Рішення № 106039946, 16.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2022 року м. Київ № 640/1431/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Генеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач 1, ГПУ) та Сьомої кадрової комісії (далі по тексту - відповідач 2, Комісія), у якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення сьомої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року щодо неуспішного проходження атестації заступником начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 ;

2) визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2167ц про звільнення з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

3) поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення в Генеральній прокуратурі України, в Офісі Генерального прокурора або поновити на рівнозначній посаді, яку він обіймав на час звільнення;

4) стягнути з Офісу Генерального на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок та премій, виплачених працюючим прокурорам, починаючи з 24 грудня 2019 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що співбесіда з позивачем проводилась недоброчесним складом Кадрової комісії, оскільки умовою створення кадрових комісій є створення Офісу, однак станом на момент проходження позивачем співбесіди, Офіс створено не було. Крім того, позивач вказав на невмотивованість прийнятого Кадровою комісією рішення та відсутність у ньому посилань на конкретні матеріали, на підставі яких таке рішення приймалось. Також, на думку позивача, Кадрова комісія, досліджуючи питання набуття батьком та дружиною позивача майна, перебрала на себе повноваження іншого органу, уповноваженого на здійснення перевірки майнового стану. Поряд із цим, позивач зазначив, що створені Генеральним прокурором кадрові комісії не наділені відповідно до Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року повноваженнями проводити атестацію прокурорів ГПУ та приймати будь-які рішення з цього приводу, а тому вчинені ними дії щодо проведення атестації і прийняте рішення щодо неуспішного проходження атестації прокурором є незаконним та підлягає скасуванню.

В частині протиправності наказу ГПУ про звільнення позивач вказав, що його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є протиправним, оскільки звільнення на підставі положень Закону України «Про прокуратуру» (Закон №1697-VII) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX), який набув чинності з 29 жовтня 2019 року, мало б відбуватись за наявності факту ліквідації або реорганізації ГПУ чи скорочення чисельності прокурорів ГПУ. Водночас ані ліквідації Генеральної прокуратури України, ані реорганізації або скорочення чисельності прокурорів не відбулось. Крім того наголосив на відсутності у Генерального прокурора повноважень на звільнення прокурорів ГПУ.

Ухвалою від 27 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

06 квітня 2020 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому вказав, що на виконання положень частини другої статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2020 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, а наказом від 26 листопада 2019 року №302 створено сьому кадрову комісію та визначено її персональний склад. Вказані нормативно-правові акти у встановленому законом порядку нечинними не визнавались, а тому доводи позивача про відсутність у кадрових комісій повноважень на проведення атестації є безпідставними.

Також відповідач зауважує, що на підставі досліджених матеріалів атестації у Комісії були обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, з огляду на що, Комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. Окрім зазначеного, відповідач наголосив на дискреційності повноважень кадрової комісії оцінювати кандидата на відповідність вимогам доброчесності та професійної компетенції, зокрема з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. У свою чергу, суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку висновку комісії щодо невідповідності кандидата вимогам професійної компетенції та/або доброчесності.

Також, у відзиві вказано, що Генеральний прокурор України при прийняті оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом України.

16 квітня 2020 року позивач надав суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, у своїй більшості не відповідають вимогам чинного законодавства а тому можуть створити хибне уявлення про правомірність дій відповідача та ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

На виконання вимог пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі по тексту - Закон №113-IX) ОСОБА_1 11 жовтня 2019 подав на ім`я Генерального прокурора України заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі та намір пройти атестацію.

Позивач здав іспит у формі анонімного тестування на виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та на загальні здібності і навички з використанням комп`ютерної техніки, у звязку з чим був допущений до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

У подальшому позивач успішно здав іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, зважаючи на що, позивач був допущений до співбесіди (третього етапу), метою якого є виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За результатами проходження співбесіди, кадровою комісією №7 прийнято рішення від 19 грудня 2019 року №10/4 про неуспішне проходження прокурором ( ОСОБА_1 ) атестації.

