Рішення № 106059221, 05.09.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08.02.2022 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви позивачки про призначення пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути відповідну заяву позивачки про призначення виплати пенсії, подану 10.11.2020, та прийняти вмотивоване рішення відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 10.11.2020 представник заявника через електронний кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України звернувся до відповідача з заявою від 10.11.2020 про призначення пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції, надавши всі необхідні документи. Проте відповідач в своєму рішенні від 25.10.2021 вих. № 4311-4449/М-02/8-1200/21 відмовив у призначенні пенсії позивачці.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, своїми рішеннями, діями та бездіяльністю стосовно відмови у призначенні пенсії грубо порушив її права та законні інтереси, що стало підставою для звернення позивачки до суду.

Ухвалою суду від 11.02.2022 позов було залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 18.07.2022 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків її позовної заяви. У встановлений судом строк позивачкою недоліки було усунуто.

Ухвалою суду від 01.08.2022 відкрито провадження по справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

12.08.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилається на те, що за даними підсистеми "Призначення та виплата пенсій (ППВП)" ІКІС ПФУ ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області не перебуває, виплат не отримує.

Заява від 10.11.2020 та документи на ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області не надходили.

До звернення від 07.10.2021 № ВЕБ-12001-Ф-С-21-088014, наданого засобами вебпорталу ОСОБА_2 , щодо надання рішення стосовно розгляду заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 долучено лист від 17 грудня 2020 року № 3233, адресований Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому зазначено "заяву про призначення пенсії від 10.11.2020 на ОСОБА_3 ".

Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не може бути належним відповідачем по справі, оскільки рішення про відмову в призначенні пенсії, яке оскаржує позивач у своїй позовній заяві, не виносило, заява про призначення пенсії не надходила.

Підставою для винесення органом Пенсійного фонду рішення щодо призначення/перерахунку пенсії (або про відмову) є подання в установленому порядку відповідної заяви, реєстрації її в журналі прийняття рішень.

За заявою від 10.11.2020 рішень управлінням не приймалося, лист-відповідь від 25.10.2021 вих. № 4311-4449/М-02/8-1200/21 надано в порядку приписів Закону України «Про звернення громадян».

Також відповідач вважає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 19.05.1999 прийнята на консульський облік в консульському відділі Посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданим 28.03.1998 органом 1200.

До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивачка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , що не є спірним питанням у даній справі.

10.11.2020 представник позивача через електронний кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України звернувся до відповідача за нотаріально посвідченою довіреністю від імені ОСОБА_1 з заявою про призначення пенсії.

До заяви додано: ордер та документи, що підтверджують адвокатські повноваження представника, посвідчення особи, ІПН, копію трудової книжки, копію диплому, лист ПФУ № 13349.Ф-11 від 13.06.2018, лист УДМС України в Луганській області № 4401.3.3-13081.44.1-20 від 17.09.2020, заяву про нарахування пенсії на банківський рахунок, заяву про призначення пенсії.

Листом від 23.11.2020 № 340-350/Ф-02/8-1216/20 УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області повідомило представника позивача про те, що 10.11.2020 за вхідним номером 350/Ф-1216-20 на вебпортал Пенсійного фонду України надійшов лист юридичного офісу № 2939 від 10 листопада 2020 року, підписаний від імені ОСОБА_1 , яка постійно проживає в державі Ізраїль, представником за дорученням В.Меламедом про призначення пенсії ОСОБА_1 . До листа додано: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги; копію посвідчення адвоката України на ім`я ОСОБА_2 (№21495); копію про право на зайняття адвокатською діяльністю № 21495 від 29.05.1997; копію посвідчення громадянки Ізраїлю на ім`я ОСОБА_4 ; копію картки платника податків ОСОБА_1 , виданої 26.12.1996 головним управлінням ДПС у Запорізькій області; копію трудової книжки без номеру, дата заповнення 01.04.1970; копію диплому серії НОМЕР_3 , дата заповнення 28.02.1970; копія листа ПФУ № 13349/Ф-11 від 13.06.2018; копію листа Управління Державної міграційної служби України в Луганській області № 4401.3.3-13081/44.1-20 від 17.09.2020; копію заяви про виплату пенсії або грошової допомоги від 10.11.2020; копію заяви ОСОБА_1 від 10.11.2020 про призначення пенсії за віком. Щодо порушеного в зверненні питання повідомлено, по-перше, заява про призначення пенсії та додані до неї копії документів надіслані на вебпортал Пенсійного фонду, що не відповідає вимогам Порядку № 22-1 та Положення № 13-1. По-друге, до надісланого до управління пакету документів не додано оригіналу (копії) документу, який підтверджує громадянство України ОСОБА_1 , тобто паспорту громадянина України. Надано лише копію з засвідченої на території держави Ізраїль копії посвідчення особи громадянина Ізраїлю № НОМЕР_4 від 14.08.2013. У зв`язку з наданими документами неможливо встановити факт належності громадянства України. По-третє, питання визначення права на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , громадянство якої не підтвердже Regular Западный ?? ??? i ! - O ? ` ` ? ? @$? ? ? /??? ?? G U ? - ? ???Malgun Gothic Malgun Gothic Regular Хангыль ?? ??? i ! - O ? ` ` ? ?? @$? ? ? /??? ?? G U ? - ? ??@Malgun Gothic @Malgun Gothic Regular Западный ?? ??? i ! - O ? ` ` ? ? @$? ? ? /???

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 44 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 через свого представника звернулася до органу Пенсійного фонду з заявою від 10.11.2020 про призначення/перерахунок пенсії (встановленого зразка), додавши до заяви необхідні документи.

