Рішення № 106007400, 17.08.2022, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2022 року м. Черкаси справа № 925/457/22

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Кандаурова М.В., за участі представників сторін:

від позивача: Гарагуц І.Ф. - адвокат за ордером;

від відповідача: Наконечний В.Л. - адвокат за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" (с. Великі Гаї, Тернопільський район, Тернопільська область) до фізичної особи - підприємця Дикун Діани Григорівни (м. Умань Черкаська область) про стягнення 100 126,32грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 100 126,32 грн. з яких: 99 921,00 грн. сума авансу та 205,32 грн. як 3% річних на підставі договору надання послуг № 597/2021 від 29.12.2021, укладеного між сторонами.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

В ході розгляду справи позивач свої вимоги підтримував та просить суд їх задовольнити.

Відповідач просить у задоволенні позову відмовити, оскільки відповідач вважає, що він має право зі спірних коштів залишити за собою розумні витрати, понесені ним на виконання послуги в інтересах позивача і ці витрати складають 92 040,18 грн.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи і заперечення представників обох сторін та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що позивач, ТОВ СЕРВІС-АГРОЗАХІД, сплатив на користь відповідачки грошові кошти в загальній сумі 133 228,00 грн. (а.с. 21-24) з таким призначенням платежу: "оплата зг. рах. № Додаток 1 (2,3,4) до Договору 597/2021 від 29.12.2021р., у т.ч. ПДВ 0%-0,00 грн."

Відповідна оплата здійснена 04 лютого 2022 року, зокрема:

- 33 307,00 грн. - згідно платіжного доручення №170 від 04 лютого 2022 року;

- 33 307,00 грн. - згідно платіжного доручення №171 від 04 лютого 2022 року;

- 33 307,00 грн. - згідно платіжного доручення №172 від 04 лютого 2022 року;

- 33 307,00 грн. - згідно платіжного доручення №173 від 04 лютого 2022 року.

При цьому позивач визначився, що у нього із відповідачем немає спору з приводу перерахування коштів в сумі 33000,00 грн. згідно платіжного доручення №173 від 04 лютого 2022 року, бо захід, оплачений цими коштами, відбувся.

Позивач вказує, що сплата коштів відбулася з урахуванням отриманих від відповідача рахунків-фактур (а.с. 17-20), зокрема:

-рахунок-фактура №98945 від 29 грудня 2021 року - на оплату заходу на Тернопільщині 18.02.2022;

-рахунок-фактура №98946 від 29 грудня 2021 року - на оплату заходу у Львові 23.02.2022;

-рахунок-фактура №98947 від 29 грудня 2021 року - на оплату заходу на Київщині м. Біла Церква 25.02.2022;

- рахунок-фактура №98948 від 29 грудня 2021 року - на оплату заходу у Вінниці 02.03.2022.

Позивач вказує, що попередньо, у грудні 2021 року, сторони обумовлювали інші дати проведення заходів та іншу послідовність локацій і саме тому у рахунках-фактурах, датованих 29 грудня 2021 року, зазначені застарілі дати, а у проектах додатків до договору, які додаються до позову, - вже нові, остаточні. Саме на ці додатки орієнтувався позивач при сплаті спірних коштів відповідачу щодо дати та місця проведення заходів.

Позивачем надано в справу примірники не підписаних сторонами Договору № 597/2021 про надання послуг від 29.12.2021 та додатків до цього договору № 1-4 від 29.12.2021 (а.с. 10-16).

Судом з пояснень сторін встановлено, що відповідач вважає Договір між сторонами не укладеним, бо він не підписаний сторонами, а Додатки № 1-4 до Договору (які також не підписані) навпаки слід вважати доказами укладення договірних стосунків між сторонами у спрощений спосіб і саме вони є доказом досягнення домовленості сторонами з приводу підставності перерахування коштів та обсягів послуг, які повинен надати відповідач позивачу в межах проведення Заходів.

Натомість позивач, остаточно визначившись у своїй правовій позиції в ході розгляду справи, вважає, що Договір між сторонами надання послуг № 597/2021 від 29.12.2021 є неукладеним, бо не підписувався (а.с. 193). З приводу укладеності також не підписаних додаткових угод № 1-4 до Договору позивач надав суду усне пояснення, що крім іншого при неукладеному Договорі ніякі додаткові угоди до нього окремо існувати не можуть.

В ході розгляду справи суд пропонував сторонам підписати, скріпити печатками Договір та Додаткові угоди до нього, які в справу були подані самим позивачем і який в позові вказував на їх укладеність -- для остаточної визначеності в обґрунтуванні правової підстави виникнення між сторонами договірних стосунків та для перерахування коштів. Сторони від спільного вчинення такої дії відмовилися.

Оцінивши наявні у справі докази та позиції сторін суд приходить до таких висновків з приводу правової природи відносин, які виникли між ними:

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (частина друга статті 218 ГК України).

У відповідності до положень ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

З 16.08.2020 змінено редакцію ст. 181 ГК України про укладення правочинів у спрощений спосіб. Згідно нової редакції цієї норми, яка була чинною станом на 29.12.2021 року (дата, вказана у Договорі та у додаткових угодах до нього), дана норма вже викладена таким чином: Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При цьому згідно ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Станом на даний час поняття "спрощений спосіб" законодавцем вже не розкривається так, як його було викладено в попередній редакції ст. 181 ГПК України.

Суд не погоджується із доводами відповідача про те, що сама по собі наявність поданих позивачем до позову та не підписаних сторонами Договору і додатків до нього може вважатися укладення між сторонами договору у спрощений спосіб, виходячи з такого:

Наявні у справі договір із додатками відповідає поняттю "укладення договору у формі єдиного документа" на відміну від, наприклад, обміну сторонами листами і телеграмами, оформлення прийняття замовлення до виконання через квитанцію, що свідчить про укладення договору у спрощений спосіб, так як це регулювалося ст. 181 ГК України у попередній редакції.

Тому саме по собі існування не підписаного договору, складеного у формі єдиного документу (з додатками до нього чи без таких додатків) ніяк не може вважатися одночасно іншими за своєю природою документами, які можна вважати доказами укладення договору між сторонами у спрощений спосіб.

Отже наявні у справі Договір із додатками (а.с. 10-16), оскільки вони не підписані сторонами та не скріплені печатками, суд вважає доказом неукладеності між сторонами договору.

Крім того, згідно п. 10.1. Договору він набуває чинності з дня його підписання сторонами. При цьому сторони можуть мати сканкопії підписаних ними примірників договорів, які мають юридичну силу (п. 11.8.2.) але ці документи повинні мати підписи обох сторін.

Отже за наявними у справі доказами суд приходить до висновку, що між сторонами не було укладено договір із додатками з тими умовами, які містяться у редакціях цих документів, примірники яких подано позивачем разом із позовом.

Тому суд робить оцінку правовідносин сторін за тими діями сторін, про які свідчать документи про сплату позивачем відповідачу спірних коштів.

Як вбачається із матеріалів справи, три спірні платежі по 33 307,00 грн. сплачено відповідачу 04 лютого 2022 року, зокрема (а.с. 21-23):

- 33 307,00 грн. - згідно платіжного доручення №170 від 04 лютого 2022 року;

- 33 307,00 грн. - згідно платіжного доручення №171 від 04 лютого 2022 року;

- 33 307,00 грн. - згідно платіжного доручення №172 від 04 лютого 2022 року;

У призначенні платежів вказано про сплату цих коштів зг.рах. № Додаток 1, 2,3 до Договору 597/2021 від 29.12.2021 у т.ч. ПДВ 0%.

Суд вже визначився, що між сторонами немає підписаного, а тому немає укладеного договору 597/2021 від 29.12.2021 з додатками № 1,2,3,4 до нього.

При цьому у призначенні платежу не вказано і реквізити рахунку, який слугував підставою для сплати спірних коштів позивачем відповідачу, тому немає підстав вважати, що кошти сплачувалися на підставі саме тих рахунків-фактур, які позивач подав у справу (а.с. 17-20).

За таких обставин правова підстава сплати позивачем відповідачу спірних коштів є невизначеною, бо не може бути достовірно підтверджена тими письмовими доказами, які сторони подали в справу.

Оскільки платіжні доручення є первинними документами, які обов`язково повинні мати в собі вказівку на суть господарської операції, то суд виходить з оцінки змісту призначення платежу при перерахуванні позивачем спірних коштів за платіжними дорученнями від 04.02.22 року. З урахуванням ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (в т. ч. усними поясненнями сторін - суд).

У відповідності до розділу 3 Постанови НБУ від 21.01.2004 № 22 (втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 106 від 27.05.2022) Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, на час перерахування спірних коштів 04.02.22, до платіжних доручень у банківських перерахуваннях застосовувалися такі вимоги:

3.1. Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування банку платника; найменування/прізвище, ім`я, по- батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.

3.7. Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Сторонами не подано суду доказів того, що ними після сплати/отримання спірних коштів було змінено чи уточнено призначення цих платежів.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні.