Зі змісту вказаного рішення встановлено, що Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності, а саме:

1. ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з липня 2006 року, а в Генеральній прокуратурі України на різних посадах - з лютого 2012 року. Роботу в органах прокуратури розпочав одразу після закінчення Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого й продовжує працювати по теперішній час. В інших органах державної влади чи в приватних структурах не працював. При цьому ОСОБА_1 в щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вказав, що з 2012 року користується квартирою, яка знаходиться у Печерському районі міста Києва, позашляховиком Toyota Land Cruiser Prado, a дружина прокурора користується автомобілем Mercedes-Benz GL 450. Наявність у користуванні прокурора та членів своєї сім`ї вказаного майна ОСОБА_1 пояснив тим, що це майно є власністю батька, який успішно займається підприємницькою діяльністю. Із матеріалів атестації Комісії стало відомо, що батько прокурора у 2016 році придбав ще одну квартиру у новобудові в центральній частині міста Києва. Прокурор не надав переконливих пояснень щодо джерел доходів та можливості купівлі ним вказаного майна. Зокрема ОСОБА_1 не надав відповідь стосовно розміру доходу свого батька за 2017 та 2018 роки.

2. У 2010 році автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , був зупинений працівниками міліції за перевищення швидкості. Під час спілкування з працівниками міліції ОСОБА_1 пред`явив копію посвідчення працівника прокуратури Донецької області, у зв`язку з чим був доставлений до територіального відділу органу внутрішніх справ. Прокурор не зміг надати Комісії належних пояснень щодо причин виготовлення копії службового посвідчення та демонстрації цієї копії працівникам міліції. Комісія робить висновок, що ОСОБА_1 таким чином намагався опосередковано використати факт роботи в органах прокуратури для впливу на працівників органів внутрішніх справ. Крім того, під час цього інциденту працівниками міліції було виявлено, що номерні знаки, які знаходяться на автомобілі, не відповідають його реєстраційним документам. ОСОБА_1 визнав, що керував автомобілем, номерні знаки якого не відповідали його реєстраційним документам. Прокурор пояснив, що на автомобілі знаходилися інші номерні знаки, які не належали жодному транспортному засобу. Обладнання автомобіля такими номерними знаками було здійснено з метою уникнення адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі. Комісія вважає, що вказані дії ОСОБА_1 свідчать про легковажне ставлення прокурора до обов`язку сприяти підвищенню авторитету органів прокуратури та зміцненню довіри громадян до них.

З огляду на наведене, Кадрова комісія у підсумку констатувала, що заступник начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України Юсубов В.В. не пройшов атестацію.

Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2167ц, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 21 грудня 2019 року.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697-VII).

Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року; тут і далі - в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

Статтею 14 Закону №1697-VII, у зв`язку із внесенням до неї змін Законом №113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону №113-ІХ.

У тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ).

Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

За пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до пункту 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно з пунктом 18 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України «Про прокуратуру». При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України «Про прокуратуру», не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

У разі успішного проходження атестації прокурорами та слідчими військових прокуратур, які є військовослужбовцями, питання про їх звільнення з військової служби вирішується відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших нормативно-правових актів України, якими встановлено порядок проходження громадянами України військової служби, з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.

За пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

За текстом пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку №221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 5, 6 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За пунктом 8 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації (пункт 9 Порядку №221).

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

Кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди. У графіку зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками (пункт 2 розділу IV Порядку №221).

За пунктами 12, 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №233 (далі по тексту - Порядок №233) рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Тобто, законодавець вимагає наявність мотивів як обов`язкової складової ухвалених суб`єктом владних повноважень рішень.

При цьому, суд зазначає, що належна мотивація рішення дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги. Також необхідно розуміти, чим керувалася комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, або під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення.

Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити обґрунтований висновок Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак, його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності, зокрема, те, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з липня 2006 року, а в Генеральній прокуратурі України на різних посадах - з лютого 2012 року. Роботу в органах прокуратури розпочав одразу після закінчення Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого й продовжує працювати по теперішній час. В інших органах державної влади чи в приватних структурах не працював. При цьому ОСОБА_1 в щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вказав, що з 2012 року користується квартирою, яка знаходиться у Печерському районі міста Києва, позашляховиком Toyota Land Cruiser Prado, a дружина прокурора користується автомобілем Mercedes-Benz GL 450. Наявність у користуванні прокурора та членів своєї сім`ї вказаного майна ОСОБА_1 пояснив тим, що це майно є власністю батька, який успішно займається підприємницькою діяльністю. Із матеріалів атестації Комісії стало відомо, що батько прокурора у 2016 році придбав ще одну квартиру у новобудові в центральній частині міста Києва. Прокурор не надав переконливих пояснень щодо джерел доходів та можливості купівлі ним вказаного майна. Зокрема ОСОБА_1 не надав відповідь стосовно розміру доходу свого батька за 2017 та 2018 роки.

З цього приводу суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

За приписами пункту 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень НАЗК належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої та другої статті 50 цього Закону НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Отже, повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції».

Одночасно, суд зазначає, що в силу приписів пунктів 8-11 розділу IV Порядку №221 комісія вправі отримувати від НАЗК необхідну для цілей атестації інформацію. Доказів отримання такої інформації відповідачем суду не надано.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що зазначені висновки кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики і доброчесності в частині його майнового стану є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 12 жовтня 2021 року у справі №640/449/20.

Також, оскаржуване рішення Комісії містить посилання на те, що у 2010 році автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , був зупинений працівниками міліції за перевищення швидкості. Під час спілкування з працівниками міліції ОСОБА_1 пред`явив копію посвідчення працівника прокуратури Донецької області, у зв`язку з чим був доставлений до територіального відділу органу внутрішніх справ. Прокурор не зміг надати Комісії належних пояснень щодо причин виготовлення копії службового посвідчення та демонстрації цієї копії працівникам міліції. Комісія робить висновок, що ОСОБА_1 таким чином намагався опосередковано використати факт роботи в органах прокуратури для впливу на працівників органів внутрішніх справ. Крім того, під час цього інциденту працівниками міліції було виявлено, що номерні знаки, які знаходяться на автомобілі, не відповідають його реєстраційним документам. ОСОБА_1 визнав, що керував автомобілем, номерні знаки якого не відповідали його реєстраційним документам. Прокурор пояснив, що на автомобілі знаходилися інші номерні знаки, які не належали жодному транспортному засобу. Обладнання автомобіля такими номерними знаками було здійснено з метою уникнення адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі. Комісія вважає, що вказані дії ОСОБА_1 свідчать про легковажне ставлення прокурора до обов`язку сприяти підвищенню авторитету органів прокуратури та зміцненню довіри громадян до них.

З приводу зазначеного, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 19 Закону №1697-VII прокурор зобов`язаний: діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (пункт 3); додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури (пункт 4).

Згідно з Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року:

професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності. При здійсненні повноважень він зобов`язаний діяти відповідно до закону, своєчасно вживати вичерпних заходів для їх належного виконання (стаття 5);

прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї (стаття 11);

прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища; неправомірно втручатися чи здійснювати у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, вплив на службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи суддів (стаття 19);

прокурору слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс. Поза службою поводитися коректно і пристойно. При з`ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення прокурора з метою впливу на посадових осіб (стаття 21).

Наведені норми законодавства та встановлені обставини справи дають змогу дійти висновку про те, що прокурор Юсубов В.В. не дотримався вимог Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів під час його роботи в органах прокуратури, що, як вбачається з оскаржуваного рішення Кадрової комісії, також не заперечується позивачем.

Таким чином, рішення про неуспішне проходження прокурором ( ОСОБА_1 ) атестації від 19 грудня 2019 року №10/4 в частині його невідповідності вимогам професійної етики відповідає встановленим у ході розгляду даної адміністративної справи обставинам.

Поряд із цим суд звертає увагу на те, що з положень Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27 березня 2018 року у справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/328/17, від 12 та 26 червня 2018 року у справах № 800/248/17 та № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/354/17).

Велика Палата акцентувала увагу на тому, що установлена легітимна мета дій Комісії щодо з`ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

Вмотивованість кожного критерію та його елементів з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії і ВККС у цілому закон не передбачає, оскільки це є способом прийняття рішення, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосовувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Оцінка критеріїв компетентності, професійності та доброчесності, яка має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, покладена на членів ВККС і ґрунтується на засадах рівноправності та співпричетності у прийнятті рішення. Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого колегіального органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою.

Суд вважає за можливе застосувати наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду до даних правовідносин за аналогією, оскільки мета діяльності кадрових комісій під час проведення атестації прокурорів є ідентичною меті діяльності ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання суддів.

З огляду на викладене, як вбачається з протоколу засідання Комісії від 19 грудня 2019 року №10 рішення про неуспішне проходження прокурором ( ОСОБА_1 ) атестації від 19 грудня 2019 року №10/4 ухвалено більшістю голосів 6 проти 0, що, на думку суду, свідчить про дискреційний характер такого рішення, яке є оціночним та висловлює думку більшості членів комісії.

За вказаних обставин, при вирішенні справи суд не вправі підміняти у вказаних питаннях уповноваженого колегіального суб`єкта.

