Рішення № 106039726, 03.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2022 року м. Київ № 640/12224/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання - Яковчук М.В., за участі представника позивача - Полєтаєва І.О., представника відповідача - Портянко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

до Антимонопольного комітету України (місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45)

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Антимонопольного комітету України (також далі - відповідач) у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 08 квітня 2021 року №343-ВК "Про звільнення ОСОБА_1 " (далі - оскаржуваний наказ);

- поновити ОСОБА_1 в Антимонопольному комітеті України на рівнозначній посаді заступника директора Другого департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель - начальника першого відділу розгляду скарг з 09 квітня 2021 року;

- визнати недійсним запис №32 від 09.04.2021 про звільнення з посади відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої ст. 87 Закону України "Про державну службу", зроблений на підставі відповідача №343-ВК від 08.04.2021 у трудовій книжці серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.04.2021 по день поновлення на посаді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2021 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді, в провадженні якої перебувала дана справа та відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2022 №334 дану адміністративну справу передано на повторний автоматизований розподіл справ між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючим суддею для розгляду даної адміністративної справи суддю Вєкуа Н.Г.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2022 року прийнято адміністративну справу до провадження, яка буде розглядатись під головуванням судді Вєкуа Н.Г. за правилами загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що наказ Антимонопольного комітету України від 08.04.2021 року №343-ВК «Про звільнення ОСОБА_1 » не відповідає принципам державної служби, а саме верховенству права, законності та стабільності (порушення пунктів 1, 2, 10 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну службу»), а також оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає вимогам викладеним в частині 2 статті 2 КАС України, а саме пункту 1, пункту 2, пункту 3, пункту 6, пункту 8. Зважаючи на те, що звільнення з посади відбулося з порушенням норм чинного на час звільнення позивача законодавства, він просить поновити його на посаді, з якої його було звільнено або на рівнозначній посаді у новоствореному органі та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Антимонопольний комітет позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію відповідач аргументував тим, що процедура вивільнення, розпочата і не завершена до набрання чинності Законом України від 23.02.2021 року №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», завершується згідно із законодавством, яке діяло на момент початку такої процедури. Тобто, якщо державного службовця в установленому порядку повідомлено про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону і таке звільнення не відбулось до 06 березня 2021 року, суб`єкт призначення або керівник державної служби не має обов`язку пропонувати цьому державному службовцю іншу посаду відповідно до чинної частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Відповідач зазначив, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інших нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто до події застосовується та норма, яка була чинною на час її відбуття. Чинне на момент звільнення позивача законодавства передбачало право керівника апарату Комітету, а не обов`язок, пропонувати позивачу вакантну посаду в тому самому державному органі та лише за наявності такої посади. Отже, Антимонопольним комітетом України не було допущено порушення трудових прав позивача, наказ про його звільнення прийнято згідно норм чинного на час його винесення законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

У судовому засіданні 03 серпня 2022 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

З метою вдосконалення та оптимізації структури апарату Комітету наказом голови Комітету від 04.02.2021 № 105-ВК «Про затвердження структури»), відповідно до статтей 9 та 27 Закону України «Про антимонопольний комітет України», па виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2015 № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих адміністрацій» затверджено структуру апарату Комітету.

У зв`язку з цим, па підставі наказу Комітету від 04.02.2021 № 105-ВК «Про затвердження структури», наказом голови Комітету від 15.02.2021 № 138-ВК «Про введення в дію штатного розпису», погодженого Міністерством фінансів України 11.02.2021 року з 15.02.2021 введено в дію штатний розпис апарату Комітету па 2021 рік та визнано таким, що втратив чинність, наказ голови Комітету від 29.01.2021 № 95-ВК, яким було введено в дію з 01.01.2021 попередній штатний розпис згідно попередньої структури затвердженої наказом голови Комітету від 28.12.2019 № 1503-ВК.

Відповідно до структури та штатного розпису що діяли до 15.02.2021 року до апарату Комітету входили, зокрема, два департаменти: Перший департамент з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель та Другий департамент з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель штатною чисельністю по 27 штатних одиниць кожен, тобто загальною чисельністю 54 штатні одиниці.

