Рішення № 10604259, 29.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

29 червня 2010 р.           Справа 11/91-10

за позовом дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії

«Нафтогаз України», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного

підприємства «Моріс», м. Вінниця

про стягнення 430174,89 грн..

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Солоненко, за участю представників:

від позивача - Є. Тозлован за довіреністю № 88/10 від 28.12.2009р.;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Моріс»заборгованості за договором на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів № 06/08-174БО-1 від 29.09.2008р. в загальному розмірі 430174,89 грн., з яких: 345145,02 грн. - основний борг; 35108,84 грн. –пеня, 38 863,55 грн. –інфляційні нарахування, 11 057,48 грн. –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів № 06/08-174БО-1 від 29.09.2008р. позивачем протягом жовтня-грудня 2008 року та січня-квітня 2009 року передано у власність відповідачу природний газ на загальну суму 671145,02 грн., за який останній зобов’язався провести розрахунки у відповідності до п. 6.1. договору. Свої зобов’язання за договором відповідач виконав частково в сумі 326 000 грн.. Таким чином, сума боргу становить 345145,02 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 21.05.2010р. щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним, оскільки ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу під розписку, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 20021955. До того ж вказане повідомлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 28.05.2010р., тобто у останнього було достатньо часу для реалізації прав визначених статтею 22 ГПК України.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

29 вересня 2008 року між дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(позивач, за договором Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційним підприємством «Моріс»(відповідач, за договором Покупець) укладено договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів № 06/08-174БО-1 згідно з яким позивач зобов‘язався передати у власність відповідача природний газ, а відповідач відповідно прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

На виконання умов договору позивач в період з жовтня 2008 року по квітень 2009 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 671145,02 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2008р., від 30.11.2008р., від 31.12.2008р., від 31.01.2009р., від 28.02.2009р., від 31.03.2009р., від 30.04.2009р., копії яких долучені до матеріалів справи.

В період з листопада 2008 року до квітень 2009 року між сторонами укладено ряд додаткових угод якими вносились певні зміни та доповнення до договору № 06/08-174БО-1 від 29.09.2008р., зокрема додаткову угоду № 1 від 26.11.2008р., додаткову угоду № 2 від 30.01.2009р., додаткову угоду № 3 від 28.04.2009р., додаткову угоду № 4 від 30.04.2009р..

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ проводиться Покупцем грошовими коштами у такому порядку:

-          перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

-          подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30(31) числа поточного місяця.

-          остаточний розрахунок за фактично спожиті та про транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Як свідчать матеріали справи, зокрема платіжні доручення № 95 від 04.02.2009р., № 1194 від 10.12.2008р., № 1218 від 16.12.2008р., № 1295 від 30.12.2008р., № 68 від 26.01.2009р., № 91 від 03.02.2009р., № 179 від 20.02.2009р., № 181 від 23.02.2009р., № 203 від 02.03.2009р., № 206 від 03.03.2009р., № 214 від 05.03.2009р., № 216 від 06.03.2009р., № 297 від 27.03.2009р., № 309 від 02.04.2009р., № 310 від 03.04.2009р., № 312 від 06.04.2009р., № 316 від 07.04.2009р., № 327 від 10.04.2009р., відповідач провів часткові розрахунки за договором в розмірі 326 000 грн..

Таким чином, станом на момент розгляду справи заборгованість за договором № 06/08-174БО-1 від 29.09.2008р. становить 345145,02 грн..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 345145,02 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 35108,84 грн. пені, 38 863,55 грн. інфляційних нарахувань, 11 057,48 грн. 3% річних.

Пунктом 7.1. договору сторони встановили, що за не виконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по договору сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, він є боржником, що прострочив.

Відповідно до п.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 38863,55 грн. інфляційних за період з листопада 2008 року по березень 2010 року.

Вказаною нормою встановлена також відповідальність за порушення зобов‘язань у вигляді стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши перевірку правильності нарахування трьох відсотків річних за період з 11.11.2008р. по 17.05.2010р., суд дійшов висновку про правомірність заявлення до стягнення 11057,48 грн. трьох відсотків річних.

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 цього Кодексу передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 Цивільного кодексу України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.2 договору визначено, в разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 договору Покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 7.10 встановлено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Позивачем заявлено до стягнення 35108,84 грн. пені за період 17.11.2009р. по 17.05.2010р..

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем допущено помилку в нарахуванні пені в бік завищення, так як розмір пені за договором за період визначений в розрахунку становить 35086,59 грн..

Таким чином, в позові в частині стягнення 22,25 грн. пені слід відмовити як безпідставно заявлених.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи, що викладені вище позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, а отже позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

При розгляді справи судом з‘ясовано, що при зверенні до суду позивачем платіжним дорученням № 518 від 13.05.2010р. зайво сплачено 0 грн. 25 коп. державного мита, а тому мито у вказаному розмірі підлягає поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства «Моріс»(21034, м. Вінниця, пров. Карла Маркса, 14-а, код 24899175) на користь дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 345145 (триста сорок п’ять тисяч сто сорок п’ять) грн. 02 коп. –боргу; 35086 (тридцять п’ять тисяч вісімдесят шість) грн. 59 коп. –пені; 38963 (тридцять вісім тисяч дев’ятсот шістдесят три) грн. 55 коп. –інфляційних втрат; 11 057 (одинадцять тисяч п’ятдесят сім) грн. 48 коп. –3% річних; 4301 (чотири тисячі триста одну) грн. 53 коп. - витрат пов’язаних зі сплатою державного мита, 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 99 коп. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В позові в частині стягнення 22,25 грн. пені відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.          Повернути дочірній компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 0 грн. 25 коп. перерахованого платіжним дорученням № 518 від 13.05.2010р. (оригінал платіжного доручення міститься в матеріалах справи № 11/91-10).

6.          Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Рішення оформлено та підписано 30.06.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1)

3- відповідачу - (21034, м. Вінниця, пров. К. Маркса, 14-а)