Рішення № 106059569, 29.08.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7087/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2022 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Відповідач-1), Адміністрації Державної прикордонної служби України (Відповідач-2), в якому із урахуванням позовної заяви від 16 травня 2022 року, просить суд зобов`язати відповідача - Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України надати дозвіл на право виїхати за межі України.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є громадянином Російської Федерації та під час евакуації із зони бойових дій з м. Сєвєродонецька втратив закордонний паспорт. Інших документів, зокрема, внутрішнього паспорта громадянина Російської Федерації позивач з собою не брав, при цьому мав при собі лише його копію та копію посвідчення особи з інвалідністю другої групи. Після прибуття до місця евакуації, а саме до м. Львова позивач не зміг отримати тимчасового посвідчення, незважаючи на те, що неодноразово усно звертався з цього питання до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області. Звернення до відповідача-1 - Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України результатів не дало, хоча під час в`їзду 08 грудня 2021 року - 09 грудня 2021 року через пропускний пункт Нехотіївка позивач здав біометричні дані. Водночас позивач просив видати йому документ, який би надав йому право перетину кордону, а саме виїзду за межі України, однак таке звернення залишилося без реагування. Позивач вказує, що станом на сьогодні він як переселенець проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , без будь-яких документів, окрім копії внутрішнього паспорта громадянина Російської Федерації та посвідчення особи з інвалідністю другої групи (без фотографії). Зазначає, що у зв`язку з вказаними обставинами не має можливості отримувати допоміжну терапію, яка йому необхідна як особі з інвалідністю другої групи. З огляду на викладене позивач змушений звернутися з цим позовом до суду за захистом своїх прав, який просить задовольнити у повному обсязі.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що, виходячи з положень Законів України «Про Державну прикордонну службу України» та «Про прикордонний контроль», рішення щодо надання позивачу, громадянину Російської Федерації, дозволу на перетинання державного кордону України може бути прийняте виключно посадовими особами Держприкордонслужби, які безпосередньо здійснюють прикордонний контроль у пункті пропуску через державний кордон України. Позивач у позовній заяві не навів передбачених законом випадків, що надають йому право в зобов`язальному порядку на перетинання державного кордону України, оскільки навіть не здійснював будь-якої спроби перетнути державний кордон через пункти пропуску у встановленому законодавством порядку. Відповідач-1 зазначає, що питання пропуску через державний кордон України є виключними дискреційними повноваженнями відповідного органу охорони державного кордону, а не Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, яке не наділене повноваженнями щодо пропуску іноземців через державний кордон України чи відмови у такому пропуску. Відповідач-1 стверджує, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач-1 просить суд розгляд справи провести за участю представника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України за правилами загального позовного провадження.

Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На виконання вимог ухвали суду від 15 червня 2022 року відповідач подав суду докази розгляду заяви позивача від 20 квітня 2022 року щодо надання дозволу виїзду з території України.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 06 травня 2022 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 20 травня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін. Залучено до участі в справі Державну прикордонну службу України як другого відповідача. Витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію та докази розгляду заяви позивача - ОСОБА_1 від 20 квітня 2022 року щодо дозволу виїзду з території України.

Ухвалою суду від 15 червня 2022 року в задоволенні клопотання представника Адміністрації Державної прикордонної служби України про розгляд клопотання про заміну неналежної сторони з повідомленням (викликом) сторін, призначивши справу до розгляду у судовому засіданні, відмовлено. Клопотання представника Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06 червня 2022 року про заміну неналежної сторони задоволено. Замінено первісного відповідача-2 - Державну прикордонну службу України на належного - Адміністрацію Державної прикордонної служби України. Витребувано в Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію та докази розгляду заяви позивача - ОСОБА_1 від 20 квітня 2022 року щодо дозволу виїзду з території України.

