Рішення № 106036184, 03.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2022 року м. Київ № 640/33676/21

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем виплачено йому разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Відповідачем не подано відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Судом встановлено, що Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. З огляду на це, Позивач звернувся до Відповідача, як суб`єкта владних повноважень, із заявою про нарахування та виплати недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року учаснику бойових дій з врахуванням висновків Конституційного суду України, викладених у рішенні від 27.02.2020 р. №3-р/2020.

Позивач зазначає, що відповідач відмовляється здійснювати донарахування та належну доплату, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд вказує на наступне.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-ХІІ).

01.01.1999 набрав чинності Закон №367-ХІV, яким статтю 14 Закону №3551-XII доповнено частиною четвертою, у силу якої щорічно до 5 травня іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Згідно із пп. 5 п. 63 розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено п. 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, ст. ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини четвертої статті 14 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Водночас, відповідно до Додатку до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325, разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується учасникам війни у розмірі 1491,00 грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною четвертою статті 14 Закону №3551-XII.

Отже, на час виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.

При цьому суд зауважує, що дію наведеної вище норми Закону №3551-XII у 2020 році не зупинено, вона не втратила чинність, зміни до названого Закону законодавцем не вносились, а тому норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд звертає увагу, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком (...) встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Тобто, при обчисленні суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідач має виходити з розміру мінімальної пенсії за віком, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідні висновки щодо застосування наведених вище норм права викладено у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.

Крім того, у вказаному судовому рішенні Верховного Суду № 440/2722/20 також зазначено, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги, а тому відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті.

З урахуванням встановлених обставин та обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Таким чином, позовні вимоги позивача до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.

Керуючись ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач заявив вимогу про стягнення з Відповідача суми витрат на оплату послуг правничої допомоги адвокатів у зв`язку з супроводом справи в Окружному адміністративному суді міста Києва.

Згідно зі ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, відшкодування судових витрат сторони, чиї права порушено, є однією із цілей правосуддя, а право Позивача на компенсацію витрат на юридичний супровід спору Адвокатським об`єднанням прямо передбачено законодавством України.

Згідно з пп. 1 п. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті.

Як визначено ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, згідно з усталеною судовою практикою, (зокрема, Постановою Верховного Суду від 15.05.2018 р. у справі № 821/1594/17), компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат. Аналогічну позицію Верховний Суд висловлює Постановах від 25.02.2020 р. у справі № 260/718/19, від 24.03.2020 р. у справі № 1740/2428/18. Тому, відшкодування витрат на правничу допомогу має здійснюватися у повному розмірі.

Окрім того, відповідно до судової практики, (Постанова Великої палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16), витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів тощо). Підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат є відсутність їх документального підтвердження.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. у справі № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховний Суд у Постанові від 17.03.2020 р. у справі № 820/3308/17 вказує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Більше того, Верховний Суд у Додатковій постанові від 05.09.2019 р. у справі № 826/841/17 вказує, що: розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У контексті цієї справи суд також зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Окрім того, відповідно до судової практики, (Постанова Великої палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16), витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів тощо). Підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат є відсутність їх документального підтвердження.

Враховуючи, що у матеріалах адміністративної справи відсутні докази понесення позивачем витрат на оплату правової допомоги, суд відмовляє у стягненні витрат на оплату правової допомоги.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, ЄДРПОУ 22886300), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

3. Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур