Рішення № 106035480, 02.09.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2022 р. № 520/25141/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Ібрагімов Елвін (а/с 11790, м. Харків, 61024) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460), в якому просить суд: скасувати рішення ГУ ДМС України в Харківській області за номером: 63011500028487 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (національний паспорт НОМЕР_1 , виданий 12.06.2012 Міністерством внутрішніх справ, термін дії 12.06.2022, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) №800198922 від 28.08.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання є протиправним, оскільки не містить жодних посилань на підстави його прийняття, а також посилань на те, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в України.

Просив позов задовольнити повністю з підстав та мотивів, що в ньому зазначені.

Ухвалою суду від 16.12.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з урахуванням інформації Управління Служби безпеки України в Харківській області, було прийнято правомірне та обгрунтоване рішення № 63011500028487 від 28.08.2021 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_2 № 800198922 від 05.04.2021, узв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем, 07.02.2022 подано заяву про збільшення позовних вимог.

Частиною 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

В даному випадку, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

За таких обставин, розгляд даної справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, а процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.

З огляду на те, що провадження у справі відкрито 16.12.2021, а заяву про збільшення розміру позовних вимог надано до суду 07.02.2022, позивачем порушено строки визначені ч.1 ст. 47 КАС України для його подання, у зв`язку із чим суд не приймає до провадження вказану заяву.

Суддя у період з 30.12.2021 по 12.01.2022 знаходився у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач громадянин Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання № 800198922 від 05.04.2021 на підставі шлюбу з громадянкою України.

З матеріалів справи вбачається, що до відповідача надійшов лист Управління Служби безпеки України в Харківській області з інформацією щодо систематичного порушення діючого законодавства України громадянами Азербайджанської Республіки, в тому числі позивачем.

Відповідно до змісту вказаного листа, гр. ОСОБА_3 систематично порушував правила дорожнього руху України та притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема:

- 18.12.2020 - порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших ПДР);

- 10.05.2021 - порушення ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані сп`яніння);

- 10.05.2021 - порушення ч. 5 ст. 121 КУпАП (порушення правил користування ременями безпеки або шоломами);

- 17.07.2021 - порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП (порушення правил проїзду перехресть);

- 27.07.2021 - порушення ст. 124 КУпАП (порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів);

- 22.06.2021 порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху та порушеня інших ПДР);

- 10.03.2021 - порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП (порушення правил проїзду перехресть);

- 20.03.2021 - порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху та порушеня інших ПДР).

Разом з цим, Управління Служби безпеки України в Харківській області класифікує, на етабі збору інформації, дії позивача як такі, що суперечать інтересам забезпечення охорони громадського порядку.

28 серпня 2021 року Головним Управлінням ДМС у Харківській області на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, перерсиланя, вилучення, повернення державі, визначення недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 322 , прийнято рішення № 63011500028487 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 05.04.2021, виданої громадянину Азербайджанської Республіки Ібрагімову ОСОБА_4 .

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Розглядаючи спір по суті суд виходить з наступного.

Стаття 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 (далі Закон України № 3773-VI).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

Відповідно до ч.ч. 14, 15 частини четвертої статті 4 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - дванадцятій цієї статті.

У ч. 3 ст. 5 Закону № 3773 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Частиною 14 ст. 5 Закону визначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до частини 5 статті 5-1 Закону України №3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі Порядок № 322).

Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку № 322).

У пункті 63 Порядку № 322 передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну;

6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;

6-1) якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;

6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;

7) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 64 Порядку № 322).

Відповідно до пункту 77 Порядку № 322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

Із змісту оскарженого рішення вбачається, що таке прийняте на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Як вже зазначалось судом відповідач прийняв оскаржене рішення у зв`язку з надходженням листа Управління Служби безпеки України в Харківській області з інформацією щодо систематичного порушення діючого законодавства України громадянами Азербайджанської Республіки, в тому числі позивачем.

Відповідно до змісту вказаного листа, гр. ОСОБА_3 систематично порушував правила дорожнього руху України та притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема:

- 18.12.2020 - порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших ПДР);

- 10.05.2021 - порушення ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані сп`яніння);

- 10.05.2021 - порушення ч. 5 ст. 121 КУпАП (порушення правил користування ременями безпеки або шоломами);

- 17.07.2021 - порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП (порушення правил проїзду перехресть);

- 27.07.2021 - порушення ст. 124 КУпАП (порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів);

- 22.06.2021 порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху та порушеня інших ПДР);

- 10.03.2021 - порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП (порушення правил проїзду перехресть);

- 20.03.2021 - порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху та порушеня інших ПДР).

Відповідно до понятійного апарату Закону України Про національну безпеку України громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Суд звертає увагу на те, що позивач вчиняв правопорушення, відповідальність за які, передбачена статтями КУпАП, які віднесені до адміністративних правопорушень, відповідальність за які, передбачена главою 10 Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку КУпАП.

Разом з тим, вичерпний перелік адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, за вчинення яких, передбачена адміністративна відповідальність, міститься в главі 14 КУпАП.

Таким чином, хоча позивач і вчинив адміністративні правопорушення, проте вони не можуть вважатися такими, що загрожують громадському порядку.

Також суд зазначає, що відповідно до пп. 3, 6 та 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі Закон № 2469-VIII) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Положеннями ст. 5 Закону № 2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Служба безпеки України відповідно до встановлених ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України" повноважень зобов`язана: здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25Закону України "Про Службу безпеки України", її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.

Дослідивши зміст листа Управління Служби безпеки України в Харківській області суд зазначає, що в ньому містяться відомості про наявність інформації по громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про те, що він неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, за результатами аналізу якої Управлінням Служби безпеки України в Харківській області класифіковано, що діяльність позивача суперечить інтересам охорони громадського порядку.

В ході розгляду справи відповідач не надав, а судом не добуто належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів, які би свідчили про те, що дії позивача загрожують національній безпеці.

Суд також зазначає, що відповідач не надав, а судом не добуто належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів, які б свідчили про те, що позивач вчинив дії, які загрожують здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.

Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Враховуючи те, що у листі Управління Служби безпеки України в Харківській області не вказується про фактичні обставини та відомостей про загрозу національній безпеці України діяльністю позивача, а також не вказується про наявність будь-яких кримінальних проваджень чи вироків суду відносно цієї особи, суд вважає, що спірне рішення не може вважатися обґрунтованим.

Згідно положень ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Суду не надано належних доказів, які б підтверджували обставини, які покладені в основу оскаржуваного рішення - вчинення позивачем діянь, що загрожують національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення «національної безпеки», що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування посвідки на тимчасове проживання від 28.08.2021 № 63011500028487 не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, викладеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (а/с 11790, м. Харків, 61024) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати рішення ГУ ДМС України в Харківській області за номером: 63011500028487 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (національний паспорт НОМЕР_1 , виданий 12.06.2012 Міністерством внутрішніх справ, термін дії 12.06.2022, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) №800198922 від 28.08.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Тітов