Ухвалою суду від 06 липня 2022 року в задоволенні клопотання представника відповідача-2 від 18 червня 2022 року про розгляд клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду з повідомленням (викликом) сторін, призначивши справу до розгляду у судовому засіданні, відмовлено. В задоволенні клопотання представника відповідача-2 від 18 червня 2022 року про залишення адміністративного позову без розгляду відмовлено.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до наявної у матеріалах справи нотаріально засвідченої копії паспорта НОМЕР_1 , виданого 30 травня 2008 року відділенням в м. Климовську ВУ ФМС Росії по Московській обл. в м. Подольську, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується довідкою серії МСЕ-2001 № 1094030.

Згідно реєстраційної форми б/н від 25 березня 2022 року останнім місцем проживання позивача є м. Сєвєродонецьк, звідки він прибув до м. Львова у зв`язку з воєнними діями. Проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

20 квітня 2022 року позивач електронною поштою ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою, в якій зазначив, що під час евакуації із зони бойових дій, м. Сєвєродонецьк, втратив закордонний паспорт громадянина Російської Федерації у зв`язку з чим зараз перебуває на території України взагалі без документів і не може виїхати за межі України. Просив посприяти у виїзді з території України. Додатково повідомив, що в`їхав до України 08 грудня 2021 - 09 грудня 2021 року через пункт пропуску Нехотіївка. При в`їзді здавав біометричні дані. Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до службової записки начальника управління зв`язку та інформаційних систем Департаменту охорони державного кордону - начальника зв`язку полковника ОСОБА_2, наданої у відповідь на службову записку Управління юридичного забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06 червня 2022 року № 1400/536-22-Вн, з 24 лютого 2022 року з метою мінімізації шкоди виявлених кібератак на відомчі інформаційно-комунікаційні системи Держприкордонслужби домени «yahoo.com», «mail.ru», «yandex.ru» та інші були внесені до «чорного списку» поштового серверу «ІНФОРМАЦІЯ_2» (заборона приймання та передавання будь-яких повідомлень). У зв`язку з цим 20 квітня 2022 року о 13:02:08 лист від ІНФОРМАЦІЯ_1 не був доставлений та був відхилений поштовим сервером ІНФОРМАЦІЯ_2 з відповідним інформуванням відправника про відхилення за політикою безпеки сервера отримувача.

Позивач, уважаючи, що належить зобов`язати відповідача-1 надати йому дозвіл на право виїзду за межі України, звернувся з цим позовом до суду.

Щодо клопотання відповідача-1, яке викладене у відзиві на позовну заяву, про розгляд справи за участю його представника за правилами загального позовного провадження суд враховує таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд відзначає, що ця адміністративна справа з огляду на предмет спору, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність, обсяг та характер доказів, кількість учасників, є справою незначної складності, а тому її розгляд здійснюється у порядку спрощеного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 260 КАС України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Проте суд не вбачає підстав для розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування ній не вимагають проведення судових засідань для повного та всебічного встановлення всіх обставин справи. Жодних таких підстав відповідач-1 у відзиві на позовну заяву не повідомляє.

Тому підстави для розгляду цієї справи за участю представника відповідача-1 за правилами загального позовного провадження відсутні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773).

Відповідно до абзаців першого, другого частини першої статті 15 Закону № 3773 в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно із статтею 22 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

Виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо:

йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження;

його засуджено за вчинення кримінального правопорушення - до відбування покарання або звільнення від покарання;

його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

За наявності підстав, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI (далі - Закон № 1710).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Прикордонний контроль здійснюється щодо: осіб, які перетинають державний кордон (пункт 1 частини 3 статті 2 Закону № 1710).

Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених (частина 4 статті 2 Закону № 1710).

Згідно зі статтею 3 Закону № 1710 під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Якщо міжнародним договором, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються: у пунктах пропуску через державний кордон (пункт 1 частини 1 статті 5 Закону № 1710).

Відповідно до частин першої, другої абзацу першого частини третьої статті 6 Закону № 1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону № 1710 уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України.

За змістом статті 10 Закону № 1710 прикордонний контроль іноземця, особи без громадянства під час виїзду з України передбачає проведення перевірки:

1) наявності у нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону виїзду з України та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон;

3) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.

Порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України визначений статтею 14 Закону № 1710.

Так, відповідно до частин першої, третьої цієї статті іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що виїзд з України іноземців здійснюється відповідно до Закону № 3773 за наявності документів, які передбачені статтею 15 цього Закону, а дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України надають іноземцям уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України за умов, які визначені частиною третьою статті 8 Закону № 1710, а саме: наявності в них дійсного паспортного документа; відсутності щодо них рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України. При цьому пропуск іноземців через державний кордон України здійснюється у пунктах пропуску через державний кордон за результатами проведення відповідної перевірки під час якої з`ясовується наявність або відсутність підстав для відмови особі у перетинанні державного кордону. Якщо ж іноземець не відповідає одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на виїзд з України, зазначеним у частині третій статті 8 Закону № 1710, то йому відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Таке рішення іноземець, якому відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити згідно із Законом України «Про звернення громадян» або ж до суду.

Як слідує з матеріалів справи позивач є іноземцем та, перебуваючи на території України, бажає виїхати за її межі.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення позивачем спроби перетнути державний кордон України через пункти пропуску у встановленому Законом № 1710 порядку.

Також матеріали справи не містять жодних доказів проходження позивачем прикордонного контролю, за наслідками якого йому відмовлено у перетинанні державного кордону за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону.

Наведене свідчить про те, що жодних, передбачених чинним законодавством дій, спрямованих на виїзд за межі України, позивач у межах спірних правовідносин не вчиняв, і відповідно жодний уповноважений орган Держприкордонслужби у реалізації такого права позивача не відмовляв.

Суд відзначає, що частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на судовий захист закріплено й у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а. Ці висновки Верховного Суду стосуються узагальненої правової оцінки питання права на судовий захист у адміністративному судочинстві, умов та порядку реалізації цього права, а тому можуть бути застосовані й до справи, яка розглядається.

За таких обставин, встановивши, що у межах спірних правовідносин позивач не вчиняв передбачених чинним законодавством дій, спрямованих на виїзд за межі України, і в реалізації такого права позивача жодний уповноважений орган Держприкордонслужби не відмовляв, суд доходить висновку про відсутність порушеного права позивача, як іноземця, на виїзд за межі України, що є підставою для відмови у задоволенні заявленого позову.

Стосовно заяви позивача від 20 квітня 2022 року, скерованої електронною поштою (ІНФОРМАЦІЯ_1) на електронну адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України про сприяння у виїзді за межі України, суд відзначає, що відповідно до службової записки начальника управління зв`язку та інформаційних систем Департаменту охорони державного кордону - начальника зв`язку полковника ОСОБА_2, наданої у відповідь на службову записку Управління юридичного забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06 червня 2022 року № 1400/536-22-Вн, з 24 лютого 2022 року з метою мінімізації шкоди виявлених кібератак на відомчі інформаційно-комунікаційні системи Держприкордонслужби домени «yahoo.com», «mail.ru», «yandex.ru» та інші були внесені до «чорного списку» поштового серверу «ІНФОРМАЦІЯ_2» (заборона приймання та передавання будь-яких повідомлень). У зв`язку з цим 20 квітня 2022 року о 13:02:08 лист від ІНФОРМАЦІЯ_1 не був доставлений та був відхилений поштовим сервером ІНФОРМАЦІЯ_2 з відповідним інформуванням відправника про відхилення за політикою безпеки сервера отримувача.

З огляду на викладене суд відхиляє твердження позивача про те, що його звернення до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишилося без реагування.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до положень Закону № 1710 дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України надається уповноваженими посадовими особами, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України органів охорони державного кордону після проходження відповідної процедури прикордонного контролю, а не регіональними управліннями Державної прикордонної служби України за заявою іноземця без проведення такої процедури.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Мечнікова, 16а, м. Львів, 79017), Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601) про зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 02 вересня 2022 року.

Суддя Клименко О.М.