Таким чином, на думку суду, огляду на встановлені обставини, відсутність пояснень з цього приводу прокурора, наведені норми статті 19 Закону №1697-VII, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, зважаючи на дискреційні повноваження кадрової комісії в наданні оцінки встановленим обставинам, необхідно визнати обґрунтованим оскаржуване рішення Комісії №10/4 від 19 грудня 2019 в частині висновку про наявність у членів кадрової комісії обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора вимогам професійної етики.

Крім того, суд звертає увагу на положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Досліджуючи матеріали справи, зокрема, позовної заяви та відповіді на відзив, наданих позивачем, судом встановлено, що позивач не навів жодних доводів з приводу протиправності висновків відповідача щодо наявності у Комісії обґрунтованих сумнівів про відповідність прокурора вимогам професійної етики у зв`язку з виготовлення копії службового посвідчення та демонстрації цієї копії працівникам міліції, використання номерних знаків на автомобілі, які не відповідають його реєстраційним документам, які могли бути досліджені судом та яким могла би надаватись правова оцінка у межах позовних вимог.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення сьомої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року №10/4 щодо неуспішного проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , відсутні.

Суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що правові підстави для формування кадрових комісій були відсутні і, відповідно, повноваження щодо прийняття будь-яких рішень у останніх також були відсутні, оскільки станом на час проведення атестації Офіс Генерального прокурора не був створений, а тому атестація прокурорів відповідними кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора не могла бути проведена, з огляду на таке.

Положеннями підпунктів 7, 8 пункту 22 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що тимчасово, до 01 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу.

При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.

Як слідує з пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Відповідно, оскільки до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження виконувала Генеральна прокуратура України, створення кадрової комісії №1 та її функціонування відбулося у спосіб та порядок, що передбачений законодавством.

З приводу доводів позивача в частині того, що підстави та порядок звільнення прокурора, визначаються виключно Законом України «Про прокуратуру», та обов`язковою умовою для застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є наявність факту реорганізації чи ліквідації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною п`ятою статті 40 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що діяла до внесення змін Законом № 113-IX) прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Законом №113-IX внесено зміни до частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» та слова «цим Законом» замінено словом «законом».

Таким чином, з 25 вересня 2019 року (дата набрання чинності Законом №113-IX) частина третя статті 16 Закону України «Про прокуратуру» має наступний зміст: «Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом».

З урахуванням викладеного, на момент звільнення позивача підстави та порядок звільнення з посади прокурора могли визначатися не лише Законом України «Про прокуратуру», а й іншим законом.

У даному випадку таким законом є Закон №113-IX, який визначив підстави та порядок звільнення з посади прокурора.

Так, відповідно до пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини п`ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону №113-IX) на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Також Законом №113-IX, з-поміж інших норм Закону України «Про прокуратуру», зупинено до 1 вересня 2021 року дію статті 60 Закону № 1697-VІІ, яка регулює звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Закон №113-IX пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом №113-IX з дня набрання ним чинності.

Також згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

З наведеної норми слідує, що початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур законодавець поставив у залежність від прийняття Генеральним прокурором рішення стосовно початку роботи відповідного органу прокуратури, а не від прийняття рішення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, скорочення кількості прокурорів відповідного органу прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 23 грудня 2019 року №351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, визначено днем початку роботи Офісу Генерального прокурора - 2 січня 2020 року.

У той же час відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

З наведених норм вбачається, що застосування відповідачем підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX на момент звільнення позивача не потребувало наявності рішення Генерального прокурора стосовно початку роботи Офісу Генерального прокурора.

Зважаючи, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, суд дійшов висновку, що наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2167ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади з 24 грудня 2019 року, виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує про незгоду із положеннями Закону №113-ІХ та Порядку №221, які, на його думку, порушують права та гарантії позивача, що визначені Конституцією України та міжнародними актами.

Як уже зазначалось, відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Суд звертає увагу, що положення Закону №113-IX є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались, а тому відсутні правові підстави для їх незастосування.

Суд вважає необхідним зазначити, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України безперечно є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).

Поряд з цим, таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено Законом №113-IX і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України, а тому, за умови чинності цього Закону та відсутності рішення Конституційного Суду України щодо його неконституційності, суд не знаходить підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури без проходження процедури атестації.

Також, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для скасування наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2167ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади, похідні вимоги позивача про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Крім того, згідно з положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають розподілу між сторонами.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.М. Погрібніченко