Рішення № 106038685, 10.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2022 року м. Київ № 640/7505/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Хенкель Баутехнік (Україна)» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Хенкель Баутехнік (Україна)» (далі також ТОВ з ІІ «Хенкель Баутехнік (Україна)», позивач) до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також ЦМУ ДПС по роботі з ВПП, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2022 року №0002010703 (далі також оскаржуване рішення).

Ухвалою суду від 19 травня 2022 року відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, позивач наголошує на порушенні порядку проведення такої перевірки.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Такі доводи відповідача були заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Відповідачем було надано суду заперечення на таку відповідь позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу №211-п від 12 січня 2022 року Головним управлінням ДПС у Харківській області було проведено фактичну перевірку позивача за місцем провадження діяльності за адресою: вул. Перемоги, 325, м. Балаклія, Харківська область.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом 24 січня 2022 року було складено акт фактичної перевірки № 1432/20-40-09-01-03/21685172, яким встановлено порушення позивачем вимог ч. 1 та ч. 9 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», а саме - здійснення діяльності по зберіганню пального у періоді з 10 квітня 2020 року по 26 жовтня 2021 року за адресою - вул. Перемоги, 325, м. Балаклія, Харківська обл., без придбання відповідної ліцензії.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002010703 від 14 лютого 2022 року, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 500 000, 00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

За приписами ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За приписами п. 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Порядок проведення фактичних перевірок, в тому числі й підстав їх призначення, регламентовано статтею 80 ПК України.

Так, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

За приписами означених норм, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Зі змісту наказу № 211-п від 12 січня 2022 року вбачається, що підставою до призначення фактичної перевірки у ньому наведено пп. 80.2.5 п. 80.2 статті 80 ПК України.

Проаналізувавши зміст такого наказу, суд дійшов висновку про те, що у ньому відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім як на норму, що регулює питання призначення перевірки, - пп. 80.2.5 п. 80.2 статті 80 ПК України; у наказі не відображено, в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства. Наведене, на переконання суду, свідчить про відсутність дійсних, фактичних підстав для його прийняття та необхідності здійснення податкового контролю за діяльністю Товариства у формі фактичної перевірки.

При виборі й застосуванні норми матеріального права до спірних правовідносин судом було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 813/3977/16, від 16 вересня 2021 року у справі № 120/1431/20-а, як це передбачено ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Більше того, аналогічна застосованій судом позиція висловлена Верховним Судом також у постановах від 08 вересня 2020 року (справа №640/21536/19), від 19 листопада 2020 року (справа № 160/7971/19), від 17 грудня 2020 року (справа №520/12028/18).

Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Водночас, відповідач за час розгляду справи не спростував доводів позивача, не навів конкретних підстав призначення перевірки, не зазначив, в рамках яких заходів контролюючого органу було встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів були встановлені факти про порушення вимог законодавства, у чому полягають такі порушення та якими документами це підтверджується.

Тобто, відповідач не надав доказів наявності дійсних (фактичних) підстав для прийняття наказ № 211-п від 12 січня 2022 року та не заперечив відсутності необхідності здійснення податкового контролю за діяльністю позивача у формі фактичної перевірки.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18: «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень».

Крім того, як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 08 вересня 2021 року по справі №816/228/17: «у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.».

Отже, враховуючи, що відповідачем не наведено підстав, у розумінні пп. 80.2.5 п. 80.2 статті 80 ПК України, для проведення фактичної перевірки позивача, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не може вважатись таким, що відповідає вимогам статті 2 КАС України, а тому наявні правові підстави для його скасування.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що у період з 10 квітня 2020 року по 26 жовтня 2021 року позивач отримав пальне (скраплений газ) у загальній кількості 41 424, 00 кг (78 217, 63 л) від ТОВ «НАДЕЖДА РИТЕЙЛ 2017», що підтверджується акцизними накладними, у яких пунктом розвантаження вказано адресу: вул. Перемоги, буд. 325, м. Балаклія, Харківська область.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, зберігання пального без наявності ліцензії 500 000, 00 грн.

Тобто, для застосування передбаченої статтею Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» штрафної санкції необхідно встановити обставини фактичного зберігання пального на належній платнику податків території, а не обставини відображення придбання пального у господарській чи звітній документації такого платника.

Так, згідно з оборотно-сальдовою відомістю по використанню газу скрапленого за період з 01 квітня 2020 року по 13 січня 2022 року, залишків скрапленого газу у позивача протягом вказаного періоду не виникало (т. 1, а.с. 63).

Матеріалами справи підтверджується, що 12 грудня 2011 року позивач уклав з ТОВ «Універсал-Спецтехніка» договір оренди № 1212/11-0, за умовами якого ТОВ «Універсал-Спецтехніка» зобов`язалося передати позивачу у платне користування на умовах оренди автонавантажувачі для виробничих цілей.

На підставі Додатку № 1-А від 27 січня 2016 року до договору оренди та акту прийому- передачі обладнання від 05 серпня 2016 року позивач отримав від ТОВ «Універсал- Спецтехніка» у користування строком на 60 місяців автонавантажувачі Yale GLP25VX у кількості 3 шт. Строк оренди вказаних автонавантажувачів було продовжено до 04 серпня 2022 року додатковою угодою №2 від 01 липня 2021 року до договору оренди.

