенні атестації прокурорів не потрібно отримання висновку НАЗК з питань, пов`язаних з перевіркою доброчесності прокурора, дотримання ним вимог, встановлених законодавством у сфері запобігання корупції, зокрема щодо перевірки факту подання прокурорами декларації та відомостей, що містяться в них.

Однак, пунктом 15 частини першої статті 11 Закону №1700-VII передбачено, що до повноважень НАЗК належить надання роз`яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, захисту викривачів.

Отже, суд вважає, що роз`яснення НАЗК щодо застосування окремих положень Закону №1700-VII мають лише рекомендаційний, інформаційний характер та не є правовими нормами.

На думку суду, розширення компетенції інших суб`єктів у частині перевірки декларацій не є компетенцією НАЗК. Водночас, будь-які роз`яснення НАЗК не мають сили нормативно- правового акта.

Таким чином, суд відхиляє позицію відповідача у вказаній частині.

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи підставою для прийняття оскаржуваного рішення, серед іншого, стало те, що позивач після початку агресії з боку Російської Федерації неодноразово разом зі своїм чоловіком відвідувала її територію. Остання поїздка була у грудні 2016 - січні 2017 року тривалістю 11 днів.

Варто зазначити, що обставини, про які йдеться в рішенні Комісії від 10.11.2021 №1, оцінювалися судом в межах справи №640/2590/20, рішення в якій набрало законної сили.

Так, в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №640/2590/20 судом було встановлено, що позивач відвідувала Російську Федерацію 6 разів з 2014 року до 2017 року. Судом вказано про те, що за відсутності правового обґрунтування оскаржуваного рішення Кадрової комісії у частині невідповідності прокурора вимогам професійної етики, визначальним є встановлення достатності обставини відвідування позивачем та її чоловіком Російської Федерації з метою зустрічі з братом, який обіймав посаду керівника підрозділу слідчого комітету Російської Федерації. Свідок - чоловік прокурора показав, що відвідування носило виключно родинний характер, оскільки існують тісні родинні зв`язки, питання окупації Російською Федерацією території України не обговорювалось. У матеріалах судової справи відсутні докази причетності брата чоловіка його причетності до окупації. Також судом встановлено відсутність правових актів, які б забороняли відвідування прокурором України Російської Федерації або рекомендували утримуватись від таких поїздок із зазначенням відповідних критеріїв. При цьому після звільнення брат чоловіка позивача вільно відвідує територію України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства.

Обов`язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов`язковість судових рішень забезпечується державою.

Обов`язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. Одним з атрибутів обов`язковості судового рішення є його преюдиційність. Встановлені судовим рішенням обставини у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, рішення суду у справі №640/2590/20 містить преюдиційні обставини, які не можуть бути піддані сумніву, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідача в цій частині.

Разом з тим, як вбачається з рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 10.11.2021 №1 про неуспішне проходження прокурором атестації, перед співбесідою ОСОБА_1 звернулася з клопотанням про увільнення її від написання практичного завдання, мотивуючи це тим, що вже писала його під час проходження атестації у 2019 році.

Однак кадровою комісією у задоволенні клопотання позивача було відмовлено, оскільки етап проведення співбесіди невід`ємно пов`язаний з написанням та обговоренням результатів виконання прокурором практичного завдання з метою оцінки відповідності прокурора критерію професійної компетентності.

Відповідно до частини другої пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ співбесіда проводиться з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 2 розділу IV Порядку 221 передбачено, що до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Відповідно до пункту 12 роздіду IV Порядку 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, що виконання письмового практичного завдання є складовою співбесіди та проводиться з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності.

Підпунктом 3 пункту 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, крім випадків її проходження прокурорами та слідчими органів прокуратури, зазначеними в підпункті 3 пункту 7 цього розділу, забороняється.

Як визначено підпунктом 3 пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №640/2590/20 поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, з 25 грудня 2019 року.

В подальшому, відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.12.2021 №1720ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури") з 04.01.2022.

Таким чином, оскільки під час проходження позивачем третього етапу атестації положення щодо заборони проходження повторного етапу атестації в частині складання практичного завдання на позивача не поширювалися в силу приписів підпункту 3 пункту 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про звільнення її від написання практичного завдання, діяв правомірно, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Офісу Генерального прокурора та кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України щодо зобов`язання повторного проходження ОСОБА_1 третього етапу атестації, а саме повторного написання практичного завдання та проведення співбесіди.

На переконання суду, відмова у написанні практичного завдання під час проходження атестації, за наслідками якої прийнято оскаржуване рішення, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 10.11.2021 №1 про неуспішне проходження прокурором атестації ( ОСОБА_1 ), з підстав, зазначених вище.

Суд вважає, що практичне завдання, яке стало підставою прийняття рішення про неуспішне проходження атестації від 13.12.2019, вичерпало свою дію, не дивлячись на його оскарження в судовому порядку, в силу положень Закону №113-IX. Від складання практичного завдання під час проходження атестації, за наслідками якої відповідачем прийнято оскаржуване рішення та наказ, позивач відмовиласть.

Водночас, як вбачається з оскаржуваного наказу Генерального прокурора від 17.12.2021 №1720ц «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України», цей наказ видано на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

Згідно з частиною 3 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови, зокрема, наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

При цьому, згідно з пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Як зазначено вище, в оскаржуваному наказі про звільнення позивача підставу звільнення сформульовано відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Отже, у даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача є саме рішення кадрової комісії від 10.11.2021 №1 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача є вказане рішення кадрової комісії, оскаржуваний наказ виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат вирішенню не підлягає.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.