Отже суд приходить до висновку, що зібраними у справі доказами не підтверджуються доводи відповідача про те, що між сторонами виникли відносини з надання послуги щодо забезпечення участі позивача у заходах в рамках проекту Agro Trend Forum.

Главою 63 ЦК України визначено, що :

Стаття 901 За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Стаття 902. Виконання договору про надання послуг

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Стаття 903. Плата за договором про надання послуг

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 904. Відшкодування виконавцеві фактичних витрат за договором про безоплатне надання послуг

За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов`язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у випадках, коли неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або внаслідок непереборної сили.

Платіжні доручення у справі, які підтверджують факт перерахування спірних коштів позивачем відповідачу, не містять у призначеннях платежу належних посилань на первинні документи, які мають юридичну силу про те, що сторонами було укладено саме договір про надання послуг, або оплачувалося прийняте до виконання замовлення про надання послуг.

З наявних у справі доказів неможливо встановити яку конкретно послугу було оплачено позивачем шляхом перерахування спірних коштів, також неможливо оцінити доводи відповідача, яку правову природу мають спірні кошти - це плата за послугу чи оплата витрат відповідача на надання ним послуги, а сама послуга надається безкоштовно.

Таким чином, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що між сторонами виконувалися умови домовленості про надання послуги і у випадку її ненадання з об`єктивних причин відповідач має право отримати розумну плату за свою послугу, як передбачено ст. 903 ЦК України.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 чинного ГПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19.

З урахуванням викладеної оцінки наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що спірні кошти відповідач повинен повернути позивачу як безпідставно набуте майно в порядку ст. 1212 ЦК України.

Даною нормою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

Позивач має право на повернення спірних коштів також і з урахуванням направлення позивачем відповідачу повідомлення (а.с. 25) про його відмову брати участь у всіх заходах, в зв`язку з чим просить повернути 133 228,00 грн.

Навіть з урахуванням існування цього повідомлення, яке може свідчити про односторонню відмову від виконання зобов`язання, в даному конкретному випадку взаємовідносин між сторонами суд вважає переважаючою ту обставину, що при перерахуванні спірних коштів правова природа відносин сторін достовірно і належним чином сторонами спору ні визначена ні уточнена не була. Це дає можливість застосувати для повернення коштів ст. 1212 ЦК України і вважати, що відносини сторін не регулюються ніякими договірними зобов`язаннями, від виконання яких можна відмовитися.

Також суд не погоджується і з доводами відповідача, що слід врахувати відсутність спору між сторонами з приводу одного із платежів на суму 33307,00 грн. який сплачено платіжним дорученням № 173 від 04.02.2022 року (а.с. 24). Незважаючи на те, що призначення платежу по цій сумі було оформлено таким же чином, що й інші три спірні платежі, суд виходить з того, всі перерахування були окремими відносинами сторін і відсутність спору по одному платежу не є підставою вважати, що на повернення інших платежів позивач автоматично не має права.

З метою досудового врегулювання спору позивачем відповідачу було направлено листи-вимоги про повернення коштів від 13.04.2022 та від 27.04.2022 (а.с. 30-35), які відповідачем отримані. Однак спірні кошти не були повернуті, з чого і виник спір.

За приписами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд вважає, що спірні кошти в сумі 99921,00 грн. (як три платежі по 33307,00 грн.) відповідач повинен повернути на користь позивача як безпідставно отримане майно. За наявними у справі доказами укладення між сторонами договору щодо надання послуги не підтверджується.

Постановою ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 липня 2019 року Справа № 910/3945/17 оприлюднено правовий висновок про те, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Позивач просить стягнути з відповідача 205,32 грн. як 3% річних за період з 26.04.2022 по 20 травня 2022. Розрахунок 3% річних зроблено вірно. Відповідач не заперечив виникнення прострочення зобов`язання з 26.04.22 року з урахуванням надіслання першої вимоги від 13.04.22 року.

Доказів сплати цих коштів відповідачем суду не надано.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для примусового стягнення з відповідача на користь позивача 99 921,00 грн. основного боргу та 205,32 грн. як 3% річних, тому позов підлягає до повного задоволення.

Відповідно положень ст.129 ГПК України, при задоволенні позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати останнього на оплату судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Дикун Діани Григорівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрозахід" (ідентифікаційний код 38038313, с. Великі Гаї, вул. Підлісна, 27, Тернопільський район, Тернопільська область) -- 99 921,00 грн. основного боргу, 205,32 грн. як 3% річних та 2481,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 31 серпня 2022

Суддя Н.М. Спаських