Крім цього, на підставі додатку 1-Б від 12 червня 2017 року до договору оренди та акту прийому-передачі обладнання від 01 травня 2018 року позивач отримав від ТОВ «Універсал- Спецтехніка» у користування строком на 60 місяців автонавантажувачі Yale GLP25VX у кількості 1 шт. та Yale GLP16VX у кількості 2 шт.

Також Позивач з 2005 року володіє автонавантажувачем Linde Н16Т у кількості 1 шт., який було передано на філію в м. Балаклея, що було оформлено актом №б/н від 02 берзня 2021 року.

Таким чином, у період, охоплений перевіркою, позивач використовував на території заводу за адресою вул. Перемоги, буд. 325, м. Балаклія, Харківська обл. 7 автонавантажувачів.

Як зазначає позивач, враховуючи відсутність у нього пального для заправки автонавантажувачів, останній уклав договір поставки скрапленого газу від 01 квітня 2019 року №010419 з ТОВ «НАДЕЖДА РИТЕЙЛ 2017» та договір купівлі-продажу скрапленого газу від 24 квітня 2012 року № 5/2/113 з ТОВ «ХАРКІВРЕГІОНГАЗ», за умовами якого постачальники були зобов`язані поставити скріплений газ, фасований у паливні баки автонавантажувачів - з`ємні газові балони об`ємом 27 л.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган вважав, що поняття «місце зберігання пального», наведене у абз. 56 статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», охоплює місця розташування та/або використання обладнання, що працює з використанням пального, зокрема транспортних засобів, у тому числі спеціального призначення (сільськогосподарського, будівельно-дорожнього, вантажного, монтажного тощо), які одночасно є місцями приймання, розподілу, зберігання та використання пального.

Виходячи з наведеного, контролюючий орган дійшов до висновку про те, що суб`єкти господарювання які споживають (використовують) пальне, повинні отримати ліцензію на право зберігання пального, а основною умовою виникнення такого зобов`язання є саме факт використання пального, незалежно від того в яких місцях, ємностях, пристроях, обладнанні зберігається та використовується отримане пальне.

Разом з тим, з такими висновками контролюючого органу суд не може погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 56 статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Водночас, відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», для отримання ліцензії на зберігання пального разом із заявою додатково подаються, зокрема, завірені заявником копії:

-документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

-акту вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Тобто, у Законі України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» місцем зберігання пального визначається певне конкретизоване місце (територія), з конкретною адресою місцезнаходження, де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються виключно для зберігання пального.

Водночас, зберіганням пального є діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик (стаття 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального»).

З огляду на наведені положення Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» вбачається, що використання позивачем газових балонів зі скрапленим газом, які за своїм призначенням та технічними характеристиками є паливними баками колісних транспортних засобів, не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки:

1)транспортні засоби із газовими балонами в якості паливних баків через їх мобільність та відсутність можливості прив`язати до будь-якого конкретного місця (території) не являються місцями зберігання пального;

2)паливні баки колісних транспортних засобів у виді газових балонів призначені не для зберігання пального, а для подачі скрапленого газу в двигун внутрішнього згорання;

3)газові балони, придбані позивачем, не здатні забезпечити мету зберігання пального, оскільки поміщений у них скраплений газ не може бути розфасований у інші ємності з використанням підручних засобів.

Водночас, акт перевірки не містить будь-яких даних та посилань на докази, що підтверджують факт зберігання позивачем пального в конкретному місці чи резервуарі, з відповідними ідентифікуючими ознаками, або кількість пального, яке на момент перевірки перебувало на зберіганні у позивача.

Отже, позивач не здійснював зберігання пального у будь-яких конкретних місцях (територіях), на яких розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального, а тому ліцензію на право зберігання пального він не повинен був отримувати.

Підтвердженням такого висновку також є те, що відповідно до п.п. 14.1.6 п. 14.1 статті 14 ПК України, акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Тобто, приміщення або територія на митній території України, де провадиться господарська діяльність у виді зберігання пального, є акцизним складом.

Наведеною вище нормою ПК України також визначено, що не є акцизним складом, зокрема, паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.

За таких умов, зберігання позивачем пального у газових балонах, які є з`ємними паливними баками автонавантажувачів, не є діяльністю зі зберігання пального в розумінні податкового законодавства, оскільки паливний бак не є акцизним складом, а тому у позивача відсутній обов`язок з отримання ліцензії на право зберігання пального.

Суд при вирішенні даної справи враховує правову позицію, напрацьовану Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20, яка в подальшому була підтримана також у постановах цього суду від 07 червня 2022 року у справі № 360/4140/20, від 07 червня 2022 року у справі №520/2347/21, від 09 червня 2022 року у справі № 200/11093/20-а, від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20, від 27 червня 2022 року у справі № 280/8338/20, згідно з якою: «Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно по в 'язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обоє 'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов 'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.».

Таким чином, у діях Позивача відсутній склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», у зв`язку з чим відсутні правові підстави для прйиняття оскаржуваного рішення, що додатово до наведеного вище свідчить про його протиправність та наявність підстав для скасування.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 500, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Хенкель Баутехнік (Україна)» (07301, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, вулиця Новопромислова, будинок 2; код ЄДРПОУ 21685172) до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками (02068, місто Київ, вулиця Кошиця, будинок 3; код ЄДРПОУ 44082145) податків про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 14 лютого 2022 року № 0002010703.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Хенкель Баутехнік (Україна)» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 500, 00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.В. Вовк