Водночас, структурою та штатним розписом апарату Комітету введеними з 15.02.2021 замість Першого департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель та Другого департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель утворено Департамент з питань оскаржень рішень у сфері публічних (один) із штатною чисельністю 41 штатна одиниця.

Тобто, штатну чисельність працівників структурного підрозділу (підрозділів), який здійснюють забезпечення діяльності Постійно діючої адміністративної колегії Комітету з розгляду скарг про порушення у сфері публічних закупівель з 15.02.2021 скорочено на 11 штатних одиниць, в тому числі і посаду Позивача - заступника директора Другого департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель- начальника першого відділу розгляду скарг.

З огляду на вказане, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» 25.02.2021 заступника директора Другого департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель начальника першого відділу розгляду скарг ОСОБА_1 у зв`язку з скороченням його посади, було попереджено про його можливе вивільнення у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису апарату Комітету на 2021 рік, введеного в дію Наказом голови Комітету від 15.02.2021 № 138-ВК.

Відповідно до Наказу Антимонопольного комітету України від 09.04.2021 року №343-ВК «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , заступника директора Другого департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель - начальника першого відділу розгляду скарг, звільнено з09.04.2021 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи дане звільнення із займаної посади протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статей 38 та 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Судом встановлено, що посада, з якої звільнено позивача у розумінні вищенаведеної норми права, була посадою державної служби, а позивач - посадовою особою в державному органі - Антимонопольному комітет України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 4 ст. 40 КЗпП України передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ч.ч.2-3 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

При цьому суд застосовує норми КЗпП України та Закону України «Про державну службу», що були чинні на час існування спірних відносин між сторонами.

Так, особливості припинення державної служби визначено п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

На виконання ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII (в редакції на час зміни структури та штатного розпису відповідача та попередження позивача про вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Таким чином, дійсно, на час звільнення позивача, редакція Закону №889-VIII, не передбачала обов`язку роботодавця пропонувати працівнику можливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації перед звільненням.

06.03.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-IX (далі - Закон №1285-IX), яким виключено статтю 871 Закону №889-VIII та внесено зміни до ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII, зокрема викладено останню в наступній редакції:

«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.»

Відтак, відповідно до ч.ч.3-4 ст.87 Закону України «Про державну службу» в редакції, що була чинною як на день видачі розпорядження про звільнення, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу) у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Вказані норми закону неконституційними не визнавалися, тобто зазначені норми дають керівнику державного органу певну ступінь свободи у прийнятті рішення та наділяють його дискреційними повноваженнями.

Під дискреційним повноваженням розуміється таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, Законом України "Про державну службу", який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду.

Вивільнення, яке розпочате і не завершене до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, завершується згідно із законодавством, яке діяло на момент початку такої процедури.

Таким чином, в разі повідомлення державного службовця в установленому порядку про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» і таке звільнення не відбулось до 06.03.2021, суб`єкт призначення або керівник державної служби не має обов`язку пропонувати цьому державному службовцю іншу посаду.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до законодавства, чинного станом на день попередження позивача про його звільнення був відсутній обов`язок керівника, суб`єкта призначення пропонувати такі посади державному службовцю, як відсутній і обов`язок щодо його працевлаштування.

Відтак, суд зауважує, що оскільки процедура вивільнення, розпочата і не завершена до набрання чинності Законом України від 23.02.2021 року №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», завершується згідно із законодавством, яке діяло на момент початку такої процедури, а державного службовця в установленому порядку повідомлено про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону і таке звільнення не відбулось до 06 березня 2021 року, відповідачем дотримано приписи законодавства, що регулюють питання звільнення державних службовців з державної служби.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 звільнено правомірно, оскільки позивач був попереджений про наступне звільнення завчасно, посада, яку обіймав позивач, дійсно скорочена, а у відповідача не було обов`язку пропонувати йому будь-які посади, а відтак у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування спірного наказу слід відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини другої статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 134, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.08.2022 року

Суддя Н.Г. Вєкуа