За наслідками розгляду цієї заяви УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області направлено представнику позивача лист від 23.11.2020 № 340-350/Ф-02/8-1216/20, в якому наведено підстави для відмови в призначенні пенсії.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку № 22-1 (тут і надалі наведено норми Порядку № 22-1 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Отже, як Законом № 1058-ІV, так і Порядком № 22-1 передбачено, що за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії орган, що призначає пенсію, приймає відповідне рішення.

Так, позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії встановленого зразка, проте УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області відмовило позивачці у призначенні пенсії. При цьому УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не приймалося рішення про відмову в призначенні пенсії, як то передбачено статтею 45 Закону № 1058-ІV та пунктом 4.3 Порядку № 22-1.

Суд наголошує, що Законом № 1058-ІV та Порядком № 22-1 передбачено, що за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії орган, що призначає пенсію, приймає відповідне рішення.

Однак, як установлено судом, відповідачем не було прийнято вмотивоване рішення за наслідками розгляду заяви позивачки від 10.11.2020.

Суд зауважує, що після отримання відповідної заяви від позивача про призначення пенсії УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області повинне було розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності - у відповідності з вимогами пункту 4.2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.

Поняття принципу «належного врядування» розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04).

Згідно позиції Європейського Суду з прав людини, яка вкладена у пунктах 70 та 71 рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04): «Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не ? ? ??Segoe Print Segoe Print Regular Западный ?? >"? x 0 H ? ? ? ` ` ? ? @$? ? ? ? ? ??? G U ? ? ? ???Segoe Print Segoe Print Regular Греческий ?? >"? x 0 H ? ? ? ` ` ? ?? @$? ? ? ? ? ??? G U ? ? ? ???Segoe Print Segoe Print Regular Турецкий ?? >"? x 0 H ? ? ? ` ` ? ?? @$? ? ? ? ? ??? G U ? ? ? ???Segoe Print Segoe Print Regular Балтийский ?? >"? x 0 H ? ? ? ` ` ? ?? @$? ? ? ? ? ??? G U ? ? ? ???Segoe Print Segoe Print Regular Центральноевропейский ??

Таким чином, принцип «належного врядування» застосовується Європейським судом з прав людини лише відносно майнових прав (права власності на майно) фізичних та юридичних осіб, які гарантуються статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Судом установлено, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не було виконано вимоги Закону № 1058-ІV та Порядку № 22-1 при розгляді заяви позивача.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу статті 45 Закону № 1058-ІV та пункту 4.3 Порядку № 22-1 передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення пенсії або про відмову в призначенні пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 не приймалося.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із бездіяльністю УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яка полягає в неналежному розгляді заяви позивача, тому належним, правильним та ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо неналежного розгляду заяви позивача від 10.11.2020 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.11.2020 про призначення пенсії.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не може бути належним відповідачем по справі, оскільки рішення про відмову в при значенні пенсії, яке оскаржує позивач у своїй позовній заяві не виносило, а заява про призначення пенсії не надходила, з тих підстав, що під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 через свого представника звернулася до органу Пенсійного фонду з заявою від 10.11.2020 про призначення/перерахунок пенсії (встановленого зразка), додавши до заяви необхідні документи, проте УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області за наслідками розгляду цієї заяви направлено представнику позивача лист від 23.11.2020 № 340-350/Ф-02/8-1216/20, в якому наведено підстави для відмови в призначенні пенсії.

При цьому суд зауважує, що загальновідомим є факт того, що ГУПФУ в Луганській області є правонаступником УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до задоволення.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 7 лютого 2019 року у справі №295/6531/17.

Тобто, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист у старості між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії за віком, виходячи із змісту конституційного права на соціальних захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. (Постанова ВС від 17.02.2021 (КАС) - № 560/4280/20).

Суд зауважує, що в даному випадку мова йде про триваюче правопорушення, оскільки з матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду заяви позивачки від 10.11.2020 про призначення/перерахунок пенсії (встановленого зразка), УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не було прийнято обґрунтованого рішення про призначення пенсії або про відмову в призначенні пенсії.

Наслідки триваючого правопорушення сформовані у позиції Верховного Суду України у постанові від 25 березня 2008 року по справі № 21-2343во07. Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої строк притягнення до відповідальності публічно-правового характеру не повинен застосовуватися стосовно заходів відповідальності, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.

В іншій своїй постанові від 19.06.2018 у справі № 464/2638/17 Верховний суд України щодо наслідків триваючого правопорушення зазначив, що враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, колегія суддів вважає безпідставним твердження скаржника про порушення позивачем, встановлених статтею 99 КАС України, строків звернення до суду… На цій підставі та враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, колегія суддів вважає безпідставним твердження скаржника про порушення позивачем, встановлених статтею 99 КАС України, строків звернення до суду.

Тобто, це означає, що пропуск відповідного строку не повинен стояти на заваді припинення триваючої протиправної поведінки (бездіяльності) та слугувати для правопорушника засобом легалізації триваючого правопорушення.

Враховуючи, що відповідач протиправно відмовляється від розгляду заяви позивачки, та на дату звернення позивача до суду не припинили існувати ці підстави для звернення до суду стосовно протиправної бездіяльності відповідача, тому положення статті 122 КАС України, якими встановлено шестимісячний строк на звернення до суду з позовом, не можуть бути застосовані в даному випадку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 992,40 грн судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з корегуванням способу захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що всі судові витрати в сумі 992,40 грн, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код за ЄДРПОУ 21782461, місце знаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.11.2020 про призначення пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.11.2020 про призначення пенсії, з урахуванням правових висновків, викладених в рішенні суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.