Ухвала суду № 105990716, 29.07.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

29 липня 2022 року м. Київ № 826/10596/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю виконання рішення в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )доМіністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6)про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить: примусити виконати рішення, прийняте на особистому прийомі 01 червня 2016 року, який за дорученням Міністра оборони України проводив заступник Міністра оборони України генерал О.Дублян, призвати позивача до лав Збройних сил України на будь-яку посаду з наступним відправленням до зони АТО або на рішення Міністра оборони України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 березня 2021 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.

На виконання рішення суду Окружним адміністративним судом міста Києва 08 листопада 2018 року видано виконавчий лист.

20 червня 2022 року до суду надійшла скарга, в якій позивач, посилаючись на протиправну бездіяльність Міністерства Оборони України щодо не виконання судового рішення від 07 червня 2018 року, просив суд вжити відповідних заходів для виконання Міністерством оборони України, прийнятого судового рішення від 07 червня 2018 року у справі №826/10596/17.

Вирішуючи звернення позивача щодо невиконання відповідачем судового рішення, суд виходить з наступного.

Стаття 129-1 Конституції України передбачає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Ці конституційні норми зобов`язують сторони судового процесу виконувати судові рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, гарантує право особи на виконання судового рішення, винесеного на її користь, протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 14 та частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Положеннями частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 4 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Наявними матеріалами справи підтверджується, що заходи примусового характеру, вжиті в межах та в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», не призвели до фактичного виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. Зокрема, 16 грудня 2019 року старшим державним виконавцем департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень С. Сіренко прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 08 листопада 2018 року в справі №826/10596/17.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не повідомлялось про причини невиконання судового рішення в межах адміністративної справи №826/10596/17.

Адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18.

Європейський суд з прав людини в рішенні "Юрій Миколайович Іванов" проти України зазначив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (заява № 40450, 15/10/2009, п.51).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine) від 26.04.2005 № 29439/02 та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine) від 19.02.2009 № 1811/06).

Таким чином, аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

У відповідності до частини 1 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Суд також враховує, що матеріали справи не містять доказів існування об`єктивних обставин та фактів, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в порядку та у спосіб, визначених таким рішенням.

Приймаючи до уваги, що після набрання законної сили рішенням у справі, а також вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, воно залишається невиконаним, у суду наявні правові підстави для встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення від 07 червня 2018 року про зобов`язання Міністерства оборони України виконати рішення, прийняте на особистому прийомі Міністра оборони України 01 червня 2016 року шляхом надання ОСОБА_1 переліку вакантних посад, на які він може бути призначений відповідно до його фаху та досвіду військової служби та після надання згоди офіцером встановленим порядком здійснити призначення полковника ОСОБА_1 на визначену посаду.

Керуючись положеннями ст.ст. 241, 243, 253, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів для виконання судового рішення в справі №826/10596/17 задовольнити.

Зобов`язати Міністерство оборони України подати у місячний строк з дати набрання законної сили ухвали суду звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року в справі №826/10596/17 щодо зобов`язання Міністерства оборони України виконати рішення, прийняте на особистому прийомі Міністра оборони України 01 червня 2016 року шляхом надання ОСОБА_1 переліку вакантних посад, на які він може бути призначений відповідно до його фаху та досвіду військової служби та після надання згоди офіцером встановленим порядком здійснити призначення полковника ОСОБА_1 на визначену посаду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк, установлений ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук